1. Значення, завдання і джерела аналізу оборотних коштів підприємства

Для української економіки термін «оборотний капітал» є відносно новим. Більш звичним і застосованим є терміни «оборотні активи», «поточні активи», «оборотні кошти», які фігурують у нормативно-правових актах, економічній літературі, господарській практиці та навколо економічної сутності котрих науковці ведуть тривалу полеміку. Понятійно-категорійний апарат, який вживається в науковій літературі, нормативних документах і на практиці, відзначається суттєвими суперечностями і відсутністю одностайності у визначенні капіталу взагалі та оборотного капіталу зокрема. Це призводить до різних тлумачень означених понять і викликає об’єктивну потребу у створенні універсального визначення оборотного капіталу, яке б відповідало всім переліченим вимогам.

Одне з визначень цього поняття звучить так: оборотний капітал (оборотні кошти) – це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди й у фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку» [19, с.189].

Оборотний капітал, як зазначається у фінансовій літературі, являє собою «рухливу область — грошовий кругообіг, у якому гроші на якийсь період перетворюються в матеріали, робочу силу і накладні витрати, а потім знаходять первісну форму. Це означає, що управління цим капіталом, по суті, є управління часом». Отже, принцип «час — це гроші» наявний в управлінні оборотним капіталом. Практично, завданням оборотного капіталу визначають реалізацію головної мети підприємництва: підвищення економічної віддачі від вкладень, тобто зростання прибутку. Завдання полягає в скороченні сум, інвестованих у короткострокові (поточні) активи, та їх зв’язку з рішеннями в маркетингу й організації збуту виробленої продукції [13, с.328].

Незалежно від того, розподіляється капітал підприємства на власний, позиковий, основний, оборотний, він знаходиться у процесі безперервного руху та приймає лише різноманітні форми.

Бізнес, як система, функціонує та розвивається в наслідок попередніх капіталовкладень. Отримання прибутку – це результат правильних рішень в пропорціях вкладання капіталу в основні та оборотні кошти, прийнятих ще до початку діяльності підприємства. Для забезпечення безперервного процесу виробництва та реалізації продукції кожна фірма повинна мати одночасно основні та оборотні фонди.

Оборотний капітал складає значну частину всього майна (активів) підприємства. Він є невід'ємною частиною неперервного потоку господарських операцій та його завданням є забезпечення неперервності процесу виробництва. Механізм визначення потреб, складу, структури, джерел формування, регулювання, управління та використання оборотного капіталу активно впливає на хід виробництва, виконання поточних виробничих і фінансових планів, та є важливим критерієм в отриманні прибутку підприємства.

У своєму русі оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу і товарну.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою. Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Чим менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), тим вища ефективність його використання, і навпаки [5, с.177].

Розмір оборотних коштів, зайнятих у виробництві, визначається в основному тривалістю виробничих циклів виготовлення виробів, рівнем розвитку техніки, досконалістю технології й організації праці. Сума засобів обігу залежить головним чином від умов реалізації продукції і рівня організації системи постачання і збуту продукції.

Співвідношення окремих елементів оборотних фондів до загального їх обсягу характеризує їх виробничо-технологічну (стадійну) структуру, яка формується під впливом цілого ряду факторів (характеру виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства сировиною та матеріалами тощо). Ця структура з часом змінюється. На підприємствах різних галузей структура оборотних фондів має значні відмінності, обумовлені особливостями застосування технологій, умовами забезпечення і видами застосування матеріальних ресурсів, рівнем та видами спеціалізації тощо.

Дослідження джерел фінансування оборотного капіталу як важливого чинника підвищення ефективності функціонування підприємств різних галузей, зокрема сільськогосподарської, набуває особливої актуальності, оскільки фінансовий аналіз підприємства являє собою вагомий елемент фінансового менеджменту і аудиту. Практично всі користувачі фінансових звітів використовують методи фінансового аналізу для прийняття рішень по оптимізації своїх інтересів. Основним (а в деяких випадках і єдиним) джерелом інформації про фінансову діяльність ділового партнера є бухгалтерська звітність, яка стала публічною.

