Печінка

Діагноз кіст печінки встановлюють за допомогою сцинтиграфії, ехографії, комп’ютерної томографії. Поверхневі кісти печінки виявляють за допомогою лапароскопії. Кістоподібне розширення може бути запідозрене у хворих молодого віку при повторних нападах холангіту, лихоманки. Діагноз підтверджують результатами ретроградної панкреатохолангіографіі, інтраопераційної холангіографії, черезшкірної ,черезпечінкової холангіографії, ехографії, сканування.

Лікування кіст печінки оперативне – видалення кісти шляхом її вилущування, при необхідності з крайової та сегментарної резекцією печінки. При неможливості радикальної операції накладають анастомоз між її просвітом і шлунково-кишковим трактом (цистоєюностомія). Нагноївшу кісту розкривають, спорожняють і дренують. При множинних дрібних кістах і полікістозі проводять резекцію вільної стінки кісти і дренування черевної порожнини. При кістоподібних розширеннях жовчних проток у випадку локального ураження печінки показані лобектомія або сегментектомія органу: при поширеному ураженні – паліативне втручання – цистоєюностомія.

Прогноз сприятливий,при кістах, пов’язаних з внутрішньо печінковими жовчними протоками, особливо при поширеному ураженні, – серйозний,летальний результат наступає, як правило, внаслідок печінкової недостатності. При полікістозі можливо рецидивування процесу.

Помилкові кісти утворюються з травматичних гематомах печінки, порожнин, що залишилися після видалення ехінококових кіст або розтину абсцесу. Стінки їх зазвичай щільні, іноді звапнілі, неспадающі. Внутрішня поверхня, на відміну від істинних кіст, утворена грануляційною тканиною. Порожнина кіст заповнена каламутною рідиною. Клінічно проявляються тільки великі кісти, виступаючі над поверхнею печінки і здавлюють сусідні органи. Рання діагностика утруднена; застосовуються ті ж діагностичні методи, що і при істинних кістах. Лікування у зв’язку з небезпекою розвитку ускладнень (нагноєння, розрив стінки кісти) оперативне – видалення кісти або резекція печінки разом з кістою. При нагноєнні виробляють розтин порожнини кісти і її дренування. Прогноз після операції сприятливий.

Абсцеси печінки у більшості випадків мають бактеріальну природу. Бактеріальні абсцеси частіше виникають при перенесенні збудника інфекції по судинах системи ворітної вени з вогнищ запалення в черевній порожнині (при гострому апендициті, виразковому ентериті, коліті, перитоніті, гнійному холангіті, холециститі деструктивному). Рідше збудник інфекції потрапляє в печінці за системою печінкової артерії з великого кола кровообігу, наприклад при фурункульозі, карбункуле, паротиті, остеомієліті та деяких інфекційних хворобах (наприклад, черевному тифі). Абсцеси печінки можуть виникати вторинно в результаті нагноєння кіст печінки, в т.ч. паразитарних, гематоми, рани, тканин, що оточують чужорідне тіло (наприклад, при осколкових пораненнях), що розпадаються метастазів злоякісних пухлин, туберкульозної гранульоми та ін.Можливий перехід запального процесу з сусіднього органу.

Абсцеси печінки бувають поодинокими та множинними (останні зазвичай невеликих розмірів), розташовуються частіше в правій частці печінки. Перші клінічні прояви абсцесу печінки – приголомшливі озноби, що виникають по кілька разів на добу і супроводжуються підвищенням температури тіла до 39 ° і вище, проливним потім, тахікардією (до 120 уд / хв). Через кілька днів з’являється відчуття важкості, розпирання і біль у правому підребер’ї, іррадіюючи в праве надпліччя, підлопаткову і поперекову області. Пізніше відзначається збільшення печінки, її болючість при пальпації і легкому постукуванні, виникають напруга м`язів передньої черевної стінки в правому підребер’ї, підняття правої реберної дуги і згладженість міжреберних проміжків. Спостерігається схуднення, адинамія, з’являється жовтушність шкіри. Характерні високий лейкоцитоз (до 40 × 109 / л) зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво, лімфопенія, відсутність еозинофілів, збільшення ШОЕ, альбумінурія, наявність у сечі жовчних пігментів.

