с.р. с ТП

Молодь в умовах становлення незалежної України (1991–2011 роки)

займається вирішенням різноманітних соціальних, професійних, освітніх питань молоді, намагаючись забезпечити їй певний соціальний захист. Такий підхід був притаманний на всіх етапах розвитку молодіжного руху незалежної України. У 1998 р. із 66 зареєстрованих всеукраїнських молодіжних і дитячих організацій тією чи іншою мірою питаннями адаптації молоді займалися приблизно 40. Цей процес відбувається й нині: із 14 молодіжних та дитячих організацій, зареєстрованих Міністерством юстиції України впродовж 2010 р., 8 є саме такими.

Класифікація молодіжних організацій в Україні

−−Молодіжні філії політичних партій. Важливим чинником молодіжного руху є взаємодія його з політичними партіями. Безперечно, що співпраця­ з молодіжними організаціями є одним з найважливіших моментів у діяль­ ності партії. Стосунки між ними в ідеалі повинні будуватись на основі взаємопорозуміння,­ співпраці й автономності.

−−Громадсько-політичні організації молоді. Існує значний прошарок молодіжних об’єднань, що зберігають свою незалежність, залишаючись самостійними ідейно-політичними утвореннями, і займають активну громадську позицію, іноді висуваючи навіть політичні вимоги. Щоб класифікувати такі організації відповідно до їх ставлення до домінуючого у сучасному світі типу приватновласницьких, суспільно-економічних відносин (тобто на підставі ступеня прийняття або неприйняття цього типу в цілому): ультраліві організації; ліві; лівоцентристські; центристські; правоцентристські; ультраправі.

−−Молодіжні фахові об’єднання, організації за інтересами. Молодіжні об’єднання, які політично не заангажовані, утворюють наступну групу організацій, яка перевищує всі попередні не лише за кількістю організацій, а й за кількістю членів у кожній зокрема.

−−Благодійні фонди для молоді та молодіжні благодійні фонди. Цей тип організацій не є досить поширеним в сучасному молодіжному середовищі. Однак їх діяльність є досить активною в напрямку акумуляції потрібних коштів та фінансування благодійних програм чи різноманітних молодіжних проектів.

−−Національні молодіжні організації. Об’єднання, утворені національними меншинами, які опікуються збереженням та поширенням серед молоді власних національних звичаїв, культури та традицій. Слід відзначити, що серед національних організацій наявні не лише культурологічні, а й студентські, наукові, фахові, благодійні, спортивно-патріотичні тощо.

−−Студентський рух. Аналізуючи молодіжний рух загалом, не можна не відзначити студентський рух як його складову частину. Серед студентських об’єднань, на нашу думку, слід виділити: профспілки; громадські студентські організації; органи студентського самоуправління.

270

Розділ 3. Сучасний організований молодіжний рух

−−Молодіжні партії173. За правовим статусом розрізняють формальні громадські організації (офіційно зареєстровані в органах влади, організаційно оформлені), а також неформальні організації (не зареєстровані юридично, створені спонтанно за ініціативою «знизу», згідно з усвідомленими спільними інтересами; незалежні від офіційних державних органів, діють без чіткої програми, за принципами самоврядування).

Важливе значення у діяльності багатьох молодіжних і дитячих об’єднань

надається роботі щодо виховання молоді та дітей. Упродовж усього періоду її постійно проводили не менше 30% усіх зареєстрованих всеукраїнських організацій. Усе більшого розмаху набуває така форма роботи з дітьми, як проведення таборів, що, на жаль, істотно ускладнюється через фінансові проблеми, недостатню матеріальну базу, відсутність необхідної кількості підготовлених кадрів.

Популярними серед дітей та молоді є спортивно-оздоровчі організації. Свою нішу в молодіжному русі України також зайняли релігійні молодіжні об’єднання. Вони залучають молодих людей до релігійного життя, зай­ маються доброчинною діяльністю, а інколи намагаються зайняти досить активну­ позицію у вирішенні певних соціальних проблем. Важливою подією у діяльності молодіжного руху у цьому напрямі стало проведення у вересні

1999 р. З’їзду християнської молоді України.

