ieed hronologija

заперечує можливість ототожнювання великої корпорації з монополією.

8.В «індустріальному суспільстві» формується, на думку Гелбрейта, нова класова структура. Зникає конфлікт між багатими й бідними, йому на зміну приходить новий конфлікт — між «класом освічених» і «неосвічених і малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиною якого є «техноструктура».

9.Велика роль у «індустріальному суспільстві» Гелбрейта належить державі. Технічний прогрес автоматично зумовлює необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподілу національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національної оборони. При цьому Гелбрейт підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпорації він розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною.

10.У концепції «індустріального суспільства» Гелбрейта є й критичні ноти. Він критикує мілітаризм, гонку озброєнь, розуміє складність розв'язання соціальних проблем у межах «індустріального суспільства». Останнє завдання він покладає на інтелігенцію, яка керуватиметься не тільки економічними пріоритетами, а сприятиме розвитку «естетичних цінностей».

Едвард Чемберлін (1899—1967)

Основні твори: «Теорія монополістичної конкуренції» (1933 р.) Основні ідеї: 1. Вказав на два способи поєднання монополії з конкуренцією:

•створення ринку ймовірно рідкісних товарів — цей варіант можливий за наявності двох або невеликого числа продавців;

•ринок диференційованих продуктів — контроль продавців над товарами, що мають особливі ознаки.

2. Запропонований ним варіант монополістичної конкуренції має такі характерні ознаки:

•число продавців досить велике;

•кожна фірма діє на ринку, не враховуючи свого впливу на поведінку конкурентів;

•товар якісно різнорідний, тому покупці віддають перевагу товарам із торговою маркою конкретних продавців;

•вхід у виробництво близьких груп продуктів не обмежений.

3.У результаті кожний продавець має криву попиту за заданих цін.

4.Пропонуючи диференційований продукт, кожний продавець формує свій мікроринок, на якому виступає як монополіст, але водночас його товар зазнає конкуренції з боку більш довершених товарозамінників. Конкуренція при цьому розвивається в трьох напрямках:

• маніпулювання ціною — через монополізацію ринку продавцем відбувається порушення рівноважної ціни у бік збільшення; це призводить до зменшення обсягів виробництва продукції, недовикористання виробничих потужностей, зростання безробіття (негативний аспект теорії Чемберліна);

• внесення якісних змін у виготовлюваний продукт;

• впровадження реклами.

Останні два чинники належать до нецінових чинників конкуренції. 5. Пізніше до нецінових умов посилення монополістичної конкуренції Чемберлін відніс технічне удосконалення й обслуговування покупців.

Джоан Вайолет Робінсон (1903—1983)

Основні твори: "Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933 р.)

Основні ідеї: 1. Загальний підхід до аналізу макроекономічних процесів Дж. Робінсон перейняла у Дж.М. Кейнса, а підхід до основних категорій аналізу (відсотка, заробітної плати, проценту, капіталу) — у Д. Рікардо і А. Маршалла.

2.У теорії недосконалої конкуренції Дж.Робінсон намагалася встановити механізм формування цін в умовах, коли кожний виробник може бути монополістом своєї продукції. Ця теорія, на відміну від теорії монополістичної конкуренції, не розглядає конкуренцію всередині монополістичного сектору, а досліджує ціноутворення в місцях зіткнення монополій торгово-промислового типу, що виникають, з немонополізованими фірмами, тобто процеси утворення монопольного прибутку.

3.У недосконалій конкуренції Дж.Робінсон бачила порушення рівноважного стану конкурентної господарської системи й експлуатацію найманої праці.

4.За недосконалої конкуренції, продукції випускається менше, ніж за досконалої конкуренції. У результаті відбувається зростання цін, яке є наслідком:

• домовленості між фірмами;

• обмеження доступу в галузь сторонніх фірм.

5.Зростання цін, на думку Робінсон, вимагає обов'язкового втручання держави в економіку за допомогою заходів податкової і бюджетної політики.

