Зміст:

1. Проблеми та перспективи розвитку малого бізнесу в Україні.

2. Умови кредитування малого бізнесу в Україні.

3. Задачі.

4. Список використаної літератури.

1.Проблеми та перспективи розвитку малого підприємництва в Україні

Становлення ринкових умов господарювання в Україні пов'язане зі

зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Як

показує світовий досвід, ознакою ефективної ринкової системи є одночасне

існування і взаємодія багатьох великих, середніх та малих підприємств у

співвідношенні, яке забезпечує вільну конкуренцію між ними, і на цій

основі стійке і динамічне загальне соціально-економічне зростання.

Найбільш динамічним елементом у цій структурі є мале підприємництво, яке

забезпечує розвиток конкурентного середовища.

Вагомі сучасні дослідження щодо оцінки сутності та розвитку малого

підприємництва в Україні наведено у працях багатьох науковців. Зокрема,

основні проблеми розвитку малих підприємств викладено у наукових

публікаціях І. Комарницького, М. Офік. У працях В. Стадника та О.

Петрицької науково обґрунтовано основні складові та чинники формування

виробничого потенціалу малого підприємництва, а науковці Л. Мартинюк, А.

Чернявський, О. Цариненко визначили механізм та стратегічні завдання

розвитку малих підприємств в Україні.

Важлива умова розвитку сучасних промислово розвинених країн полягає у

бурхливому розвитку малого бізнесу, зокрема у Німеччині, Італії,

Франції, Великій Британії та інших державах частка малих підприємств у

ВВП становить більше 50% [3]. Зважаючи на теперішній стан економічного

розвитку нашої держави, у якій мале підприємництво забезпечує менше 10%

ВВП така тенденція може бути лише мрією через сукупність проблем, серед

яких:

- недосконала система оподаткування, яка стає надто обтяжливою для малих

виробників;

- високий рівень тінізації у малому бізнесі;

- page break - низький управлінський рівень, брак знань, досвіду та

культури ринкових відносин;

- недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва;

- брак повної і вірогідної інформації про стан та кон'юнктуру ринку,

низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм;

- практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки;

- недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення

населення до підприємців [2].

Втручання держави може призвести до згортання (в основному через

подальшу тінізацію) цього сектору економіки з відповідним загостренням

економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Через те й виникає

необхідність дійової державної політики підтримки малого підприємництва.

Удосконалення системи державного регулювання малого і середнього

підприємництва повиннамає проводитися за такими напрямками:

1) у межах податкової реформи необхідно здійснити такі заходи:

- систематизувати нормативно-правову базу щодо чинної системи

оподаткування доходів суб'єктів малого і середнього бізнесу;

- усунути недоліки спрощеної системи оподаткування діяльності суб'єктів

малого і середнього підприємництва;

- вирішити проблеми, пов'язані з нерівномірністю розподілу та

надмірністю податкового навантаження на підприємницьку діяльність;

2) у межах адміністративної реформи слід здійснити:

- нормативно-правові заходи,  які б обмежували втручання державних

службовців у підприємницьку діяльність;

- впровадити такі організаційні форми підприємств, як бізнес-інкубатори;

- боротьбу на державному рівні з проявами тінізації підприємницької

діяльності за допомогою чинного законодавства.

Висновки. Для забезпечення рівноправного входження України у світовий

економічний простір необхідно сформувати умови, сприятливі для розвитку

підприємницьких структур різних типів, у тому числі малого бізнесу. При

цьому регулятивні функції держави повинні полягати не стільки у

посиленні діяльності контролюючих органів, скільки у збалансуванні

економічних важелів впливу на підприємницьку поведінку через

фінансово-кредитну та податкову системи. Збалансування повинно

відбуватися таким чином, щоб підвищувати рівень ефективності

функціонування та рентабельності малих підприємств, забезпечити їм

можливість розширювати свої ринки збуту та виходу на міжнародну арену

торгівельних відносин.[4]

2. Умови кредитування малого бізнесу в Україні.

Банк надає кредити суб’єктам господарювання (юридичним, та фізичним особам), інакше кажучи “Позичальникам”, які відповідають наступним обмеженням:

За власністю:

Доля державної власності не перевищує 24% від статутного капиталу Позичальника; обмеження, що встановлюються Спостережною Радою банку; участь держави не повинна бути прямо пов‘язаною з щоденною діяльністю Позичальника і не володіти правом керувати справами підприємства.