Серед ускладнень найбільш важким є перфорація абсцесу у вільну черевну порожнину, що супроводжується розвитком перитоніту, внутрішньої кровотечі. Можливі перфорація абсцесу печінки в піддіафрагмальний простір з утворенням піддіафрагмального абсцесу, в плевральну порожнину – з розвитком емпієми плеври або абсцесу легені. Рідше спостерігається прорив абсцесу печінки в просвіт шлунка, кишечника, жовчного міхура.

Діагноз встановлюють на підставі характерної клінічної картини, даних лабораторних та інструментальних досліджень. При паразитарних абсцесах істотну роль відіграють дані епідеміологічного анамнезу (проживання в ендемічному вогнищі), наявність у хворого ознак коліту, а також виявлення паразитів у фекаліях. Рентгенологічними ознаками абсцесу печінки можуть бути високе стояння правого купола діафрагми і обмеження його рухливості, наявність випоту в правій плевральній порожнині (при локалізації абсцесу в лівій половині печінки – зміщення шлунка в області малої кривизни). Локалізацію абсцесу встановлюють за допомогою сцинтиграфії, ультразвукового дослідження, комп’ютерної томографії. Диференціальний діагноз проводять з піддіафрагмальнимим абсцесом, пілефлебітом, гнійним плевритом.

Лікування одиночних або нечисленних великих бактеріальних абсцесів печінки оперативне: широке розкриття гнійника, видалення вмісту і дренування утворилася порожнини, промивання її антисептичними розчинами та антибіотиками. Використовують також через шкірну пункцію абсцесу (метод не показаний при наявності в його порожнині секвестрів печінкової тканини, які неможливо видалити через голку). При множинних дрібних гнійниках оперативне лікування протипоказано, в цих випадках вживають масивну медикаментозну терапію, в т.ч. антибіотиками.

Лікування паразитарних абсцесів аналогічно лікуванню бактеріальних абсцесів, виняток становлять амебні абсцеси печінки, при яких специфічне для амебіазу лікування комбінують з щадними хірургічними методами – пункцією абсцесу, евакуацією вмісту та промиванням порожнини еметіна, хлорохіном, антибіотиками. Прогноз серйозний.

Перигепатит – запалення капсули печінки може розвинутися у зв’язку з ураженням печінки і прилеглих органів (жовчного міхура, очеревини та ін) або у зв’язку з лімфогенним поширенням інфекції з віддалених органів. Він має гострий або хронічний перебіг. Основні його симптоми – неприємні відчуття або болі в області печінки. При утворенні зрощень капсули з сусідніми органами болю стають більш інтенсивними при рухах і струси. У рідкісних випадках можлива поява ознак здавлення жовчовивідних шляхів або прилеглих кровоносних судин. Діагностиці перитоніту допомагає рентгенологічне дослідження, лапароскопія. Лікування спрямоване на основне захворювання; використовують також фізіотерапевтичні процедури, лікувальну фізкультуру.

Ураження судин печінки можуть охоплювати як артеріальну, так і венозну системи органу. Ураження власне печінкової артерії спостерігається, як правило, при атеросклерозі, вузликовому периартеріїт та ін. Воно зазвичай протікає безсимптомно і виявляється лише в разі розвитку ускладнень – розриву аневризми або гострої непрохідності (тромбозу), що в ряді випадків призводить до інфаркту печінки. Причиною останнього може стати також емболія артерії, що виникає при бактеріальному ендокардиті, вадах клапана аорти або мітрального клапана. Розрив аневризми власне печінкової артерії нерідко супроводжується шлунково-кишковою кровотечею, що виявляється кривавою блювотою і меленої, або кровотечею в черевну порожнину з розвитком симптоматики колапсу і перитоніту. Іноді аневризма проривається в ворітну вену, що призводить до формування артеріально-венозного свища і портальної гіпертензії. У зв’язку з швидким наростанням тяжкості стану і труднощами діагностики ,розрив аневризми зазвичай закінчується загибеллю хворого. Діагностика розірвалася аневризми в зв’язку з безсимптомним перебігом, в т.ч. відсутністю змін функціональних проб печінки, також важка. Рідко (при великих аневризмах) вдається пальпувати пульсацію , над якою вислуховується систолічний шум. Найбільше значення мають результати артеріографії. Лікування оперативне.

