Прямі іноземні інвестиції в технічне забезпечення сільськогосподарського виробництва україни

ВСТУП...……..………………………………………...…….........................		5
РОЗДІЛ 1	ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ЗАЛУЧЕННЯ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО………………..…......….	13
	Економічна сутність іноземного інвестування, його види, форми та особливості в умовах перехідної економіки………………………………………………....	13
	Світова практика використання прямих іноземних інвестицій в сільському господарстві…..........................	26
	Сучасні науково-методичні підходи до визначення ефективності прямих іноземних інвестицій……………	42
РОЗДІЛ 2	АНАЛІЗ НАПРЯМІВ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА УКРАЇНИ................................................	58
	2.1. Сучасний стан технічної бази в галузі рослинництва.………………………………....................	58
	Процес прямого іноземного інвестування в сільському господарстві та його вплив на технічне забезпечення галузі……………………….......…………........................	74
	2.3.Ефективність та окупність прямих іноземних інвестицій в технічне забезпечення галузі рослинництва.....................................................................	99
РОЗДІЛ 3	УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ СТИМУЛЮВАННЯ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ У ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА УКРАЇНИ..................................................................................	117
	3.1. Перспективні форми прямого іноземного інвестування в сільське господарство України.......................................	117
	3.2. Організаційно-методичні аспекти створення машинно-технологічної станції……..…………………....................	130
	3.3.Покращення умов ефективного залучення прямих іноземних інвестицій в технічне забезпечення сільськогосподарського виробництва.………………….	146
ВИСНОВКИ…………......................……………………..…........................		162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….......................................		166
ДОДАТКИ………………………………..…………….................................		182

Перелік умовних скорочень

ПІІ - прямі іноземні інвестиції

СП – спільне підприємство

МТС – машинно-технологічна станція

ПДВ – податок на додану вартість

ТНК – транснаціональна компанія

ВЕЗ – вільно-економічна зона

ТН ЗЕД України – товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності України

СНД – співдружність незалежних держав

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ЗАЛУЧЕННЯ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

1. Економічна сутність іноземного інвестування, його види, форми та особливості в умовах перехідної економіки

Кожна країна світу спрямовує стратегію розвитку на збільшення свого економічного потенціалу. На макроекономічному рівні інтенсивні темпи економічного розвитку країни забезпечать їй стійкі позиції в міжнародному середовищі, що відповідно підвищить її статус серед інших держав. Набуття країною політичної та економічної стабільності дозволить їй розширити можливості в міжнародному співробітництві та зовнішньоекономічній діяльності, що має позитивно відобразитися на її внутрішній економіці. На макроекономічному рівні високий рівень економічного розвитку країни забезпечить збалансоване та продуктивне ведення народного господарства, розвиток науково-технічного прогресу, збільшення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, зміцнення банківської та фінансової сфери, зниження безробіття, підвищення життєвого рівня населення тощо.

Але для досягнення таких результатів має бути чітко визначена та сформульована державна політика, яка б включала в себе тактику поступового та зваженого проведення реформ в усіх сферах економічного, політичного та соціального життя країни. Для подолання критичної ситуації у виробничому секторі держави, така програма має враховувати ряд заходів, які за допомогою різних ринкових інструментів спрямовані на оптимізацію всіх галузей народногосподарського комплексу. Одним із зазначених інструментів є інвестиції. Від виваженої тактики інвестиційній політики залежить ефективність та оперативність стратегічних напрямів.

Розвиток інвестиційного процесу значною мірою впливає на економічний стан країни. Тому інвестиційна стратегія має бути планомірно спрямована в ті галузі економіки, продуктивне функціонування яких в подальшому забезпечить ефективний розвиток інших. В першу чергу держава має стимулювати інвестиційну діяльність в сільськогосподарському виробництві, тому що від розвитку даного сектору економіки залежить продовольча безпека країни, здоров'я її населення, більша частина переробних галузей, що використовують сільськогосподарську продукцію як сировину.

У зв’язку з цим розглянемо сутність інвестицій, їх роль і значення в забезпеченні світового розвитку економіки.

