2. Світова практика використання прямих іноземних інвестицій в сільському господарстві

На сучасному етапі економічного розвитку спостерігається тенденція до все більшої інтеграції країн світу у міжнародному поділі праці, що зумовлено багатьма причинами. Основними з них є перевиробництво товарів та послуг в одних країнах та існування попиту на них в інших. Внаслідок цього у світі відбувається постійний рух капіталу, однією з форм якого є іноземні інвестиції. Розподіл останніх має нерівномірний характер, що визначається рядом факторів. Згідно з даними Бразильсько-американської економічної ради існує дванадцять важливих факторів, які впливають на рішення іноземного інвестора при вкладенні капіталу:

1. Особливості внутрішнього ринку країни-реціпієнта;

2. Інвестиційне законодавство;

3. Наявність недорогої та кваліфікованої робочої сили;

4. Стабільність валютної політики;

5. Можливість репатріації капіталу;

6. Захист прав власності;

7. Торговельна політика;

8. Державне регулювання діяльності іноземних компаній;

9. Податкова система та пільги;

10. Політична стабільність;

11. Макроекономічна політика;

12. Розвиток інфраструктури [140].

Існування в світогосподарській системі іноземних інвестицій позначається на економіках різних країн як позитивно так й негативно. З однієї сторони вони можуть забезпечити приймаючу країну новими науково-технічними розробками, розширити її виробничу сферу, покращити інфраструктуру країни, зміцнити її банківсько-фінансовий сектор, знизити рівень безробіття, підвищити життєвий рівень населення, зміцнити конкурентоспроможність вітчизняних товарів та послуг на світовому та внутрішньому ринках, збалансувати експортно-імпортні операції, розширити міжнародні зв’язки країни з іншими країнами тощо. З другої сторони вони можуть збільшити зовнішню заборгованість країни, витиснути її товаровиробника з світового ринку шляхом збільшення імпорту своїх товарів за більш низькою ціною, спрямовано зробити всі галузі приймаючої країни нерентабельними через високу собівартість, розвити в ній інфляційні процеси, знецінити національну грошову одиницю тощо.

В міжнародній практиці існує багато позитивних прикладів залучення іноземного капіталу, за допомогою якого країни змогли закріпити свої позиції на світовому ринку, та збільшити обсяги свого виробництва. До таких країн відносяться США, Китай, країни ЄС тощо. Але в світі є країни, які через велику суму іноземних кредитів, що надавалися їм різними міжнародними фінансово-інвестиційними інститутами, не змогли вирішити свої економічні й політичні проблеми, та повністю попали в залежність від інвесторів. Серед таких держав можна виділити багато країн, що розвиваються в африканському та латиноамериканському регіонах.

Країни, які змогли збільшити свій економічний потенціал за рахунок іноземного інвестування, в переважній більшості віддавали перевагу такій його формі, як прямі іноземні інвестиції (ПІІ).

Привабливість ПІІ полягає в тому, що за своєю природою вони вкладаються безпосередньо у виробничу сферу економіки, а саме у створення нових підприємств або розширення та модернізацію існуючих. Наявність в державі прямого іноземного капіталу забезпечує її новою технікою та технологією, сучасними методами менеджменту, покращує її інфраструктуру, надає населенню робочі місця, збільшує асортимент та якість товарів та послуг, які користуються попитом на зовнішньому та внутрішньому ринках тощо. Крім того, ПІІ через створення спільних підприємств, залучають до справи вітчизняних інвесторів, що стимулює розвиток підприємницької діяльності, та збільшує надходження до бюджету. Таким чином функціонування в країні ПІІ дає можливість покращити їй своє економічне становище, підвищити рівень соціального забезпечення та зміцнити її місце в міжнародному середовищі.

Треба зазначити, що для досягнення таких результатів в країні-реціпієнті має бути налагоджена нормативно-правова база, чітко скоординована діяльність всіх державних служб, сформована стабільна податкова система з оптимальними рівнями податків, стимульована діяльність вітчизняних підприємців, розвинуті міжнародні економічні відносини.

За даними табл. 1.1, обсяг ПІІ у світі у 1999 році становив 865 487 млн. дол. США, тобто порівняно з 1990 роком зазначена сума збільшилася в 4 рази.