- •Ы1. Періодизація ул. Наявні класифікації етапів розвитку ул і їх змістові характеристики у працях с. Єфремова, м. Зерова, д. Чижевського.
- •Ы2. Обрядова пісенність. Календарні цикли пісень.
- •Ы3. Думи та історичні пісні – жанри усної народної творчості. Відображення в них народного героїзму та патріотизму.
- •Ы4. Література кр. Провідні стилі і жанри. Жанр літопису в давній українській літературі.
- •Ы5. Історична основа, тема, ідея «Слова о полку Ігоревім». «Слово…» як літературна пам`ятка світового значення.
- •Ы6. Полемічна література кінця 16-початку 17 ст. Провідні мотиви послань Івана Вишенського.
- •Ы7. Творчість Григорія Сковороди. Збірка «Сад божественних песней». Історія «сродної праці» в байках.
- •Ы8. Проблематика, жанр «Енеїди» Котляревського. «Енеїда» як перший твір літератури нового типу.
- •Ы9. Поети-романтики 20-40-х років хіх століття.
- •Ы10. Квітка-Основяненко як перший український повістяр-«побутописець»
- •Ы11.Т.Шевченко-основоположник нової української літератури. Стан сучасного шевченкознавства.
- •Ы12. Рання творчість Шевченка. Ідейно-художній аналіз поеми «Гайдамаки».
- •Ы13. Лірика та сатира Шевченка 1843-47 років, її стильова своєрідність («Сон», «Кавказ», «і мертвим..»).
- •Ы14. Життя і творчість Шевченка періоду заслання та останніх років життя.
- •Ы15. Місце Марка Вовчка (Марія Олександрівна Вілінська 1833-1907) в українському літературному процесі.
- •Ы16.Проблема інтелігенції в українській романистиці другої половини хіх-початку хх ст. («Хмари» 1874 р. Нечуя-Левицького, «Перехресні стежки» 1900р. Франка).
- •Ы17. Творчість с. Руданського. Лірика. «Співомовки»
- •Ы18. Історичний роман Куліша «Чорна рада». П. Куліш як літературний критик.
- •Ы19. Літературно-критична й публіцистична діяльність Драгоманова (18 вересня 1841-20 червня 1895).
- •Ы20. Історична тема в драматургії Старицького («Маруся Богуславка», «Оборона Буші»). Старицький – поет і перекладач.
- •Ы22. Павло Грабовський. Провідні мотиви лірики.
- •Ы23. Збірка Франка «з вершин і низин». Її ідейно-художнє новаторство.
- •Ы24. Поезія Франка 90-х – 900-х років. Проблематика, жанрова своєрідність, багатство і розмаїття художньої палітри (збірки «Зівяле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Sempertiro»).
- •Ы25. Філософські поеми Франка («Мойсей», «Смерть Каїна»,» Іван Вишенський»)
- •Ы26. Франко як літературний критик і літературознавець.
- •Ы27. Художня своєрідність малої прози Франка 90-х – 900-х років.
- •Ы28. Суспільно-політичні та літературно-естетичні погляди Лесі Українки.
- •Ы29. Лірика Лесі Українки. Основні мотиви. Ідейно-естетична своєрідність.
- •Ы30. Проблематика і новаторство драматургії Лесі Українки.
- •Ы31. На зламі століть: лірика кінця хіх-першої третини хх ст. (жанрова різноманітність, естетичне багатство, творча своєрідність поезії в. Самійленка, м. Вороного, о. Олеся)
- •Ы32. Поети «Молодої Музи» (п. Карманський, б. Лепкий, в. Пачовський), їх філософсько-естетичні шукання.
- •Ы33. М. Коцюбинський-новеліст. Проблематика, характери, особливості психологічного аналізу.
- •Ы34. Проблематика, художня своєрідність повістей м. Коцюбинського «Fatamorgana», «Тіні забутих предків».
- •Ы35. Художня своєрідність та новаторство Винниченка як митця хх віку (проза і драматургія).
- •Ы36. Ідейно-художній аналіз повісті Кобилянської «Земля».
- •Ы37. Новаторство в. Стефаника-новеліста. Особливості психологічного аналізу в прозі письменника.
- •Ы38. Особливості психологічного аналізу у творах Черемшини Марка.
- •Ы39. Творчість Тесленка і Васильченка в контексті неореалізму поч. Хх ст.