6.Під монопсонією мається на увазі тип ринкової структури, за якої є монополія єдиного покупця певного товару. Робінсон стверджувала, що монопсоністом може бути велика фірма, яка використовує працю робітників за нав'язаними нею умовами. У результаті заробітна плата може бути нижчою від граничного продукту, а це свідчить про наявність відносин експлуатації. Тому в цих умовах необхідно узаконити мінімальний розмір заробітної плати. З іншого боку, якщо могутні профспілки домагаються значного збільшення заробітної плати, що зменшує нормальний прибуток власників капіталу, то вже самі робітники експлуатують дрібних власників.

7.Чиста монополія — це ситуація, в якій одна фірма є єдиним виробником продукту, для якого немає близьких замінників. Фірмамонополіст отримує повний контроль над ціною. Виникнення чистої монополії пов'язане з утворенням бар'єрів для входження в галузь, із монополією виробників сировини та інше. Для Робінсон чиста монополія є явищем не тільки ринку, а й концентрованого виробництва. Останнє, на думку автора, є економією фірми на масштабах, оскільки частка постійних витрат, що припадає на одиницю продукції, зі зростанням обсягів виробництва знижується.

8.Олігополія — стан на ринку за невеликої кількості фірм-виробників. Існування реальної олігополії Робінсон вважала більш поширеним, ніж існування досконалої конкуренції й абсолютної монополії.

9.Особливістю монополістичної конкуренції є взаємозалежність між фірмами. Іншими словами, олігополія існує, якщо число фірм у галузі настільки мале, що при формуванні цінової політики одна з них повинна брати до уваги реакцію з боку конкурентів.

10.Дж. Робінсон досліджувала можливість використання ціни як інструменту впливу на попит і регулювання збуту. Вона ввела поняття «дискримінація в цінах» — розподіл монополією ринків на сегменти на основі еластичності попиту за ціною. Монополіст, випускаючи новий товар, спочатку максимально завищує ціну, (майже як в Україні) обслуговуючи найбільш спроможну частину споживачів. Потім він, поступово знижуючи ціну, залучає менш спроможних покупців, і при цьому незважаючи на зниження ціни, прибуток буде високий оскільки попит збільшиться.

Кредитний % - ціна, виплачена за придбання нових

Визнавав лише грошову форму капіталу, під яким розумів інструмент, який в руках підприємця змінює структуру виробництва.

Циклічність – закономірність розвитку, рушійна сила

Масові інвестиції в основний капітал служать для створення певних нововведень. Кредит дає можливість увести в економічний обіг додаткові ресурси – таким чином реалізується нововведення.

12. Виділив фази ділового циклу: 1) Економіка виходить з

рівноваги через інноваційну діяльність. 2) Економіка рухається до нової рівноваги, поки вона не дотягнеться і почнеться новий інноваційний процес.

ХІІ. Кейнсіанство. Дж. М. Кейнс (1883 – 1946)

Кейнсіанство — одна з провідних течій сучасної економічної думки. Для розуміння теоретичної системи кейнсіанства передовсім треба згадати історичну епоху її виникнення й усвідомити, що саме особливості цієї епохи зумовили її появу. Головною з цих особливостей було швидке руйнування з розвитком капіталізму механізмів автоматичного ринкового саморегулювання. На межі XX ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Отже, сама дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринках товарів, праці та капіталу. Найнаочнішим свідченням цього стала світова економічна криза 1929—1933 pp. та наступна депресія 30-х років. Криза продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму нагально потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці.

Основні твори: «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.),«Грошовий обіг та фінанси Індії» (1913), «Економічні наслідки миру»(1919, про світ після Паризької мирної конференції), «Трактат про гроші» (1930).

Основні ідеї: 1. Сформулював новий напрям економічної теорії — теорію державного регулювання економіки.

2.Новизна ідеї Кейнса полягала у визнанні недосконалості та нездатності до саморегулювання системи ринкових економічних відносин, а отже, у визнанні потреби активного втручання держави в економіку.

3.Новаторство економічного вчення Дж. Кейнса з погляду предмета вивчення та методології виявилось у наданні переваги макроекономічному аналізу перед мікроекономічним.

