4. Основні форми профорієнтаційної роботи

Важлива особливість профорієнтаційної роботи полягає в то­му, що в її змісті тісно переплітаються питання психології, соціології, педагогіки, медицини, економіки, виробництва й управління. Такий комплексний характер цього напрямку роботи, що доводиться вико­нувати практичним психологам, визначає розмаїтість використовува­них форм у її організації й проведенні.

У загальному виді професійне самовизначення можна розгля­дати як різновид освітнього процесу, спрямованого на забезпечення людині можливості придбання науково обґрунтованої інформації, необхідної йому для правильної орієнтації у світі професій. Тому під формами профорієнтаційної роботи варто розуміти спеціально організовану сукупність діяльності різних установ й осіб, завдяки якій людині створюються умови для кращого використання своїх особистісних якостей стосовно до особливостей характеру й змісту пра­ці освоюваної професії.

Система профорієнтаційної роботи включає в себе такі форми роботи: професійну інформацію, професійну консультацію, професійний добір, професійний відбір, професійну адаптацію.

При цьому, як вказує І.Баклицький, широко використовують: а) вивчення особистих досьє, відгуків і характеристик педагогів, членів сім'ї, знайомих; б) інтерв'ювання для виявлення інтересів, нахилів і можливостей індивіда; в) анкетування для виявлення інтересів і нахилів; г) тестування для визначення здібностей, нахилів і професійної придатності; д) медичне обстеження для профконсультування і профвідбору [7, с. 233].

4.1. Професійна інформація

Головне завдання цієї форми роботи зводиться до організацій комплексного інформування населення регіону (й у першу чергу, молодь) про різні професії, їхні ролі й значення для суспільства, потреб у таких кадрах, умови їхньої праці й вимоги, пропоновані цими професіями до психофізіологічних якостей особистості.

Професійна інформація – документовані або публічно оголошувані відомості про трудову діяльність та її роль в професійному самовизначенні особи, інформація про стан, потребу і динаміку ринку праці, зміст та перспективи розвитку сучасних професій і вимоги до особи, форми та умови оволодіння ними, можливості професійно-кваліфікаційного зростання і побудови кар'єри, що спрямована на формування професійних інтересів, намірів та мотивації особи щодо вибору або зміни виду трудової діяльності, професії, кваліфікації, роботи [186].

Професійна інформація як окремий, відносно самостійний елемент професійної просвіти та профорієнтації в цілому являє собою систему організації та проведення навчально-виховної роботи, націленої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні, психологічні та психофізіологічні умови правильності вибору професії. Система профінформаційної роботи включає такі елементи:

=> профорієнтаційний урок, завданнями якого є: активізація інтересу в учнів до вивчення та вибору професій; виховання у підлітків відповідального й активного ставлення до свідомого вибору професії; виявлення та формування правильної мотивації вибору професійної діяльності; сприяння розвиткові пізнавальної активності та самостійності учнів; стимулювання до самовиховання професійно значущих якостей для професійного самовизначення й становлення особистості. Профінформаційні уроки проводяться в межах програми профінформаційного курсу «Основи вибору професії»;

=> професіографічна зустріч є одним із шляхів вивчення професій учнями і являє собою зустріч представника певної професії з школярами. Упродовж професіографічної зустрічі учні разом із представником професії проводять психологічний аналіз змісту професійної праці, описують вимоги професії до психологічної сфери особистості. За допомогою учнів представник професії розкриває соціально-економічні й технологічні аспекти професійної діяльності, а також психологічну структуру своєї професії, та аналізує себе як спеціаліста, для чого відповідає на поставлені ним же запитання:

а) чому йому подобається професія;

б) завдяки чому йому вдається досягти високої продуктивності в праці;

в) чому ця професія подобається не кожній людині;

г) чому у цьому виді професійної праці деякі люди не можуть виконати окремі завдання чи виконують їх погано;

=>професіографічна екскурсія, завдання якої полягає в тому, щоб, з одного боку, ознайомити учнів із структурою сучасного виробництва, його технікою, технологією, організацією праці, з будовою та принципом дії машин, із застосуванням і використанням в технології виробництва знань про різні природні закономірності, а з іншого – навчити їх самостійно аналізувати професії в проф­орієнтаційних цілях. Інакше кажучи, професіографічна екскурсія – це форма організації пізнавальної діяльності учнів, яка спрямована на отримання та аналіз професіографічної інформації безпосередньо в конкретних умовах професійної діяльності людей;

=>професіографічне дослідження базується на організації самостійної діяльності учнів і передбачає самостійне добування інформації про дану професію визначеними групами школярів з метою укладання профорієнтаційної характеристики даного виду професійної діяльності. Професія вивчається за п’ятьма аспектами,відповідно до яких учні поділяються на п’ять груп, кожна з яких досліджує(вивчає):

1. - загальні відомості про професію;

2. - характеристику процесу праці;

3. - санітарно-гігієнічні умови праці;

4. - вимога професії до фізичної та психологічної сфери людини;

5. - вимоги до професійної підготовки.

