1.3. Методологічне забезпечення розробки рішення

Методологія — навчання про структуру, логічну організа­цію, методи і засоби діяльності [32]. Методологія є необхідним атрибутом будь-якої прикладної науки, її теорії і практики, а ме­неджмент, як відомо, це наука і мистецтво, базою якого служить теорія прийняття рішень. Тому стосовно до цієї теорії методо­логія — навчання, що дозволяє визначати наявність проблем в управлінській діяльності, виявляти ці проблеми, проводити їхній всебічний аналіз і дослідження, на базі яких знаходити найбільш ефективні шляхи їхнього рішення і реалізації.

Соціотехнічні об'єкти керування, якими є організації, вима­гають комплексного системного підходу при вирішенні виника­ючих проблем. Від менеджера, його характеру, індивідуальних рис, психології, емоцій, здатності творчо і неординарно мислити і підходити до цієї чи іншої ситуації на базі безумовної компетенції в даному виробництві — залежить дуже багато чого.

Рішення як процес, містить у собі ряд окремих, але тісно взаємозалежних елементів:

• постановку мети і планування діяльності за кращою аль­тернатив її досягнення;

• розподіл часу, ресурсів і дій, необхідних для вирішення за­вдання;

• чи мотивацію спонукання до дій;

• координацію і регулювання процесу;

• здійснення обліку і контролю над тим, що зроблено, щоб переконатися, що результати відповідають наміченим планам.

Усе перераховане вимагає глибоких різнобічних знань ме­неджера в різних галузях наук. Менеджеру приходиться часто вирішувати складні завдання в умовах критичних ситуацій і невизначених перспектив.

Менеджер — це компетентність, достоїнство, вища міра відповідальності, почуття нового, уміння ризикувати, висока працездатність [13]. Але головне, про що часто забувають, мене­джер — це просто людина, що має свій неповторний характер і свої слабості, що можуть накладати свої відбитки на якість прий­нятих рішень.

Уміння організувати себе, придушувати наявні слабості і недоліки заради загальної справи, справи, якій служить менеджмент — складне і відповідальне завдання керівника. Без вирішен­им цього завдання він не зможе ні призвати до порядку інших, ні контролювати їхню діяльність. Контролюючи свої емоції і не­доліки, вивчаючи емоції інших, знаходити «ключики» до їх пово­дження з належним контролем дисципліни підлеглих — така не­проста роль сучасного менеджера соціотехнічних систем.

Таким чином, предметом методології є людська діяльність, мислення, чи, точніше, уся діяльність людини, включаючи не тільки власне пізнання, але і виробництво.

Методологічний підхід до прийняття управлінських рішень дозволяє визначити, що являє собою об'єкт, що підлягає керуванню і самій діяльності ЛПР.

Процес розкриття всіх сторін об'єкта керування як цілісної системи у всіх існуючих і можливих взаємозв'язках є стрижнем системного підходу.

Процес пізнання розвитку проблеми і її рішень на базі єдності і боротьби протилежностей, закону заперечення запере­чення (стійкість і кризи, підйом і спад, нове і старе) — є діалек­тичною основою прийнятої методології.

Творче перетворення діалектичних принципів розробки уп­равлінських рішень у конкретних умовах забезпечує їхню повно­ту, своєчасність і оптимальність [21].

• повнота рішення полягає в тому, що вона повинна забез­печувати можливість його практичної реалізації в тім об­сязі, у якому запланована;

• своєчасність рішення полягає в правильному виборі мо­менту його прийняття і виконання. Цей момент визна­чається з урахуванням сформованої ситуації і ймовірності її зміни. Однаково шкідливі як передчасні рішення, для реалізації яких ще не дозріли умови, так і спізнілі, не­обхідність у який уже відпала;

• оптимальність рішення забезпечується в кожній конкрет­ній ситуації тим вибором, що буде найкращим із усіх ва­ріантів за прийнятим критерієм з урахуванням наявних обмежень за часом, ресурсами, вимогами ринку, а також можливостей управлінських впливів [24].

В організаційному аспекті, приймаючи будь-яке рішення, керівник повинен перевірити об'єктивність оцінки ситуації:

• чи випливає передбачуване рішення з даної обстановки,

• чи не видається бажане за дійсне,

• чи не віддається перевага особистим цілям на шкоду за­гальній справі.

Неминучість суб'єктивних суджень ЛПР на базі його пси­хофізіологічних особливостей повинна гаситися і компенсувати­ся тверезим розрахунком на основі знання і практичного застосу­вання законів природи, законів і закономірностей економіки і ке­рування.