4.Оперував переважно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто

величинами, котрі визначають рівень та темпи зростання національного доходу.

5.Однак головним у методі Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити причиннонаслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це і зробило його основоположником макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії.

6.Обґрунтування концепції так званого «ефективного попиту», тобто потенційно можливого і стимульованого державою попиту. Різко і аргументовано критикуючи тих економістів, які були прихильниками догматичних постулатів «закону ринків» Ж.-Б. Сея, у тому числі Кларка, Маршалла, Пігу, Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високорозвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності, найефективнішого поєднання для отримання максимуму продукції тощо), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів.

7.Сучасний рівень виробництва або національного доходу, за Кейнсом, залежить від сукупного ефективного попиту, тобто попиту, що забезпечений грошима, інакше кажучи, від реальних витрат на придбання товарів та послуг.

8.У зв'язку з цим Кейнс звертає увагу на проблему реалізації та доводить, що неузгодженості у сфері попиту і створюють у капіталістичному суспільстві головну перешкоду для використання ресурсів: труднощі з реалізацією саме і призводять до порушень процесу відтворення. Тому в центрі теорії Кейнса — проблема факторів, що визначають величину попиту та його зростання.

9.Вихідним у вивченні цієї проблеми є зрозуміння того, що

«ефективний попит» є тотожним національному доходу, який витрачається на споживання й нагромадження, тобто складається з особистого та виробничого попиту. Перший — це витрати суспільства на споживчі блага, другий — на інвестиції (капітальні блага), інакше кажучи — це споживчий та інвестиційний (виробничий) попит.

10.Кейнс розглядає ефективний попит у зв'язку з дією трьох факторів: схильності до споживання, схильності до інвестицій, переваги ліквідності. Перший фактор — схильність до споживання — визначає величину споживчого попиту.

11.Відповідно до теорії Кейнса витрати на споживання зростають мірою збільшення доходу, що є в розпорядженні суспільства. Проте величина їхнього зростання дещо відстає від абсолютного збільшення доходу, тобто кожний додатковий долар останнього хоч і збільшує споживання, але на суму меншу за цей долар.

12.Кейнс назвав частку кожного додаткового долара даного доходу, яка використовується на споживання, граничною схильністю до споживання. З допомогою цього показника можна визначити, якою мірою приріст доходу впливає на приріст споживання, ураховуючи, що зі зростанням доходу цей показник зменшується, тобто зменшується і частка споживання в доході.

13.Відставання споживання від темпів зростання доходу, що є в суспільному розпорядженні, пов'язане з тим, що частина національного

доходу зберігається, заощаджується, не повертаючись у господарський оборот.

14.Підстави цієї закономірності Кейнс бачив не в соціальних, класових стосунках, а в психології людини. Це його твердження відоме під назвою «основний психологічний закон». Економічна сутність цього закону полягає в тому, що зі зростанням доходу збільшується і споживання, але меншою мірою, ніж збільшується дохід, оскільки зростає схильність до заощаджень. Це, зрештою, стримує зростання попиту і споживання.

15.Дія «психологічного закону» може бути компенсована, на думку Кейнса, іншим фактором — схильністю до інвестицій, що визначає величину інвестиційного (виробничого) попиту. Основними факторами, що впливають на обсяг інвестицій, за Кейнсом, є норма процента й норма очікуваного прибутку.

16.Величину процента Кейнс узалежнював від пропозиції грошових засобів та попиту на них. Збільшення інвестиційних витрат, котрі покликані поглинути обсяги заощаджень, що постійно зростають, на думку Кейнса, може ліквідувати розрив між рівнем доходу та споживання. Це, однак, є можливим тільки тоді, коли інвестиції дорівнюватимуть заощадженням.

17.Населення завжди використовує на споживання лише певну частку своїх доходів, а решту — заощаджує. Рішення про заощадження, таким чином, приймаються паралельно з рішеннями про частку споживчих витрат у загальному обсязі доходу і цілком незалежно від розв'язання фірмами (приватним бізнесом) питання про рівень інвестицій.