Поняття “інвестиції” в наукових літературних джерелах має різне трактування. Але загальна думка зводиться до того, що інвестиціями є всі засоби, які вкладаються в будь-яку підприємницьку діяльність з метою отримання вигоди. Для підтвердження цієї тези розглянемо декілька визначень поняття “інвестиції”. Так, Н.В. Ігошин вважає, що інвестиціями є вкладення вільних грошових засобів у різні форми фінансового та матеріального багатства 58. Стракович А. трактує інвестиції як вкладення капіталу з метою його наступного збільшення156. Райзберг Б.А., Лозовський Л.Ш., Стародубцева Е.Б. визначають інвестиції як довгострокові вкладення капіталу у власній країні або за кордоном в підприємства різних галузей, підприємницькі проекти, соціально-економічні програми, інноваційні проекти136. На переконання А.В. Мертенса, інвестиції - це процес створення нового капіталу [103]. Згідно з українським законодавством, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект [48].

Щодо визначення іноземних інвестицій, то спектр тлумачення даної категорії набагато ширший. Це пояснюється тим, що кожна країна має свій рівень економічного розвитку, свою інвестиційну привабливість, культуру тощо. Якщо розглядати поняття “іноземні інвестиції” у широкому розумінні, то їх можна визначити як будь-які інвестиції в іншу країну, що здійснюються приватною особою або компанією на відміну від державної допомоги [152]. Зовнішньоекономічний словник Ф. Хейніуса подає таке тлумачення: “Іноземні інвестиції – це інвестиції, експортовані з однієї країни та вкладені на території іншої” [183, 70]. Отже, в цьому випадку до іноземних інвестицій віднесено не тільки приватний капітал. Губський Б.В. вважає, що “міжнародними є ті інвестиції, реалізація котрих передбачає взаємодію учасників, які належать різним державам (резидентів та нерезидентів по відношенню до конкретної країни)” [33]. Вознесенська Н. трактує іноземні інвестиції наступним чином: “це надання іноземним інвестором коштів, за якого обов’язковою є економічна діяльність (з участю або без участі місцевого капіталу), що призводить до створення виробничого об’єкта, який сприяє розвитку економіки молодої держави, підвищенню її економічного потенціалу” [20]. Богатирьов А. визначає іноземні інвестиції, як “іноземний капітал – власність у різних видах та формах, які вивезенні з однієї держави і вкладені у підприємства на території іншої” [70, 13]. Згідно з “Кратким внешнеэкономическим словарём-справочником”, іноземні інвестиції – це розміщення капіталу у грошовій або товарній формі за кордоном з метою отримання прибутку й політичних зисків [76].

На нашу думку іноземні інвестиції - це будь-який вид майнових цінностей, вкладених іноземними інвесторами в іншу країну, враховуючи рухоме та нерухоме майно і пов’язані з ним майнові права, в т.ч. право під заклад: акції, облігації, різноманітні форми участі в компаніях; права вимоги на грошові засоби та послуги, які мають економічну цінність; права промислової та інтелектуальної власності тощо. Так, майже в усіх законодавчих актах країн СНД та Балтії поняття іноземних інвестицій зводиться до наступного: “всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладають іноземні інвестори в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку (доходу)” [38]. Згідно із Законом України “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестиції визначаються як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту” [49].

Іноземні інвестиції можуть існувати в різних видах та формах. Залежно від виду їх класифікують наступним чином:

• грошові засоби, цільові банківські вкладення, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме та нерухоме майно;

• майнові права, які пов’язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, який необхідний для організації того або іншого виду виробництва, але не запатентованого (“ноу-хау”);

• права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

• інші цінності 147.

У статті 2 Закону України “Про режим іноземного інвестування” визначено такі види іноземних інвестицій:

• іноземна валюта, що визначається конвертованою Національним банком України;

• валюта України – при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

• будь-яке рухоме та нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права;

• акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражені у конвертованій валюті;

• грошові вимоги та права на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

• будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

• права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, надані відповідно до законодавства або договорів, вартість яких виражена у конвертованій валюті згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

• інші цінності відповідно до законодавства України 49].

Щодо форм інвестицій, то їх класифікують за такими ознаками:

1. за формою власності;

2. за об’єктом вкладення засобів;

3. за формою участі інвестора;

4. за періодом інвестування.