- •Ы40. Провідні риси неокласицизму і культорологічні образи в поезії неокласиків Рильського, Зерова, Драй-Хмари.
- •Ы41. Поняття про модернізм. Особливості розвитку українського модернізму. Стильові течії українського модернізму.
- •Ы42. Жанрове розмаїття творчої спадщини Хвильового.
- •Ы43. Інтимна лірика і поема «Мазепа» в. Сосюри.
- •Ы44. Літературна дискусія в Україні 1925-28 років і літературно-художні організації 1920-30-х років.
- •Ы45. Крах романтиків і тріумфання прагматиків у романах і повістях Підмогильного. Художні досягнення митця.
- •Ы46. Незвичайні характери і засоби їхньої романтизації у прозі Яновського, Довженка. Проблема землі і роду в їхній творчості.
- •Ы47. Особливості поетики новел і романів Гончара. Діалог автора із самим собою, з часом, з культурною традицією.
- •Ы48. Полемічна спрямованість історичних романів Загребельного і Іваничука.
- •Ы49. Художня інтерпретація радянської дійсності у творчості письменників-емігрантів (Самчук, Барка, Осьмачка)
- •Ы50. Людина і війна у творчості українських письменників (Довженко, Гончар, Багряний)
- •Ы51. Діалог поетів з Україною (від «Мойсея» Франка до «Палімпсестів» Стуса)
- •Ы52. Тема України й особливості її художнього трактування у творчості Маланюка
- •Ы53. Проблематика і поетика романів Багряного (на вибір)
- •Ы54. Художня своєрідність драматургії Миколи Куліша ( на вибір)
- •Ы55. Традиції неокласиків і поетична культурологія Ліни Костенко
- •Ы56. Українська поезія «шістдесятників» хх ст.. Провідні мотиви і жанри.
- •Ы57. Усмішки Остапа Вишні – проблематика і поетика комічного.
- •Ы58. Особливості трактування проблеми гуманізму в ул хх ст.. (викриття сталінщини, казарменого соціалізму).
- •Ы59. Тема моральних пошуків у прозі хх ст.. (твори Загребельного, Стельмаха, Руденка).
- •Ы76.Літературознавчі дослідження філологічного факультету
- •Ы84. Проблеми літературознавчої компаративістики.
- •Ы85. Теорія діалогізму
- •Ы88. Поняття про зміст і форму твору.
Ы17. Творчість с. Руданського. Лірика. «Співомовки»
Творчість Руданського поєднує у собі дві, на перший погляд, протилежні риси: твори письменника, з одного боку, характеризуються новаторством, аж до створення якісно нових жанрів, а з іншого боку, він використовує фольклорні мотиви, що вже роками побутували як в усній, так і в писемній літературній творчості. Руданськии відомий нам як автор-новатор, який створив та ввів у широкий вжиток новий ліро-епічний жанр - співомовки. Співомовки - це якісно новий жанр української літератури, вони грунтуються на поетичній обробці та частковому творчому переосмисленні народних анекдотів, усмішок, навіть казок. За обсягом співомовки невеликі, у них оповідається про якусь комічну подію, кінець найчастіше несподіваний та гумористичний, твір зазвичай завершується дотепним стислим висловлюванням. Співомовки Руданського містять у собі традиції народних усмішок, вони зачаровують нас живою народною мовою, пересипаною прислів’ями та приказками, смішними фразами. Співомовки можна поділити на три групи: ті, що викривають служителів церкви; ті, у яких висміюються вади характеру людей; у яких висміюють панів. У співомовках «Козак і король» та «Запорожці у короля» висміяно панів, які хотіли поглумися з козаків, щоб показати свою зверхність, але їм це не вдається. Вірші Руданський почав писати ще в семінарії в жанрі романтичної балади («Розбійник», «Вечорниці», «Упир», «Розмай» та ін.), в них помітний вплив фольклору й Шевченка. Руданський згодом перейшов до громадянської поезії, засудження кріпацтва («Над колискою». «Не кидай мене»), заклик до праці на ниві рідної культури («Гей, бики!», «До дуба»), звертання до славного минулого свого народу (іст. поеми «Віщий Олег», «Мазепа», «Іван Скоропада», «Павло Полуботок», «Велямін», «Апостол» та ін.).Певну частину творів Руданського складає лірика. Творчий доробок автора невеликий - щось понад тридцять творів, п’ятнадцять з яких мають однакову назву «Пісня». Вражає ліризм цих поезій, більшість з них було покладено на музику, деякі - навіть самим автором. Пісні Руданського стали народними: настільки вони припали усім до душі. Це і не дивно: прекрасні картини природи, сум, яким часто сповнені твори про кохання, філософські роздуми не залишають читачів байдужими.Найвідомішими зразками поетичної спадщини Руданського є пісні «Повій, вітре, на Вкраїну…», «Мене забудь», «Сиротина я безродний», «Наука».До літературної спадщини Руданського, основна й найцінніша частина якої була надрукована лише по його смерті, належать і переклади («Слово о полку Ігореві», уривки з «Краледворського рукопису», Гомерова «Іліада», Верґілієва «Енеїда»).
