Стислий виклад лекційного матеріалу !!!!!!!!!!!При підготовці до екзамену необхідно також використовувати підручники подані на ст. 50

Підручники відзначені зіркою (*) є у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля

ВСТУП

Конспект лекцій з дисципліни “Стратегічне управління” призначено для студентів, що навчаються у магістратурі за спеціальністю “Управління персоналом та економіка праці” у 10 семестрі. Лекції, як форма навчального процесу, покликана надати студентам основні теоретичні положення з питань міста стратегічного управління в системі цілеспрямованого впливу на об’єкт управління та методології розробки та впровадження стратегії певного підприємства, міста тощо.

Сучасна епоха управління відзначається особливими вимогами до керівників усіх рівнів, особливо топ-менеджерів. Серед інших професійних навичок значним є уміння обирати грамотний та зважений курс загального руху своєї організації.

Основною метою цього конспекту лекцій є сприяння оволодінню технологією стратегічного планування та усвідомленню суті стратегічного управління, розробленню стратегії розвитку організації чи власного бізнесу.

Спорідненими дисциплінами є інноваційний менеджмент, інвестиційний менеджмент, стратегічний маркетинг, основи підприємницької діяльності, бізнес-планування, державне регулювання економіки, міжнародні економічні відносини, організація та планування господарської діяльності. Певною мірою стратегічне управління підприємницькою діяльністю інтегрує в собі базові елементи та технології цих дисциплін.

Вивчати цю дисципліну легко й важко водночас. Легко тому, що за останні десять років з’явилася безліч літератури відносно стратегічного управління різними організаціями, адміністративно-територіальними одиницями, соціально-економічними явищами тощо. Важко тому, що на сьогодні відсутня єдина концепція викладання цієї дисципліни та використання її теоретичних засад на практиці. Майже кожен автор підручника чи монографії дає своє тлумачення основних термінів та положень стратегічного управління. Крім того, багато керівників, усвідомлюючи важливість стратегічного управління, але не застосовуючи її методологію, дуже легко оперують (якщо не сказати - жонглюють) термінологією цього виду управління. Здійснення стратегічного управління має саме стратегічні наслідки. Тому спиратися на чиїсь рекомендації та описану практику стратегічного управління слід досить обачливо.

Конспект лекцій побудовано таким чином, щоб викладений тут матеріал став основою формування у стендів системи знань з стратегічного управління та використовувався при підготовці до самостійної роботи, у першу чергу з підготовки до практичних занять.

Слід звернути увагу, що цей конспект лекцій містить основні положення з теорії та практики соціальної політики, яких недостатньо для успішного складення іспиту. Для цього необхідно опанування студентами всіх форм навчання матеріалів з окремих аспектів теорії та практики стратегічного управління.

Тема 1. Сутність управління

Стратегічне управління є функціональною часткою такої великої та значної науки та виду практичної діяльності як менеджмент. Менеджмент (від “management” – бізнес-управління, “manus” – рука) – практичне управління організаціями з метою забезпечення сталості їх функціонування, а також теорія вивчення, узагальнення та систематизації цієї практики.

Таким чином, менеджмент обмежується перш за все рамками певної організації чи організаційної структури. Але теорія менеджменту, а отже й стратегічного управління, стосується не лише організацій, її з успіхом застосовують в управлінні державами, соціальними групами та конкретними людинами.

Отже що таке організація взагалі? Організація – це є об’єднання людей для досягнення певної мети за певним планом. У кожний організації є декілька елементів, що упадає кожному у очі. Кожна організація має мету, завдання та працює за певним планом. Кожну організацію виявлено у якісь спеціальній, їй властивій оболонці, у певній організаційній формі. Кожна організація має свої методи роботи й свій організаційній підхід, свою систему обліку та контролю, систему поділу праці тощо.”

Мета організації – задоволення певних суспільних потреб та забезпечення подальшого існування організації шляхом перетворення ресурсів. Ресурси організації – це все те, що є в її розпорядженні та забезпечує її існування. Основні ресурси, що використовуються організацією, це люди (людські ресурси), фінанси, матеріали (сировина), технології та інформація.

