1. Дитинство та юні роки Хіткліфа

Головним героєм і рушійною силою роману Емілі Бронте «Грозовий Перевал» є Хіткліф. Читач стикається з ним на перших сторінках роману. Йому близько сорока років, він суворий і відлюдькуватий власник двох садиб: Грозового перевалу і Мису Шпаків. Хіткліф дуже зверхньо відноситься до оточуючих і навіть намагається контролювати все, що відбувається у будинку.

Тонкощі сюжету книги полягають у тому, щоб показати, як поступово змінюються погляди і оцінки людей. Як це і справді буває у реальному житті, подібно нам самим, Локвуд і Неллі, поступово пізнаючи характери головних героїв і сутність їх відносин, починають краще розуміти реальність. Обмеженість їх розуміння на початку роману дуже сильно допомагає читачам більш повніше зрозуміти характери героїв у подальшому. Локвуд, що звик міряти людей традиційними мірками, обманюється у всіх своїх припущеннях щодо того, з якими людьми він зустрінеться на Грозовому перевалі. Типовий джентльмен вікторіанської епохи, він розраховує побачити типову буржуазну родину тих часів. Замість цього він бачить, що атмосфера будинку пронизана ненавистю та злістю, просякнута жахом. Він шокований, а разом з ним шоковані й читачі. [3]

Хіткліф – людина, з якою дуже важко спілкуватись. Одне невиважене речення, слово і у твою сторону вже летить пронизливій спопеляючий погляді гостре разюче слівце. Варто лише згадати знайомство Хіткліфа і Локвуда, коли за обіднім столом гість намагався вгадати родинні зв’язки мешканців Грозового Перевалу. «The tone in which the words were said revealed a genuine bad nature. I no longer felt inclined to call Heathcliff a capital fellow. He turned, as he spoke, a peculiar look in her direction - a look of hatred, unless he has a most perverse set of facial muscles that will not, like those of other people, interpret the language of his soul» [1, 28-29].

Отже, головний герой – людина непростого норову і важкого характеру, до якого його призвели хитросплетіння його долі. Але чи завжди Хіткліф був таким? Аби відповісти на це питання я пропоную зазирнути у його дитинство.

Провідником у події далекого минулого у романі служить стара служниця Неллі Дін, яка прожила у цій місцевості все своє життя. Саме вона, відіслана мешкати до Мису Шпаків, розповідає містеру Локвуду, який там тимчасово оселився, події вже давно минулих днів.

Хіткліф з’явився у родині Ерншо дуже несподівано. Одного літнього вечора його привів з ярмарку додому старий містер Ерншо: «The master tried to explain the matter; but he was really half dead with fatigue, and all that I could make out, he told a tale of his seeing it (Heathcliff) starving, and houseless, and as good as a dumb, in the streets of Liverpool, where he picked it up and inquired for its owner. Not a soul knew to whom it belonged, he said; …he thought it better to take it home with him at once, than run into vain expenses there, because he was determined he would not leave it as he found it» [1, 51-52]. Діти злякалися цієї знахідки, злякалась і місіс Ерншо, але ще більшим було здивування родини, коли після почутої історії вони побачили те, заради чого голова сім’ї ризикував життям. «We crowded round, and over Miss Cathy’s head I had a peep at a dirty, ragged, black-haired child, big enough both walk and talk. Indeed, its face looked older than Catherine’s; yet when it was set on its feet it only stared round, and repeated over and over again some gibberish that nobody could understand» [1, 51]. Дитина була циганчам, і вже тут здавалось таки можна було побачити майбутній крутий норов і необузданість Хіткліфа, але на мою думку, якою б не була спадковість, виховання дитини має величезний вплив на її подальшу долю.