Інфаркт печінки проявляється раптової болем у правому підребер’ї, хворобливістю і напругою м’язів при пальпації. Великі інфаркти печінки супроводжуються підвищенням температури тіла, швидко наростаючою жовтяницею, лейкоцитозом, збільшенням ШОЕ, зміною функціональних проб, що свідчить про печінкової недостатності. Лікування спрямоване на основне захворювання, печінкову недостатність, вторинну інфекцію.

Велике клінічне значення мають захворювання ворітної вени. Найбільш часто зустрічаються її тромбоз (пілетромбоз), причиною якого більш ніж у половині випадків є захворювання печінки, що призводять до уповільнення портального кровотоку (цироз та ін.) Пілетромбоз зазвичай має хронічний перебіг, проявляється головним чином симптомами портальної гіпертензії. Лікування переважно оперативне. Відносно рідкісним, але тяжким ураженням ворітної вени є пілефлебит. Із захворювань печінкових вен найбільше значення має Бадда – Кіарі хвороба, в основі якої лежить повна або часткова непрохідність печінкових вен.

Ураження внутрішньопечінкових жовчних проток вроджені (атрезія, фокальное розширення, полікістоз) або придбані (первинний склерозуючий холангіт, пухлини та ін) клінічно проявляються в основному симптомами холестазу. Лікування в більшості випадків оперативне.

Професійні ураження печінки виникають у зв’язку з дією різних шкідливих виробничих факторів (хімічних, фізичних, біологічних). Основне значення мають хімічні фактори, тому багато хімічні речовини володіють вираженим гепатотоксичною дією. До них відносяться чотирихлористий вуглець, хлорований нафталін, тринітротолуол, трихлоретилен, фосфор, сполуки миш’яку, органічні сполуки ртуті та ін Вступаючи в організм через шлунково-кишковий тракт, дихальні шляхи, шкіру, вони викликають різні ураження органу – стеатоз, гострий гепатит, іноді з масивними некрозами паренхіми, хронічний гепатит, цироз печінки, злоякісні пухлини. У діагностиці професійних уражень печінки велике значення мають дані анамнезу (контакт з гепатотоксичними речовинами), виявлення однотипних захворювань серед певних професійних груп, результати клініко-лабораторного обстеження. Лікування спрямоване на припинення надходження токсичної речовини в організм, його знешкодження та видалення з організму і проводиться за загальними принципами терапії відповідних форм патології органа. З метою профілактики професійних уражень П. проводять професійний відбір працівників, суворо стежать за дотриманням техніки безпеки і санітарно-гігіенічскіх норм у виробничих приміщеннях.

Пухлини печінки поділяють на доброякісні та злоякісні. Серед доброякісних найбільше клінічне значення мають аденоми, гемангіоми і тератоми. Аденоми можуть розвиватися з печінкових клітин (гепатома або гепатоцелюлярна аденома) та з жовчних проток (холангіома, або холангіоцеллюлярного аденома). Гепатоми зустрічаються переважно у дітей, можуть досягати великих розмірів. Холангіоми зустрічаються значно рідше гепатит і представлені двома макроскопічними формами – солідної (щільною) і кістозної. Аденоми, які досягли досить великої величини, проявляються помірними тупими болями, почуттям важкості в правому підребер’ї. В області печінки пальпується пухлина туго еластичної або щільної консистенції, іноді щільнобугриста, зміщується при диханні разом з печінкою. Гемангіома має гладку або Дрібнобугристу поверхню, іноді буває рухлива. Характерними симптомами гемангіоми є зменшення в розмірах пухлини при її здавленні і «шум дзиги» при аускультації. Пухлина відрізняється повільним ростом, однак небезпечна своїми ускладненнями, з яких найбільше значення мають кровотеча при спонтанному розриві пухлини і печінкова недостатність. Тератома зустрічається рідко. Вона містить деривати різних зародкових листків (шкіра, хрящ, тканину мозку та ін), нерідко поєднується з вадами розвитку інших органів травлення, легенів, шкіри. Є випадковою знахідкою при рентгенологічному або ультразвуковому дослідженні черевної порожнини. Лікування доброякісних пухлин оперативне, полягає в їх видаленні (вилущування або висічення). Прогноз в більшості випадків сприятливий.

