HistoryEconomy

повного використання ресурсів, а тому необхідно втручання держави для їхнього коректування.

Сучасне кейнсіанство навряд чи можна назвати макроекономічною теорією ефективного попиту. Акценти зміщені на інші області аналізу, пов’язані в першу чергу з функціонуванням ринків капіталів, товарів і праці. І тут основна увага приділяється аналізу проблем, породжуваних активним впливом фінансової сфери на хід реального виробництва.

Наступною найважливішою проблемою, розробкою якої зайняте сучасне кейнсіанство, є розвиток теорії ціноутворення як нової основи макроекономіки. Ціль цієї теорії – показати особливості ціноутворення в реальних умовах сучасного капіталізму, коли перевага великих фірм здатних у певних межах регулювати ціни й обсяги виробництва, сполучається з пануванням сильних профспілок і колективних договорів про заробітну плату, коли в процеси ціноутворення втручається держава, тобто в умовах існування регульованих ринків товарів і робочої сили. У цій новій ситуації (недосконалої конкуренції) ціни не змінюються настільки швидко й еластично, щоб у досить короткий строк надати рівноваги нове співвідношення попиту та пропозиції («розчистити ринок»). У підсумку фірми реагують на зміну ситуації на ринках коливаннями обсягів виробництва, результатом яких і є тривалі відхилення від стану рівноваги з неповним використанням виробничих потужностей і робочої сили.

14.3 Розпад СРСР. Трансформаційна криза пострадянських країн

В 1970–1980-х рр. радянська економіка продовжувала розвиватися переважно екстенсивно, незважаючи на вичерпання вільних ресурсів. Як наслідок темпи економічного зростання швидко знижувалися. До початку 1980-х рр. радянська економіка ввійшла в смугу стагнації. У натуральному вираженні обсяги виробництва ряду галузей знижувалися, фактично припинилося зростання продуктивності праці. Величезний деформуючий вплив на народне господарство СРСР мало масштабне нарощування військових витрат, які зросли з початком війни в Афганістані в грудні 1979 р. Офіційний військовий бюджет становив в 1985 р. 19,1 млрд руб, однак дані про реальні військові витрати ретельно засекречувалися. За західними оцінками, радянські військові витрати становили ¼ ВВП, що перевищувало витрати США. У підсумку радянське господарство не витримувало величезних військових витрат. Підтримувати видимість благополуччя дозволив розпродаж природних ресурсів. Сприятливі умови для цього створили освоєння нафтових і газових родовищ Західного Сибіру, а також стрибок цін на нафту в середині 70-х рр.

280

Кардинальна проблема стимулів до праці так і не була вирішена, на повну силу в СРСР трудився лише кожний третій працівник. У міру подальшого розгортання НТР все більш явною виявлялася несприйнятливість соціалістичної економіки до науково-технічного прогресу. Другий етап НТР, що почався в 1970-і рр. з винаходом персональних комп’ютерів, і характеризувався різким розширенням діапазону й темпів наукових і технологічних відкриттів, майже не торкнувся радянської економіки. За міжнародними мірками економіка СРСР була неконкурентоспроможна, хоча країна посідала перше місце у світі з виробництву нафти, газу, сталі, залізної руди, мінеральних добрив і ін.

Перші спроби виходу із системної кризи з опорою на тверді адміністративні міри були початі Генеральним секретарем ЦК КПРС Ю. В. Андроповим, дії якого дали своєрідний імпульс майбутнім змінам. У квітні 1985 р. М. С. Горбачов, обраний Генеральним секретарем ЦК КПРС у березні 1985 р., проголосив курс на

прискорення соціально-економічного розвитку країни. Головними факторами прискорення повинні були стати науково-технічний прогрес, технічне переозброєння машинобудування, а на цій основі всього народного господарства, і також активізація «людського фактора».

Поступово формувалося розуміння необхідності серйозних перетворень, зміни існуючої економічної моделі. У червні 1987 р. була проголошена економічна реформа, співзвучна з реформою 1965 р., але в деяких аспектах більш радикальна. Ціль її полягала в переході до економічних методів керівництва, до керування інтересами й через інтереси. У цілому механізм цієї реформи не відповідав декларованим цілям, він не змінював основ адміністративно-командної системи керування й мотивацію до праці. Непродумане реформування не дозволяло вирішити найгостріші економічні проблеми і сприяло лише швидкому зростанню народногосподарських диспропорцій.

