10 Ознак видів витрат, російські вчені проф. Басманов і.А. Та проф.

Палій В.Ф. виділяють 6 і 14 ознак відповідно. Тому для кожного

підприємства напрямок класифікації витрат доцільно визначати керівництву

самостійно і в залежності від поставленої мети, тобто від призначення

одержуваної інформації.

Вдало розроблена класифікація витрат визначає організацію і методику

подальшого їх обліку. Під час організації обліку витрат потрібно

прагнути, щоб якнайбільша частина витрат включалась у собівартість

продукції прямим шляхом, оскільки непрямий їх розподіл допускає деякі

умовності, що призводить до неточності у розрахунках. Облік витрат

повинен трактуватися ширше ніж він трактується у вітчизняній літературі

та практиці. Він повинен включати в себе не тільки документування,

відображення по рахунках фактично понесених витрат і калькулювання

собівартості продукції, але і все інформаційне забезпечення стратегії і

тактики внутрішнього управління.

Розмір витрат на виготовлення конкретного продукту становить його

собівартість, тобто собівартість продукції – це виражені в грошовій

формі витрати на її виробництво і реалізацію. На відміну від витрат, у

категорії собівартості відображаються не тільки взаємозв’язки і

залежності, які стосуються переважно процесу виробництва, а й обігу

споживчих вартостей. Проведений аналіз різних точок зору

вчених-економістів на сутність поняття «собівартість» дає можливість

зробити висновок, що в умовах ринкової економіки під собівартістю слід

розуміти суму всіх явних витрат, пов’язаних не лише з простим

відтворенням, як традиційно було прийнято у вітчизняній теорії, а й з

отриманням підприємницького доходу, пов’язаного з ризиком. В

бухгалтерському тлумаченні собівартість – це вартісна оцінка ресурсів,

які використовуються для виробництва і реалізації продукції з метою

отримання економічної вигоди.

Собівартість продукції — це грошовий вираз затрат підприємства на

виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує Собівартість продукції як показник використовується для контролю за

використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності

організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов

самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання

прибутку підприємства.

За складом продукції собівартість буває: собівартість товарної

продукції; валової продукції; реалізованої продукції; незавершеного

виробництва.

У промисловості розрізняють собівартість: індивідуальну; галузеву.

Собівартість продукції — це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, поскільки у ній відображаються: рівень організації виробничого процесу; технічний рівень; продуктивність праці та інше.

З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає у наступному:

- у збільшенні прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але й розширеному відтворенні;

- у появі більшої можливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

- у поліпшенні фінансового стану підприємства і зниженні ступеню ризику банкрутства;

- у можливості зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоздатність продукції і збільшити обсяг продажів.

Основним джерелом зниження собівартості продукції на підприємстві є зростання продуктивності праці. Це обумовлюється тим, що, по-перше, за рахунок зростання продуктивності праці досягається економія заробітної плати, так як зростання продуктивності праці призводить до скорочення витрат на виробництво продукції. По-друге, завдяки зростанню продуктивності збільшується випуск продукції, за рахунок чого досягається зниження собівартості продукції шляхом економії непропорційних витрат.

Друге джерело – застосування альтернативних видів сировини. Застосовуючи альтернативи, буде підвищено якість і конкурентоспроможність продукції і за рахунок цього, звичайно, буде знижено витрати на матеріали.

Не менш важливим чинником, що сприятиме скороченню витрат є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між виробництвом і сировинною базою.

Для виявлення резервів зниження собівартості необхідно визначити фактори, які обумовлюють це зниження. Під факторами зниження собівартості продукції розуміють усю сукупність рушійних сил і причин, які визначають її рівень та динаміку.

Виявлено такі фактори зниження собівартості продукції:

1) підвищення технічного рівня виробництва, зокрема упровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удосконалення техніки і технології, що застосовується; краще використання сировини та матеріалів;

2) поліпшення організації виробництва і праці, тобто удосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; упровадження наукової організації праці; поліпшення використання основних виробничих фондів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат тощо;

3) зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва;

4) зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.

Отже, в результаті проведеного дослідження можна зробити висновки, що собівартість продукції на підприємстві залежить від багатьох чинників, зокрема від: продуктивності праці, ефективності виробництва, якості та асортименту продукції, обсягу виробництва, ефективного розміщення продуктивних сил.

Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинне вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Покупця цікавить якість продукції і її ціна. Чим вищий перший показник і нижче другий, тим краще і вигідніше для покупця і підприємства. Резерви поліпшення цих показників закладено в собівартості продукції.

Ціна, як важлива складова ринкової економіки є еквіваленктом обміну товарів.

У загальному вигляді це кількість грошей, за яку продавець бажає продати товар, а покупець – купити його.

Через ціну формується більшість економічних відносин у суспільстві. Це стосується як сфери виробництв товарів, так і сфери їх обігу, реалізації. Ціна стосується безпосередньо утворення, розподілу та використання грошових нагромаджень, тобто всіх товарно-грошових відносин.

Економічна суть ціни проявляється насамперед через виконання нею окремих функцій.

За допомогою облікової функції визначаються витрати суспільної праці,а також вартість потреби суспільства в товарі .Виконуючи цю функцію, ціна дає змогу визначити вартість сировини , матеріалів , комплектуючих , праці , інших ресурсів , що були використані для виробництва товару. До складу ціни крім витрат на виробництво та реалізацію товару входить і певний розмір прибутку.

Завдяки обліковій функції ціна є засобом визначення кількісних і якісних показників До кількісних показників належать валовий внутрішній продукт , національний дохід , обсяг товарообороту , обсяг продукції , обсяг капіталовкладень , виготовленої різними підприємствами та галузями загалом . Якісними показниками є прибутковість , продуктивність праці , фондовіддача , та ін .

Облікова функція має велике значення при визначенні кон’юнктури ринку на товар залежно від його життєвого циклу .

Функція збалансовування попиту та пропозиції відбиває зв’язок між категоріями попиту та пропозиції на ринку . Якщо в суспільстві створюється диспропорція між ними , то ціна є гнучким інструментом для досягнення рівноваги .

Попит характеризує потреби сукупних споживачів виходячи із закону попиту .

Попит може знижуватися також через насиченість ринку товарами . Це відбувається тому, що споживач , придбавши додаткову одиницю товару , отримує меншу корисність .

Стимулююча функція виявляється у впливі ціни на пропозицію споживання різних товарів . Стимулюючи вплив ціни відбувається через рівень прибутку . Як наслідок , обсяги виробництва можуть збільшуватись або зменшуватись .

Розподільча функція зумовлена відхиленням ціни від вартості під впливом різних чинників і пов’язана з розподілом і перерозподілом національного доходу між галузями , різними секторами економіки , підприємствами різних форм власності , фондами нагромадження та споживання .Завдяки розподільчій функції взаємопов’язуються доходи і витрати як виробників , так і споживачів .

Функція ціни як засобу розміщення виробництва . Зміст цієї функції полягає в переміщенні капіталу з одних галузей в інші, де прибутковість більша . підприємство як суб’єкт ринкових відносин має обирати сферу найприбутковішої діяльності ,найбільш економного використання ресурсів та капіталу .

Усі розглянуті функції ціни взаємопов’язані .Однак між ними можуть виникати певні суперечності.