Sbornik_Bondarevskiy_2012

матеріально-технічній базі, яка не відповідає вимогам часу; недостатності фінансування державних закладів і низькій конкурентоспроможності госпрозрахункових підприємств. Наслідком такої ситуації є збитковість більш ніж половини санаторно-курортних закладів.

Вади перебудовчого процесу, скорочення кількості підприємств та персоналу, всезростаюча вартість послуг при низькій якості обслуговування обумовили скорочення попиту та зменшення завантаженості підприємств.

Незважаючи на те, що міжнародний і національний туризм в Україні визнано одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки і формування позитивного іміджу України за кордоном, державна політика щодо формування механізму управління курортною сферою характеризується недостатньою послідовністю, що обумовлюється реструктуризацією та реорганізацією органів управління туристичною сферою, частими змінами пріоритетів і обсягів фінансування.

Сьогодні в Україні внаслідок відсутності цілісно сформованого правового регулювання діяльності у сфері курортів актуальні питання як підвищення ефективності їхнього використання, так і збереження особливої цінності курортних територій. Відповідно до Закону України «Про курорти», який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні, органами, що здійснюють управління у сфері діяльності курортів є Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, Рада міністрів АР Крим тощо. Але станом на початок 2012 року спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів не створений.

На сьогоднішній день в Україні не створений Державний кадастр природних територій курортів України, не встановлені проектні межі охоронних зон (зон санітарної охорони курортів, прибережних смуг вздовж морів тощо), невизначеніпоказникирезервнихрекреаційнихземель.Розвитоквиробництва на курортних територіях призвів до виникнення на них індустріальних зон. Надмірна концентрація в деяких місцевостях промислового та сільськогосподарського виробництва, інтенсивний рух автотранспорту на загальному фоні недосконалої інфраструктури створюють надмірне антропогенне навантаження, знижують міжнародну престижність курортів та ставлять під загрозу існування сировинної бази найбільш популярних курортів.

На даному етапі наша держава потребує найкращого світового та європейського досвіду управління для ефективної підготовки та модернізації курортної інфраструктури.

З огляду на доволі значні туристичні потоки між Україною та Польщею [3], етнічну близькість, однакові кліматичні умови, спільність кордонів, історичний досвід, актуальними для України є умови розвитку туристичної та курортної галузей Республіки Польща, які були майже ідентичними з українськими (Таблиця 1). Проте впродовж останніх двох десятиріч польська

311

туристично-курортна галузь розвивалася значно швидшими темпами, ніж українська. Отже, вивчення державної політики Польщі у сфері туризму дозволить запозичити цінний досвід сусідів та змоделювати певні процеси, для становлення управлінської вертикалі в Україні [4].

Водночас, у рамках реалізації проекту Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про співробітництво під час організації фінального турніру чемпіонату Європи з футболу УЄФА ЄВРО 2012, підписаного у квітні 2008 року, сторони зобов’язались сприяти взаємовигідному співробітництву в частині розвитку туризму.

Таблиця 1. Основні організації у сфері туризму України і Польщі та їх основні напрями роботи

УПольщі розвитком курортно-туристичної сфери на внутрішньому

йзакордонних ринках виконують Польська туристична організація, відмінністю діяльності якої є сформована мережа регіональних (в усіх воєводствах) та локальних відділень, а також Польських осередків туристичної інформації (ПОТІ) за кордоном, які розміщені в 14 країнах світу, охоплюються діяльністю 17 країн, з них 14 – країни ЄС, один в США (Нью-Йорк) і один в Японії (Токіо). ПОТІ розміщені в країнах, які є найбільш перспективні для Польщі з точки зору генерування в’їзних туристичних потоків.