На тлі погіршення соціально-економічного положення почалося швидке падіння популярності КПРС і перехід ініціативи до рад і нових рухів і партійм. Для економіки це обернулося посиленням соціальної напруженості, початком масових робочих страйків, стрімким наростанням популістських рішень. Стабілізувати економічну ситуацію в країні можна було за рахунок радикалізації реформ і переходу до ринку, на що М. С. Горбачов так і не зважився. Ситуація в економіці виходила з- під контролю. З 1989 р. скорочувалося сільськогосподарське й промислове виробництво. До кінця 1990 р. за обсягом випуску цілого ряду видів промислової продукції СРСР відкотився на рівень початку 1980-х рр. В 1991 р. спад промислового виробництва ще більше прискорився.

281

Дефіцит союзного бюджету в 1991 р. склав 20% ВВП. Швидко зростала інфляція, наприкінці 1991 р. вона становила 25% у тиждень. Курс долара впав з 10 крб. за долар на початку року до 110–120 крб. наприкінці року. Споживчий ринок був розвалений, золотовалютні резерви держави майже повністю вичерпані. Чистий борг СРСР у конвертованій валюті з 1985 р. по 1991 р. зріс із 18,3 млрд крб. до 56,3 млрд крб., платежі з обслуговування боргу досягли в 1991 р. 16,7 млрд дол. У грудні 1991 р. лідери Росії, України, Білорусії оголосили про припинення дії Союзного договору 1922 р. і створення Співдружності Незалежних держав, яка об’єднала 11 колишніх союзних республік за винятком Грузії й республік Прибалтики. Президент СРСР М. С. Горбачов пішов у відставку. СРСР припинив існування.

На крах, що ступив досить синхронно, соціалістичної системи виявив непідготовленість країн ЦВЕ до подальших перетворень. Під час відсутності історичного досвіду й розробленої теорії трансформації за основу перетворень у всіх країнах були прийняті принципи монетаризму, які надалі конкретизувалися в національних концепціях трансформації.

Перехід постсоціалістичних країн від командно-адміністративної системи до ринкової системи супроводжувався появою нового виду економічних криз – трансформаційних. Глибина перетворень, що відбуваються, обумовлювала й глибину економічної кризи в цих країнах. Навіть найбільш успішним у проведенні реформ країнам за десять років перетворень так і не вдалося наблизитися до докризового рівня економічного розвитку. Найбільша глибина спаду спостерігалася в Україні.

Поняття «трансформаційного спаду» було запропоновано Яношем Корнаї в 1993 р. В основі трансформаційного спаду лежать не тільки специфічні причини, пов’язані зі зміною умов функціонування економіки, але й загальні закономірності виникнення криз, обумовлені факторами, що лежать на стороні попиту: недостатнім інвестиційним, споживчим і державним попитом. Тобто фактори обмеженого попиту переплітаються з факторами корінної перебудови структури пропозиції. У свою чергу зміна структури виробництва викликана перетвореннями у відносинах власності. Ці зміни охоплюють всю економіку й протікають інтенсивно. Дослідження закономірностей трансформаційної кризи й перехідної економіки склали новий напрямок економічної теорії. Ці дослідження дозволять виявити перспективи країн з перехідною економікою, і краще зрозуміти функціонування соціалістичної системи.

14.4 Європейський Союз

Сучасна історія утворення й розвитку Європейського Союзу (ЄС) починається з 1951 р. У квітні цього року був підписаний договір про створення Європейського

282

об’єднання вугілля й стали (ЄОВС), до якого увійшли шість країн – Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. У березні 1957 р. ті ж країни підписали договори про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства по атомній енергії (Євратом). До складу співтовариств увійшли країни з високим рівнем розвитку, що багато в чому визначило високі темпи їхнього економічного зростання протягом наступних п’ятнадцяти років.

Процес розвитку західноєвропейської економічної інтеграції можна умовно підрозділити на чотири етапи.

Перший етап (кінець 1950-х – середина 1970-х рр.) вважається «золотим століттям» у житті Співтовариства. Він ознаменувався достроковим створенням митного союзу, порівняно успішним формуванням єдиного аграрного ринку, вступом у ЄЕС трьох нових країн: Великобританії, Данії, Ірландії.

