- •1. Економічні закони – основа наукового управління виробництвом.
- •2. Основні закономірності управління виробництвом та їх характеристика.
- •Єдність принципів управління виробництвом на всіх рівнях;
- •Участь трудового колективу або окремих робітників в управлінні виробництвом.
- •3. Наукові принципи управління виробництвом.
- •Зміст принципів
Лекція 3.
Основні закономірності
і принципи управління виробництвом
-
Економічні закони – основа наукового управління виробництвом.
-
Основні закономірності управління виробництвом та їх характеристика.
-
Наукові принципи управління виробництвом.
-
Питання для самостійного вивчення –
Зв’язок менеджменту з іншими областями знань
1. Економічні закони – основа наукового управління виробництвом.
[Завадський Й.С. Управління сільськогосподарським виробництвом у системі АПК, 1992]
Наукове управління виробництвом складається не з чисто вольових, суб’єктивних дій, що ґрунтуються на правилах і принципах, сформульованих в результаті узагальнення багаторічної практики, а передбачає розкриття суті управлінстких процесів, пізнання і використання об’єктивних законів суспільного розвитку.
Управління сільськогосподарським виробництвом у системі АПК здійснюється згідно з вимогами економічних законів (основного економічного з-ну, з-ну вартості, з-ну розподілу за працею, з-ну економії часу, з-ну розширеного відтворення), а також законів соціології, психології, виробничої педагогіки тощо. Крім того, використовуються найбільш загальні кібернетичні закони, властиві процесам управління у динамічних системах бідь-якої природи і склданості: закон зворотнього зв’язк, закон оптимізації (тобто пристосування системи до умов навколишнього середовища), закон антиентропних процесів управління в самокерованих системах, закон єдності управління та інформації, закон необхідної різноманітності та ін.
Виражаючи внутрішній і найбільш суттєвий зв’язок предметів та явищ об’єктивної дійсності, закони є обмеженням у практиці управління складними системами. Тому тільки при повному врахуванні дій об’єктивних законів можна успішно досягти цілі, і навпаки, цілі можна не досягти, якщо вона суперечить вимогам певних законів, зв’язкам координації і субординації.
Сукупність різних законів поділяється на три основні групи, що перебувають у діалектичному взаємозв’язку: 1) специфічні, або часткові; 2) загальні; 3) універсальні. Закони, що діють в управлінні, належать до першої групи і є виявленням загальних законів.
Закони управління класифікуються за такими ознаками:
1) закони, властиві управлінню у цілому: закон відповідності соціального змісту управління виробництвом його меті, формам і методам; закон переважної ефективності свідомого, планомірного управління виробництвом; закон єдності систем управління виробництвом; закон співвідношення управліючої системи і системи, якою управляють; закон відповідності змісту і форм прямого і зворотнього зв’язку в системі управління суспільним виробництвом економічній природі, відносинам між його підсистемами; закон єдності дій законів управління;
2) закони, властиві окремим сторонам управління, його підсистемам і елементам: закон зміни функцій управління; закон концентрації функцій управління; закон поширеності контролю.
Оскільки економічні відносини людей у процесі виробництва складають основну частину управлінських відносин і в значній мірі визначають їх загальний характер, необхідно розумно використовувати об’єктивну дію економічних законів для здійснення ціленаправленого управлінського впливу на людей, а через них і на виробництво. Потрібно враховувати, що недостатньо знати механізм дії законів, потрібно вміти їх застосовувати в управлінській діяльності.
Знання економічних законів, які регулюють виробничі відносини в любому об’єкті керування мають першочергове значення для певної організації і для управління виробництвом. Це обумовлено тим, що процес управління завжди направлений на координацію діяльності трудових колективів, що зайняті у процесах виробництва, а тому знання створення і вимоги економічних законів дозволяє апарату управління приймати найбільш обґрунтовані управлінські рішення у відповідності з механізмом дії даних законів.
Сукупність законів ділиться на 3 основні групи:
-
специфічні (приватні)
-
загальні
-
універсальні
Загальні закони – основні економічні закони: закон вартості; розподілу праці; економії часу; оптимального співвідношення засобів виробництва і засобів споживання.
Специфічні закони, які діють в управлінні:
-
закони, які притаманні управлінню в цілому:
-
закон відповідності соціального змісту управління виробництвом його цілям, формам та методам;
-
закон ефективності планомірного управління виробництвом;
-
закон єдності системи управління виробництвом;
-
закон відповідності керуючої та керуємої підсистем;
-
закон єдності законів управління;
-
закон відповідності змісту і формі прямого та зворотнього зв’язку економічній природі відносинам між його підлеглими.
Закони, що присущі окремим сторонам управління, певним підсистемам та елементам:
-
закон зміни функцій управління;
-
закон концентрації функцій управління;
-
закон розширення (розповсюдження) контролю.
Закони в економічних відносинах діють не ізольовано один від одного, а за допомогою тісного взаємозв’язку. Тому не може бути ефективним знання та використання одних законів та ігнорування інших. Системний підхід в використанні економічних законів дозволяє комплексно визначати направлення всієї управлінської системи в потрібному напрямку.