За формою власності розрізняють приватні та державні інвестиції, інвестиції міжнародних організацій і фондів та змішані. До державних відносять інвестиції, що фінансуються з державного бюджету, місцевих бюджетів, державними підприємствами. Приватні – це кошти населення (індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств. Інвестиції міжнародних організацій і фондів – це запозичені й кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інституцій, зарубіжних корпорацій і фірм, спільних підприємств 124. Змішані інвестиції поєднують приватні і державні ресурси та капітал міжнародних організацій.

У свою чергу приватні інвестиції поділяють на підприємницькі та позичкові.

Державні та інвестиції міжнародних організацій можуть бути у підприємницькій та позичковій формі, а також у вигляді допомоги.

Основу підприємницького капіталу становлять прямі та портфельні інвестиції 33.

Прямі інвестиції передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об’єкта інвестування та вкладенні засобів. Причому інвестор безпосередньо залучається у всі стадії інвестиційного циклу, у тому числі у передінвестиційні дослідження, проектування та будівництво об’єкта інвестування, а також виробництво кінцевої продукції.

Портфельні інвестиції здійснюються різними фінансовими посередниками (інвестиційні фонди та компанії), які акумулюють та розміщують найбільш ефективним способом фінансові кошти. Такі посередники беруть участь в управлінні об’єктами інвестування і розподілі отриманих доходів серед клієнтів 147.

За об’єктом вкладення засобів інвестування розрізняють реальні та фінансові іноземні інвестиції.

Реальні інвестиції – це вкладення у виробничі фонди (основні й оборотні), переважно в матеріальні активи – будівлі, обладнання, споруди й інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, “ноу-хау”, технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна й інша документація) 124.

Реальні інвестиції здійснюються державою та приватними корпораціями. Державні інвестиції переважно спрямовуються в низькоприбуткові галузі виробництва – інфраструктуру, соціальну сферу. Джерелами таких інвестицій є податки, внутрішні та зовнішні позики, прибутки від господарської діяльності державних підприємств, випуск в обіг нових грошей. Приватні інвестиції здійснюються за рахунок як власних джерел підприємців, так і за рахунок інших залучених фінансових засобів [58].

Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін. 124.

За періодом інвестування прийнято виділяти коротко-, середньо- та довгострокові інвестиції. Згідно з методологією НБУ в Україні короткостроковими вважаються інвестиції до одного року, середньостроковими – до трьох років, довгостроковими – більше трьох років 124].

Залежно від форми участі іноземного інвестора у виробничій діяльності, інвестиції можуть здійснюватися у наступних формах:

• часткова участь у новостворених підприємствах або придбання частки на діючих підприємствах;

• створення підприємств, які повністю належать інвестору, або придбання у власність діючих підприємств повністю;

• придбання рухомого або нерухомого майна шляхом прямого отримання чи у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання концесій на використання природних ресурсів, прав на користування землею, інших майнових прав 147.

Згідно із статтею 3 Закону України “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у таких формах:

• часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

• створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

• придбання нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, які не забороняються законами України, шляхом прямого одержання майна і майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

• придбання інших майнових прав;

• в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на основі договорів із суб’єктами господарської діяльності України [119].

Наведена класифікація іноземних інвестицій не може бути загально прийнятою, адже багато науковців розглядають інвестиційні форми детальніше, деякі, навпаки, спрощують їх.

Предметом даного дисертаційного дослідження обрано саме прямі інвестиції, тому зосередимо увагу на їх змісті. У світових економічних літературних джерелах знаходимо низку трактувань поняття “прямі інвестиції”. Так, Е. Ганнаже визначає “прямі інвестиції” як операцію по налагодженню зарубіжного виробництва, у результаті якого встановлюється контроль за процесом прийняття рішень в іноземному філіалі, при чому крім матеріальних та фінансових ресурсів за кордон переводять такі специфічні активи фірми, як компетенція її управлінців та технічні знання. Залежно від факторів переміщення виробництва за кордон автор поділяє прямі інвестиції на три категорії:

• інвестиції, що сприяють розширенню експорту;

• інвестиції, призначені для обслуговування місцевих ринків, що приймають інвестиції;

• інвестиції, які здійснюють під дією стимулюючих заходів, що приймають інвестиції56].