Конкретними цілями створення ЄЕС були:

–поступове усунення всіх обмежень у торгівлі між країнами-учасницями;

–встановлення загального митного тарифу в торгівлі із третіми країнами;

–ліквідація обмежень для вільного пересування «людей, капіталів, послуг»;

–розробка й проведення загальної політики в області транспорту й сільського господарства;

–створення валютного союзу;

–уніфікація податкової системи;

–зближення законодавства;

–розробка принципів узгодження економічної політики.

Другий етап (середина 1970-х – середина 1980-х рр.) увійшов в історію ЄЕС тим, що вдалося прийняти програму європейського валютного співробітництва, створити механізм зовнішньополітичних консультацій. В 70-х і на початку 80-х рр. розрив у рівнях розвитку між країнами ЄЕС збільшився. Зі вступом до ЄЕС Греції в грудні 1981 р. ця тенденція виявилася ще більш чітко, оскільки економіка цієї країни перебувала на значно більше низькому рівні в порівнянні з іншими учасниками Співтовариства.

Третій етап (друга половина 1980-х – початок 1990-х рр.) – етап подальшого розширення складу Співтовариства. В 1986 р. до ЄЕС вступили Іспанія й Португалія, що привело до загострення раніше існуючих диспропорцій між країнами. На момент вступу в ЄЕС душовий доход у Португалії складав приблизно половину середнього по ЄЕС, в Іспанії – близько 3/4. У нових країнах-учасницях приблизно один з п’яти працював у сільському господарстві, у те час як у ЄЕС – один із тринадцяти. Разом з тим саме цей період характеризується новими імпульсами в розвитку

283

західноєвропейської інтеграції, зв’язаними, насамперед, із прийняттям Єдиного Європейського Акту (ЄЄА) (лютий 1986 р.).

Центральним положенням ЄЄА, що набутив чинності з 1 липня 1987 р., з’явилася зафіксована в ньому ціль створення єдиного європейського ринку як «простір без внутрішніх границь, у якому забезпечується вільний рух товарів, послуг, капіталів і цивільних осіб». На початок 90-х рр. країни-члени ЄЕС практично завершили створення основ єдиного ринку й впритул наблизилися до формування валютно-економічного й політичного союзів.

Четвертий етап (середина 1990-х рр. – початок XXI ст.). На підставі

Маастрихтського договору (лютий 1992 р.) з 1 січня 1994 р. ЄЕС трансформувалося в Європейський Союз із 15 країнами-учасницями (у січні 1995 р. до ЄС приєдналися Австрія, Фінляндія й Швеція), були намічені заходи, спрямовані на подальше поглиблення інтеграції. Вони включають створення єдиного Європейського банку із правами емісії єдиної валюти євро, впровадження єдиних паспортів, стандартів, податків і т. п. Європейський Союз, що складався з 15 країн-членів, був у цей період поряд зі США і Японією одним з головних у світі виробників і споживачів. На його частку, по даним Євростату, доводилося 57% світового експорту й 55% імпорту.

Наступним кроком стало підписання в 1997 р. Амстердамського договору. Відповідно договору до складу Євросоюзу вступають Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, країни Балтії, Мальта, Кіпр, Румунія, Болгарія. Перші десять країн приєдналися до ЄС 1 травня 2004 р., Болгарія й Румунія вступили в 2007 р.

З 1 січня 1999 р. єдина європейська валюта євро уведена в міжбанківські розрахунки країн ЄС, а з 1 січня 2002 р. – у наявний оборот.

Для реалізації поставлених цілей у Євросоюзі була створена комплексна управлінська структура – Рада ЄС, що складається з Європейської Ради глав держав і Ради Міністрів, Європейська Комісія, Європейський суд, Європейський парламент. Європейська Рада – вищий орган ЄС, вона функціонує на двох рівнях: Європейської Ради глав держав і Ради міністрів. Рада міністрів наділений законодавчою владою. Комісія – виконавчий орган, членів якого призначають країни ЄС, діє на постійній основі. Парламент – консультативний орган, він здійснює нагляд за всіма інститутами. Суд здійснює юридичний контроль, вирішує суперечки між членами ЄС. Призначають суд країни-члени ЄС. Всі органи фінансуються з митних надходжень третіх країн і інших джерел. Перераховані органи приймають рішення голосуванням, простою більшістю.