Особливе місце в молодіжному русі України займають молодіжні спілки, які намагаються об’єднати більшість всеукраїнських та місцевих молодіжних і дитячих організацій, стати координатором молодіжного руху, мають регіональні представництва в країні, намагаються представляти громадський молодіжний рух України на міжнародній арені.

Упродовж кінця 90-х років минулого століття — перших років нинішнього століття лідируючу роль у цьому напрямі відігравав Український національний комітет молодіжних організацій (УНКМО).

Якщо на міжнародній арені УНКМО не досяг успіху, то у сфері координації молодіжного руху, лобіювання його інтересів в органах влади країни було зроблено чимало. Так, якщо 1992 р. до складу УНКМО входило 14 всеукраїнських громадських об’єднань молоді, 1997-го — 28 всеукраїнських молодіжних і дитячих організацій та 19 регіональних об’єднань, то на початку 2003 р. спілка вже об’єднувала 83 всеукраїнські молодіжні і дитячі організації і мала свої представництва в усіх областях України, до яких входило понад 3 тис. місцевих об’єднань. З кожним роком розширювалося фінансування молодіжного руху за рахунок Державного бюджету через УНКМО: якщо у 1997 р. на програми та заходи молодіжних та дитячих організацій було виділено 2,5 млн грн., то в 1998 р. — 7 млн, в 1999 р. — 9 млн, в 2000 і 2001 рр. — по 12,7 млн, в 2002 р. — 8,02 млн грн.

173 Кулік В. Молода Україна: сучасний організований молодіжний рух та неформальна ініціатива… — С.70-76.

271

Молодь в умовах становлення незалежної України (1991–2011 роки)

Проте через різні причини з кінця 2002 р. авторитет УНКМО в молодіжному русі почав падати. У лютому 2003 р. 23 всеукраїнські молодіжні громадські організації підписали Декларацію про створення Національної ради молодіжних організацій України (НРМОУ), яка певною мірою намагалася перебрати обов’язки УНКМО на себе.

У листопаді 2005 р. практично всі діючі в Україні спілки молодіжних об’єднань разом створили Український молодіжний форум (УМФ).

Певну роль у консолідації молодіжного руху України та української діаспори відіграли СКУМО — Світові Конгреси Українських Молодіжних Організацій. I СКУМО пройшов у серпні 1990 р. у м. Білий Бір (Польща), а наступні чотири — в Україні: II СКУМО — в серпні 1991 р. в м. Києві, III СКУМО — в серпні 1992 р. в м. Харкові, IV та V СКУМО — в серпні 1998 р. та в серпні 2001 р. — в м. Києві. Ці конгреси ввійшли яскравою сторінкою в історію українського молодіжного руху, проте Координаційні ради, що були обрані на них, не змогли відіграти роль необхідного координуючого органу в діяльності молодіжних організацій, оскільки серед молодіжних лідерів утвердилося розуміння того, що координаційним центром молодіжного руху може бути лише спілка молодіжних організацій із власним зареєстрованим статутом, чіткою структурою, завданнями та принципами, фіксованою процедурою членства. Певну негативну роль у консолідації українського молодіжного руху відіграло й те, що в ньому не викорінено і таке негативне явище, як наявність певної гуртківщини та протиріч. З 22 по 30 серпня 2011 р. у м. Києві пройшов Форум української молодої діаспори «Київ–2011», який зібрав 50 молодіжних лідерів з 30 країн світу.

На жаль, впродовж років незалежності молодіжний рух не став дієвим резервом, школою підготовки, формування політичної еліти країни. Так, відносно­ небагато тих, хто на початку 90-х років минулого століття, в період зародження незалежної Української держави приймав активну участь у становленні­ молодіж­ ного руху, а нині входить до групи політичних лідерів країни, до її владних структур. Серед тих, хто засвітився на політичному олімпі певною мірою можна назвати лише В. Кириленка, Ю. Павленка, В. Хомутинніка, О. Донія, О. Шлапака, О. Петрова, Ю. Мірошниченка, В. Каськіва. З іншого боку, з політич­ної­ арени зникли такі, раніш відомі молодіжні лідери: В. Рябіка, О. Міленін, І. Деркач, А. Білоус­. А такі керівники молодіжних та дитячих організацій, як Т. Гончарова (Федерація дитячих організацій України), В. Гежа (Українська республіканська­ рада молодих учених та спеціалістів), О. Задорожний (Спілка Української Молоді),­ О. Стефанович (Дитячий альпійський рух України), Б. Скребцов (Українсь­ке­ дитячо-юнацьке товариство «Січ»), очоливши свої організації ще на початку 90-х рр., залишаються їх лідерами й донині. Зважаючи на набутий цими лідерами досвід, певною мірою це непогано. Навпаки, кількість «нових облич» лишається порівняно невисокою — серед інших варто відзначити зокрема Є.Суслова, О.Присяжнюка, А.Пінчука.