Так цей хлопчик вступив до родини Ерншо. «I found they had christened him “Heathcliff”. It was the name of a son who died in childhood, and it has served him ever since, both for Christian and surname. Miss Cathy and he were now very

thick but Hindley hated him, and to say the truth I did the same» [1, 52]. З дитинства у дитині було видно задатки благородної, чесної і скромної людини. Він не вимагав особливого відношення і був радий своїй новій сім’ї, адже з малого віку Хіткліф зрозумів кому він завдячує дахом над головою, їжею та теплою постіллю. «He seemed a sullen, patient child, hardened, perhaps, to ill-treatment. He would stand Hindley’s blows without winking or shedding a tear, and my pinches moved him only to draw in a breath and open his eyes, as if he had hurt himself by accident and nobody was to blame. Old Earnshaw took to Heathcliff strangely, believing all he said» [1, 53]. Єдине, що залишалось каменем спотикання у родині – відносини Хіткліфа з Хіндлі, який як рідний син не міг змиритись з тим, що якийсь знайда зайняв перше місце у серці батька. Та Хіткліф робив це ненавмисне. Навіть у розпал хвороби, йому було вкрай тяжко, але і тут він бажав якнайменше звертати на себе увагу: «He was dangerously sick; and while he lay at the worst he would have me constantly by a pillow. I suppose he felt I did a good deal for him. However, I will say this – he was the quietest child that ever nurse watched over. … he was as uncomplaining as a lamb , though hardness, not gentles, made him give little trouble. He got through, and the doctor affirmed it was in a great measure owing to me, and praised me for my care» [1, 53].

Отже, як ми бачимо, у хлопця були всі завдатки, щоб вирости освіченою людиною, галантним джентльменом та люблячим батьком сімейства. Його зібраність, впевненість у собі, жорсткість характеру, самостійність та вміння постояти за себе допомогли б йому зробити чудову кар’єру та стати зразковим героєм свого часу. Пізнавши ще у дитинстві усю гіркоту злиднів та усю розкіш багатства, він чудово би збалансував своє життя у майбутньому, майстерно розумівся би на людях та був видатною людиною у своєму суспільстві.

Так чому ж цьому не судилося бути? На мою думку, уся проблема була у ворожому відношенні Хіндлі Ерншо – звідного брата Хіткліфа до сироти. З першого погляду Хіндлі зненавидів Хіткліфа. Та скрипка, яку батько мав привезти своєму єдиному і рідному сину, стала першим каменем спотикання у відношеннях хлопців. Останньою же краплею стало те, що батько полюбив Хіткліфа більше, ніж рідного сина, а знайда ще й користувався цим. «He was not insolent to his benefactor, he was simply insensible, though knowing perfectly the hold he had on his heart, and conscious he had only to speak and all the house would be obliged to bend his wishes» [1, 53-54].

Саме тут починаються перші зміни у характері і зовнішності Хіткліфа. Його цілеспрямованість перетворюється на впертість, стійкість на жорстокість, увага на хитрість. Очі починають дивитись хитро і підозріливо з-під насуплених чорних брів, на лобі з’являються дві поперечні зморшки, що свідчить про постійну невдоволеність і серйозність. Дитина починає робити все лише з певною корисливою ціллю, вбачаючи у всьому перш за все свої інтереси, що переважають інтереси інших: «You must exchange horses with me – I don’t like mine; and if you won’t I shall tell your father of the three thrashings you’ve given me this week» [1, 54]. Неллі вже тоді помітила страшні схильності хлопця, але вона навіть не знала, що чекало їх далі. «He minded little ehat tale was told since he had what he wanted. He complained so seldom, indeed, of such stirs as these, that I really thought him not vindicitive. I was deceived completely, as you will hear» [1, 55].

Єдиним другом і компаньйоном у всіх забавах Хіткліфа стає звідна сестра Кетрін: «Heathcliff bore his degradation pretty well as first, because Cathy taught him what she learnt, and worked or played with him in the fields. They both promised fair to grow up as rude as savages» [1, 60]. Саме вона зіграє провідну роль у житті Хіткліфа, змінити її на 180 градусів і змусить його написати історію свого життя зовсім на інший лад.

Важка праця не мала впливу на Хіткліфа, аби лише його любий друг завжди був поруч. Знайомство з родиною Лінтонів змінює Кетрін. З дикунки вона перетворюється на справжню леді, прірва між Кеті і Хіткліфом починає рости. Хлопець розуміє переваги Едгара, але нічого з цим зробити не може. «But, Nelly, if I knocked him down twenty times, that wouldn’t make him less handsome or me more so. I wish I had light hair and fair skin, and was dressed and behaved as well, and had a chance of being as rich as he will be» [1, 70].