Практика управління така ж стара, як і суспільні відносини. Ймовірно, що практика управління, а отже й менеджмент з’явилися до того, як людина повною мірою стала homosapiens.Наука про управління розвивалася не як ряд послідовних, взаємозалежних розділів теорії, а як окремий напрямок досліджень з теорії та практики управління. Ці самостійні напрямки у дослідженнях формували навколо собі прихильників і зрештою одержали назву шкіл управління. Склалися в основному 5 напрямків:

1. школа наукового управління;

2. школа адміністративного управління;

3. школа з позиції людських відносин і психології людини;

4. школа з позиції поводження людини у виробництві;

5. кількісний підхід.

Крім того, за останнім часом склалися 3 наукових підходи до дослідження науки і практики управління:

1. системний;

2. підхід до управління як до процесу;

3. ситуаційний підхід.

Будь-яка організація як живий організм колись народжується, зростає, старіє та вмирає.Життєвий цикл організації являє собою часовий інтервал від моменту створення до моменту припинення її існування. Крім інших ознак діяльності організації важливим є характеристика її сучасного етапу життєвого циклу, що стає підвалиною у розробці стратегії її розвитку. Життєвий цикл умовно складається з декількох етапів: зародження (I), створення (II), функціонування (III), розформування (IV) (див. мал. 1.1).

Життєвий цикл може характеризуватися декількома параметрами, найголовнішими з яких є кількість людей, які вважають себе її членами, обсяг результатів діяльності (кількість одиниць виробленої продукції), кошти, що вкладено в утворення організації та отримано під час її діяльності. Як не важко розуміти, жорсткої кореляції між цими параметрами може й не бути. Життєвий цикл організації також може характеризуватися фінансовими, маркетинговими показниками, показниками менеджменту, технічними характеристиками продукції, що виробляється, та / або послуг, які надаються, тощо.

Мал.1.1. Життєвий цикл організації: С - кількість співробітників організації, осіб; Ф – фінансовий потік , грн.; Т – кількість виробленої товарів (послуг), один.

Криза– це неможливість вирішення проблем (про прийняття рішення див. п. 2.3), що з’являються, існуючими (старими) методами та засобами. Криза є слідством відсутності необхідних у певних умовах людей, матеріалів, інформації тощо. Частіше за все криза потребує не кількісного, а якісного вирішення проблеми.

Л. Грейнер запропонував оригінальну модель, що описує розвиток таких організацій через послідовність кризових точок. Він виділяє 5 стадій організаційного розвитку, відокремлюваних одна від одної моментами організаційних криз. Шлях організації з однієї стадії свого розвитку до наступної пролягає через подолання відповідної кризи перехідного періоду (див. мал. 1.2).

Мал. 1.2. Модель організаційного розвитку (за Л.Грейнером)

Л. Грейнер називає такі стадії та кризи організаційного розвитку.

Стадія розвитку, заснованого на творчості. Це стадія від моменту зародження організації до її першої організаційної кризи – кризи лідерства. Організація з'являється в результаті підприємницьких зусиль менеджерів і розвивається, як правило, завдяки реалізації творчого потенціалу її засновників. Причиною першої кризи стає головне питання яке полягає в тому, куди варто вести організацію і хто здатний це зробити?

Стадія розвитку, заснованого на керівництві. Коли кризу лідерства успішно переборено, настає період організаційного зростання, основою якого, в першу чергу, є чітко спланована робота і професійний менеджмент. Однак, через якийсь час настає момент, коли бюрократична структура управління і концентрація більшості процесів прийняття рішень на її верхніх рівнях починають обмежувати творчість керуючих середньої ланки. Сама система управління в організації стає джерелом суперечок, суть яких - різне розуміння необхідної і достатньої волі різних рівнів управління. Це – криза автономії.

Стадія розвитку, заснованого на делегуванні. Успішне подолання кризи автономії пов'язано зі структурною перебудовою і децентралізацією функцій, а також наступним делегуванням повноважень прийняття певних рішень з верхніх рівнів на нижчі. Це певною мірою збільшує потенціал розвитку організації, але зрештою стає причиною нової кризи – кризи контролю, коли вищі менеджери починають усвідомлювати, що втрачають контроль над організацією в цілому.