Окрім викладених вище форм профорієнтаційної роботи існують також інші. До них належать: диспути на теми «Яким я уявляю сучасного робітника?», «Що таке творча праця?» та ін.; тематичні вечори, усні журнали, конкурси тощо; перегляд та обговорення кінофільмів і телевізійних передач профорієнтаційного змісту; підготовка рефератів, альбомів, фотомонтажів про професії; вечори техніки, конкурси «Кращий за професією»; клуби майбутніх фахівців, гуртки технічної творчості, підліткові виробничо-госпрозрахункові об'єднання, шкільні ферми, трудові об'єднання старшокласників та ін.

Важливу роль в організації та проведенні профорієнтаційної роботи з учнями відіграють навчально-методичні кабінети профорієнтації в школах, профтехучилищах (ПТУ), міжшкільних навчально-виробничих комбінатах (МНВК). До змісту роботи кабінету професійної орієнтації входить:

• інформування учнів про різні галузі народного господарства,ознайомлення з найбільш поширеними професіями;

• виявлення та розвиток професійних інтересів, нахилів,здібностей учнів до певних видів трудової діяльності;

• формування у них професійних намірів, що відповідають психофізіологічним якостям особистості та враховують потреби суспільства в кадрах;

• організація консультацій для учнів з питань вибору професії,працевлаштування та продовження освіти;

• проведення роботи з учителями та батьками учнів (збори,лекції, зустрічі, індивідуальні консультації);

• вивчення та узагальнення передового досвіду з профорієнтації школярів;

>налагодження зв'язків з трудовими колективами та громад­ськістю з питань професійної орієнтації.

По суті справи, професійну інформацію можна розглядали як складову частину професійної освіти, що повинна починатися в загальноосвітній школі. «Часом намагаються представити окремо шкільні цикли як «незручні «для профорієнтації, – записано в енци­клопедії професійної освіти, – але причина полягає в тому, що вчитель не знає, як співвіднести навчальний матеріал з життям». І далі відзначається, що саме вчителеві належить провідна роль у професійній орієнтації учнів, їхній психологічній підготовці до майбутньої професійної діяльності. Тому саме урок є основним методом й організаційною формою проведення профінформації в школі.

Інший ефективний метод – організація цільових екскурсій шко­лярів на різні підприємства, у районні або міські центри зайнятості й працевлаштування населення, де функціонують кабінети профорієнтації.

Значне місце в методах професійної освіти школярів грають бесіди й тематичні зустрічі, які проводять класні керівники, вчителі-предметники із запрошенням представників різних професій. При цьому тематика таких бесід і зустрічей повинна враховувати вікові особливості школярів й охоплювати коло питань, що цікавлять самих учнів.

В останні роки усе більше поширення одержують такі методи професійної освіти, як розробка й випуск інформаційних телефільмів, ведення циклів телепередач по місцевих каналах, видання центрами зайнятості й працевлаштування спеціальних газет й інформа­ційних матеріалів, що розкривають характер і зміст праці найбільш масових професій конкретного регіону.

Як свідчить практика, ефективним методом професійної осві­ти є також розробка й видання професіограм, які є науковими опи­сами професій й основних джерел одержання об'єктивних відомос­тей про різні аспекти професійної діяльності. Професіографія навіть виділена в окрему галузь психологічної науки, що займається опи­сом професій й їхньою класифікацією по технологічним, економіч­ним, психолого-педагогічним і медико-фізіологічним критеріям. Однак точного визначення поняття «професіограма» психологічною наукою ще не розроблено. Тому існує кілька підходів до тлумачення змісту цього терміну. Так, у навчальному посібнику «Основи професіографії», виданому в МАУПі, відзначається, що професіограму можна визначити як обумовлену змістом праці систему інформації про соціально-психологічні, психофізіологічні, особистісні і соціально-економічні особливості й якості особистості, які є необхідни­ми й достатніми для успішного оволодіння професійною діяльністю її удосконалення в ній [106].

Слід зазначити, що таке широке розуміння професіограми стирає різницю між професіограмою і психограмою. На наш погляд, професіограми носять більше інформаційний характер, а психограми – ді­агностичний. Тому в педагогічній і психологічній практиці розрізня­ють наступні типи професіограм залежно від їхнього призначення: інформаційні, діагностичні, конструктивні й методичні. У профорієнтаційній роботі найчастіше використовуються професіограми ін­формаційного характеру. їхня структура й зміст повинні відповідати наступним вимогам:

1. Назва професії має вказуватися у точній відповідності з діючим державним класифікатором.