272

Розділ 3. Сучасний організований молодіжний рух

3.2. Молодіжні субкультурні групи та рухи

Сучасний молодіжний рух в Україні представлений не лише організованим рухом, а й молодіжними субкультурними групами та рухами. Це своєрідна «молодіжна культура», яка включає в себе різноманітні напрямки молодіжної активності.

Молодіжна субкультура — будь-яке об’єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції,­ норми і цінності.

Молодіжна контркультура — об’єднання молоді, що має всі елементи культури, що й субкультура, але чиї норми та цінності перебувають в активній чи пасивній опозиції до існуючих у суспільстві норм і цінностей.

По суті, молодіжні субкультури — результат пошуку своєрідної, нової ідентичності, створення нового стилю. Джерелом цього стилю можуть бути романтизовані чи ідеалізовані образи іншої цивілізації чи культури («культурні міфи» або «культурні утопії»). Це радше конструювання, ніж запозичення: образ чужої культури позбавляється від рис, які не сприймаються середовищем і наповнюється власними інтерпретаціями культурних феноменів.

Джерелом конструювання «культурних міфів» вітчизняних молодіжних субкультур став насамперед Захід.

Причина появи молодіжних субкультур спільна як для західних країн, так і для України. Молодь завжди прагне до спілкування з ровесниками, намагається втекти від духовної самотності в родині, у суспільних інститутах, іноді це спроба відсторонитися від суспільства загалом. Цю самотність переживають як діти забезпечених батьків, так і вихідці з малозабезпечених родин. Окрім духовної самотності молодої людини існує і соціальний підтекст — визначення ролі та місця молоді в суспільстві. Розквіт молодіжних субкультур на Заході збігається з кризою суспільних цінностей індустріальної епохи, самих основ капіталістичної системи.

Дослідники сходяться на думці, що андеґраунд формується з тих, хто «випав» із суспільства. У формуванні альтернативних молодіжних спільнот багато дослідників підкреслювали роль дезадаптації, невміння увійти в трудовий чи навчальний колектив, конфлікти в родині.

Виникнення молодіжних субкультур зумовлене комплексом соціальних, політичних, психологічних та духовних причин, найголовнішою з яких є нездатність суспільства задовольнити потреби молоді і, відповідно, духовна самотність, яку породжують інертні суспільні інститути, нездатні до сприйняття нового.

Як зазначають сучасні фахівці з дослідження молодіжних субкультур, популярність молодіжної субкультурної активності в багатьох випадках є результатом так званого «ефекту CNN»: подання як особливо значимих подій і явищ у засобах масової інформації.

273

Молодь в умовах становлення незалежної України (1991–2011 роки)

Головною причиною поширення молодіжної активності та субкультур вітчизняні дослідники визначають соціальну й економічну нестабільність українського суспільства протягом останніх двох десятиліть і зубожіння основної­ частини населення. Також серед причин називаються:

Особливості соціальної мобільності в українському суспільстві. У 90-тих роках минулого століття в каналах висхідної соціальної мобільності відбулися корінні зміни і молодь одержала можливість досягти престижного соціального стану у дуже короткий термін. Спочатку (на початку десятиліття) це привело до відтоку молоді з системи освіти, особливо вищої і післядипломної: для швидкого успіху (синонім збагачення і досягається переважно у сфері торгівлі та послуг) високий рівень освіти був швидше перешкодою, ніж допомогою. Але пізніше знову посилилася вага освіти як гаранта особистого життєвого успіху. Можливість швидко досягти успіху, стати заможним часто пов’язували з криміналом.