312

Основними напрямами діяльності Польської туристичної організації є: супровід і організація польських національних стендів на міжнародних туристичних виставках та ярмарках; просування національного туристичного продукту на міжнародному, національному та локальному рівнях через мережу регіональних, локальних та іноземних осередків; фінансова підтримка організаторів національних туристичних заходів та видавництво промоційних матеріалів і їх розповсюдження; електронний маркетинг через Інтернет-портал Інформаційної туристичної системи; організація навчальних і рекламних турів для представників туристичних підприємств і представників вітчизняних та іноземних засобів масової інформації; присудження сертифікатів ПТО найкращим туристичним продуктам.

З метою стимулювання розвитку туризму в Польщі, для об’єднання зусиль працівників туристичної та суміжних галузей у 1990 р. була створена Польська туристична палата. Основними функціями якої є представлення господарських інтересів членів палати; співпраця з державними інституціями, які пов’язані з туризмом – міністерствами економіки, фінансів, закордонних справ, регіонального розвитку, спорту та туризму, Прикордонною службою, Польською туристичною організацією, Польською агенцією розвитку туризму, Інститутом туризму, Державною радою туристичних, готельних організацій та організацій громадського харчування та ін.; впровадження в польське законодавство стандартів якості туристичних послуг та основних засад туристичної політики ЄС; охорона та захист прав вітчизняних туристичних підприємств від надмірної конкуренції іноземних туристичних підприємств і корпорацій на польському ринку; участь у розробці та виконанні державних і регіональних стратегій та програм розвитку туризму; співробітництво з міжнародними та європейськими туристичними організаціями та ін.

В Україні організацією, подібною за своїми функціями та складом учасників до Польської палати туризму є Всеукраїнська громадська організація «Туристична Асоціація України», створена у квітні 1998 року Членами якої є провідні туристичні підприємства, готельні комплекси, представники закладів розміщення, навчальні заклади туристичного профілю, громадські організації та ін. Членство великих та відомих туристичних підприємств у Польській палаті туризму та Туристичній Асоціації України сприяє лобіюванню інтересів розвитку туристичної сфери на міжнародному рівні та забезпечує захист прав підприємців. Відмінністю діяльності організацій Польщі є мережа польських регіональних відділень розміщених у туристично привабливих містах зі значною концентрацією підприємств, які обслуговують туристів.

Отже, з аналізу розвитку туризму в Польщі і Україні можна зазначити, що розвиток туристично-курортної сфери в Республіці Польща є досконалішим, з чітким розподілом обов’язків і функцій між туристичними організаціями та державними органами.

313

З огляду на зміни, які відбуваються в туристично-рекреаційній сфері України, важливим напрямом подальшої плідної співпраці між Україною та Польщею має стати розвиток і зміцнення міжнародно-політичного співробітництва. Тому актуальним є вивчення і впровадження світових органі- заційно-економічних механізмів, які ґрунтуються на інноваційних засадах управління туристично-курортною галуззю. Для України на сьогодні нагальним є питанням вирішення проблем управління курортною сферою, а також вивчення, узагальнення і використання міжнародного досвіду для удосконалення державного регулювання в курортній сфері України та політичного розвитку держави, враховуючи важливість політичної ролі туризму в історії державотворення.

У цілому ж аналіз політичної ролі міжнародного туризму в зарубіжних країнах та Україні свідчить про нагальну необхідність його врахування при реалізації стратегії розвитку держави першої половини ХХІ століття, у т. ч й України. І не виключено, що якщо політичний потенціал туризму не буде усвідомлено і цілеспрямовано використано державою в інтересах зміцнення її міжнародного авторитету, він може бути використаним зі зворотною метою – метою політичного розбалансування, і як один із факторів політичної дестабілізації, про що свідчить міжнародний досвід.