Югонье Б. вважає, що прямі інвестиції – це операції компаній, які здійснюються за кордоном, з метою створення чи розширення філіалів, а також участі в нових або існуючих за кордоном компаніях, які надають інвестору право контролю 56.

Губський Б. вважає, що прямі інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою отримання підприємницького прибутку (доходу) та вкладення, які зумовлені довгостроковим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об’єктом інвестування. Він зазначає, що прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції (частка доходу об’єкта інвестування, яка не розподіляється і не переводиться прямому інвесторові). Крім того, до прямих інвестицій автор відносить всі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями 33.

Єсипов В.Є. визначає прямі іноземні інвестиції як основну форму приватного підприємницького капіталу, що забезпечує ефективний контроль та право безпосереднього управління зарубіжною компанією. Згідно з трактуванням Міжнародного валютного фонду (МВФ), прямими іноземними інвестиціями вважаються інвестиції, якщо іноземний власник має не менше 25 % статутного капіталу акціонерного товариства. За американським законодавством – не менше 10 %, у країнах ЄС – 20 – 25 %, у Канаді, Австралії та Новій Зеландії – 50 % [102].

Герасимчук М., Галиця І. в своїй сувмівсній науковій роботі зазначають, що прямі іноземні інвестиції – це інвестиції, які здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг та закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Вони підкреслюють, що ПІІ на відміну від портфельних інвестицій надають право інвестору управляти підприємством, яке він інвестує, та являються акціонерним капіталом або довготерміновою позикою [26].

Всі розглянуті визначення прямих іноземних інвестицій зводяться до того, що дана форма інвестування здійснюються за межами країни інвестора з метою отримання прибутку або досягнення вигоди будь-якого характеру, шляхом вкладення її у виробничий процес зарубіжних компаній та з правом контролю та управління за їх діяльністю.

В українському законодавстві не визначено поняття прямих іноземних інвестицій, хоча в країні існує достатня кількість підприємств з прямим іноземним капіталом, таких як спільні підприємства та підприємств з іноземними інвестиціями. В Україні СП та підприємства з іноземними інвестиціями у переважній більшості створюються на підприємницькому капіталі іноземних та вітчизняних інвесторів на тривалий період часу з метою ведення виробничої діяльності та отримання різного роду ефекту. Різниця між такими видами підприємств полягає в тому, що у підприємств з іноземними інвестиціями, частка іноземного інвестора у статутному фонді має складати не менше 10%.

На основі проведеного теоретичного аналізу, ми вважаємо, що прямим іноземним інвестуванням є матеріальний й нематеріальний капітал, який вкладається у виробничу сферу приймаючої країни зарубіжними інвесторами, в ролі яких можуть виступати як підприємці так і держави, з метою отримання прибутку або досягнення мети іншого характеру в довготривалому проміжку часу, й який надає інвесторам право контролю й управління.

Прямі іноземні інвестиції поділяються на дві групи: трансконтинентальні та транснаціональні капіталовкладення.

При трансконтинентальних інвестиціях мета інвестора полягає у знаходженні кращих умов реалізації товарів. Тобто, наявність можливості постачати товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даного континенту. В даному випадку головним критерієм є розміщення товарів на обраному сегменті ринку. Розмір витрат тут немає великого значення. Але при визначенні країні даного континенту для розміщення виробництва сума витрат враховується як один із вирішальних показників.

Під транснаціональними капіталовкладеннями розуміють інвестиції, які вкладаються в сусідню країну. Головною метою при цьому є мінімізація витрат відносно материнської компанії.

Прямі інвестиції мають ряд переваг. По-перше, вони надають інвестору право контролю виробничої діяльності підприємства та його продукції. Інвестор також має право власності на інвестоване підприємство. По-друге, на відміну від позик та кредитів, прямі іноземні інвестиції не зв’язані фіксованою нормою прибутку. По-третє, уряд країни, що приймає іноземні інвестиції, майже ніколи не виступає гарантом перед іноземними інвесторами, якщо останні здійснюють пряме інвестування. Тоді як при позиках та кредитах уряд цієї держави дуже часто виконує таку роль. По-четверте, через довготермінову особливість ПІІ, вони не створюють різних коливань на внутрішньому фінансовому ринку, як це здійснюють портфельні.

