ieed hronologija

Основні твори: «Руська правда» (1821)

Основні ідеї: 1. Він стояв на позиціях ліквідації самодержавства та кріпацтва і встановлення республіканського ладу.

2. Він розумів, що необхідною передумовою радикальної зміни становища селян є їхня особиста свобода. Щоб забезпечити селянам справжню свободу, їм треба дати землю.

3. Пестель висуває ідею створення двох форм власності на землю: приватної і суспільної. Він пропонує створити фонд суспільного володіння землею за рахунок поміщицьких і державних земель. У великих землевласників частину землі треба конфіскувати, дрібним — сплатити певну компенсацію.

4.За користування землею селяни повинні були платити оброк протягом 10—15 років.

5.Пестель приділяє увагу і проблемам розвитку промисловості. Проте тут він не передбачає таких радикальних змін, як у сільському господарстві.

Економічна думка в період кризи і ліквідації кріпацтва ( середина

XIX ст. )

Економічна думка цього періоду була безпосередньо пов'язана з вирішенням проблем кріпацтва.

Представники: О. Герцен, М. Огарьов, М. Г. Чернишевський (1828—

1889).

М. Г. Чернишевський (1828—1889):

Основні твори: «Про нові умови сільського побуту» (1857), «Про поземельну власність» (1857), «Листи без адреси» (1861), прокламація «Панським селянам від їхніх доброзичливців уклін» (1861), «Молінарі. Курс політичної економії» (1857), «Принципи народного господарства В. Рошера» (1858), «Капітал і праця» (1860), примітки до «Основ політичної економії» Мілля, «Нариси з політичної економії (за Міллем)» та ін.

Основні ідеї: 1. Примусова праця, писав Чернишевський, є невигідною не лише для селян, а й для поміщиків, вона є головною причиною убозтва держави в цілому.

2.Розробляв програму його скасування, ліквідації поміщицької власності на землю без викупу, передачі землі в державну власність з общинним володінням.

3.Ідеалом Чернишевського є така форма поземельної власності, яка поєднує власника, господаря й робітника в «одній особі». Чернишевський погоджується, що цій вимозі найбільш відповідає селянське приватне господарство, а не община, проте він вважає, що общинна землевласність є правомірною для перехідного періоду.

4.Тенденція дальшого розвитку має полягати в поступовому розширенні сфери державної власності з общинним володінням і скорочення сфери приватновласницького виробництва.

5.Він наголошує на можливості запобігти проникненню в Росію капіталізму, котрий, на його думку, є необов'язковим та й небажаним шляхом економічного розвитку.

6.І саме державна власність на землю з общинним володінням уможливить, на його думку, початок поступового переходу до соціалістичних форм господарства.

7.Після ліквідації феодалізму країна, за Чернишевським, розвиватиметься через «перехідний стан» до колективних форм виробництва. «Перехідний стан» він розуміє як період співіснування секторів — общинного, колективного і приватного.

8.Перемога соціалізму в Чернишевського є невідворотною. Соціалізм стає закономірним результатом розвитку свідомості й матеріального виробництва.

9.Община не є в нього готовою формою соціалістичного виробництва, такою вона стане в майбутньому, після переходу до колективної праці і високороз-виненої техніки. Він захищав общину також і як засіб запобігання класовому розшаруванню села.

10.Чернишевський високо оцінює класичну політичну економію і піддає критиці праці економістів пізнішого періоду — Сея, Бастіа, Мальтуса, Кері та інших, які, на його думку, нездатні розвивати науку.

11.Розробляючи свою «теорію трудящих», Чернишевський аналізує майже всі основні проблеми політичної економії. Особливе місце в «теорії трудящих» належить теорії трудової вартості. Чернишевський називає працю єдиною матеріальною субстанцією вартості. Виходячи з цього, він визначає поняття справедливого розподілу. Якщо колишні теорії стверджували, що «все створюється працею», то нова додає, що «все має належати праці». Саме з цих позицій Чернишевський аналізує такі економічні категорії, як цінність виробництва, мінова цінність, внутрішня цінність.

12.Слід звернути увагу на те, що Чернишевський відносить до капіталістичної системи господарства категорії цінності виробництва й мінової цінності, а до соціалістичної — категорію внутрішньої цінності.