Сьогодні (2008 р.) Євросоюз – одна із найпотужніших інтеграційних зон миру, що поєднує 27 країн з населенням 491 млн. чоловік. Економічний потенціал Євросоюзу близький, а в деяких напрямках перевищує економічний потенціал США:

284

ВВП – близько 14,45 трлн. дол., 22% світового промислового виробництва й 40% світової торгівлі. Країни ЄС займають провідні позиції в експорті капіталу. Протягом 1990-х рр. п’ять найбільших європейських інвесторів – Німеччина, Великобританія, Франція, Нідерланди, Швеція – забезпечували 80% загального обсягу експорту іноземного капіталу. Значна частина європейських інвестицій направляється в економіку США. Загальна сума активів (акції компаній і облігації), що контролюється європейськими інвесторами на території США, перевищує американські активи в ЄС на 0,67 трлн. дол. (3,34 трлн дол і 2,67 трлн дол відповідно) Вузьким місцем економіки країн ЄС є високий рівень безробіття. В 2000 р. чисельність безробітних становила 15 млн. чоловік.

14.5 Глобалізація

На рубежі XX і XXI ст. процеси формування взаємозалежного у своїх частинах загального соціуму як стійкої соціальної спільності, що характеризується єдністю умов життєдіяльності людей, різко прискорилися й стали приймати планетарні масштаби. У науковій і суспільно-політичній літературі цей процес одержав назву глобалізації. Онтологічні коріння об’єктивних процесів глобалізації полягають у фундаментальній зміни матеріальних основ життя суспільства, які відбулися на планеті в другій половині XX ст.

До теперішнього часу аналітичне вивчення процесів глобалізації дозволяє виділити кілька принципових форм їхнього прояву, на які найчастіше звертають увагу дослідники й вивчення яких дає можливість краще зрозуміти суть феномена.

По-перше, технічний прогрес привів до зміни комунікаційних можливостей людини й суспільства в просторі й часі. Повільно, протягом тисячоріч ішов процес комунікаційного стиску миру, перетворення його в «світове село», де всі знайомі один з одним і складають єдине суспільство.

По-друге, необхідно вказати, що всі дослідники відзначають різко зрослі масштаби взаємозв’язків і ступінь взаємозалежностей сучасного суспільства. Цей процес іде настільки інтенсивно й наочно між соціальними спільностями й рухами, країнами й континентами, ТНК і ринками, що розвиваються, просто між окремими жителями нашої планети, що відомий соціолог Мануель Кастельс назвав виникаюче суспільство «мережним». У ньому, на його думку, як ядро виникає й розвивається глобальна економіка, що «працює як єдина система в режимі реального часу в масштабі всієї планети».

Третьою сутнісною характеристикою глобалізації стали процеси взаємодії різних культур. Сучасні електронні засоби зв’язку, дистанційної освіти й масової інформації уможливили обмін культурними зразками в найширших масштабах,

285

детально й з величезними швидкостями. В індустріально розвинених країнах ці процеси стали доступні багатьом громадянам, які поспішають включитися в них: одні – щоб не впустити потенційної матеріальної вигоди, інші – щоб не пройти повз культурне, духовне багатство, різноманіття таких відносин. Люди в різних кінцях світу все більше переймаються свідомістю, що вони живуть у єдиному плюралістичному мультикультурному світі.

По-четверте, прискорене формування системи глобальних соціальних відносин як основи глобального суспільства, що стає, стало можливим у силу «роздержавлення» міжнародних відносин. Зміна характеру глобального соціального процесу стало результатом зміни складу суб’єктів відносин, додатка великої кількості транснаціональних організацій. У соціальному житті практично всіх країн різко зросло значення транснаціональних корпорацій (ТНК). У цей час вони контролюють половину самих потужних і багатих економічних систем планети. Як правило, ТНК вибудовують свою стратегію розвитку не відповідно до національних інтересів, а за своїми планами, обумовленими законами глобального ринку. До цього необхідно додати, що ТНК активно проводять операції на світових фінансових ринках, де обертаються величезні суми грошей, неконтрольованих державою.