18.Економісти до Кейнса не звертали особливої уваги на той факт, що заощаджують споживачі, а інвестують — виробники, тобто рішення про заощадження та інвестиції приймають різні люди, не погоджуючи їх між собою. Важливо зазначити, що Кейнс зробив цей висновок одним із засадничих пунктів свого аналізу.

19.Іще одним фактором, котрий впливає на ефективний попит, Кейнс називає переваги ліквідності. Ліквідність у Кейнса — це можливість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно.

20.Кейнс указував на існування трьох мотивів, здатних спонукати людину зберігати передовсім гроші, а не активи, що дають дохід (земля, будівлі, акції, облігації). До них належать: трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив перестороги та спекулятивний мотив (острах втратити капітал).

21.Між сукупним попитом і фактором переваги ліквідності, на відміну від двох попередніх факторів, існує обернена залежність.

22.Саме недостатнім попитом Кейнс пояснює циклічний характер виробничого процесу. На думку Кейнса, не варто пов'язувати економічні коливання виключно із зовнішніми факторами — війною, посухою та іншими катаклізмами. Навпаки, причини інфляції та безробіття пояснюються браком синхронності прийняття основних економічних рішень, зокрема, рішень щодо заощаджень та інвестицій.

23.Кейнс визнає, що в сучасній капіталістичній економіці рівновага між заощадженнями та інвестиціями є недосяжною, бо інвестиції, як правило, відстають від зростання заощаджень, виявляються меншими за останні, в результаті чого утворюються надлишкові заощадження, має місце відносне перенагромадження, і суспільство зазнає кризи або

тривалої стагнації. Виходячи з цій концепції, Кейнс намагається з'ясувати і причини безробіття.

24.Кейнс поставив безробіття в залежність не від заробітної плати, а від браку «ефективного попиту», а обсяг зайнятості — від рівня виробництва «національного доходу», тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенденцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайнятість за умов капіталізму явищем винятковим.

25.Кейнс усупереч панівним тоді економічним поглядам доводить помилковість використання заробітної плати як засобу лікування безробіття. Він не тільки наголошував на необхідності запобігти за допомогою держави «урізанню» заробітної плати як нібито основного засобу ліквідації безробіття, а й прямо казав, що «найрозумніша політика полягає, зрештою, у підтримуванні стійкого загального рівня грошової заробітної плати».

26.Кейнс визнає, що безробіття — органічно притаманне капіталізму явище, яке «неминуче супроводжує сучасний капіталістичний індивідуалізм» та зумовлюється органічними вадами системи вільної конкуренції. Проте він стверджує, що економіка може бути збалансованою, тобто може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва і за високого рівня безробіття та інфляції.

27.Розглядаючи кейнсіанську модель макроекономічної рівноваги, обов'язково слід звернути увагу на теорію мультиплікатора. Важливим моментом цієї моделі є те, що зміна рівня рівноваги національного доходу більша за зміни того вихідного рівня автономних витрат, що його спричинили. Це поняття в макроекономічній теорії відоме як мультиплікаційний ефект. Кейнс дає таке пояснення його дії. Кожна інвестиція перетворюється на суму доходів індивідів, і коли б ці доходи не витрачалися, то приріст національного доходу за певний проміжок часу дорівнював би, як ми вже зазначали, приросту інвестицій. Але на практиці отриманий дохід витрачається й перетворюється на нові доходи, які, у свою чергу, знову витрачаються, і т. д. Зрештою приріст національного доходу через певний час буде значно більшим, ніж приріст початкових інвестицій, тобто він стає помноженою величиною початкових капіталовкладень. Сам же множник, або мультиплікатор, залежить від того, яку частку своїх доходів суспільство витрачає на споживання: що вища схильність до споживання, то більший мультиплікатор, і навпаки.

28.Теорія державного регулювання. Конкретні напрямки державного втручання в економіку і державного регулювання випливають з положень моделі відтворення Кейнса і охоплюють три основні сфери: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію вироблених товарів.