13.Капітал у Чернишевського — продукт праці, який служить виробництву. До капіталу він відносить і продукт харчування робітника, зайнятого у виробництві. Предмети розкошів — не капітал. Отже, капітал, за Чернишевським, має соціальну характеристику як суспільний фонд виробництва. Капітал у нього — вічна категорія.

14.Ренту Чернишевський розглядає як надприбуток. Він у цілому погоджується з теорією ренти, розробленою Рікардо, але категорично заперечує її зв'язок із законом спадної родючості ґрунту.

15.Велику увагу Чернишевський приділяє характеристиці конкуренції, закону вартості, поділу праці, проблемам продуктивності праці тощо. Переважну частину «Політичної економії трудящих» присвячено пропагуванню соціалістичних ідей. Настання соціалізму Чернишевський пов'язує з революційною боротьбою.

Економічній думка Росії другої половини XIX ст.

В економічній думці Росії другої половини XIX ст. провідним напрямом було народництво, тобто певний різновид утопічного соціалізму, властивий країнам із низьким рівнем економічного розвитку, переважанням сільського господарства і дрібних виробників.

Представники: П. Л. Лавров (1823—1900), М. О. Бакунін (1814—1876), П. М. Ткачов (1844—1885).

П. Л. Лавров (1823—1900):

Основні ідеї: 1. Він і його послідовники (так звані лавристи) були прихильниками соціалістичної революції, яку здійснить народ, селянство, кероване революційною інтелігенцією. Підготовка революції передбачала попередню тривалу пропаганду ідей соціалізму в народі.

2.Значне місце в працях Лаврова присвячується економічним питанням, які охоплюють усі сторони суспільно-економічного життя тогочасної Росії. Це і становище селянства, і оцінка реформи, і роль общини.

3.Спостерігаючи процес розкладу общини і зародження капіталізму, Лавров характеризує його як початок підготовки соціального перевороту. На місце капіталістичного ладу, писав він, прийде «робочий соціалізм». Він, за Лавровим, здійснюватиметься через передачу землі селянським общинам, а промислових підприємств — робітникам.

М. О. Бакунін (1814—1876):

Основні ідеї: 1. Був противником кріпацтва і вважав, що російський селянин — «бунтар від природи». Бакунін сподівався на можливість негайної соціальної революції.

2. Він виступив з критикою реформи 1861 p., яку назвав обманом. 3. Критикував він і капіталізм як нову форму експлуатації.

4. Бакунін і його послідовники виступали проти існування держави і пропагували ідею вільної федерації робітничих асоціацій і селянських общин з абсолютною свободою особистості. Економічну основу такого устрою бакуністи вбачали в передачі всієї землі землеробським общинам, а всіх засобів виробництва — робітничим асоціаціям.

П. М. Ткачов (1844—1885):

Основні ідеї: 1. Прихильник «селянського соціалізму». Розв'язати проблему побудови «селянського соціалізму» мали революціонери, поваливши царський уряд і захопивши владу.

2.Росія, на його думку, готова до соціалістичної революції, оскільки не має капіталу і буржуазії.

3.Після захоплення влади буде проведено реформи. Одна з програмних вимог Ткачова полягала у ліквідації поміщицького землеволодіння і передачі землі у власність селянам.

4.Визнавав Ткачов і необхідність промислового розвитку країни, без чого сільське господарство не може не тільки процвітати, а й взагалі існувати.

5.Він виступив з гострою критикою капіталізму і буржуазної політичної економії, яка, за його словами, захищає інтереси капіталу. Ткачов зробив навіть спробу створити нову економічну науку, виходячи з вимог «справедливості та моралі».

Ліберальне народництво (сер. 80-х pp. ХІХ ст. - поч. ХХ ст.): Представники: В. П. Воронцов (1847—1918), М. Ф. Данієльсон (1844— 1918), М. К. Михайловський (1842—1904), С.М.Кривенко (1847—1906),

С. М. Южаков (1849—1910) та інші.

В цей період у суспільному русі переважають ідеї ліберального народництва. Цьому сприяли розвиток капіталістичних відносин у країні і посилення диференціації селянства. Хоч ліберальні народники, як і революційні, виступали від імені всього селянства, проте фактично вони були виразниками інтересів сільської буржуазії.

