Ы3. Думи та історичні пісні – жанри усної народної творчості. Відображення в них народного героїзму та патріотизму.

Думи — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIIІ століть, жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліро-епосу. Жанр думи притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі - усі ці події були мотивами українських дум. За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій - козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Композиція дум: поетичний заспів, власне дума (розгортання сюжету), кінцівка (славословіє).Думи — це козацький епос. Головні теми дум: турецька неволя («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Богуславка», «Сокіл», «Утеча трьох братів із Азова»), лицарська смерть козака («Іван Коновченко», «Хведір Безрідний», «Самарські брати», «Смерть козака на Кодимській долині», «Вдова Сірка Івана»), визволення з неволі і щасливе повернення до рідного краю («Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Отаман Матяш старий», «Розмова Дніпра з Дунаєм»), козацьке лицарство, родинне життя («Козацьке життя»), визвольна війна Хмельницького («Хмельницький і Барабаш», «Корсунська битва», «Похід на Молдавію», «Повстання після Білоцерківського миру», «Смерть Богдана й вибір Юрія Хмельницького»), родинне життя («Вдова і три сини», «Дума про сестру та брата», «Прощання козака з родиною»). У думах, на відміну від балад та епосу інших народів, немає нічого фантастичного. До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна". Історичні пісні — це фольклорні твори, присвячені певній історичній події, чи відомій історичній постаті (співається). У цих піснях висловлюється ставлення народу до історичних подій чи героїв. В історичних піснях часто оспівуються безіменні герої, але їхня діяльність пов'язана з конкретним історичним періодом. Відтворюють справжні історичні події, найголовнішу рису народних героїв — готовність іти на самопожертву заради рідної землі. Поява історичних пісень є наслідком розвитку історичної свідомості народу і його художнього мислення. Вони з'явились у ХV столітті, в період боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників, увібравши традиції героїчного епосу Київської Русі та українських дум. Назву «історичні пісні» вперше ввів в українську фольклористику Микола Гоголь. Тематичні групи українських історичних пісень: • про боротьбу з турецько-татарськими нападниками; • про визвольну боротьбу українського народу під проводом Б. Хмельницького; • про стихійні селянські повстання та їх героїв. Історичні пісні відтворюють найголовнішу рису народних героїв — готовність іти на самопожертву заради громадянського добра. До найвідоміших історичних пісень належать «Зажурилась Україна», «Чи не той то Хміль», «Ой Морозе, Морозенку».У пісні «Зажурилась Україна» ідеться про боротьбу українців з турецько-татарськими нападниками. З метою змалювання масштабності кривавих подій у творі використано метонімію зажурилась Україна, тут звучить і прямий заклик підніматися на оборону рідної землі зі зброєю в руках, і на захист рідного краю мають стати не тільки козаки, а й селяни.