Література:

1. Санаторій. Маркетинг. Медична діяльність. / За заг. редакцією В.І. Рачка, Л.І. Фісенко. О. А. Коломієць. – К.: Видавництво ФОП Купріянова О. О., 2008. – 496 с.2.КурортиУкраїни.Минулетасучасне.Санаторно-курортнізакладиЗАТ«Укрпо-

фоздоровниця». – К.: ТАМЕД, 2002. – 304с. 3. The Travel & Tourism Competitiveness Report 2011 © 2011 World Economic Forum. www.tourism-carpathian.com.ua. 4. Мігу-

щенко Ю. Інституційне забезпечення розвитку сфери туризму в українсько-польсь- кому транскордонному регіоні. Аналітична записка http://www.niss.gov.ua / articles /.

314

УДК 323.28+339.9

Новоскольцева Л. О. (м. Луганськ) ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ І ТЕРОРИЗМ

Глобалізація, як історичне явище і феномен, як об’єктивна закономірність розвитку людства, привертає все більшу увагу дослідників, і яка реально стала головною проблемою в порядку денному людства ХХІ століття. Глобалізація відкриває небачені раніше можливості й водночас несе в собі смертельні загрози. Сучасна світова спільнота стикається з проблемами, серед яких на першому місці стоїть тероризм. Своїми коренями це явище сягає в минуле. Основою виникнення та розвитку тероризму були майнова й соціальна нерівність, зміна устрою життя, відмінності в менталітеті, об'єктивна потреба змінити траєкторію розвитку цивілізації. На сьогодні серед причин гострого спалаху тероризму можна назвати: різношвидкісний розвиток і прискорення розриву між багатими та бідними як у середині країни, так і в міжнародному масштабі, прискорення змінюваності техніки й технологій, комерціалізація усіх сторін життя і як наслідок цього – розкладання морально-етичних засад.

Одночасно разом із складовими, які змінюються, тероризму властивий і постійний компонент – його злочинна суть. Будь-який злочин – це свавілля, яке спрямоване людьми проти інших людей і суспільства, або влади проти людей, суспільства, країн. Викорінювання тероризму повинне починатися боротьбою з будь-яким свавіллям, у основі якого завжди знаходиться сила. Зберігаючи свою злочинну сутність, сучасний тероризм проявляється в умовах глобалізації зміни різних сторін людської діяльності, базується на поширенні у світі моделі безпеки, заснованої на компромісному мисленні. Варто по новому поглянути на навколишній світ і спробувати переосмислити проблеми національної економічної політики, демократизацію України, а також міжнародної співпраці і безпеки, включаючи явища тероризму і проблеми боротьби з ним.

Суть глобалізації нового стану світового розвитку полягає в досягненні світовою спільнотою критичного рівня «економічної взаємозалежності» на основі:

1)економічної інтеграції і наростаючого переміщення по світу капіталу, товарів, робочої сили;

2)становлення економічних знань і технологічної інтеграції, що підштовхується світовим науково технічним прогресом;

3)сучасноїінформаційно-комунікаційноїреволюції,пов'язаноїізство- реннямнадшвидкіснихтранспортнихзасобівіультрасучаснихзасобівзв'язку, поширенням у світі персональних комп'ютерів і мережі Інтернет «[1].

Досягнення критичного рівня «економічної взаємозалежності» створює ситуацію, при якій жодна з країн не може вже самостійно й успішно

315

вирішувати завдання свого соціально-економічного розвитку, більше того, не пов'язані безпосередньо одна з одною частини світової економіки випробовуються залежністю від процесів, що відбуваються в них.

Політична глобалізація зачіпає всесвітні інтереси й супроводжується введенням у світову практику нових механізмів забезпечення безпеки, таких як миротворчі операції, міжнародні санкції, антитерористична боротьба.

Економічна глобалізація чинить серйозну дію на різні сторони життя

іпередусім на політичну діяльність. Політичні події в тій або іншій країні часто впливають на політичне положення у багатьох країнах світу, набуваючи глобального значення.