Звітність підприємства у ринковій економіці базується на узагальнені даних фінансового обліку і є інформаційним ланцюгом, який зв'язує підприємство з суспільством та діловими партнерами. Суб'єктами аналізу виступає зацікавлені в діяльності підприємства користувачі інформації.

Цілі аналізу досягаються у результаті рішення окремого взаємозв'язаного набору аналітичних задач. Аналітична задача являє собою конкретизацію цілей з врахуванням організаційних, інформаційних, технічних і методичних можливостей проведення аналізу. Основним фактором в кінцевому результаті є об'єм і якість вихідної інформації. Завданням аналізу оборотного капіталу є вивчення змін, які відбулися в:

• складі, структурі та динаміці оборотного капіталу;

• співвідношенні темпів зростання оборотного капіталу та темпів зростання реалізації;

• якості оборотного капіталу та ефективності його використання.

Цілеспрямоване управління оборотним капіталом підприємства зумовлює необхідність попередньої їх класифікації. З позиції фінансового менеджменту ця класифікація оборотних активів будується за наступними ознаками :

1. За характером фінансових джерел оборотні активи діляться на:

а) валові оборотні активи (оборотні кошти в цілому), характеризують їх загальний обсяг, сформований за рахунок як власного, так і залученого капіталу. В балансі вони відбиваються в ІІ та ІІІ розділах активу;

б) чисті оборотні активи (чистий робочий капітал) характеризує ту частину їх обсягу, яка сформована за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов’язань. Суму чистих оборотних активів розраховують за формулою:

ЧОА = ОА – КФЗ (1.1)

де ЧОА – сума чистих оборотних активів;

ОА – сума валових оборотних активів підприємства;

КФЗ – короткострокові поточні фінансові зобов’язання.

в) власні оборотні кошти характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок власного капіталу підприємства.

Більшість вітчизняних авторів класифікацію за даною ознакою представляють наступним чином: оборотні кошти підприємства формуються за рахунок власних коштів, банківських кредитів та коштів інших суб’єктів господарювання (комерційного кредиту).

2. За складом оборотні активи в практиці фінансового менеджменту класифікують наступним чином:

а) запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів. Цей вид оборотного капіталу характеризує обсяг вхідних матеріальних потоків в формі запасів, які забезпечують виробничу діяльність підприємства;

б) запаси готової продукції, вони характеризують поточний обсяг вихідних матеріальних потоків в формі запасів виробленої продукцію, призначеної до реалізації. Іноді сюди відносять незавершене виробництво, скориговане на коефіцієнт його завершеності за окремими видами продукції;

в) дебіторська заборгованість. Вона характеризує суму заборгованості на користь підприємства, представлену фінансовими зобов’язаннями юридичних та фізичних осіб по розрахункам за товари, роботи, послуги, видані аванси і т.д.;

г) грошові кошти. До них відносять не тільки залишки грошових коштів в національній та іноземній валюті, але й суму короткострокових фінансових вкладень, які розглядаються як форма інвестиційного використання тимчасово вільних залишків коштів;

д) інші види оборотних активів. До них відносяться оборотні активи , які не включені в склад вище згаданих (видатки майбутніх періодів, тощо).

3. За характером участі в операційному процесі. У відповідності до цієї ознаки оборотні активи диференціюються наступним чином:

а) оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства (запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів; незавершене виробництво, готова продукція);

б) оборотні активи, що обслуговують фінансовий (грошовий) цикл підприємства (дебіторська заборгованість, поточні інвестиції).

4. За періодом функціонування оборотних активів виділяють наступні:

а) постійна частина, вона представляє незмінну частину коштів, що не залежить від сезонних та інших коливань операційної діяльності підприємства і не пов’язана з формуванням запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання дострокового завозу. Іншими словами, це мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення операційної діяльності;

б) змінна частина пов’язана з сезонними зростаннями обсягів виробництва і реалізації продукції, що вимагає в окремі періоди господарської діяльності підприємства запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання .

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства [22].

Управління працюючим капіталом передбачає прийняття рішень як за поточними активами, так і за поточними пасивами. У середньому 50—55 % капіталу корпорації вкладається у оборотний капітал [20].