За діяльністю: – позичальниками не можуть бути суб‘єкти, основною діяльністю яких є діяльність, яка визначена рішеннями Спостережної Ради банку такою, що не кредитується.

Кредитування Позичальника здійснюється на умовах платності, строковості та поверненості на основі кредитного договору. Цільове використання кредиту є обов’язковою умовою тільки у випадках необхідності. Основні напрямки кредитної та процентної політики Банку визначає Спостережна Рада Банку, Правління Банку, або Кредитний Комітет Банку в межах своєї компетенції.

Кредити надаються за рахунок вільних кредитних ресурсів. До кредитних ресурсів відносяться: власні кошти Банку; кредити, одержані від міжнародних фінансових організацій; кредити, одержані від Уряду України та інших держав; кредити, одержані від урядових організацій; залучені міжбанківські кредити та депозити, кредити, одержані (переуступлені) від Національного банку України; Залишки на депозитних, строкових, ощадних, поточних та інших рахунках клієнтів; кредиторська заборгованість Банку; інші пасиви.

Рішення про надання кредиту Позичальнику, в залежності від розміру кредиту, приймається колегіально відповідним Кредитним Комітетом. Порядок прийняття рішень кредитним комітетом регулюється Положенням “Про кредитний комітет ЗАТ “МФБ”. Копія протоколу Кредитного Комітету зберігається в кредитній справі.

Для прийняття рішення про видачу кредиту, установа Банку проводить всебічний аналіз фінансово-господарської діяльності позичальника, визначає його можливість повністю та у встановлені терміни повернути кредит, розрахуватися по процентам за його користування, та виходячи з ризику, встановлює умови кредитування.[5]

Кредити надаються позичальникам для проведення діяльності, передбаченої їх засновницькими документами, або є не забороненою для даного позичальника.

Кредити в іноземній валюті надаються юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, що здійснюються ними з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, та юридичним особам-нерезидентам – банківським установам.

Умови надання кредиту обумовлюються Банком та позичальником на договірній основі шляхом укладання кредитного договору, в якому передбачається сума, термін кредиту, умови та порядок його надання, використання, повернення, форма забезпечення кредиту, процентні ставки, порядок сплати процентів за користуванням кредитом, обов‘язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів. При необхідності, в кредитному договорі передбачається цільове використання кредиту.

Усі договори та угоди філій Банку на видачу кредитів юридичним та фізичним особам повинні бути укладені від імені юридичної особи (Банку) довіреною особою, діючою на основі довіреності, підписаної Головою Правління Банку. Довірена особа може передовірити своє право у відповідності з законодавством України, але відповідальність залишається за особою, що має довіреність Голови Правління Банку.[6]

Фактори, що стримують розвиток мікрокредитування в Україні (результати анкетування малих підприємств)

Фактор	Частка, %
1. Складна процедура отримання кредиту	20,4
2. Фактор страху "життя в борг"	15,7
3. Недостатня державна підтримка розвитку мікрокредитування	13,9
4. Відсутність знань про процедуру отримання мікрокредиту	12,9
5. Відсутність майна під заставу	11,2
6. Власна пасивність	9,3
7. Високі відсоткові ставки	8,3
8. Відсутність законодавчої регламентації процесу мікрокредитування в Україні	5,5
9. Небажання банків займатися мікрокредитуванням	2,8

- відсутність дешевих довгострокових ресурсів (залучення коштів на депозити на строки більше року є надто дорогими і ризикованими з огляду на коливання відсоткових ставок);

- підвищений ризик, пов'язаний з високим ступенем тінізації цього сектору економіки, залежністю бізнесу від однієї людини та високою вразливістю до змін зовнішнього економічного середовища.

Отже, стимулювання розвитку мікрокредитування в Україні потребує комплексного підходу, складовими якого можуть стати: спрощення механізму отримання мікрокредиту; створення умов для розвитку небанківських фінансових установ; удосконалення законодавчого забезпечення діяльності банків; державна підтримка інформаційних програм з мікрокредитування; скорочення податкового тягаря та вдосконалення механізмів інвестиційно-кредитної підтримки малого та середнього бізнесу; створення державної програми пільгового кредитування малих і середніх підприємств.[7]