- •Ы1. Періодизація ул. Наявні класифікації етапів розвитку ул і їх змістові характеристики у працях с. Єфремова, м. Зерова, д. Чижевського.
- •Ы2. Обрядова пісенність. Календарні цикли пісень.
- •Ы3. Думи та історичні пісні – жанри усної народної творчості. Відображення в них народного героїзму та патріотизму.
- •Ы4. Література кр. Провідні стилі і жанри. Жанр літопису в давній українській літературі.
- •Ы5. Історична основа, тема, ідея «Слова о полку Ігоревім». «Слово…» як літературна пам`ятка світового значення.
- •Ы6. Полемічна література кінця 16-початку 17 ст. Провідні мотиви послань Івана Вишенського.
- •Ы7. Творчість Григорія Сковороди. Збірка «Сад божественних песней». Історія «сродної праці» в байках.
- •Ы8. Проблематика, жанр «Енеїди» Котляревського. «Енеїда» як перший твір літератури нового типу.
- •Ы9. Поети-романтики 20-40-х років хіх століття.
- •Ы10. Квітка-Основяненко як перший український повістяр-«побутописець»
- •Ы11.Т.Шевченко-основоположник нової української літератури. Стан сучасного шевченкознавства.
- •Ы12. Рання творчість Шевченка. Ідейно-художній аналіз поеми «Гайдамаки».
- •Ы13. Лірика та сатира Шевченка 1843-47 років, її стильова своєрідність («Сон», «Кавказ», «і мертвим..»).
- •Ы14. Життя і творчість Шевченка періоду заслання та останніх років життя.
- •Ы15. Місце Марка Вовчка (Марія Олександрівна Вілінська 1833-1907) в українському літературному процесі.
- •Ы16.Проблема інтелігенції в українській романистиці другої половини хіх-початку хх ст. («Хмари» 1874 р. Нечуя-Левицького, «Перехресні стежки» 1900р. Франка).
- •Ы17. Творчість с. Руданського. Лірика. «Співомовки»
- •Ы18. Історичний роман Куліша «Чорна рада». П. Куліш як літературний критик.
- •Ы19. Літературно-критична й публіцистична діяльність Драгоманова (18 вересня 1841-20 червня 1895).
- •Ы20. Історична тема в драматургії Старицького («Маруся Богуславка», «Оборона Буші»). Старицький – поет і перекладач.
- •Ы22. Павло Грабовський. Провідні мотиви лірики.
- •Ы23. Збірка Франка «з вершин і низин». Її ідейно-художнє новаторство.
- •Ы24. Поезія Франка 90-х – 900-х років. Проблематика, жанрова своєрідність, багатство і розмаїття художньої палітри (збірки «Зівяле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Sempertiro»).
- •Ы25. Філософські поеми Франка («Мойсей», «Смерть Каїна»,» Іван Вишенський»)
- •Ы26. Франко як літературний критик і літературознавець.
- •Ы27. Художня своєрідність малої прози Франка 90-х – 900-х років.
- •Ы28. Суспільно-політичні та літературно-естетичні погляди Лесі Українки.
- •Ы29. Лірика Лесі Українки. Основні мотиви. Ідейно-естетична своєрідність.
- •Ы30. Проблематика і новаторство драматургії Лесі Українки.
- •Ы31. На зламі століть: лірика кінця хіх-першої третини хх ст. (жанрова різноманітність, естетичне багатство, творча своєрідність поезії в. Самійленка, м. Вороного, о. Олеся)
- •Ы32. Поети «Молодої Музи» (п. Карманський, б. Лепкий, в. Пачовський), їх філософсько-естетичні шукання.
- •Ы33. М. Коцюбинський-новеліст. Проблематика, характери, особливості психологічного аналізу.
- •Ы34. Проблематика, художня своєрідність повістей м. Коцюбинського «Fatamorgana», «Тіні забутих предків».
- •Ы35. Художня своєрідність та новаторство Винниченка як митця хх віку (проза і драматургія).
- •Ы36. Ідейно-художній аналіз повісті Кобилянської «Земля».
- •Ы37. Новаторство в. Стефаника-новеліста. Особливості психологічного аналізу в прозі письменника.
