18. Моніторинг атмосферного повітря.

До об’єктів моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря належать такі:

• атмосферне повітря, у тому числі атмосферні опади;

• викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

Суб’єктами моніторингу атмосферного повітря є МОНПС України, його гідрометеорологічна служба, МНС, державна санітарно-епідеміологічна служба МОЗ, їх органи на місцях, підприємства, установи, організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану атмосферного повітря.

В результаті проведення моніторингу атмосферного повітря отримують:

• первинні дані контролю за викидами та спостережень за станом забруднення;

• узагальнені дані про рівень забруднення на певній території за певний проміжок часу та про склад і обсяги викидів забруднюючих речовин;

• оцінки рівнів та ступеня небезпечності забруднення для довкілля і життєдіяльності населення, а також складу і обсягів викидів забруднюючих речовин.

Система моніторингу атмосферного повітря у населених пунктах встановлює три категорії постів спостереження за забрудненням атмосферного повітря( ГОСТ 17.2.3.01-86 „Охрана природы. Атмосфера. Правила контроля качества воздуха населённых пунктов”): стаціонарні маршрутні і пересувні (підфакельні).

Забруднення атмосферного повітря одним окремим об’єктом вивчають у трьох стаціонарних пунктах:

• у найбільш забрудненому місці (санітарно-захисна зона даного підприємства);

• в житловому кварталі, найближчому до санітарно-захисної зони;

• в житловому кварталі, найбільш віддаленому від джерела забруднення.

Встановлюють чотири програми спостережень на стаціонарних постах: повну, неповну, скорочену і добову.

При проведенні моніторингу атмосферного повітря в обов’язковому порядку визначають наявність у повітрі загальнопоширених забруднюючих речовин, показників та інгредієнтів атмосферних опадів.

На підставі даних про забруднення атмосфери визначають величини концентрацій домішок: разові (20-30 хв.), середньодобові, середньомісячні та середньорічні.

Контроль за станом атмосферного повітря в промислових зонах здійснюється аналітичною та інспекційною службами обласних державних управлінь МОНПС України. В цілому аналітичними службами МОНПС визначається вміст приблизно 65 забруднювачів у промислових викидах.

Періодичний нагляд за забрудненням атмосферного повітря у міських та сільських населених пунктах (маршрутні пости, вибіркові точки спостереження), а також в робочих зонах промислових підприємств здійснюється санітарно-епідеміологічною службою МОЗ. В особливо забруднених містах ця служба здійснює спостереження на власних 54 стаціонарних постах, де визначають вміст у повітрі близько 100 інгредієнтів. Додатково проводяться спостереження на 602 маршрутних та 2010 підфакельних постах, а також визначення спеціальних параметрів навколишнього середовища. Санепідемслужба є також джерелом інформації про якість повітря житлових і громадських будівель.

19. Склад і характеристика природних вод.

Природна вода за своїм складом надто різноманітна і представляє складні багатокомпонентні системи, основу яких складає хімічне з'єднання—H₂O. В її склад входять також сіль (здебільшого у вигляді іонів, молекул і комплексів), органічні речовини (в молекулярних з'єднань і в колоїдному стані), гази (у вигляді молекул і гідротованих сполук), дисперговані домішки, гідробіонти (планктон, бентос, нейстон), бактерії, віруси.

Під якістю природної води розуміють сукупність її властивостей, зумовлених характером домішок, що містяться у воді. За своєю природою домішки природних вод поділяються на органічні і неорганічні.

Норми якості води являють собою встановлені значення різноманітних показників в залежності від виду водовикористання. Розрізняють чотири основні групи показників, що характеризують якість вод: органолептичні, фізичні, хімічні і бактеріологічні.

Органолептичні показники визначаються за допомогою органів чуття людини і включають: запах, смак, колір, прозорість, мутність, забарвлення.

Фізико-хімічні показники води включають температуру, окислювальність, розчинений кисень, азотовмісні речовини, сухий залишок, активну реакцію, лужність, жорсткість, мікроелементи, агресивність, вміст хлоридів, сульфідів та інших речовин. Сюди ж відносять показники органічного забруднення води — біохімічна і хімічна потреба у кисні.

Бактеріологічні показники забруднення вод характеризують вміст у них хвороботворних (патогенних) і індикаторних бактерій, що вказують на можливість наявності в стічних водах патогенних мікробів.

Гідробіологічні показники дозволяють оцінити стан водойми за видовою різноманітністю рослин і тварин:

• оцінка за рівнем сапробності (вмістом органічних речовин від полісапробних (найзабрудненіших) до олігосапробних (найчистіших); кожному рівню сапробності відповідає певний набір індикаторних організмів;

• оцінка за функціональними характеристиками водойми – первинною продуктивністю, швидкістю деструкції тощо.

Конденсація розчинених сполук характеризує мінералізацію води і класифікацію вод на групи: прісні < 1 г/кг води (масова частка рослинних сполук); прісні – 1-25 г/кг, солонуваті – 25-50 г/кг; розсоли > 50 г/кг. Прісні, в свою чергу поділяються, на води – слабко мінералізовані < 200 мг/л (ступінь мінералізації); середньо-мінералізовані – 200-500 мг/л; сильно мінералізовані – 500-1000 мг/л.

Природні води можуть використовуватися:

1. Для питних потреб і в харчовій промисловості.

2. Для рекреаційних потреб.

3. Як технологічні для виробничої мети.

4. Для потреб сільського господарства.

20. Нормування якості води.

Відповідно до Водного кодексу України оцінка якості води базується на нормативах екологічної безпеки водокористування та екологічних нормативах якості води водних об’єктів.