Добра служниця Неллі Дін намагається допомогти Хіткліфу повернути прихильність його улюбленої подруги: «Come to the glass. Do you mark those two lines between your eyes; and those thick brows that, instead of rising arched, sink in the middle; and that couple of black fiends, so deeply buried, who never ope their windows boldly, but lurk glinting under them, like devil’s spies? Wish and learn to smooth away the surly wrinkles, to raise your lids frankly, and change the fiends to confident, innocent angels, suspecting and doubling nothing, and always seeing friends where they are not sure of foes. Don’t get the expression of a vicious cur that appears to know the kicks it gets are its desert, and yet hates all the world as well as the kicker for what it suffers» [1, 70-71]. Саме у цьому епізоді автор дає нам чудовий портрет головного героя. Ми пам’ятаємо його малюком-знайдою, не скажу, що він був дуже приємним, але принаймні тоді майбутнє дитини було невідомим, вона мала шанс. Неллі також дає Хіткліфу шанс. Вона показує як з майже зачерствілого злісного образу стати хлопцем, що подає великі надії. На мою думку, тут йде чітка вказівка – Хіткліф ще має шанс. Його обличчя, немов ліплячи з пластиліну, Неллі зображує зовсім іншим, приємним і людяним. Вона просить його повірити в себе, змінитись і самоствердитись.

Але її праця марна. Прірва вже занадто велика. «… he had by that time lost the benefit of his early education. Continual hard work, begun soon and concluded late, had extinguished any curiosity he once possessed in pursuit of knowledge, and any love for books or learning. His childhood’s sense of superiority instilled into him by the favours of old Mr. Earnshaw was faded away. He struggled long to keep up equality with Catherine in her studies, and yielded with poignant though silent regret; but he yielded completely…» [1, 81]. Великий вплив ці душевні зміни мали й на зовнішній вигляд Хіткліфа: «He acquired a slouching gait and ignoble look; his naturally reserved disposition was exaggerated into an almost idiotic excess of unsociable moroseness, and he took a grim pleasure, apparently, in exciting the aversion rather than the esteem of his few acquaintance» [1, 81]. Хіткліф розуміє, що вже не зможе повернутись до минулих відносин з Кетрін. Він остаточно черствіє і серцем, і душею, а незгоди на Грозовому Перевалі лише розважають його. Смерть місіс Ерншо, страхи малого Гертина, пияцтво Хіндлі надавали йому неймовірної насолоди: «… the lad was possessed of something diabolical at that period. He delighted to witness Hindley degrading himself past redemption, and became daily more notable for savage sullenness and ferocity» [1, 79].

Навіть події останнього дня його життя проведеного в юності на Грозовому Перевалі вже не змінюють його, а лише стверджують у вибраному ним шляху. «Whatever our souls are made of, his and mine are the same; and Linton’s is as different as a moonbeam from lightning, or frost from fire. My love for Linton is like the foliage in the woods; time will change it, I’m well aware, as winter changes the trees. My love for Heathcliff resembles the eternal rocks beneath – a source of little visible delight, but necessary. Nelly, I’m Heathcliff!» [1, 95-96]. Ми вже не дізнаємось, чи стало кохання Кетрін радістю для Хіткліфа, але те, що ним знехтували лише тому, що він не такий заможний як Лінтон, разить його найболючіше. Мабуть тоді й відбувся остаточний перелом у душі хлопця, шальки терезів остаточно й безповоротно схилились на одну сторону: «I’d not exchange for a thousand lives my condition here for Edgar Linton’s at Thrushcross Grange – not if I might have the privilege of flinging Joseph off the highest gable, and painting the house-front with Hindley’s blood!» [1, 62].

Він ніколи не стане таким як Лінтон, ніколи йому й не бувати таким як Ерншо. Він стане Хфткліфом – людиною, лише від імені якої всіх буде кидати у жар і неймовірний страх.

Бронте проводить свого героя через довгі страждання, в результаті яких тонка і легко ранима душа Хіткліфа черствіє і озлоблюється. Звідси йде вся послідуюча не людяність його вчинків, викликаних глибокими і складними причинами. Але ті самі сили, проти яких повстав Хіткліф, прагнучи вищої свободи, спіймали його у пастку.