Білет №9 Кодифікація і стандартизація мови.

Кодифікація мови (Лінгвістична кодифікація) - зафіксоване визнання нормативності мовного явища чи факту, спрямована розробка правил, яка призвана допомагати збереженню літературних норм і їх науково обґрунтованому обновленню. КМ базується на наявності хоча б трьох ознак: на відповідності даного явища структурі мови; на факті масової й регулярного відтворення даного явища в процесі комунікації; на суспільному схваленні і визнанні цього явища нормативним. Кодифікація піддається не вся національна мова, а лише ті його системи, які є найбільш важливими у соціальному та комунікативному відношенні, зазвичай це літературна мова.

Стандартизація мови - зведення варіантів мовних одиниць до одного. Вибір варіанта, який ми вважаємо за стандарт наказового (рекомендованого) до вживання, зафіксованого у словниках, граматиках, використаного як основа нормалізації мови.

Білет №10 Принципи українського правопису.

Принцип — це те, що лежить в основі правопису (від латинського principium — основа). Відповідно до цього визначають такі принципи:

• фонетичний;

• історичний (традиційний);

• морфологічний;

• смисловий (диференційний).

Фонетичний — написання слова точно відображає його літературну вимову.

Вимова	Написання
[вода]	вода
[калина]	калина
[л'ісовий]	лісовий
[пал'аниц'а]	паляниця
[треба]	треба
[с'ім]	сім

УВАГА! Вимова = написання

Морфологічний — написання слова розходиться з його звучанням. Значущі частини (морфеми) у споріднених словах або граматичних формах того самого слова вимовляються по-різному, але пишуться однаково.

Вимова	Написання
[роузумний]	розумний
[проз’ба]	просьба
[беж:урно]	безжурно
[на ріц’:і]	на річці
[снис’:а]	снишся

Традиційний (історичний) — написання слова не можна пояснити ні вимовою, ні аналізом морфем. Слова пишуться так, як прийнято за усталеною традицією:

яблуко (біл. ябльїк, рос. яблоко)

щока (біл. шчака, рос. щека);

Приклади: левада, лимон, кишеня; фізика, факт, формула, фея (запозичені); хвилина, хвіртка, хвороба, хвастун (українські); журі, тонна, бароко, Гюго, Голландія; митець (хоч мистецтво), натхнення (хоч надихати).

Смисловий (диференційний) — написання однозвучних слів залежить від їхнього значення. Наприклад:

• написання великої чи малої літери:

• Любов (ім’я ) — любов (почуття);

• Орел (місто) — орел (птах);

• написання слів разом чи окремо:

• з гори (з пагорба) — згори (зверху);

• на пам’ять подарувати (прийменник + іменник) — напам’ять вивчити (прислівник );

• про те ( прийменник + займенник ) — проте (сполучник).

У жодній мові правопис не базується виключно на якомусь одному принципі. Так, в основу української орфографії покладено фонетичний і морфологічний принципи, за якими пишеться більшість слів і словосполучень. Традиційною можна вважати англійську орфографію, яка відображає вимову ХV-ХVІ ст. Визначальним для російської мови є морфологічний, а для білоруської — фонетичний принцип.

Білет №11 Українська нормотворча традиція.

З-поміж рис, якими українська мова відрізняється від інших східнослов’янських, можна виділити такі:

Фонетичний рівень:

• Поява на місці давніх звуків ы та і звука и високого піднесення переднього ряду, перед яким приголосні звуки завжди тверді, напр.: тихий, низький, кислий.

• Голосний е не пом’якшує попередні приголосні звуки, напр.: теплий, село, небо.

• Поява голосного звука і на місці давнього звука ь (ять), напр.: ліс, сіно, хліб (пор. у російській мові лес, сено, хлеб).

• Чергування о, е з і у новозакритих складах, напр.: дім – дому, піч – печі.

• Шиплячі, губні та звук р в кінці слова завжди тверді, напр.: плащ, голуб, повір.

• Після шиплячих та й перед наступними споконвічно твердими приголосними звук е змінюється на о, напр.: жонатий (пор. женитися), шостий (пор. шести), копійок (пор. копієчка).

• Приголосний л змінюється на в у формах дієслів минулого часу чоловічого роду, напр.: писав, читав, знав (пор. у російській мові писал, читал, знал).