Ы18. Історичний роман Куліша «Чорна рада». П. Куліш як літературний критик.
Чорна рада — перший україномовний історичний роман, написаний 1846 року. У цій «хроніці історичних подій» автор відтворив відомі історичні події — чорну раду у Ніжині, яка відбулася 1663 року. Рада була скликана для обрання гетьмана Лівобережної України. Участь у чорній раді взяли не тільки козаки, але й селяни та міщани — «чернь», які також мали право голосу.Проблематика – автор акцентує увагу на суперечностях між простими козаками і старшиною, між міщанами і шляхтичами, між городовими козаками і запорожцями. Визначальним сюжетним «полігоном» для характерологічного увиразнення героїв є дорога, у яку вирушає козак Шрам зі своїм сином Петром, прямуючи з Правобережної України до Лівобережної до Якима Сомка. На цій дорозі вони зустрічають різних за соціальним статусом і політичними поглядами людей.Композиція роману насичена пригодницькими елементами. Зокрема це епізоди з викраденням Лесі, лицарський двобій, запорізькі суд і кара. Кульмінаційною сценою є сама Чорна рада 1663. У ній підступність демагога Івана Брюховецького бере гору. У розв'язці Шрам рятує рідну Паволоч від Павла Тетері ціною власної голови. Та все ж фінал роману звучить оптимістично, адже на фоні історичного зламу росте нова сім'я — Петра і Лесі, що уособлює нове покоління.Усіх персонажів твору можна умовно поділити на дві групи: реальні історичні постаті, діячі доби Руїни (Павло Тетеря, Яким Сомко, Іван Брюховецький) з одного боку і вигадані Кулішем, здебільшого романтичні образи, що є переважно представниками простого люду, козацтва (козак Черевань, Васюта, Матвій Гвинтовка, полковник Шрам, Петро, Леся ). Панько Куліш був одним учасником "Кирило-Мефодіївського братства", яке найбільше прислужилося утвердженню історичної школи в українському літературознавстві. Найбільшою його заслугою стало утвердження в остаточних правах власне української літературної критики, писаної не тільки іншими, а й українською мовою. Нагадаємо, що серед інших мовою української критики були польська, російська, а в часи Ренесансу й класицизму — латинська, якою писані всі поетики періоду неокласичної школи. В галузі літературної критики став провідним фундатором у роки її методологічного дозрівання й самоусвідомлення.1861 р. у статті «Характер і завдання української критики», писав, що завдання літератури — відтворити життя в його істині, а не в оманливих його виявах. Тут же Куліш наголосив, що кожен твір української літератури повинен служити насамперед нашому моральному існуванню, а завдання критики — суворо вивіряти кожен твір естетичними почуттями і вихованим у вивченні своєї народності розумом.У "Передньому слові до громади" П. Куліш, наприклад, протиставляв Т. Шевченка О. Пушкінові. Останній, мовляв, уславив себе тим, що "Памятник себе воздвиг нерукотворный", а Шевченко своєю творчістю і життям став вищим за будь-які пам'ятники.На ранньому етапі досліджень він вивіряв свої критичні погляди на збиранні й аналізі фольклорних творів (двотомні "Записки о Южной Руси", 1856—1857), на спробах остаточно довести самобутність української словесності ("Про стосунок малоросійської словесності до загальноросійської", 1857), на ґрунтовному й захопливому аналізі прози Г. Квітки-Основ'яненка ("Григорій Квітка-Основ'яненко і його повісті", висловив одну із своїх принципових полемічних думок: справжня, нова українська література почалася саме з творчості Квітки-Основ'яненка, а не І. Котляревського).