Аномія та втрата нормативно-ціннісних підстав, які необхідні для підтримки соціальної солідарності. У молодіжному середовищі аномія призводить до зневіри молодого покоління у існуючих механізмах діалогу між державою та молодими людьми. У середині 1990-х років негативні оцінки переважали, але й дослідження останнього часу фіксують відносно низькі показники довіри молоді до державних структур. Позитивне зрушення намітилося спочатку в період консолідації організаційного молодіжного руху. Важливим підсумком недовіри до влади стало поширення переконання молодих українців у тому, що можна покладатися тільки на власні сили.

Натлісоціальноїаноміїнабуваєпоширеннязлочинністьсередукраїнської молоді. З 1990 р. по 2000 р. склад осіб, які вчинили злочин, збільшився майже у два рази. Ця цифра зменшилася в наступні десятиліття. Проте основний тренд зберігається і донині. Ці драматичні обставини мають безпосереднє відношення до специфіки молодіжних субкультур в Україні.

Різні субкультурні утворення у молодіжному середовищі характеризує зв’язок криміналу з субкультурами (є одним з домінуючих), вплив на них західної молодіжної моди та феномену романтичної компенсації повсякденної рутини, схильність до відтворення деяких рис минулого. Ці чотири характеристики, вважає В. Луков, можуть виступати як основа типологізації молодіжних субкультур в Україні і у відборі субкультурних феноменів для опису й аналізу174.

Криміналізація молодіжних субкультур та ініціатив. Джерела цього процесу носять загально-соціальний характер. Не секрет, що масштаби орга­ нізованої злочинності в Україні значні і частина молоді виявляється прямо або побічно пов’язана з кримінальними структурами, має контакти з ними в сферах бізнесу, політики, розваг тощо. Організована злочинність фактично

174 Луков В.А. Молодежные субкультуры в современной России [Електронний ресурс ]. — Режим доступу: http://www.zpu-journal.ru

274

Розділ 3. Сучасний організований молодіжний рух

є паралельною реальністю і прийняті в її середовищі соціокультурні орієн­ тири здобувають ціннісне значення в молодіжному середовищі.

Паралельно відбувається проникнення ксенофобських та расистських настроїв в молодіжне середовище.

Починаючи з 2005 р. в Україні активізуються «скінхеди», зокрема їх праворадикальна частина, діяльність якої спрямована на насильницькі дії на ґрунті расової та національної ворожнечі. Лише в Інтернеті постійно діють не менше 30 веб-сайтів неонацистського і ультранаціоналістичного характеру.

Найчастіше насильство спрямовано проти іноземних студентів, шукачів притулку, біженців та іммігрантів. Жертвами нападів стали і кілька працівників посольств та представництва ООН, а також члени їх сімей. У 2006 р. моніторинг Конгресу національних громад України (КНГУ) зафіксував 16 нападів, два з яких закінчилися смертю, у 2007 році було вже близько 90 жертв, з яких 5 загинули, а за перші три місяці 2008 р. постраждало 45 іммігрантів, 2 з них загинуло. На думку експертів КНГУ, це лише «верхівка айсберга», оскільки фіксувалися тільки випадки, які потрапили в публічну сферу. Втім, прямих доказів того, що це результати нападів саме «скінхедів» в більшості випадків не було.

Найбільш численні групи скінхедів зафіксовано в Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Севастополі, Чернігові та Автономній Республіці Крим. За попередніми даними МВС України, налічується не менше 500 осіб у віці від 14 до 27 років, об’єднаних у групи чисельністю від 20 до 50 осіб без чіткої структури та організаційної побудови175.

З 2005 року у Львові та Харкові стають регулярними закриті фестивалі неонацистських музичних груп з України та Росії, організовані неофіційною Українською націонал-трудовою партією.

Вплив західних молодіжних субкультурних феноменів. Сюди можна віднести традиційні молодіжні субкультури: хіппі, панків, а також футбольних фанатів, байкерів, реперів, брейкерів, рейверів тощо, внутрішня субкультурна структура яких стала відповідати «традиціям» європейських аналогів.

Рух хіппі виник у США та поширився у Західній Європі в середині — наприкінці 1960-х рр. як протест проти війни у В’єтнамі. Перші хіпі у США зазвичай збиралися у великі громади, в яких жили. Вони апелювали до свободи, етнічних мотивів, пропагували нудизм, автостоп, вегетаріанство. Хіпі відмовлялися від суспільства, спалювали свої паспорти, кидали навчання.

