28. Волинський говір. Основні діалектні риси.

Волинський говір поширюється на територію південних районів Волинської, Рівненської, Житомирської та північних районів Львівської, Тернопільської, Хмельницької і Вінницької областей. На півночі він межує з середньо-поліським і західно-поліським говорами північного наріччя, на сході — із середньо-наддніпрянським говором південно-східного наріччя. На заході межею волинського діалекту на сучасному етапі є державний кордон з Польщею, хоч окремі українські волинські говірки зберігаються і за кордоном. На півдні волинський діалект межує із наддністрянським і подільським говорами. У волинському говорі виділяються північноволинські та південноволинські говірки. Для північноволинських говірок характерні риси, спільні з особливостями західнополіських та середньополіських говірок північного наріччя, південноволинські говірки споріднюються рядом рис із наддністрянськими і подільськими говірками південно-західного наріччя. Точну межу між північноволинськими та південноволинськими говірками визначити важко. Приблизно по течії р. Стир волинський говір поділяється на західноволинські та східноволинські говірки. Характерні риси: а) м’якість приголосного [т] в закінченнях 3ї особи одн. і множ. дієслів тепер. часу і 2ї особи множ. наказ. способу; б) поширеність звукосполучень гі, кі, хі; в) стягнені форми Р.в. і О.в. одн. вказівних і присвійних займенників жін.. роду; г) приставний приголосний [й] замість [н] у непрямих відмінках займенників він, вона, воно з прийменниками; д) наголошення закінчення у формі 3ї особи одн. дієслів мин. часу жін. роду; ж) твердість і м’якість приголосного [ц] в кінці слів; з) вживання часток нехай, нех; е) приставні приголосні перед [о]; є) перехід ненаголошеного голосного [о] в [у]; и) чергування приголосних [д-дж], [з-ж], [т-ч], [с-ш] і наголошення закінчення в дієслівних формах 1ї особи одн. тепер. часу; і) наголошення закінчення у формі 3ї особи одн. дієслів мин. часу жін. роду; ї) перехід наголошеного голосного [е] в [а].

29. Основні фонетичні риси південно-західного наріччя.

Для південно-західних діалектів властиві специфічні риси, якими вони, з одного боку, відрізняються від інших діалектних груп чи однієї з них, а з другого — від літературної української мови. Фонетичні ознаки: а) давні етимологічні [о], [е] в новозакритих складах як у наголошеній, так і в ненаголошеній позиціях звичайно переходять в [і], крім частини карпатських говорів, у яких у цій позиції виступають монофтонги [у], [ÿ], [и]; б) на місці давнього Ы послідовно в усіх говорах, включаючи й карпатські, як у наголошеній, так і в ненаголошеній позиціях, виступає [і]; в) фонема [а] незалежно від походження в усіх позиціях у більшості говорів зберігається, хоч у галицько-буковинській групі говорів вона в позиції після м'яких приголосних і шиплячих переходить в [е] чи [і], [и]; г) ненаголошені [е], [и] зближуються між собою у вимові; д) ненаголошене [о] зазнає помірного чи сильного «укання», тобто зближується у вимові з [у]; е) ширша, дещо обнижена артикуляція [и] в напрямі до [е] в багатьох південно-західних говорах, зокрема в галицько-буковинській групі, а найбільше — в східно-карпатських і буковинських говірках, в карпатській же групі говорів наявність задньорядного [ы]; є) тверде [ р] у багатьох говорах (крім карпатських та деяких ін.), а в деяких говірках, зокрема в частині наддністрянських, після стверділого [p'] з’явився [j]; ж) дзвінкі приголосні перед глухими і в кінці слів звичайно втрачають свою дзвінкість; з) нема подовження приголосних в іменниках середнього роду типу зілля в майже усіх південно-західних говорах, крім окремих південно-волинських говірок; и) нема вставного [л] після губних у дієслівних формах 1-ої ос. одн., та 3-ої ос. Множ. в частині говірок, зокрема в ґалицько-буковинських, при широкому вживанні в більшості говірок вставних [л], [н] після губних в інших категоріях слів; і) поширеність у багатьох говірках переходу палатальних приголосних [н'], [д'], [т'] в позиції перед наступними приголосними в [й]; ї) дорсально-палатальна (дуже м'яка, з домішкою шиплячого елемента) вимова [с'], [з'], [ц], [дз] як [с"], [з"], [ц'], [де"] в ряді говірок, зокрема в західній частині наддністрянських, надсянських; й) перехід м'яких [т'], [д'] у [к'], [ґ'] в галицько-буковинській групі говорів, особливо в східнокарпатських і покутсько-буковинських говірках, де він вилився в системне явище; к) відсутність у багатьох говорах заміни етимологічного [о] на[а] в словах типу гаразд тощо; л) наявність звукосполук [ир], [ил], [ер], [ел], а в карпатських говорах і [ыр], [ыл] поряд із звичайними [ри], [ли] з колишніх [ръ], [лъ], [рь], [ль] у багатьох південно-західних говорах.