Слід зазначити, що прямі інвестиції мають як переваги, так і недоліки, що залежить від умов, які склалися в країні, яка приймає і країні, що надає іноземні інвестиції, та загального розвитку світового господарства.

Обґрунтувавши поняття інвестиції та визначивши її види і форми, з’ясуємо, хто вважається інвестором.

Згідно із статтею 5 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, інвесторів визначають як суб’єктів інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. При цьому інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності [48].

Згідно із статтею 1 Закону України “Про режим іноземного інвестування”, іноземними інвесторами є суб’єкти, які проводять інвестиційну діяльність на території України, а саме:

• юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

• фізичні особи – іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

• іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

• інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, які визначаються такими відповідно до законодавства України [49].

Розрізняють індивідуальних та інституціональних інвесторів, відмінності між якими полягають у масштабі вкладених ресурсів, характері та способах прийняття рішень. Індивідуальний інвестор – це окрема юридична або фізична особа, яка самостійно (без посередників) здійснює інвестиційну діяльність. Інституціональний інвестор, як фінансовий посередник акумулює кошти індивідуальних інвесторів та здійснює спеціалізовану інвестиційну діяльність, як правило, на операціях із цінними паперами. До інституціональних інвесторів відносять інвестиційні фонди та компанії, пенсійні фонди, страхові компанії та банки. Як окрему групу інвесторів відокремлюють корпоративних інвесторів та уряд [33].

Ресурси інвестора формуються з усіх доступних інвестиційних джерел. Джерелами іноземних інвесторів вважаються закордоні кошти та доходи зарубіжних фірм, які знаходяться в приймаючій країні [26].

До основних інвестиційних джерел відносять: інвестиційні збереження населення, прибуток, амортизаційні відрахування, пайові внески, кредити та позики, державні субсидії тощо [124].

Інвестиційні збереження населення – це капітал, що накопляється певний час населенням з метою одержання прибутку від подальшого вкладення його у виробництво або від придбання за них різних видів цінних паперів.

Прибуток формується як різниця між виручкою та витратами при здійсненні господарської операції.

Амортизаційні відрахування як результат переносу вартості основних фондів на вартість продукту в сукупності складають амортизаційний фонд.

Пайові внески – це кошти, які сплачуються юридичними та фізичними особами при вступі до спільного підприємства. Вони можуть бути у вигляді грошей, матеріальних цінностей, прав користування природними ресурсами та майном, у тому числі прав на використання винаходів “ноу-хау”. Пайові внески можуть здійснюватися шляхом періодичного відрахування від заробітку працівників. За ними можуть нараховуватися проценти та сплачуватися винагорода.

Кредити та позики – це позичкові джерела фінансування інвестицій. Розрізняють банківський, комерційний та податковий кредити. Банківський кредит – це видана банком чи іншим фінансово-кредитним закладом позичка на умовах платності, зворотності та терміновості. Комерційний кредит – це відстрочка платежів одного підприємства (компанії) іншому. Комерційний кредит може надаватись у формі вексельного кредиту, відкритого рахунку чи кредиту фірми. Податковий кредит – це відстрочка податкових платежів підприємствам, що здійснюють інвестиції.

Позики надаються підприємствам одне одному (відстрочка платежу), а також кошти, що надаються міжнародними фінансовими інституціями чи державами одна одній.

Державне субсидування здійснюється у наступних формах: прямі позички та позики, гарантовані позички, гранти на певні проекти, пайова участь, прямі дотації, страхування [124].

Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити висновок, що процес іноземного інвестування перебуває в полі зору багатьох учених-економістів. Іноземні інвестиції присутні майже в усіх країнах світу, обсяг яких останнім часом зростає. Залежно від рівня економічного, політичного та соціального розвитку держави іноземні інвестиції трактуються по-різному. Але їх загальна суть – однакова. Для чіткого розуміння іноземних інвестицій, слід з’ясувати ряд аспектів, а саме: суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності, види та форми інвестицій, інвестиційні джерела тощо. Без визначення даних понять не можливо поглиблено дослідити природу іноземних інвестицій.