40. Дифтонги в говорах української мови та їх походження.

У багатьох поліських говорах етимологічне [о] під наголосом заступається лабіалізованими дифтонгами [уо], [уе], [уи], [уі] та ін. Дифтонгічні поліські говори поширені здебільшого на

території північно-західних районів Сумської області, на Чернігівщині (за винятком південно-східної її частини), в північній частині Київської і Житомирської областей, а також на північному сході Ровенської області. Лабіалізовані дифтонги в поліських діалектах виступають як окремі фонеми | уо |, | уе |, | уи |, | уі |, що реалізуються по говірках у різних варіантах. Залежно від того, який з компонентів дифтонга є його вершиною (сильнішим елементом), серед дифтонгів розрізняють висхідні з вершиною на другому елементі та спадні з сильнішим першим елементом, а залежно від місця артикуляції дифтонги бувають заднього ряду, середньо-переднього ряду та переднього ряду. Дифтонги в поліських говорах належать загалом до зникаючих звуків. Втрата їх починається з перетворення дифтонгів на напівдифтонги з дуже послабленим другим або першим елементом, які нерідко спостерігаються тепер на всій території поліських дифтонгічних говорів. Найінтенсивніше дифтонги втрачаються в західній частині поліського діалектного ареалу, де вони, зокрема в волинсько-поліських говірках, зникли майже зовсім. Відповідно до етимологічного [е] під наголосом у поліських діалектах, зокрема в північній смузі їх, виступають різні дифтонги, що залежить також від характеру наступного приголосного або точніше від того, який зредукований звук був у наступному складі. Якщо в наступному складі втратився зредукований переднього ряду [ь], то відповідно до етимологічного [е] виник нелабіалізований дифтонг переднього ряду |іе|, якщо ж у наступному складі втратився зредукований заднього ряду[ъ], то на місці етимологічного [е] виникали лабіалізовані дифтонги типу | уо |. Поширення дифтонгів на місці етимологічного [е] здебільшого збігається з поширенням їх на місці давнього [о].

41. Особливості консонантизму в говорах.

Консонантизм — система приголосних фонем певної мови. На відміну від вокальних фонем при творенні приголосних окремі органи мовлення наближаються одні до одних. Це спричинює виникнення перешкод, породжує шум. Консонантизм укр. літ. мови складають 32 фонеми - 22 твердих і 10 м'яких. Середньонаддніпрянський говір: 1) у частині полтавських говірок поширений напівпом’якшений [л’]; 2) наявність протетичних приголосних [в], [г], [й]; 3) збереження опозиції м’яких і твердих приголосних [т] – [т’], [ц] – [ц’], [p] – [р’], а для частини говірок і [ж] – [ж’], [ш] – [ш’], [ч] – [ч’] у позиції перед [а], вживання [р’] на місці [p]; 4) ослаблення функціонального навантаження африкат [дз] > [з], [дж] > [ж]; 5) зміна звуків [ґ] > [г], [ф] > [x], [кв], [хв], [п], [в], [м]; 6) [губний приголосний + j]: збереження цієї сполуки, зрідка – втрата [j] з наступним пом’якшенням губного приголосного і без пом’якшення, поява на місці [j] вторинного приголосного [н’]; 7) зміна сполуки [вн] на [мн], сполуки [чн] на [шн]; 8) в окремих словах заступлення [т’] на [к’]; 9) відносно рідке вживання протетичних приголосних; 10) пом’якшена вимова [ч’]; 11) перед глухими і в кінці слова дзвінкі приголосні оглушуються. Карпатська діалектна система: 1) замість сполук [бл’], [пл’], [вл’], [мл’] виступають сполуки [бj] [пj] [вj] [мj]; 2) асимілятивні перетворення груп губних [бн] – [мн], [вн] – [мн]; 3) фонеми [д’], [т’] в східнокарпатських говірках у позиції перед [і], [е] і в абсолютному кінці слова переходять у [г’], [к’], фонема [д] у сполуці [дц’] переходить у [ц’], а наступне стягнення – [ц’ц’] перетворюється в [ц’]; 4) ствердіння фонем [с’], [з’] в пдкарпатських і зхкарпатських говірках, у звукосполуках [с’к], [з’к]; 5) у зхкарпатських і в зх. частині середньозакарпатських говірок ствердіння шиплячих [ж’], [ш’] спричинило виникнення звукосполук [жы], [шы]; 6) африката [дж], крім ходжу, воджу, виступає, як рефлекс праслов’янських звукосполук [dj], а також може заступати фонему [ж]; 7) давнє розрізнення [р], [р’] збереглося у схкарпатських говірках; 8) для схкарпатських говірок характерний перехід [т’] – [к’], [д’] – [г’] не лише перед [і], [е],а й у кінці слів; 9) метатеза (перестановка звуків) належить до порівняно рідко вживаних явищ. Пд.-зх. наріччя: 1) дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів звичайно втрачають свою дзвінкість; 2) відсутнє подовження приголосних в іменниках серед. роду типу зілля; 3) відсутність вставного [л] після губних у дієслівних формах 1-ї ос. одн. та 3-ї ос. множ.; 4) поширеність у багатьох говірках переходу палатальних приголосних [н’], [д’], [т’] перед наступними приголосними в [j]; 5) дуже м’яка вимова [с’], [з’], як [с’’], [з’’] в ряді говірок; 6) наявність звукосполук [ир], [ил], [ер], [ел], а в карпатських говорах [ыр], [ыл] поряд із звичайними [ри], [ли] з колишніх [ръ], [лъ], [рь], [ль].