- •Ы38. Особливості психологічного аналізу у творах Черемшини Марка.
- •Ы39. Творчість Тесленка і Васильченка в контексті неореалізму поч. Хх ст.
- •Ы40. Провідні риси неокласицизму і культорологічні образи в поезії неокласиків Рильського, Зерова, Драй-Хмари.
- •Ы41. Поняття про модернізм. Особливості розвитку українського модернізму. Стильові течії українського модернізму.
- •Ы42. Жанрове розмаїття творчої спадщини Хвильового.
- •Ы43. Інтимна лірика і поема «Мазепа» в. Сосюри.
- •Ы44. Літературна дискусія в Україні 1925-28 років і літературно-художні організації 1920-30-х років.
- •Ы45. Крах романтиків і тріумфання прагматиків у романах і повістях Підмогильного. Художні досягнення митця.
- •Ы46. Незвичайні характери і засоби їхньої романтизації у прозі Яновського, Довженка. Проблема землі і роду в їхній творчості.
- •Ы47. Особливості поетики новел і романів Гончара. Діалог автора із самим собою, з часом, з культурною традицією.
- •Ы48. Полемічна спрямованість історичних романів Загребельного і Іваничука.
- •Ы49. Художня інтерпретація радянської дійсності у творчості письменників-емігрантів (Самчук, Барка, Осьмачка)
- •Ы50. Людина і війна у творчості українських письменників (Довженко, Гончар, Багряний)
- •Ы51. Діалог поетів з Україною (від «Мойсея» Франка до «Палімпсестів» Стуса)
- •Ы52. Тема України й особливості її художнього трактування у творчості Маланюка
- •Ы53. Проблематика і поетика романів Багряного (на вибір)
- •Ы54. Художня своєрідність драматургії Миколи Куліша ( на вибір)
- •Ы55. Традиції неокласиків і поетична культурологія Ліни Костенко
- •Ы56. Українська поезія «шістдесятників» хх ст.. Провідні мотиви і жанри.
- •Ы57. Усмішки Остапа Вишні – проблематика і поетика комічного.
- •Ы58. Особливості трактування проблеми гуманізму в ул хх ст.. (викриття сталінщини, казарменого соціалізму).
- •Ы59. Тема моральних пошуків у прозі хх ст.. (твори Загребельного, Стельмаха, Руденка).
- •Ы76.Літературознавчі дослідження філологічного факультету
- •Ы84. Проблеми літературознавчої компаративістики.
- •Ы85. Теорія діалогізму
- •Ы88. Поняття про зміст і форму твору.
Ы10. Квітка-Основяненко як перший український повістяр-«побутописець»
Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко-український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Був ініціатором видання журналу «Украинский вестник», альманахів «Утренняя звезда» і «Молодик», першої збірки українських прислів'їв і приказок. Основ'яненко один з перших в Україні почав писати народною мовою не тільки про смішне, а й про серйозне. Тому поява Квітчиних прозових творів українською мовою була своєчасним продовженням і поглибленням літературного подвигу Котляревського. На початку XIX ст. Україна мала високохудожню поезію і драму, а нової прози ще не було. Відомо ж, що саме проза завжди мала найбільше шанувальників, адже широко охопити всю складність суспільного життя спроможна лише епічна проза. Одне слово, новій українській літературі конче потрібний був повістяр.1834р. — книга перша «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком», збірки прозових творів (повістей та оповідань) українською мовою.1836 — 1837рр. — книга друга збірки «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком». Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті. До першої групи належать, зокрема, гумористичні оповідання «Салдацький патрет» (1833), «Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Конотопська відьма» (1833) (реальність персонажів, втручання фантастичних сил). До другої групи належать «Маруся», «Щира любов», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка» (співчутливе ідеалізоване зображення героя із заглибленням у його внутрішній світ). 1835р. — соціально-побутова комедія «Сватання на Гончарівці». 1838р. — соціально-побутова комедія «Шельменко-денщик» (написана російською мовою, центральний персонаж — Шельменко — говорить по-українськи), що вважається найвищим досягненням Квітки в драматургії.Серед численних прозових творів Квітки-Основ'яненка, написаних російською мовою, виділяються сатиричні романи «Пан Халявский» (1840) та «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова».Важливе місце серед критичних праць цієї доби посідає «Супліка до пана іздателя» Г. Квітки-Основ'яненка (1834 p.), своєрідний літературний маніфест, у якому відстоювалися права українського народу на власну літературу, рішуче засуджувалися його недруги, визначалися естетичні засади вітчизняної літератури. Однією з найактуальніших поставала потреба писати художні твори живою народною мовою: «Як говоримо, так і писати треба».