Глобалізація викликала також збільшення кількості міжнародних міжурядових організацій (МУО). Першою такою організацією стала Постійна комісія із судноплавства по Рейну, утворена Віденським конгресом 1815 р., що підвів підсумки наполеонівських воєн і відкрив нову епоху не тільки в міжнародному, але й соціальному житті Європи й усього світу. У цей час у світі налічується біля тисячі МУО, які організовують кілька тисяч зустрічей, засідань, сесій у рік по різних питаннях соціального життя глобального суспільства, що формується. Дослідники виділяють такі міжнародні міжурядові організації:

за геополітичним критерієм:

–універсальні (ООН або Ліга Націй),

–міжрегіональні (Організація ісламська конференція),

–регіональні (Латиноамериканська економічна система),

–субрегіональні (Бенілюкс);

за функціональним критерієм:

–загальноцільові (ООН),

–економічні (ЄАСТ),

–військово-політичні (НАТО),

–фінансові (МВФ, Всесвітній Банк),

–наукові («Еврика»),

–технічні (Міжнародний союз телекомунікацій),

286

– спеціалізовані (Міжнародне бюро мір і ваг).

У світі також різко зросло число міжнародних неурядових організацій (Гринпіс, Червоний хрест і ін.), а також таких суб’єктів глобального соціального життя, як глобальні соціальні рухи в захист прав людини, за мир, за захист навколишнього середовища та ін., національні, релігійні, етнічні й політичні діаспори. До транснаціональних суб’єктів, які впливають на процеси глобалізації соціального життя, відносять також мігрантів, закордонних туристів, унікальних фахівців і професіоналів високого класу (юристи, журналісти, інженери, архітектори, учені, які схильні дотримуватися космополітичних поглядів і способу життя), музикантів, спортсменів, працівників шоу-бізнесу, персонал ТНК, консультантів і приватних підприємців, дипломатів, пілотів міжнародних ліній, агентів мережної торгівлі, студентів і т. д.

Таким чином, факти й події останнього років, що доповнюють емпіричною інформацією й статистикою, показують, що на нашій планеті стрімко йде процес становлення єдиного глобального суспільства. У цьому новому суспільстві складаються й перебувають у стані розвитку нові соціальні відносини, характер яких у різноманітті своїх соціальних форм і конфігурацій відрізняється від структур сучасних традиційних, індустріальних, постіндустріальних суспільств.

Семінар 14. Розвиток економічної думки у другій половині ХХ ст.

14.1Неокейнсіанство, неокласичний синтез.

14.2Неокласичні теорії економічного зростання.

14.3Криза кейнсіанства в 1970-х рр. Відродження неолібералізму.

14.4Німецький ордолібералізм.

14.5Розвиток інституціоналізму в 1960–1970-х рр.

Реферати

1.Мілтон Фрідмен – батько монетаризму.

2.Теорія «спонтанного порядку» Фрідріха фон Хаєка.

3.Теорія монополістичної конкуренції Едварда Чемберліна.

4.Вальтер Ойкен – батько німецького «економічного дива».

5.Теорія трансакційних витрат Рональда Коуза.

Семінар 15. Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції.

15.1Інноваційна перебудова економік провідних країн світу в кінці ХХ ст.

15.2Розпад Радянського Союзу і соціалістичної системи. Ринкові трансформації

впострадянських і постсоціалістичних країнах.

15.3Домінування неолібералізму в сучасній економічній думці.

15.4Посткейнсіанство.

287

15.5Неоінституціоналізм.

15.6Процес глобалізації та посилення конкуренції в багатополюсній системі сучасного світо устрою.

Реферати Нобелівські лауреати з економіки 1990-х–2000-х рр.