Значного поширення контркультура хіппі набула у колишньому СРСР. Починаючи з 1967 р. у Москві і містах, розташованих близько до західного кордону — Львові, Таллінні, Ризі, Вільнюсі, Ленінграді з’являються їх великі групи.

175 В Україні активізувався рух скінхедів і неонацистів — дослідження [Електронний ресурс ]. — Режим доступу: http://novynar.com.ua/politics/59212

275

Молодь в умовах становлення незалежної України (1991–2011 роки)

Спочатку вони були включені до протестних акцій і піддавалися репресіям­ — арешт групи Шарніра у Львові в листопаді 1970 р., розгони демонстрацій у Москві (1 червня 1971 р.), Гродно і Вільнюсі (в серпні 1971 р.), заворушення в Каунасі після самоспалення Ромаса Каланти (травень 1972 р.).

Репресії спричинили виникнення Системи — неформальної мережі осередків хіппі по всій території колишнього СРСР, яка могла функціонувати в напівпідпільних умовах андеграунда (надавати житло, адреси по всій території Союзу, проводити культурні заходи — підпільні рок-концерти, виставки). Завдяки цьому рух в СРСР проіснував набагато довше, аніж на Заході. Склався певний кодекс поведінки, хіппі чітко вирізняли себе від членів традиційного суспільства («цивільних»), заперечували комсомол, службу в армії, працю на радянських підприємствах. Одночасно з цим вони уникали однозначних політичних кроків, через що їм не так просто було «пришити» політику.

Постійним місцем збору хіппі в СРСР від початку 1970-х рр. і до горбачовської «перебудови» був Таллінн, оскільки режим в Естонії був найбільш толерантним. Сюди з’їжджалися на початку травня, коли починався автостопний сезон. А 1 червня, на День захисту дітей, їхали до Москви. Щоліта, починаючи з 1978 р., відбувалися всесоюзні хіппі-сейшни на річці Ґауї неподалік від Риги, під час святкування Ліго (латиського Івана Купала).

Найважчим для хіппі виявився період андроповщини 1982-1984 рр., коли багатьох учасників руху було арештовано і запроторено за грати та до лікувальних закладів. Із початком «перебудови» в середовищі хіппі з’являються спроби переосмислити ідеологію — маніфест «Хиппи от Системы к Богу» Генерала, Сталкера і Вороб’я (Москва, 1986) та інші. Процеси демократизації в СРСР привели до виходу хіппі з підпілля та до їх розпаду. У Львові, де традиційними були орієнтація на Захід і демократичні цінності, існувала найбільша в Україні хіп-тусовка.

Головним місцем збору був Святий Сад, де зосереджувалися учасники рок-групи «Вуйки» (Супер Вуйки) — лідер Ілько Лемко. З «Вуйками» була пов’язана традиція, починаючи з 1977 р. до Львова з’їжджатися зі всього Союзу на день пам’яті Джимі Хендрикса 18 вересня.

З початком Перебудови в середовищі львівських хіппі також з’являються спроби переосмислити ідеологію і, як колись Еббі Гофман, політизувати рух. У 1987 р. у Львові з’являється маніфест «Ідеологія радянських хіппі. 1967 1987» Аліка Олісевича, де чітко наголошено на потребі громадянських акцій. 20 вересня 1987 р. група Аліка Олісевича провела у Львові першу в УРСР демонстра­ цію під політичними гаслами, в жовтні 1987 р. перетворилася на пацифістську, згодом правозахисну групу «Довірa» (1987 — 1990 рр.).

Сьогодні чітко виділяють дві групи цього руху: так звана «стара Система» («олдові хіппі» від англійського old, тобто старий, «справжні хіппі», «мамонти») та «нова Система». «Стара Система» складається з людей старшого віку, для

276

Розділ 3. Сучасний організований молодіжний рух

яких «хіппізм» — це все їх життя. «Нова Система» об’єднує в собі молодь віком від 14-ти до 20-ти років, які поєднують «хіппізм» із навчанням у престижних закладах і не завжди дотримуються найважливішої заповіді, яку визначили ідеологи руху — незалежність від соціуму. Натомість молодь робить основний акцент на атрибутиці, використовуючи сленг, манеру одягатися, прикраси та ін.