Ы11.Т.Шевченко-основоположник нової української літератури. Стан сучасного шевченкознавства.
Шевченко (9 березня 1814 - 10 березня 1861) є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ - початку ХХ століть. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення. Шевченко ж виступив як грізний суддя і обличитель усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний герой - борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щастя народу.З його ім'ям та творчістю пов'язане розширення національної тематики до рівня загальнолюдських параметрів літератури, кристалізація національно-визвольних ідей, постановка на порядок дня політичної боротьби проти самодержавства та інших форм деспотії, розвиток аналітичного начала в художній творчості, формування засад реалізму, дальший розвиток романтизму, поява як окремої галузі професійної літературної критики. Українська література в 40-і - 60-і рр. стає загальноєвропейським явищем із яскраво вираженим обличчям. Творчість Т.Шевченка великою мірою визначила шляхи розвитку української літератури в наступний період і справила вплив на поступ інших слов'янських літератур.Поєднавши у своїх поетичних творах живу розмовну мову з словесно-виразовими засобами книжної мови, Шевченко підніс українську літературну мову на новий, якісно вищий ступінь. У поетичних творах Шевченкова українська мова набула незвичайного багатства барв та відтінків, а також можливостей передачі не тільки найтонших настроїв, почуттів і думок, а й глибоких філософських та політично-суспільних узагальнень. Широко користуючись лексикою різних галузей науки й мистецтва, Шевченко заклав основи термінологізації української лексики, підносячи цим самим українську літературну мову до рівня найрозвиненіших мов світу.
Шевченкозна́вство — наукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Тараса Шевченка, а також його місця в історії Східної Європи та в світовому літературному процесі. Вивчення спадщини Шевченка — проблема невичерпна та багатобічна, і тому Шевченкознавство, як міждисциплінарна галузь наукового знання, відзначається різними напрямами досліджень (біографічний, бібліографічний, літературознавчий, текстологічний, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, психологічний, педагогічний, релігійно-етичний, філософський, суспільно-політичний тощо). Основи сучасного шевченкознавства заклав Іван Франко своїми статтями. Він переодизує (хронологічний чинник) життя і творчість Шевченка на 4 періоди: 1) романтичний (1938-43) – доба національного романтизму, видає «Малий Кобзар» у 1840 році з 8 поезій, перша поезія, в якому «Думи, мої думи», балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), «Гайдамаки». В цей період перебуває в Петербурзі, 22 квітня 1838 року був викуплен з кріпацтва; 2) період трьох літ 1843-47 , за одноіменним віршем і рукописним альбомом, період політичної сатири-критикує самодержавство, поезії «3 літа», поема «Сон», «Заповіт», «Великий льох», «І ертвим, і живим, і ненародженим…»; 3) період заслання 1847-57 роки у звязку з тим, що імя Шевченка повязали з Кирило-Мефодієвським товариством. В оринбурзький період не пише 7 років української поезії. Починає циклом «В Казематі», «Садок вишневий..», твори психологічного характеру; 4) амністія Шевченка 1857-1861 роки – «Неофіти» Щєпкіну, 9 повістей рос мовою, поема «Марія» (1859),останній вірш «Чи не покинуть нам, небого».
До першого видання «Кобзаря» ввійшло вісім творів: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».Друге видання 1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки».Третє видання «Кобзар» 1860 року сюди увійшло 17 творів і портрет Тараса Шевченка.
Тетяна Мейзерська «Слово Шевченка:міф, метафора, історія» -Одеса, 1996 рік.
Валерія Смілянська «Шевченківська мемуаристика як джерело біографічних відомостей»
Василь Пахаренко «Ой три шляхи щирокії..» (Про Шевченкове бачення боротьби зі злом)