Серед злоякісних пухлин найбільше значення (1-2% від усіх злоякісних новоутворень) має первинний рак печінки (гепато-і холангіоцеллюлярний). Гепатоцелюлярний рак нерідко розвивається на тлі хронічного гепатиту (відзначена роль вірусу гепатиту В) і особливо (імовірно у 4% хворих) цирозу печінки. Холангіоцеллюлярний рак пов’язують з опісторхозу і клонорхоз; він зазвичай зустрічається в ендемічних вогнищах раку печінки (Тюменська область і Далекий Схід).

Первинний рак печінки характеризується вузловим або дифузним ростом. Клінічна картина складається із загальних і місцевих симптомів. До перших відносяться підвищена стомлюваність, прогресуюча слабкість, анорексія, перекручення смакових відчуттів, схуднення аж до кахексії. У ряду хворих спостерігаються блювота, лихоманка, тахікардія, нерідко виражена анемія. Місцеві симптоми: тиск і відчуття тяжкості, тупий біль у правому підребер’ї та епігастральній ділянці, збільшення печінки. У пізніх стадіях з’являються жовтяниця та асцит. Діагноз ставлять на підставі клінічної картини, даних фізікального дослідження. При вузловому зростанні пальпаторно визначається твердий і горбистий край печінки, при дифузному рості або глибокому розташуванні пухлини може відзначатися лише збільшення або підвищена щільність органу. Велике значення, особливо на ранніх стадіях, мають результати ультразвукового дослідження печінки, комп’ютерної томографії, а також виявлення в сироватці крові альфа-фетопротеїну.

У печінці часто метастазують пухлини інших локалізацій (шлунково-кишкового тракту, молочної залози, легенів, нирок, передміхурової залози та ін). Характер злоякісного ураження печінки (первинне чи метастатичне) встановлюють при морфологічному дослідженні матеріалу патологічного вогнища, отриманого при лапароскопії.

Лікування оперативне – резекція органу. При неоперабельних пухлинах застосовують паліативні втручання: кріодеструкцію пухлини, регіонарний чи системне введення хіміопрепаратів. Прогноз у більшості хворих несприятливий.

ОПЕРАЦІЇ

Операції на печінку відносяться до найбільш складним в абдомінальній хірургії. При пораненнях і вогнищевих ураженнях використовують трансабдомінальні, трансторакальний або комбінований доступ (торакофренолапаротомія), при гнійних захворюваннях – внутрішньочеревні підходи. Операції виконують під ендотрахеальний наркозом із застосуванням міорелаксантів.

Резекції печінки виробляють в різному обсязі. Так, при пораненнях печінки з метою видалення нежиттєздатних тканин виробляють крайові резекції органа. При пухлинах показані резекції ураженої частини печінки в межах здорових тканин, при цьому використовують два способи операцій – анатомічний і атиповий. Анатомічні резекції печінки включають сегментектомія, лобектомія, гемігепатектомію, їх виконують з попереднім виділенням і перев’язкою елементів портальної тріади – судин і жовчної протоки. Атипові резекції здійснюють після попереднього обшивання видаляється ділянки гемостатичними швами. Резекції печінки є складними операціями і пов’язані з великим ризиком у зв’язку з небезпекою профузного кровотечі, що виникає під час операції, і тяжкими ускладненнями в післяопераційному періоді.