Через це існує непорозуміння між двома цими поколіннями, яке, щоправда, не заважає існувати жодній зі сторін. І обидва ці табори вірять, що саме вони є справжніми «хіппі», які ведуть свій початок з 66-го року зі штату Каліфорнія (США).

Зрозуміло, що нинішнє покоління хіппі далеке від духовних засад своїх попередників­. Сучасники вже не виголошують гасло Сартра «Вони украли

вмене сенс життя!» і не збиваються у комуни. Тепер це субкультура, де переважає потяг до класичної рок-музики і плетіння з бісеру.

Збори хіппі почали проводити в Україні з 1993 р. біля водоспаду Шипіт у Карпатах. Відтоді щороку на свято Івана Купала тут збираються хіппі і представники інших субкультур не тільки з СНД, а й зі всієї Європи.

Байкерська тема в Україні відійшла у бік після розпаду Союзу, однак наприкінці 90-х про «лицарів дороги» знову заговорили і популярність руху пішла догори.

Більшість мотоциклістів — успішні бізнесмени. Їх виїзди перетворюються на феєричне шоу з розкішними «Харлеями», роздачею пива всім охочим і регулярними акціями в дусі «Байкери проти наркотиків». Два найбільші клуби столиці — «Crazy Hohols MFC» і «Biker Sich» — постійно змагаються як

векстравагантності витівок, так і в масштабах своїх акцій. Так, левову частину виторгу з літнього «Київ Байк Шоу 2008» байкери передали на благодійність.

Такі ж справи й у Дніпропетровську — другому за популярністю місті

вбайкерському середовищі. Влада міста всіляко підтримує акції мотоциклістів, а найбільший і найвідоміший клуб «MC Angels» регулярно влаштовує виїзди та байкерські вечірки по всій Україні.

Харківський клуб «Street Warriors» за кількістю акцій, шоу і просто групових виїздів не відстає від інших побратимів. Як і інші мотоциклісти, харків’яни старанно борються зі стереотипом, що «байкер — це бандит на мотоциклі». Попри те, що в лавах «вуличних воїнів» здебільшого прості хлопці і масштабних акцій вони не влаштовують, за весь час існування клубу його члени не вирізнялися антигромадською поведінкою.

Донецькі байкери підтримують постійний зв’язок, але у великі клуби не об’єднуються. Однак з погляду боротьби з неприємним стереотипом вони зайшли найдальше. З ініціативи ДАІ в рамках акції «Хулігани — повчають» вони інструктують школярів щодо безпечної їзди та правил дорожнього руху.

Львів хоч і не надто знаменитий своїми клубами, безперечно, це найпопулярніше місце для злетів мотоциклістів не лише України, а й Росії та Білорусі.

277

Молодь в умовах становлення незалежної України (1991–2011 роки)

МотопарадцентромЛьвоваіщорічнийрок-концертзаучастісвітовихзнаменитос- тей, що влаштовується коштом «лицарів дороги», явище для городян вже звичне.

До того ж, у 2002 році відбувся найбільший в Україні міжнародний байкерський зліт «Тарасова гора», який нині щорічно проходить на початку червня у Каневі, біля підніжжя однойменної гори. А у 1999 році в Одесі було започатковано міжнародний зліт байкерів «Гоблін-шоу»176.

Найбільш поширеними в Україні є субкультури, які мають своїм джерелом хіп-хоп: брейкери, репери, граффітті-культура і ді-джейніг. У складі елементів хіп-хоп культури розглядаються також стритбол (вуличний футбол), роллінг (певна техніка катання на роликах) та ін.

Гедоністично-розважальні субкультури ще називають музичними молодіжними субкультурами, здебільшого їх адепти складаються з підлітків. Їх об’єднують спільні музичні смаки, легке, безтурботне ставлення до життя, прагнення жити сьогоднішнім та «прикид» (особливості зовнішнього вигляду, одягу та рухів).

Початок епатажно-протестним субкультурам поклали панки. Саме вони стали пропагандистами ідеї «шок-протесту». Пізніше цю ідею підхопили готи, емо, металісти, трешери, сатаністи. Треба відзначити, що епатажно-протестні субкультури часто переходять у радикально-деструктивні. Їх приналежність до першого чи другого типу визначається лише мірою неприйняття навколишнього середовища і готовністю до силових дій.