29.Основним стратегічним напрямом економічної політики, за Кейнсом, має стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворенню заощаджень на капіталовкладення. Саме зменшення рівня інвестиційної діяльності Кейнс та його послідовники вважали основною причиною «великої депресії» 30-х pp. XX ст.

30.Щоб подолати основну слабкість капіталістичної економіки — недостатню схильність до інвестування, — держава мусить не тільки створити найсприятливіші умови для інвестиційної діяльності

підприємців (зниження норми процента, дефіцитне фінансування інфляційного зростання цін та інше), а й узяти на себе функції безпосереднього капіталовкладника.

31. З-поміж найважливіших заходів, здатних компенсувати відставання попиту, активізувати «схильність до споживання», Кейнс називає також фіскальну політику, що регулює величини чистих податків та державних закупівель.

ХІІІ. Неолібералізм (ХХ-ХХІ ст.):

Неоліберали заперечують втручання держави в економічні механізми саморегулювання. Вони вважають, що роль держави полягає у створенні умов для вільної дії цих механізмів, в їхній охороні, а також в участі в перерозподілі суспільних доходів. Але найважливішою з ознак неолібералізму є те, що прихильники цієї течії, виходячи за межі неокласицизму, уважають за можливе свідомо, спираючись на цивілізаційні особливості розвитку суспільств, створювати умови, які забезпечать моделювання бажаного економічного і соціального ладу, тобто вони вбачають завдання економічної науки в моделюванні раціональної економічної та соціальної політики держави.

 Англійська (лондонська) школа неолібералізму

Характеризується найбільшим використанням основних принципів неокласицизму.

Ф. Хайєк (1899—1992):

Основні твори: «Індивідуалізм і суспільний лад», «Закон, законодавство і свобода», «Конституція свободи».

Основні твори: 1. Праці Хайєка мають двоїстий характер: одні з них присвячено аналізу закономірностей розвитку економіки, здійсненому на мікроекономічному (і навіть маржинальному) рівні розвитку, що відбувається завдяки зіткненню інтересів економічних суб'єктів; а інші

— це намагання дати загальну соціальну картину життя суспільства, показати, за яких умов функціонує ця економіка. Перші написано під впливом неокласики, другі — історичної школи.

2.Він стверджує, що рівноважного стану взагалі не існує: є зіткнення інтересів, яке веде до перемоги найраціональнішого, отже, стає рушієм прогресу.

3.Хайєк упевнений у тому, що раціональне само пробиває собі дорогу, воно не потребує свідомого впровадження, а навпаки, заперечує будьяке втручання, котре спотворює дію природних механізмів.

4.Індивідуалістичні підходи використовуються ним для обґрунтування ідеї про потребу звуження економічних функцій держави: він навіть пропонує надати можливість суб'єктам економічної діяльності здійснювати емісію грошей, а також зменшити поступово обсяги тих коштів, які є в розпорядженні держави.

5.Знайомлячись із засадничими положеннями соціальної теорії Хайєка, неважко помітити, що завдання впровадження та охорони спонтанного порядку він покладає саме на державу. Хайєк визнає й обґрунтовує необхідність активного втручання держави у сфери, які створюють внутрішнє середовище розвитку економіки (освіту, право,

ідеологію, мораль тощо), і покладає на неї функцію захисту від впливу зовнішнього середовища (міжнародна сфера).

6. Отже, Хайєк формулює теоретичну модель політики держави щодо розвитку суспільства, яка в загальному вигляді передбачає:

—формування автономної економіки на засадах приватної власності, індивідуалізму, конкуренції та невтручання держави (навіть у сферу грошової емісії);

—активну роль держави у створенні умов для вільного та успішного функціонування економіки.

 Людвіг фон Мізес (1881, Львів —1973, Нью-Йорк):

Основні твори: «Human Action: A Treatise of Economics» («Людська діяльність: трактат по економічній теорії»)(перше видання 1949, друге 1963), «Лібералізм», «Критика інтервенціонізму».

