Тема 3. Модель інвестиційної поведінки підприємства в ринковому середовищі

3.1 Призначення та основні елементи моделі інвестиційної поведінки підприємства.

Модель інвестиційної поведінки підприємства (МІПП) храктерізує теоретичну концепцію системи мотивації суб’єктів господарства, що збуджує їх до здійснення інвестиційної діяльності на усії етапах та в усіх її формах.

МІПП базується на тезі, що кожен суб’єкт господарювання поводить себе раціонально та прагне максимізувати ефект від своєї інвестиційної діяльності.

МІПП є продовженням досліджень на мікроекономічному рівні Сеніора (ХІХ століття) та сформульованих у “теорії удержань”, що дозволяє висловити головні системи мотивації формування інвестиційних ресурсів підприємства з метою здійснення реальних інвестицій.

Більш системного дослідження теорія набула у працях І.Фішера, який довів, що кожен суб’єкт господарювання в своєї інвестиційної поведінки базується на суб’єктивних мотивах, що орієнтовано на максимізацію прибутка (“ефект прибутку”).

Дж.Кейнс у законі максимальної ефективності інвестування урахував додатково вплив макроекономічних чинників та політики держави. Згідно цьому закону, підприємство намагається максимізувати інвестиційний прибуток та буде інвестувати капітал у нові інвестиційні інструменти доки прибуток їх реалізації перевищує вартість кредитних ресурсів.

Теорії інстітуціалістів підвищили значення внеекономічних факторів та стимулів у виборі інвестиційних рішень.

Сучасна інвестиційна теорія уточніла критерії та є еволюційним розвитком.

Головними елементами МІПП є:

Мотивація щодо власних інвестиційних ресурсів.

Мотивація використання капіталу в інвестиційному процесі.

Мотивація альтернативного здійснення інвестицій на вітчизняному ринку.

Мотивація реальних або фінансових інвестицій в ринковому середовищі

3.2. Мотивація щодо власних інвестиційних ресурсів

Суб’єктивна схільність до накопичення капіталу, як головного ресурсу, реалізуеться при наявності економічних факторів:

1. рівень прибутку від операційної діяльності;

2. норма прибутку.

Норма прибутку формує два різних механізма мотивації накопичення:

1.зниження норма відсотку на фінансовому ринку стимулює негайне споживання прибутку, а її збільшення – зростання заощаджень (“ефект заміщення” І.Фішера).

2. Зростання норма відсотку та майбутніх прибутків, як наслідок, робить вуже базу оперативних збережінь, бо менш використована в інвестиційному процесі сума може принести суб’єкту господарювання більшій прибуток (“ефект прибутку” І Фішера).

Від вибору механізму залежить рівень накопичення власного капиталу.

3.3. Мотивація використання капіталу в інвестиційному процесі.

Суб’єкт господарювання має “схильність до інвестування”, як умови реалізації збережень в інвестиційному процесі або формуванні підприємством інвестиційного попиту за рахунок використання власних інвестиційних ресурсів.

“Перевага ліквідності” втілюється в формуванні суб’єктом господарювання за рахунок власних заощаджень страхового запасу грошей та ТМЦ, які не включні у інвестиційний процес періоду.

Таким чином, залішок заощаджень по відношенню до інвестицій, що формується за рахунок власніх ресурсів, характеризує страховий залишок ліквідності підприємства.

Інвестицій – Заощадження – Залишок ліквідності

3.4. Мотивація альтернативного здійснення інвестицій

Економічним критерієм, що визначає альтернативність вибору є рівень передбаченого чистого інвестиційного прибутку. Ставка відсотку має протилежний вплив на формування цього показника. З ростом реальної ставки відсотку дисконтована вартість капітальних активів, що формуються за рахунок інвестицій, зменшуються, мотивація вкладень капітала у реальні активи зменшується. І навпаки - зростання реальної ставки відсотку призводить до росту чистого інвестиційного прибутку в фінансовому інвестуванні.

3.5. Мотивація реальних або фінансових інвестицій в ринковому середовищі

Залежить від рівня чистого інвестиційного прибутку, що очикується, рівня реальної ставки відсотку та рівня інвестиційного ризику.

МІПП характеризує механізм мотивації здійснення інвестицій. Мотивація посилюється або гальмується окремими макроекономічними факторами:

1. Інтенсивність процесів формування заощаджень у країні.

2. Рівень використання заощаджень суспільства у інвестиційному процесі.

3. Ставка відсотку та її динаміка.

4. Рівень технологічного прогресу.

5. Циклічность економічної динаміки.

6. Рівень розвитку інвестиційного ринку.

7. Інвестиційний клімат у країні.

8. Темпи інфляції.

Вплив макроекономічних чинників, що підвищують інвестиційну активність

1. Зростання схильності до заощаджень.

2. Зніження норми переважної ліквідності.

3. Зніження ставки відсотку на фінансовому ринку.

4. Інтенсифікація темпов технологічного прогресу.

5. Зніження темпів інфляції, дефляцій ні процеси.

6. Зростання ділової активності в циклічному процесі економічної динаміки.

7. Високій рівень сегментації, конкуренції, розвитку інфраструктури інвестиційного ринку.

8. Сприятливий інвестиційний клімат.

Гіпотеза раціональних очикувань є ефективними методологічним інструментом інвестора, що реалізує обрану модель інвестиційної поведінки.