- •41. Українська культура доби Гетьманщини.
- •42. Козацькі літописи, українські народні думи та пісні про визвольну боротьбу.
- •43. Герби України.
- •44. Українська гравюра та книга 17-18 ст.
- •45. Українське монументальне мистецтво 17-18 ст.
- •46. Освіта та наука в Україні в період 17-18 ст.
- •47. «Золотий вік» української культури.
- •48. Досягнення у сфері декоративно-ужиткового мистецтва епохи Середньовіччя.
- •49. Філософська, літературна та музична спадщина Григорія Сковороди.
- •50. Назвіть прізвища видатних українських композиторів, які навчалися у Глухівській школі? Дайте загальну характеристику їх творчості, назвіть найбільш відомі твори.
- •51. Кого вважають батьком українського театру? Що ви про нього знаєте?
- •52. Хто очолював найвідоміші мандрівні театральні трупи в Україні. Назвіть найвідоміші з них.
- •53. Назвіть відомі творчі об єднання художників кінця 19. – поч. 20 ст.
- •54. За які заслуги т. Г. Шевченка наприкінці 1860 року було обрано адеміком Санкт-Петербурзької імператорської академії мистецтв? у зв язку з цим, як називали т. Г. Шевченка, чому?
- •55. Яка книга (вкажіть рік виходу в світі) поклала початок нової доби в історії літератури і суспільно-культурного життя українського народу? Хто її автор?
- •56. Дайте характеристику визначним пам яткам архітектури класицизму в Україні.
- •57. Український живопис 19 – поч. 20 ст.
- •58. Жанрове різноманіття української професійної музики 19 – поч.. 20 ст.
- •59. Формування українського національного театру 19-20 ст.
- •60. Як називається документ, який із 1863 р. Наклав «пута» на українську культуру взагалі і освіту, зокрема? Розгорніть свою думку.
- •61. Назвіть етапи розвитку української культури 20 ст та їх хронологічні межі.
- •62. Дайте загальну характеристику розвитку укр.. Культури 20 ст.
- •63. Український ренесанс та мистецькі об єднання на зламі 19-20 ст.
- •64. Проблеми розвитку народних ремесл та промислів в кінці 19 – поч. 20 ст.
- •65. Архітектура і мистецтво стилю модерн.
- •66. Хто, коли і за яких обставин створив Київський театр імені і. Франко?
- •67. Як називалось новаторське об єднання, яке організівав у 1922 році Лесь Курбас на основі «Молодого театру»? Що ви знате про творчість Леся Курбаса?
- •68. Що спричинило заборону сценічних вистав і друкування текстів до нот укракраїнською мовою? Коли це сталось?
45. Українське монументальне мистецтво 17-18 ст.
46. Освіта та наука в Україні в період 17-18 ст.
Центром культурно-освітнього життя України цього періоду була Києво-Могилянська колегія, яка у 1701 р. отримала титул і права академії. За часів гетьмана І. Мазепи вона досягла найбільшого розквіту. На початку XVIII ст. в ній навчалося дві тисячі студентів. Академія була відкрита для широких верств населення України, приймала також студентів і з інших православних країн – Сербії, Чорногорії, Болгарії. Тут працювали видатні вчені, письменники, митці Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Варлаам Ясинський, Дмитро Туптало, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та інші. Визначними культурними діячами стали Г. Сковорода, В. Рубан, М. Березовський, П. Гулак-Артемовський. Авторитет Київської академії був надзвичайно високим. Професори і талановиті студенти запрошувались для піднесення освіти та культури в інші слов’янські країни, особливо в Росію. Вихованці академії були організаторами майже всіх духовних училищ Росії – в Москві, Архангельську, В’ятці, Рязані, Суздалі та інших містах.
У своїх реформах Петро І спирався передовсім на вище духовенство, що вийшло зі стін Києво-Могилянської колегії. Із числа визначних діячів науки і культури, що спочатку жили і творили у Києві, а згодом продовжили свою кар’єру у Росії, слід назвати Феофана Прокоповича, Стефана Яворського, Георгія Кониського, Паісія Величковського.
Своєрідними філіями Київської академії були колегіуми, засновані у містах Ніжині, Білгороді, Переяславі. У 1779 р. в Полтаві було відкрито слов’янську семінарію, згодом її перенесено До Катеринослава, на землі тодішнього Запоріжжя. З 1780 по 1789 рік у Полтавській семінарії вчився Іван Котляревський, майбутній зачинатель української літератури.
Ревізійні полкові книги показують, що в 1740-1748 pp. на території сімох полків старої України – Ніжинського, Лубенського, Чернігівського, Переяславського та інших було 866 шкіл, тобто на кожну тисячу душ населення припадало по одній школі. У той же час на Слобожанщині одна школа припадала на 2500 душ (а через сто років на Харківщині-одна школа на 4270 душ). Сільські громади своїм коштом утримували вчителів, дбали про шкільні будинки; у тих же місцевостях, де населення жило на хуторах, дітей вчили мандрівні дяки.
Козацькі старшини читали закордонні європейські журнали і мали домашні бібліотеки. Українська молодь із заможніших кіл виїздила на студії до західноєвропейських університетів – у Кенігсберг, Штрасбург і Лейпціг.
На другу половину XVIII ст. припадають спроби українського громадянства заснувати на території України університет. У 1764 р. представники дворянства передали імператриці Катерині II меморіал з цього приводу. Граф Рум’янцев, намагаючись піддобритися до українського дворянства, проектував заснувати університети в Києві й Чернігові. Але ні ці, ні пізніші плани не мали успіху: російський уряд відкидав усякі спроби розбудови вищого шкільництва в Україні. Згодом і Київську академію він привів до упадку: в ній та в колегіумах було запроваджено навчання російською мовою, з часом академію перетворено в духовну, колегіуми – в духовні семінарії. Лише у" 1805 р. Слобідська Україна домоглася відкриття університету в Харкові. Засновані ж Катериною II так звані народні училища були розсадниками дрібного русифікованого чиновництва.
У Галичині освіта теж зазнавала всіляких утисків з боку австрійського уряду. Національно-культурний осередок Галичини – Успенське ставропігійське братство підупало, бо його опікуни, львівські міщани, потерпіли від загального занепаду міста і від тих ударів, що їх завдавала православ’ю польсько-католицька реакція спільно з адміністрацією. В 1788 р. братство було ліквідоване австрійським урядом; тоді ж, у 80-х роках, припинила своє існування і братська школа. Правда, у розвитку початкового і середнього шкільництва певну роль відіграли реформи цісаря Йосифа II, який у 1781 р. наказав заснувати й утримувати народні школи скрізь, де було близько сотні дітей.