Політична та економічна глобалізація породжує ще одну нову тенденцію сучасності – персоніфікацію міжнародних відносин. Вона створює нові джерела світової ініціативи – приватні корпорації, неурядові організації, які сприяють появі нових інтересів споживання для усього людства. Такі інтереси можуть не співпадати або вступати в протиріччя з національно державними інтересами в трактуванні тих політичних сил, які в даний момент перебувають при владі і є викликом світовій спільноті, вимагаючи створення відповідної політико-правової інфраструктури, з тим, щоб враховувати інтереси нового кола учасників міжнародної діяльності. Глобалізація сприймається як стандартизація сфер виробництва, споживання та міжнародних відносин. Коло важливих джерел

ісфер прояву тероризму, як загрози ХХІ ст., є локомотивом сучасного розвитку і глобалізації, які багато в чому проектують вірогідну картину майбутнього, що вибудовується під впливом зовнішніх тенденцій. Серед явищ, які можуть вплинути на формування картини майбутнього, можна назвати результати глобалізації й сучасної інформаційно-комунікаційної революції, пов'язаної зі створенням ультрасучасних засобів транспорту

ізв'язку, поширенням у світі персональних комп'ютерів і мережі Інтернет. Глобалізація з точки зору виходу соціально-економічної діяльності людини за межі державних кордонів є наслідком того, що прагнення людини розширювати свободу від приватних обставин сприйняття навколишнього світу починає набувати технологічної бази у вигляді мережевих інформаційних технологій і досягнень у сфері нової енергетики, генної інженерії і нано-технологій (дослідження і виробництва на атомному та молекулярному рівнях) [ 1 ].

Заснована на досягненнях науково технічного прогресу можливість встановлювати прямі рівноправні зв'язки усіх з усіма породжує мережевий спосіб ведення справ, що базується на інтернет-технологіях, які радикальним чином змінює соціально-економічну сферу. Інтернет-тех- нології дозволяють економічним стосункам, а також процесу створення нематеріальних благ набути електронної форми існування, особливість якої полягає в мережевому характері її структури, низькій собівартості

ів тому, що події в ній відбуваються миттєво. Перераховані обставини

316

глобалізації і науково технічного прогресу відкривають нові економічні перспективи. В умовах глобалізації та нового, мережевого економічного устрою стійкість будь-якої країни та можливість її розвитку визначається не лише збройними силами й природними ресурсами, а тим, яка доля цієї країни в нових базових галузях глобальної мережевої економіки. Нові тенденції та явища можуть серйозно вплинути на трансформацію різних напрямків людської діяльності, а саме тероризму. Проблема тероризму завжди була присутньою як у рамках окремої держави, так і на міжнародній арені. Проте вона стала актуальніша після завершення глобального конфлікту по вектору «Схід-Захід» і в результаті пошуків набору нових базових ідеологем, за допомогою яких передбачалося консолідувати блок західних країн, що сформувався в період «холодної війни», а також притягнути в орбіту впливу більшість з колишніх його супротивників. Незважаючи на щедру риторику політичних діячів на тему «нового тероризму» й присвячені йому великі дослідження авторитетних експертів, досі так і не устоялося єдине універсальне визначення, що описує тероризм і терористичну діяльність. Між тим питання понятійного апарату носить далеко не довільний характер. Для ефективної протидії тероризму необхідно будувати ефективну стратегію боротьби з тероризмом.

Тероризм, як специфічне явище суспільно-політичного життя, має глибокі історичні корені й, не вивчивши його належним чином, не можна будувати ефективну політику протидії йому. Такі поняття як терор і тероризм сьогодні змішуються і це призводить до плутанини при їх вживанні. Проте ці поняття необхідно розділяти. Терор як специфічний метод досягнення цілей відомий з прадавніх часів і лежить в основі тероризму – складного соціально-політичного явища. Тероризм – це не просто інструмент досягнення політичних цілей, а саме цілеспрямована політика опори виключно на терористичні методи і прийоми, які продовжують удосконалюватися і набувають подальшого поширення в міжнародній політиці. Фахівці вважають, що спочатку основною рушійною силою терору була релігія, яка з кінця ХІХ століття, особливою в роки «холодної війни» замінювалася ідеологічними, революційними, національно-виз- вольними, націоналістичними, сепаратистськими імперативами.