На відміну від революційних, ліберальні народники відмовились від боротьби із самодержавством і сконцентрували всю увагу на розробленні програми так званих «дрібних діл». Свою економічну програму вони пов'язували з ідеєю некапіталістичного шляху розвитку Росії, яка ґрунтувалась на вченні С. Сісмонді.

Михайло Туган-Барановський (1865 - 1919)

Основні твори: «Російська фабрика в минулому і сучасному» (1898), близько 140 праць, які охоплюють майже всі ділянки економічної науки. Основні ідеї: 1. Переходу до соціалізму не уникнути, так як при капіталізмі невелика кількість людей наживається за рахунок інших.

2.Основа соціалізму - ідея рівноцінності людської особистості(взято у Канта).

3.Виділяв 3 типи соціалізму: державний, синдикатний, комунальний.

4.Теорія граничної корисності: вважав, що вона доповнює трудову теорію вартості, оскільки корисність останніх одиниць продукту та їх гранична корисність має бути обернено пропорційною відносно кількості цих продуктів, вироблених в одиницю робочого часу.

5.Був прихильником теорії спадної родючості ґрунтів.

6.Виділив дві фази виробництва: 1) Завдяки зусиллям створюється основний капітал, відбувається розширення виробництва, посилюється попит на товари. 2) Процес формування основного капіталу закінчується, що супроводжується перевиробництвом засобів через падіння попиту на них.

7.Сформував теорію інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються інвестиціями. Цю теорію пов’язував з величиною % на капітал: високий % означає нестачу засобів на інновації, а ліквідація промислової кризи викликає падіння ставки відсотка.

8.Виділив основні принципи кооперації: 1) матеріальна зацікавленість учасників. 2) добровільність. 3) використання праці лише членів кооперації.

9.Стверджував, що ріст прибутків та падіння з/п необов’язково

пов’язані.

10.Ріст продуктивності праці може супроводжуватися ростом доходів та з/п.

11.Вважав, що РС – не служить товаром, так як робітник – це особистість наділена потребами.

12.Розмір з/п залежить від продуктивності праці і соціальної організації праці.

Х. Історична школа (друга пол. ХІХ ст.)

XVII століть» (1851), «Система політичної економії» у п'яти томах (1854—1894), «Історія національної політичної економії в Німеччині»

(1874).

Основні ідеї: 1. Досліджуючи історію становлення й розвитку економічних процесів у різних країнах, він намагається встановити причини їхніх національних особливостей.

2.Історична школа в особі Рошера мала рішучого поборника еволюційного шляху розвитку суспільства і супротивника революційних перетворень.

3.Він бачив історичну перспективу, критикував класичну школу за те, що вона, розглядаючи капіталістичні відносини як результат цивілізаційного прогресу, водночас оголошувала їх незмінними і вічними. Натомість Рошер не заперечував доцільності втілення в життя соціалістичних ідей, але тільки реформістським шляхом.

4.Політичну економію трактував як науку про соц.. господарство.

5.Вважав, що для вивчення політичної економії важливо також вивчати мистецтво, релігію, право і т.п.

«Молода історична школа»

Її представники виходили з того, що:

—політична економія є наукою про соціальне господарство;

—детермінантою економічного розвитку є соціальне середовище, його стан;

—формування сприятливого соціального середовища — функція держави;

—сприятливе соціальне середовище — це таке, що базується на соціальній справедливості;

—розуміння соціальної справедливості у кожної нації своє, воно залежить від звичаїв, моралі та права, тобто не обмежується лише економічною справедливістю, що встановлюється в результаті конкурентної боротьби, як це було в класиків;

—можна свідомо перебудовувати відносини в суспільстві,

пом'якшувати соціальне напруження, поступово реформуючи соціальну сферу;

— основою реформування є цілеспрямована політика держави, відображена в правових актах.

Л. Брентано (1844— 1931)

Основні твори: «Класична політична економія» (1888) та «Етика і народне господарство в історії» (1894).

Основні ідеї: 1. Надавав визначальної ролі в економіці етичному і правовому факторам.

2.Він стверджував, що теоретична економія має «другорядне значення», порівняно з «безпосереднім спостереженням» економічних явищ. Фактично Брентано вважав теоретичну політичну економію зайвою, такою, що не має практичного значення.

