Лек.2. Рисунок натюрморту. Перспектива

Рисунок натюрморту

Визначення зображувальної грамоти починається з натюрморту. В процесі роботи тут досліджуються основні закони композиції, поняття пропорцій, побудова конструкції та об’ємів.

Слово натюрморт означає «мертва натура» (nature morte). Він є окремим жанром в образотворчому мистецтві, чудовим зразком для вивчення рисунка та дає можливість вирішення ряду послідовних завдань: питання композиції, співвідношення та побудова форм предметів, виявлення характерних ознак, тональне моделювання форми тощо.

Реальність, зображена в натюрморті, володіє підвищеним ступенем організації. По-перше, самі об’єкти зображення, ще не ставши сюжетом для художника, вже є продуктами творчості людини чи, у будь-якому випадку, його діяльності. По-друге, предмети, підготовлені для натюрморту, певним чином розміщені, розкладені, розставлені, розвішані. Художник, перш ніж взятися за кисть, конструює композицію з готових предметів. Третя, вища ступінь організації матеріалу – художнє втілення натюрморту на полотні. Це аспект не стільки мистецтва, скільки майстерності.

Весь матеріальний світ складається з сукупності простих геометричних тіл. Тому робота над натюрмортом з таких фігур (куб, циліндр, конус, піраміда, шестигранник) дає змогу вивчити конструктивну побудову предметів, їх пластику, пропорції, способи передачі їх зображення на площині аркуша.

Вибирати робоче місце по відношенню до моделі потрібно так, щоб можна було охопити поглядом всю натуру і бачити весь рисунок. Відстань від ока до рисунка повинна бути не меншою за довжину витягнутої руки.

Починати рисунок з натури слід з композиції. Потрібно визначити оптимальний розмір зображуваного натюрморту по відношенню до формату аркуша. Кажучи іншими словами, предметам не повинно бути «тісно» в форматі, або не повинно бути дуже багато незадіяного простору.

Приступати до рисунка натюрморту потрібно з визначення лінії горизонту, котра знаходиться на рівні очей. Натюрморт бачимо зверху, знизу або лінія горизонту перетинає його.

Рисуючи з натури, дуже важливо зберегти співвідношення різних предметів один до одного і їх частин, а також витримати масштаб.

Другою умовою роботи є просування «від загального до малого», що означає давати характеристики предметів, починаючи з визначення їх найбільших розмірів, мас, поступово деталізуючи, переходячи до більш дрібних деталей, форм. Спочатку потрібно знайти загальну характерну форму всього предмета і, поступово уточнюючи, перейти до деталей.

Необхідно зрозуміти основи будови кожного предмету і правильно визначити пропорції моделі. Роблячи початкову розмітку, слід наносити легкими штрихами не тільки межі форми, котрі ми бачимо, але й невидимі. Так, рисуючи куб, ми злегка наносимо всі грані, наче куб прозорий. Це дає можливість правильно побудувати форму, передати перспективу.

Світло і тіні дають нам змогу виліпити форму. Тіні, що лежать на протилежних від світла поверхнях, називають власними тінями предмета, а тіні, котрі лежать від предмета називають падаючі тіні.

Найбільш безпосередньо виявляють об’єм власні тіні. Кожна площина предмета лежить під певним кутом до джерела світла і тому має свою ступінь освітленості. Найбільш освітлені – площини, на котрі промені світла падають під прямим кутом. Менш освітлені площини, на котрі світло падає під гострим кутом. Поверхні, котрі не одержують світла, залишаються темними.

Лінія горизонту. Перспектива

З життєвої практики відомо, що тіла, віддаляючись, візуально зменшуються. Це добре видно на прикладі залізничної колії і стовпів вздовж неї. Рейки і стовпи, віддаляючись від нас, зменшуються в розмірі і поступово зближуються між собою, наче сходяться в одній точці на обрії. Користуючись лінією горизонту і точками сходу, ми можемо свідомо будувати різні форми в перспективі.