Цілі, функції та методи державного управління економікою
Сутність державного управління потребує налагодженого механізму побудови цілей. Ієрархія цілей будується за принципом пріоритетів потреб та інтересів суспільства. Основними цілями державного регулювання економіки є:
1) Діяльністна. Передбачає регулювання діяльності за конкретними
структурами механізму держави та державного апарату.
2) Організаційна. Спрямована на побудову відповідних функціональних та організаційних структур.
3) Виробнича. Полягає у створенні та підтримці активності тих керованих об’єктів, які відповідають за досягнення вищеназваних цілей і сприяють їх реалізації.
4)Інформаційна. Забезпечує процеси цілевизначення, цілепокладання, цілереалізації й оцінювання ціледосягнення необхідною інформацією.
5) Роз’яснювальна. Включає відпрацювання знань, мотивів і стимулів, які сприяють практичному досягненню цілей державного управління.
Також цілі бувають стратегічні, тактичні, оперативні. Тактичні цілі визначають засоби, форми і способи діяльності, які найбільше відповідають конкретним обставинам на даний момент і забезпечують досягнення стратегічних цілей. Оперативні цілі пов’язані з необхідністю запобігання загрозам виникнення негативних явищ і подолання наслідків форсмажорних обставин.
Функція управління – це вид державно-управлінської діяльності, що базується на поділі та взаємодії управлінської праці і здійснюється відповідно до законодавства спеціально створеними органами виконавчої влади задля втілення в життя завдань державного управління.
За характером та обсягом впливу функції бувають загальні та специфічні. Загальними є функції, які відображають сутнісні моменти державного управління, його основні об’єктивно необхідні взаємозв’язки. Специфічні функції управління відображають особливий зміст окремих впливів, зумовлених різноманітністю багатьох взаємодіючих в управлінні компонентів. За послідовністю дій до загальних функцій управління доцільно віднести наступні.
Планування. Полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей.
Організація. Полягає в попередній підготовці процесу реалізації управлінського рішення і практичного здійснення цього рішення, тобто виконання певної послідовності кроків з досягнення мети, що закладена в управлінському рішенні.
Кадрове забезпечення. Пов’язана із широким обсягом діяльності керівників і включає в себе планування, залучення, вибір, соціалізацію, професійний розвиток, оцінювання показників діяльності, оплату праці, мотивацію, підтримку робочих відносин задля максимального використання потенціалу людських ресурсів.
Контроль. За його допомогою виявляються проблеми, що дає змогу скорегувати діяльність організації для запобігання кризового стану. Разом з тим,контроль дає змогу визначити, яка діяльність на шляху досягнення мети була найефективнішою. З одного боку, контроль є елементом кожної функції управління, а з іншого – це самостійна функція управління.
Регулювання. Державне регулювання економіки – це діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов для функціонування економічного механізму згідно з цілями і пріоритетами державної економічної політики.Об’єктивна необхідність державного регулювання економіки зумовлена потребою подолання вад ринкового саморегулювання та виконання економічних функцій держави.
Державне регулювання економіки спирається на об’єктивні економічні закони суспільного розвитку. В умовах ринкових відносин – це насамперед закон попиту і пропозиції, закон вартості тощо. Мета державного регулювання полягає в забезпечені правової бази функціонування ринкової системи, встановленні законних та ефективних взаємовідносин між виробникам, постачальниками та споживачами продукції. Нерегульований ринок не здатен розв’язати проблеми розвитку економіки і соціальної сфери, у тому числі створення і підтримку об’єктів інфраструктури. Державне регулювання виступає головним регулятором поведінки цивілізованого бізнесу і створює умови для пом’якшення соціальної нерівності населення країни.
Теорія державного регулювання економіки вимагає системного підходу до вибору засобів і методів впливу держави на суб’єкти економічних відносин. Методи державного регулювання економіки – це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційні сектори економіки задля створення умов для їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямів державної економічної політики.
Методи державного регулювання економіки класифікуються за двома ознакам: за формами і засобами впливу. За формами вони поділяються на прямі та непрямі, а за засобами впливу – правові, адміністративні, економічні, пропагандистські.
Методи прямого впливу , що здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, діють на функціонування суб’єктів ринку.Тобто основними інструментами прямого державного регулювання є:нормативно-правові акти, макроекономічні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ці- ни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т. д.
Методи непрямого регулювання — це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. Опосередковане регулювання — це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті мотивація — це процес спонукання суб’єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів.
До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування
Правове регулювання — це діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб’єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Водночас юридичні норми мають бути зрозумілими людям, належно обґрунтованими, системно організованими і придатними для практичної реалізації.
Основними формами правового регулювання економіки в Україні є: Конституція та закони України; укази й розпорядження Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств); нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Адміністративні методи ДРЕ — це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов’язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв’язування завдань, варіанта поведінки; обов’язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб’єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів.
Застосування економічних методів ДРЕ дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб’єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб’єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.
Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямків державної економічної політики.
Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ — це звернення держави до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найманого робітника, державного службовця і т. ін.). Вони включають заходи виховання, роз’яснення і популяризації цілей і змісту регулювання, засоби морального заохочення тощо. Суть цих методів полягає в тому, щоб формувати й підтримувати в людей певні переконання, духовні цінності, моральні позиції, психологічні настанови щодо діяльності держави.