3.Він також пропагував ідею «соціального миру» і суспільної рівноваги.

4.Брентано рекомендував підприємцям надавати певні пільги робітникам, використовуючи для цього фабричне законодавство, профспілки, споживчу кооперацію, житлове будівництво тощо. Велику

роль у поліпшенні становища робітничого класу він покладав на профспілки.

5.На відміну від своїх колег, Брентано заперечував визначальну роль держави в суспільному розвитку, а як прихильник реформістського напряму в соціальній політиці, він проголошував певні ідеї, спрямовані на пом'якшення соціального протистояння в суспільстві.

6.Монополізацію економіки Брентано розглядав як оздоровчий засіб економічного розвитку. Він увійшов у історію економічної науки як один з ідеологів таких об'єднань, як картелі, убачаючи в них найважливіший засіб стабілізації економіки.

К. Бюхер (1847—1930):

Основні твори: «Піднесення національної економіки» (1893).

Основні ідеї: 1. Позицій мінової концепції Бюхер розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:

—замкнуте домашнє господарство (без обміну);

—міське господарство (виробництво для зовнішнього споживача);

—народне господарство (товари проходять кілька етапів, перш ніж потрапити до споживача).

2. Головним критерієм, за допомогою якого здійснюється історична періодизація суспільства, у нього є обмін.

М. Вебер (1864—1920):

Основні твори: найвідоміша «Протестантська етика і дух капіталізму» Основні ідеї: 1. Присвячує свої праці дослідженню морально-етичної

природи суспільно-історичних процесів.

2. Він звертає увагу на основоположні ідеї вчень Лютера і Кальвіна, згідно з якими своїм поступальним розвитком суспільство завдячує економічній діяльності, котра є лише однією з багатьох форм виконання людиною своїх обов'язків перед Богом і суспільством. Тому необхідно виховувати в нації працьовитість, бережливість і прагнення збагачення.

3. Праці Вебера були важливим внеском у розвиток історичної традиції. Вони давали якнайповніше уявлення про особливості національної політичної економії, згідно з якою менталітет нації, суспільна мораль визначають форми економічних відносин. Вебера часто називають батьком сучасного інституціоналізму.

Е. Дюркгейм (1858-1917):

Основні ідеї: Виділив соціальну функцію розподілу праці, котра, на його думку, полягає в тому, що необхідно створити умови диференціації діяльності людей, ця диференціація породжує соц.. солідарність.

Вернер Зомбарт (1863—1941):

Основні ідеї: 1. Присвячував свої праці проблемам соціальної психології нації, дослідженню її впливу на економічну поведінку суб'єктів народного господарства.

2. Він намагався показати на історичних прикладах, що капіталістичне суспільство виникає як наслідок психологічного прагнення людини до свободи економічної діяльності, духу підприємництва і новаторства, що забезпечують її збагачення. У свою

чергу, збагачення веде до змін у суспільній психології (інколи негативних, запобігати яким — завдання держави).

3. Необхідно наголосити на суттєвому моменті: в економічній літературі Зомбарта часто називають ідеологом нацизму. Це зумовлено тим, що він, звертаючись до ідей Ф. Ліста, намагається обґрунтувати тезу про визначальну роль суспільної, національної за сутністю, психології, яка, на його думку, є основою істинної конкуренції — протистояння держав і націй. Він стверджував, що нації зі свідомо сформованою психологією є сильнішими за ті, мораль яких формується стихійно, а тому вони мають право насильницьким способом насаджувати свою мораль, завойовуючи собі «життєвий простір».

ХІ. Інституціоналізм (сформувався в 20-30х рр. ХХ ст.)

Його ідейні основи було закладено американським економістом і соціологом Т. Вебленом. Назва напряму походить від латинського слова «institutio» (звичай, настанова) і близького до нього слова «інститут» (зовнішнє втілення «інституцій», закріплення їх у вигляді законів, установ, спілок). Дуже часто ці терміни вживаються як синоніми. Прихильники цього напряму вирішальну роль у суспільному розвитку надають позаекономічним факторам — соціальним інститутам (держава, конкуренція, монополія, звичаї і т. ін.).