Нормативи екологічної безпеки водокористування дають змогу оцінити якість води, яка використовується для комунально–побутового, господарсько–питного та рибогосподарського водокористування.

Відповідно до Санітарних правил і нормам питна вода повинна бути безпечна в епідемічному й радіаційному відношенні, нешкідлива за хімічним складом та повинна мати сприятливі органолептичні властивості. Під якістю води в цілому розуміється характеристика її складу й властивостей, що визначає її придатність для конкретних видів водокористування; при цьому показники якості являють собою ознаки, за якими проводиться оцінка якості води.

За санітарною ознакою встановлюються мікробіологічні й паразитологічні показники води (число мікроорганізмів і число бактерій групи кишкових паличок в одиниці об'єму). Токсикологічні показники води, що характеризують нешкідливість її хімічного складу, визначаються вмістом хімічних речовин, що не повинен перевищувати встановлених нормативів. Нарешті, при визначенні якості води враховуються органолептичні (сприймаються органами почуттів) властивості: температура, прозорість, кольори, запах, смак, твердість.

Гранично допустима концентрація у воді водоймища господарсько-питного й культурно-побутового водокористування (ГДК_в) – це концентрація шкідливої речовини у воді, що не повинна здійснювати прямого або непрямого впливу на організм людини протягом всього його життя та на здоров'я наступних поколінь, і не повинна погіршувати гігієнічні умови водокористування.

Гранично допустима концентрація у воді водоймища, що використовується для рибогосподарських цілей (ГДК_вр) – це концентрація шкідливої речовини у воді, що не повинна здійснювати шкідливого впливу на популяції риб, у першу чергу промислових.

Усі речовини за характером негативного впливу поділяються на 5 груп. І група (загально-санітарна); ІІ група (санітарно-токсикологічна); ІІІ група (токсикологічна); ІV група (ознака шкідливості – рибогосподарська); V група (органолептична).

Також залежно від токсичності, кумулятивності, мутагенності, ЛОШ розрізняють чотири класи шкідливості речовин: І – надзвичайно шкідливі; ІІ- високошкідливі; ІІІ – шкідливі; ІV – помірно шкідливі.

Основним нормативом скидів забруднюючих речовин є гранично допустимий скид (ГДС) - маса речовини в стічних водах, максимально допустимих до відведення із установленим режимом у даному пункті водного об'єкта в одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті; ГДС – межа по витраті стічних вод і концентрації домішок, що утримуються в них, - встановлюється з обліком гранично допустимих концентрацій речовин у місцях водокористування (залежно від виду водокористування), які асимілює здатності водного об'єкта, перспектив розвитку регіону й оптимального розподілу маси речовин, що скидають, між водокористувачами, що скидають стічні води.

У випадку, якщо значення ГДС з об'єктивних причин не можуть бути досягнуті, для таких підприємств встановлюються тимчасово погоджені скиди шкідливих речовин (ТПС) і вводиться поетапне зниження показників скидів шкідливих речовин до значень, які забезпечують дотримання ГДС.

Якість води прибережних морських акваторій в районі водокористування повинна відповідати наступним основним вимогам:

1. Наявність плаваючих домішок.

2. Органолептичні показники.

3. Прозорість.

4. Біохімічна потреба в кисні (БПК).

5. Наявність збудників інфекційних хвороб.

6. Колі-індекс.

7. Зміст шкідливих речовин.

Цей показник тимчасово регламентується Переліком ПДК, що приведені у Правилах №1166-74, до появи гігієнічних нормативів для морських вод.

21. Мережа пунктів спостереження.

Під пунктом спостереження розуміють місце на водоймі чи водотоку, в якому здійснюють комплекс робіт для отримання даних про якість води. До мережі спостережень висуваються наступні вимоги:

• прив’язка і повне просторове охоплення водокористувачів мережею пунктів (створів) гідрохімічних спостережень;

• перевага надається контролю антропогенного впливу на поверхневі води;

• достатня частота проведення спостережень, і оперативність одержання інформації.

Основними принципами проведення спостережень є: комплексність і систематичність спостережень; узгодженість строків їх проведення з характерними гідрологічними ситуаціями; визначення показників якості води єдиними методами.

Для проведення моніторингових спостережень організовують:

• стаціонарну мережу пунктів спостережень за природним складом і забрудненням поверхневих вод;

1. спеціалізовану мережу пунктів для вирішення науково-дослідних задач;

2. тимчасову експедиційну мережу пунктів спостережень.

Пункти спостережень організовують, у першу чергу, на тих водоймах і водотоках, які мають велике господарське значення, а також зазнають значного забруднення промисловими, господарсько-побутовими і сільськогосподарськими стічними водами. На незабруднених стічними водами водоймах і водотоках або їх ділянках створюють пункти для фонових спостережень.

Основними об’єктами при виборі розміщення пунктів спостереження є:

• місця скиду стічних вод в містах і крупних селищах;

• місця скиду стічних вод крупних промислових підприємств, територіально-виробничих комплексів, сільськогосподарських господарств тощо;

• місця нересту і зимівлі цінних та особливо цінних видів промислових риб;

• передгреблеві ділянки річок, важливих для рибного господарства;

• місця перетину річками державних кордонів;

• замикаючі створи великих і середніх річок;

• гирлові зони забруднених приток водойм і водотоків.

Пункти спостережень включають в себе один або декілька створів. Під створом спостережень розуміють умовний поперечний переріз водойми чи водотоку, в якому проводиться комплекс робіт для отримання даних про якість води.

Всі пункти стаціонарних спостережень поділяються на чотири категорії. Категорія пункту визначає частоту контролю та детальність програми спостережень.