Основні ідеї: 1. Він розробив теорію циклів підприємницької діяльності (бізнес-циклів) і концепцію неможливості раціонального ведення господарства і здійснення економічного розрахунку в умовах плановоцентралізованої економіки. За умов такої моделі господарювання, на думку Л. Мізеса, неможливий економічний розрахунок, оскільки ціни не віддзеркалюють попиту й пропозиції і перестають служити вказівником того, в якому напрямі необхідно розвиватися виробництву, щоб забезпечити належну економічну рівновагу. Тому держава в даному разі не володіє інституційними можливостями для регулювання економічними процесами, і «регульована економіка соціалізму» насправді перетворюється на царство свавілля творців плану. Тобто вона стає запланованим хаосом.

2.Якщо не існує вільного ринку — не існує й механізму цін, а отже — не має й методологічних основ для здійснення економічного розрахунку.

3.Л. Мізес піддав гострій критиці політику державного інтервенціонізму як державного втручання в господарське життя. 4. В наукових працях він розвиває тези про те, що найбільш раціональною і зваженою державною політикою може бути лише лібералізм, надання цілковитої свободи суб'єктам ринкових відносин, оскільки абсолютними основами цивілізації є розподіл праці, приватна власність і вільний обмін ресурсами.

ХІV. Монетаризм(ХХ ст.)

Монетаризм, продовжуючи традиції класичного ринкового лібералізму, відкинув гасла соціальної справедливості як такі, що не можуть бути проблемою держави, оскільки їх реалізацію пов'язано з дестабілізацією економіки.

 М. Фрідмен (н. 1912):

Основні твори: «Інфляція і грошові системи», «Монетарна історія США».

Основні ідеї: 1. Фрідмен пропонує модель, основою якої є стабілізація економіки державою монетарними засобами (у Хайєка — створення державою умов для вільного функціонування економіки).

2.Вона спирається, по-перше, на особливу грошову теорію, згідно з якою грошова сфера визнається важелем державного регулювання економіки, по-друге, відкритість економіки розглядається Фрідменом як можливий чинник грошової дестабілізації; по-третє, Фрідмен пропонує державі маніпулювати соціальними витратами залежно від стану розвитку економіки.

3.Економічна збалансованість досягається за умови, коли кількість грошей в обігу відповідає створеній суспільній вартості;

4.Баланс бюджетних доходів і витрат — умова та вияв економічної збалансованості, а отже, необхідний державний контроль грошової емісії;

5.Національну економіку слід розглядати як ланку світової господарської системи, а тому для внутрішньої збалансованості важливе значення мають міжнародні валютні відносини та контроль за цією сферою.

6.Доводить, що циклічність економічного розвитку має грошову природу: зростання грошової маси в обігу провокує інфляцію. Тому грошова сфера, пропозиція грошей мають бути основними об'єктами державного контролю.

7.Держава, яка має на меті сприяння ринковій стабілізації, на думку Фрідмена, може скористатись лише одним інструментом впливу на економіку — грошовою емісією, виходячи з того, що недостатня кількість грошей в обігу призводить до кризи виробництва, а надлишкова — до інфляції, Фрідмен запропонував визначення оптимально необхідної кількості грошей для нормального функціонування економічної системи за допомогою «рівняння обміну», відповідно до якого загальна ціна створеного в межах країни продукту має дорівнювати величині грошової маси з урахуванням швидкості обороту грошей.

8.Грошова емісія має бути орієнтованою на приріст ВНП. Фрідмен пропонує підтримувати темп приросту готівки на рівні 3 % на рік, а з урахуванням потенційних грошей (строкових вкладів і облігацій державних позик) — на 1 %. У цілому приріст не може бути більшим за 4—5 % щорічно.

9.Фрідмен піддає гострій критиці політику незбалансованого державного бюджету, визнаючи її однією з причин розбалансування механізмів ринкового саморегулювання. Збалансованість бюджету, скорочення дефіциту державного бюджету можна забезпечити за рахунок регульованої грошової емісії і зменшення державних витрат.

10.Соціальна сфера, за Фрідменом, не мусить бути пріоритетним напрямом діяльності держави.