Слово «терор» увійшло до політичного лексикону Європи в ХІУ ст., коли з латині французькою мовою були перекладені твори давньоримського історика Тита Лівія. Значення цього слова в різні історичні епохи розумілося по різному. Проте більшість експертів єдині в думці, що популярним воно стало за часів Великої французької революції 1789 1794 рр., яку іноді називають «епохою терору» [2].

Феномен тероризму є складовою частиною фундаментальної проблеми людства і пов’язаний із застосування насильства заради досягнення певної мети. Тероризм супроводить процес переходу від війни до миру й навпаки. Багато експертів схильні шукати витоки мотивацій дій сучасних

317

терористів у постулатах, сформульованих у працях середньовічного філософа Н. Макіавеллі, а саме – «мета виправдовує засоби». Німецький радикал К. Гейнцген у 1848 році говорив, що силі та дисципліні регулярних військ треба протиставити таку зброю, за допомогою якої невелика група людей може створити максимальний хаос. Будь-яке вбивство виправдане в політичній боротьбі, якщо виходити з вищих інтересів людства. Ця «філософія бомби» оволоділа розумом революційно налаштованих людей в ХІХ ст. і отримала свій подальший розвиток в їх теоретизуваннях [3].

«Теорію руйнування» висував М. Бакунін, який вважав, що справжні революціонери не повинні йти на жодні компроміси з владою, їх єдиною формою дії повинні стати руйнування, а засоби боротьби – отрута, ніж і мотузок. Висунута найбільш радикальними представниками російського революційного руху другої половини ХІХ – початку ХХ ст. доктрина «пропаганда дією», зводилася до того, що терористичні акції здатні зробити потрібну дію, спрямовану на народні маси й уряди. П. Кропоткін визначав анархізм як «постійне збудження за допомогою слова усного і письмового, ножа, рушниці й динаміту». Революціонери-різночинці ХІХ ст. у своїй боротьбі усвідомлено використовували терористичні методи, проповідуючи «варварські засоби боротьби з варварською системою» [4].

Тероризм став постійним чинником громадського життя. Він був оточений ореолом романтизму, а його послідовники не соромилися називати себе терористами і свої акції розглядали як самопожертву на благо суспільства. Двоїстість природи терору й тероризму до сьогодні позначається на політичних оцінках окремих проявів терористичного характеру й терористів, навіть в матеріалах комісії антитерористичного напряму ООН. Слід в цілому охарактеризувати запропоновані підходи до визначення поняття «тероризм» та заходи протидії терористичній загрозі:

а) тероризм – це не просто карний злочин, боротися з яким звичайними методами з використанням чинного законодавства практично неможливо; б) тероризм – це не просто явище нової епохи, а деяка форма війни, тобто продовження або ведення війни іншими методами й засобами, що характеризуються застосуванням усіх доступних в даний момент засобів

для досягнення поставленої мети; в) тероризм – це складне соціально-політичне явище, в основі якого

лежить спектр соціальних протиріч, що включає екстремістську терористичну ідеологію, структури для проведення терористичних дій. При цьому тероризм є одним із різновидів політичного екстремізму й відноситься до тієї області політичної боротьби, яка використовує насильницькі форми та методи, заборонені законом. Потрібний серйозний і глибокий підхід, що припускає комплексні методи боротьби з тероризмом.

Недостатнє наукове опрацювання поняття «екстремізм», пропуски правової бази в питаннях контролю за поширенням екстремістської ідеології, недооцінка актуальності й відсутність контрпропаганди та державного

318

контролю за засобами масової інформації серйозно знижують ефективність заходів боротьби з тероризмом. Відсутність єдиного, встановленого в між- народно-правовому порядку підходу до визначення поняття «тероризм» ускладнює і без того непросту проблему організації його блокування.