В Україні музичні групи готичного спрямування існували ще з середи­ни­ 80-х (їх відомими наступниками стали, зокрема, «Кому ВниZ» та «Вій»), хоч сама субкультура оформилася порівняно недавно. Майже одночасно зі столичним Київським готичним кланом (заснованою наприкінці 90-х організацією готів) перше регіональне об’єднання було створене в Тернополі. Це готичний клуб «Гамадіон», який є «об’єднанням готів-християн традиційних українських конфесій». А у 1999-му в мережі Інтернет було створено віртуальне об’єднання під назвою «Український готичний портал»177.

Стосовно панку в Україні, він розвивався ще за часів радянської України і був протестом проти влади, тогочасних порядків, ідеології та способу життя. Особливістю Українського панк-року є тематика українських пісень, пісень, що пов’язані з українською історією чи культурою. Дуже відомою ще з часів СРСР була група Брати Гадюкіни, яку можна вважати певним різновидом панку.

Зараз це Брем Стокер, ФЛIT, Серцевий Напад, Тостер, Пан Пупец, Doping, Абздольц, Борщ та інші.

Дослідники субкультурної молодіжної активності вважають, що молодіжні співтовариства, засновані на запозичених стилях життя (з їх

176Наставчасдобрихбайкерів[Електроннийресурс].—Режимдоступу:http://tutatama. tochka.net/ua/kyiv/events/performances/5857

177 Мичко С. У замках Тернопілля завелися готи [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.umoloda.kiev.ua/number/226/192/8047/

278

Розділ 3. Сучасний організований молодіжний рух

корпоративними правилами і зразками поведінки, одягу, музичних смаків) при входженні — лише трамплін в інституціоналізоване суспільство. В цьому сенсі вони є певною добудовою соціальної реальності для пом’якшення напруженості в суспільні структури178.

Романтична компенсація повсякденної рутини. Цей тип молодіжних субкультур характеризується орієнтацією на створення паралельного світу, свого роду «міфу». Міф будується на підставі певних творів (переважно «фентезі») чи запозичених світоглядних концепцій інших культур. Серед них можна виокремити «ігрові» молодіжні субкультури. Ця субкультура створює свій паралельний «світ», у якому «ховається» від реалій суспільства.

Фактично субкультурними утвореннями стали групи, поєднувані інтересом до екстремальних видів спорту. Деякі співтовариства сформували досить розвинену ідеологію на перехресті актуальних суспільних проблем і практику випробування вольових якостей особистості в екстремальних умовах (діггери).

Окремо варто згадати субкультури, які виникають на зіткненні захопленням літературними творами, історичною та військово-історичною літературою. В цій категорії розглядаються толкієністи (шанувальники творів Д.Р.Р.Толкієна), які створили власну субкультуру, де об’єднані рольові ігри, історична реконструкція, філологія, філософія тощо. На сьогодні ця субкультура не обмежується виключно творами Толкієна, в ній можна прослідкувати вплив творів видатних українських та російських фантастів Н.Перумова, М.Семенової, А.Сапковського, вплив неоязичницьких об’єднань та окультизму.

Релігійно-містичні молодіжні субкультури є синтезом містичних і релігійних культів із традиціями і цінностями окремих молодіжних субкультур. У таких субкультурах обов’язково повинен бути лідер, що є головним «гуру». Чисельність таких груп незначна.

Відтвореннядеякихрисминулого.Перенесеннявмолодіжнесередовище моделейповедінкийорганізаціїжиттєвогопросторузпопередніхепох,конструювання нових норм поведінки та смислового ряду на основі історико-літературних творів носить субкультурний характер.

Отже, кожна людина прагне бути індивідуальною і через такі субкультурні утворення вона може самовиразитися, знайти однодумців і спілкуватися в своєму окремому, цікавому, далекому від реальності світі.

Молодіжна неформальна ініціатива та молодіжні субкультури в Україні відчувають на собі вплив криміналізації суспільства, західної культурної експансії, тяги до подолання рутини повсякденності, спроб «випасти» із соціального контексту. Ці впливи переплітаються і у різній мірі властиві тим чи іншим субкультурним феноменам.

178 Ковалева А.И., Луков В.А. Социология молодежи: Теоретические вопросы. — М.: Социум, 1999. — 351 с.

279