Комплексний тест з матеріалу 5-го модуля

Складається з 10 запитань (загальна оцінка – максимум 10 балів)

1.До групи «А» у СРСР відносилися:

2.Визнання ключової ролі освіти в економічному розвитку відбулося:

3.Політика дирижизму (керованої економіки) опиралася на:

4.Представниками неокласичного синтезу є:

5.У якій з розвинених держав в 1940–1970-х рр. неолібералізм був основою державної політики:

6.Неоконсервативна політика у Великобританії одержала назву:

7.В 1970–1980-х рр. радянська економіка розвивалася:

8.Інституціоналісти пропонували враховувати в економічному аналізі:

9.Крива Лаффера показує взаємозв'язок між:

10.Вузьким місцем економіки країн ЄС є:

11.Високі темпи економічного росту в СРСР у післявоєнні роки забезпечувалися:

12.Перша післявоєнна криза в Німеччині відбувалася:

13.Економіка Франції в 1950–1960-і рр. відрізнялася від економік інших розвинених країн:

14.На відміну від Кейнса, Харрод досліджував:

15.Автором концепції соціального ринкового господарства був:

16.Основним ресурсом сучасного суспільства вважають:

17.Найбільший деформуючий вплив на економіку СРСР робили:

18.Головним принципом Ф. Хайека є:

19.Одним із провідних представників неоінституціоналізму є:

20.Спочатку в ЄЕС входило:

21.Мета реформи М. С. Хрущова полягала:

22.«Золотою п'ятирічкою» у СРСР називали:

23.В 1960-і рр. в імпорті Великобританії переважали:

24.У якій з розвинених держав у 1940–1970-х рр. кейнсіанство не було основою державної політики:

25.Вирішальний вплив на стан економіки, на думку монетаристів робить:

26.Філія, у якій материнська компанія контролює більше 50% статутного капіталу, називається:

27.Промислове виробництво в СРСР почало скорочуватися з:

28.Характерною рисою інституціоналізму є:

29.Хто з нижчеперелічених економістів є прихильником теорії раціональних очікувань:

30.Договір про створення Європейського Союзу був підписаний:

31.В 1957–1963 рр. на території СРСР діяло раднаргоспів у кількості рівній:

288

32.У першій половині 1950-х рр. темпи економічного росту в СРСР

33.Уряд Великобританії в 1950–1960-ті рр. дотримувався рекомендацій:

34.Головними засобами в боротьбі із кризами Харрод вважав:

35.«Монетарне» правило передбачає:

36.Створення ВТО пов'язане із проблемою:

37.Політику «прискорення» проголосив:

38.Теорія трансакційних витрат належить:

39.До трансакційних витрат відносяться:

40.Введення євро в готівковий обіг відбулося:

41.Дефіцит продовольства в СРСР на початку 1960-х рр. був викликаний:

42.В 1960-і рр. було визнано, що ключова роль в економічному розвитку

належить:

43.Головним напрямком у перебудові галузевої структури в Японії в 1950– 1960-х рр. стало:

44.«Парадокс Харрода» описує:

45.В основі неолібералізму лежить принцип:

46.Всесвітня торговельна організація виникла на основі:

47.Поняття «трансформаційного спаду» увів:

48.Теорія раціональних очікувань відноситься до наступного напрямку економічної думки:

49.Однією з найважливіших проблем, вивченням якої зайняті представники посткейнсіанства, є:

50.Введення євро в міжбанківські розрахунки країн ЄС відбулося:

51.Негативним наслідком реформи управління М. С. Хрущова стало:

52.Реформа М. С. Хрущова проводилася:

53.Неокейнсіанська теорія економічного циклу розроблялася:

54.Основоположником монетаризму є:

55.Філія, у якій материнська компанія контролює весь статутний капітал, називається:

56.Видимість благополуччя радянської економіки підтримувалася:

57.Хто з нижчеперелічених економістів є представником інституціонального

напрямку:

58.З погляду р. Коуза обов'язковою умовою ефективної роботи ринку є:

59.Останніми до складу ЄС вступили:

60.До групи «Б» у СРСР відносилися:

61.Найвищі темпи економічного росту в США відбувалися:

62.Політику «точного настроювання» проводив уряд:

63.Акселератор характеризує:

64.Представниками неолібералізму є:

65.Філія, у якій материнська компанія контролює від 10 до 50% статутного капіталу, називається:

66.Другий етап НТР:

67.Хто із вчених-економістів пропонував відмовитися від монополії держави

на гроші:

68.На думку прихильників теорії економіки пропозиції дефіцит бюджету не збільшиться при зниженні ставки податку тому, що:

69.Яка з нижчеперелічених організацій була створена раніше всіх:

70.Суть реформи А. Н. Косигіна зводилася до:

289