Держави-члени Європейського союзу прийняли рішення підготувати відповідну міжнародну угоду, що містить уніфіковане юридично конкретне визначення тероризму. Надзвичайно важливою видається ідея про введення загального для усіх держав – членів Європейського союзу ордера на арешт осіб, підозрюваних у здійсненні терористичних актів. Міжнародно-правовий документ, що містить визначення тероризму й встановлює форми та процедури співпраці у сфері антитерористичної діяльності, повинен розроблятися з максимально широким представництвом усіх зацікавлених держав.

У рамках Співдружності Незалежних держав також вживаються деякі заходи. У ст. 1 Договору про співпрацю держав – учасників Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з тероризмом, підписаного в Мінську 4 червня 1999 р., дається якнайповніше визначення тероризму [5]. Згідно з цією Угодою, тероризм – протиправне кримінально карне діяння, здійснене

вцілях порушення громадської безпеки, чинення дії на прийняття органами влади рішень, залякування населення, що проявляється у вигляді:

–  насильства або загрози його застосування відносно фізичних або юридичних осіб;

–  знищення (ушкодження) або загрози знищення (ушкодження) майна та інших матеріальних об'єктів, загибелі людей, що створює небезпеку; –  спричинення значного майнового збитку або настання інших сус-

пільно небезпечних наслідків; –  посягання на життя державного або громадського діяча, здійсненого

для припинення його державної або іншої політичної діяльності, або помсти за таку діяльність;

–  нападу на представника іноземної держави або співробітника міжнародної організації, що користується міжнародним захистом, а також на службові приміщення або транспортні засоби осіб, що користуються міжнародним захистом;

-інших діянь, що підпадають під поняття терористичних відповідно до національного законодавства Сторін, а також іншими загальновизнаними міжнародно-правовими актами, спрямованими на боротьбу з тероризмом.

Суть тероризму визначається як змістом національних законодавств держав учасників Співдружності, так і міжнародно-правовими актами; підходи

ворганізації системи заходів протидії при цьому зрозумілі і носять конкретний характер. Це визначення також дає основу для довготривалої міжнародної співпраці у сфері боротьби з міжнародним тероризмом, актуальність і необхідність якого підтверджена останніми міжнародними подіями.

319

Експерти сходяться в тому, що тероризм, в широкому сенсі цього поняття, є кримінальним інструментом вирішення політичних питань. Повністю зжити тероризм нині не вдасться, до тих пір, поки з людської практики не зникне сам феномен застосування насильства для досягнення поставленої мети. За певних умов обов'язково знайдуться окремі індивідууми, угрупування або країни, які можуть звернутися до арсеналу терористичних методів через низку обставин: від власної слабкості, що перешкоджає відкритому протистоянню деякої загрози або виклику до намірів замаскувати свою активність. Із тероризмом треба боротися, якщо його неможливо зжити зовсім, то необхідно чітко обмежити його прояв. Для цього необхідно передусім створити такі умови, при яких стало б неможливо вдаватися до тероризму при вирішенні складних питань або конфліктів.

Література:

1. Михеев В. В. Глобализация и азиатский регионализм. – М.: Наука, 2001. – 309 с. 2. Лакер У. Истоки: терроризм как явление / / Иностранная литература. – 1996. – № 11. – С. 190 193. 3. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / / Полис. – 1994. – № 2. – С. 33 48. 4. История терроризма в России в документах, биографиях, исследованиях / / Автор составитель О. В. Будницкий. – Ростов на-Дону, 1995. – С.32. 5. Боротьба з міжнародним тероризмом: Нормативна база / / Упоряд. В. А. Ліпкан. – К.: КНТ, 2007. – 248 с.

320