У ряді випадків (зокрема, при ураженні воріт печінки і неможливості виконати радикальну операцію) з симптоматичною метою, наприклад для ліквідації жовтяниці, виробляють паліативні втручання, головним чином різні жовчовивідні операції у вигляді накладення зовнішнього жовчного свища (гепатохолангіостома) або внутрішнього відведення жовчі (холангіогастро – або еюностомія). Застосовують також екстирпацію об’ємних утворень (наприклад, непаразитарних кіст), гепатотомію (розсічення капсули і паренхіми печінки) при невеликих ранах накладають шви. Зростає кількість операцій з пересадки печінки.

У післяопераційному періоді проводять заходи по ліквідації травматичного шоку, а також щодо запобігання метаболічних зрушень (гіпоальбумінемії, гіпоглікемії, гіпопротромбінемії та ін), призначають антибіотики широкого спектру дії та ін. Дренажі видаляють на 5-7-й день, тампони – на 10 – 12-й день.

Список використаної літератури:

1. Гальперин Э.И., Ветшев П.С. Руководство по хирургии желчных путей. – М.: Видар, 2006. – 568с. 2. Земсков В.С., Радзиховский А.П., Панченко С.Н. Хирургия печени. – К.: Наукова думка, 1985. – 150 с.

3. Ивашкин В.Т. Болезни печени и желчевыводящих путей. Руководство для врачей. – М.: Медпрактика, 2005. – 536 c.

4. Клименко Г.А. Холедохолитиаз (диагностика и оперативное лечение). – М.: Медицина, 2001. – 224 с.

5. Лисицын К.М., Ревской А.К. Неотложная абдоминальная хирургия при инфекционных и паразитарных болезнях. – М.: Медицина, 1988. – 336 с.

6. Майстренко Н.А., Нечай А.И. Гепатобилиарная хирургия: Руководство для врачей. – СПб.: Специальная литература, 1999. – 272 с.

7. Малярчук В.И., Пауткин Ю.Ф., Плавунов Н.Ф. Заболевания большого дуоденального сосоч-ка. – М.: Камерон, 2004. – 168 с.

8. Нартайлаков М.А. Хирургия печени и желчных путей. – Ростов-на- Дону: Феникс, 2007. – 400 с.

9. Ничитайло М.Е., Грубник В.В. Минимально инвазивная хирургия патологии желчных про-токов. – К.: Здоров’я, 2005. – 422 с.

10. Шалимов А.А., Шалимов С.А., Ничитайло М.Е., Доманский В.Б. Хирургия печени и желче-выводящих путей. – К.: Здоров’я, 1993. – 512 с.

11. 3. Іфтодій А.Г., Пішак В.П, та співавт. Хірургічні хвороби. Чернівці: Медуніверситет. 2007. – 420 с.

План:

1.Анатомічні особливості печінки.

2.Гістологічна будова.

3.Фізіологія печінки.

4.Методи дослідження патології печінки.

5.Захворювання печінки:

-вади розвитку печінки;

-пошкодження печінки;

-фіброз печінки;

-туберкульоз печінки;

-сифіліс печінки;

6.Паразитарні хвороби печінки:

-паразитарні і не паразитарні кісти печінки;

-бактеріальні та паразитарні абсцеси печінки;

-перигепатит;

-ураження судин печінки;

-інфаркт печінки;

-захворювання ворітної вени;

-професійні ураження печінки;

-пухлини печінки;

7.Список використаної літератури.

Міністерство охорони здоров`я України

Буковинський державний медичний університет

Кафедра :Хірургії та урології

Завкафедрою:

проф. Іфтодій А.Г.

Викладач:

доц. Якобчук С.О.

Реферат на тему:

«Паразитатні і не паразитарні ураження печінки»

Підготувала:

студентка 5-го курсу 12групи

Медичний факультет №1

спец.»Лікувальна справа»

Мельничку О.В.

Чернівці 2014р.