Пройшов 3 етапи розвитку:

1)20-30ті рр. ХХ ст. – Формування основних положень (Т. Веблен

(1857—1929), Д. Р. Коммонс (1862—1945), В. Мітчелл (1874—1948))

2)сер. ХХ ст. – Вивчення демографічних проблем, соціальноекономічних протиріч капіталізму, розробка програми профспілок (Г.Мінз, А. Берлі, Дж.-М. Б'юкенен (н. 1919))

3)60-70-ті рр. ХХ ст. – Неоінституціоналізм. Для цього періоду характерно пов’язування економ. процесів та технократії (Дж. Гелбрейт

(н. 1909), Р. Коуз (н. 1910))

Соціально-психологічний інституціоналізм. Торстен

Веблен(1857—1929)

Основні твори: «Теорія бездіяльного класу» (1899). Основні ідеї: 1. Він дав глибоку критику капіталізму.

2.Автор наголошує на існуванні суперечності між економічною теорією і реальним життям. Економічна наука займається абстракціями, які не збігаються з реаліями життя. Політична економія проголосила ідею гармонії інтересів, а насправді скрізь відбувається жорстока боротьба за існування.

3.Веблен критикує ортодоксальних економістів за те, що вони обмежують економічні інтереси тільки грошовими, ігноруючи людину як особистість, що перебуває у певному суспільному середовищі. Крім того, вони не враховують історичного розвитку цього середовища.

4.Веблен ставить завдання — розширити сферу дослідження за рахунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей.

5.Веблена можна вважати прихильником еволюціонізму, поєднаного із соціал-дарвінізмом, котрий поширює поняття природного добору, боротьби за існування на сферу суспільного життя. Будуючи свою концепцію на засадах еволюціонізму, Веблен формулює ідею суперечностей еволюційного розвитку. За його концепцією, інститути в процесі розвитку суспільства вступають у суперечність з новими умовами життя, з новим суспільним середовищем. Інститути, що не пристосовуються до змін, стають «консервативним фактором», перешкодою для суспільного розвитку.

6.У розвитку суспільства Веблен виділяє кілька стадій. Вихідною стадією еволюції є дикунство, далі суспільство проходить через варварство до сучасної машинної системи.

7.Капіталізм у нього це — «машинний процес та інвестиції заради прибутку».

8.Головною суперечністю капіталізму є суперечність між

«індустрією» і «бізнесом», яка виявляється в тім, що «бізнес» перешкоджає розвиткові машинної техніки, індустрії. Якщо джерело всіх суперечностей, усіх недоліків капіталізму перебуває у сфері бізнесу, то і позбутись таких негараздів можна, звільнивши індустрію від поневолення її бізнесом. Індустрією має керувати не бізнес, а промислово-технічна інтелігенція. Вона, стверджував Веблен, створюватиме генеральний штаб індустріальної системи, котрий візьме під контроль усе суспільство. Тим самим Веблен заклав основи індустріально-технологічної концепції, яка набула розвитку в працях неоінституціоналістів.

Соціально-правовий інституціоналізм. Д. Р. Коммонс (1862—

1945)

Основні твори: «Інституціональна економічна теорія» (Institutional

Economics, 1934)

Основні ідеї: 1. Формулює «юридично-мінову» концепцію суспільного розвитку. її суть полягає в тім, що в основу розвитку він покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні.

2.Вихідною економічною категорією він оголошує юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути суспільства. Сама угода, яка становить основний елемент кожного економічного інституту, включає три моменти: конфлікт, взаємодію, розв'язання. Отже, будь-які суспільні конфлікти, усі суперечності можна успішно розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне регулювання правил «угоди».

3.Велике місце в концепції Коммонса посідає категорія «розумної цінності», яка утворюється в результаті формування оцінок, єдності думок у процесі всіх угод. Він навіть заявляє, що політична економія — це наука про процеси, що ведуть до встановлення «розумної цінності».

4.Коммонс критикує класиків і неокласиків за їх визначення вартості. Вартість у нього — це очікуване право на майбутні блага і послуги.

Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм. В. Мітчелл

(1874—1948) .

Основні твори: «Історія зелених квитків»( 1903), «Економічні цикли»

(Business cycles, 1913).