2. У професіограмі має приводитись коротка історична довідка про появу професії й перспективи її розвитку.

3. У ній вказуються типові предмети й знаряддя праці, технологічні особливості роботи, організації й обслуговування робочих місць, характерні для даної професії.

4. У тексті професіограми коротко описується нормативна документація, на основі якої ведеться робота, і критерії, по яких оцінюються її результативність й якість.

5. Даються відомості про зміст й обсяг теоретичних знань, практичних умінь і навичок, необхідних для успішного оволодіння професією або вимоги до рівня освіти.

6. Професіограма обов'язково має містити фізіологічні вимоги й обмеження по даній професії, які представляються в узагальненому вигляді без зазначення конкретних кількісних показників.

Ось як, наприклад, виглядає фрагмент даного роз ділу із професіограми збирача корпусів металевих судів «Хороший судноскладальник повинен точно визначати прямолінійність і паралельність ліній. Для цього потрібно мати добре розвинений просторовий і лінійний окомір, який поєднується з хорошою просторовою уявою, що дозволяє швид­ко й грамотно читати креслення й схеми, бачити в об'ємі де­талі й вузли, накреслені на папері. Він повинен уміти легко переключатися з одного виду робіт на інший, при цьому він по­винен мати значну фізичну силу й витривалість, тому що його робота пов'язана з використанням важкого інструмента, при­строїв і оснащення. Оскільки судноскладальники працюють тільки колективно, то їм важливо мати здатності погоджувати свої дії, свій ритм роботи з напарниками й товаришами по лан­ці або бригаді».

7. У професіограмі повинні вказуватися навчальні заклади для при­дбання даної професії, адреси їхнього розташування, строки на­вчання й рівень кваліфікації, одержуваний після завершення про­фесійної підготовки.

8. У ній також приводиться література, що рекомендує для отри­мання більш поглибленої інформації про професії.

9. Порядок розміщення цього матеріалу в професіограмі й повнота його викладу можуть бути різними й визначаються розроблювачами. Але мова й стиль їхнього написання повинні бути не перевантаженими науковою й технічною термінологією, ясними й зрозумілими для ма­сового читача.

Зазвичай, найчастіше приводиться така структурна план-схема професіограми, що складається із чотирьох основних розділів і ви­користовується з метою профорієнтації:

1. Загальні дані про професії:

а) історія виникнення професії;

б) зміни, які відбулися в професійній діяльності під впливом науково-технічного прогресу;

в) соціально-економічне значення професії;

г) перспективи розвитку професії;

д) поділ професії на спеціальності в різних галузях.

2. Характеристика процесу праці:

а) сфера діяльності й вид праці (ручне, механізоване, автоматизоване, одиничне виробництво, масове, конвеєрне й т. ін.);

б) типова продукція;

в) основні знаряддя праці;

г) основні виробничі операції, професійні обов'язки, опис робочого місця;

д) основна робоча поза;

є) використовувані технічні пристрої;

ж) види труднощів, типові помилки, причини можливих аварій з вини працюючого;

з) організація праці й характер соціальних зв'язків (праця індивідуальна або бригадна, діяльність виконавська або керівна й т. ін.).

3. Санітарно-гігієнічні умови праці:

а) мікрокліматичні умови: робота в приміщенні або на відкри­тому повітрі, характеристики по шуму, запиленості, освітленості, температурі;

б) режим і ритм праці: змінність, темп (заданий або вільний), монотонність, тривалість відпустки);

в) типові професійні захворювання;

г) медичні протипоказання.

4. Психологічні вимоги професії до працівника:

а) характеристика видів сприйняття інформації (гострота й точність зорового й слухового сприйняття, точність тактильних сприйняттів й об'єктів, що рухаються тощо);

б) моторні дії: сила, точність, швидкість, координація рухів, швидкість реакції;

в) інтелектуальна сфера: особливості уваги, характеристик мислення, особливості пам'яті тощо;

г) емоційно-вольові якості особистості: самовладання в екстремальних ситуаціях, стійкість психологічна й фізична урівноваженість, рішучість й ін.;

д) ділові якості: ініціативність, енергійність, допитливість, самостійність, комунікабельність тощо;

є) моральні якості особистості: справедливість, чесність, чуй­ність, дбайливість й ін.

На основі такого методологічного підходу до структури й зміс­ту професіограм групою київських психологів у складі Карпиловської С., Мительман Р., Синявського В. В., Ткаченко Є., Федо­ришина Б., Ящишиної О. був розроблений збірник професіограм по найбільш масових професіях.