Стадія розвитку, заснованого на координації. Успішне подолання кризи контролю пов'язано зі змінами в системі координації функціонування підрозділів, що складають організацію. Це дає новий імпульс до розвитку, але поступово приводить до виникнення своєрідних меж між штаб-квартирою і функціональними підрозділами організації, що зрештою стає причиною кризи.

Стадія розвитку, заснованого на співробітництві. Об'єднання команди в організації на цьому етапі може відбутися завдяки спільності інтересів і цінностей, а не витонченості формальної структури. Л.Грейнер вважає, що ця стадія може завершитися кризою психологічною утоми чи довіри, коли усі утомлюються від роботи як єдина команда. Після подолання цієї кризи може настати стадія організаційного розвитку, заснована на дуальній структурі: “звичній” структурі для забезпечення виконання щоденних рутинних операцій та “рефлексивній” структурі для стимулювання розвитку нових перспективних видів діяльності та особистого духовного збагачення.

Розглядаючи зміст роботи керівника, Генрі Мінцберг, що узагальнив більш ранні дослідження та здійснивши фундаментальні дослідження з вивчення праці п'яти керівників вищої ланки, відзначає у своїй книзі «Природа управлінської праці»: “Майже будь-яка робота в суспільстві вимагає спеціалізації та концентрації... Керівник же не має права очікувати однорідності у своєї роботі. Скоріше характерним для нього буде короткочасність, розмаїтість і фрагментарність здійснюваної діяльності».

Управління - це процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації.

Система управління являє собою замкнутий процес (мал. 1.3). Принцип циклічності

Планування

Організація

Мотивація

Контроль

Мал. 1.3. Процес управління

Управління – процес вироблення та здійснення системних керуючих впливів суб'єктом управління (керівником) на певний об’єкт з метою виконання їм запланованої діяльності і досягнення суб'єктом певних результатів. Керуючий вплив – створення для об'єкта управління певних умов діяльності. Об’єктами управління є як підлеглі працівники так й сам керівник. Вироблення керуючих впливів включає збір, обробку, передавання необхідної інформації, прийняття рішень.

Для більшого розуміння поняття управління розглянемо близькі до нього категорії (див. мал. 1.4.).

Закони управління
Принципи управління
Цілі управління					Організаційна структура управління
Функції управління
Методи управління
Процес управління	Персонал управління
Процес виробництва

Мал. 1.4. Взаємозв’язок категорій теорії управління

Закони управліннявідбивають взаємозв’язок об’єкта та суб’єкта управління. В бізнесі (економічній діяльності) виділяють, притаманні їй закони а також закономірності.

Принципи управління– це нормативні вказівки, правила, засновані на вимогах об’єктивних законів.

Методи управління– це організація способів, що забезпечує досягнення цілей.

Як бачимо, управління розглядається як процес, складовими частками якого є планування, організація, мотивація та контроль. Ці складові називають функціями управління.

Планування – це процес формулювання та усвідомлення цілей, визначення етапів їх досягнення та ресурсів, необхідних для їх виконання

Отже, щоб відбувалася якась цілеспрямована дія, необхідно знати, що буде робитися та із використанням яких ресурсів. Наступним логічним кроком управління є збирання цих ресурсів докупи, встановлення певних взаємозв’язків між ними. Це й є організація – процес створення певних соціально-технічних систем та забезпечення їх функціонування.

Мотивація– процес спонукання людини або групи людей до передбачених дій, розбудований та зорієнтований на задоволення їх потреб. Для того, щоб мотивувати своїх працівників ефективно, керівнику необхідно визначити, які ж насправді їх потреби, та забезпечити спосіб задовольняти ці потреби через роботу в організації.

Контроль– процес визначення відхилення певних параметрів об’єкта управління від встановлених (нормативних) значень. Отже контроль – це оцінка успішності керівництва. Існують три аспекти управлінського контролю. Перший - встановлення стандартів - точне визначення цілей, що повинні бути досягнуті у певний відрізок часу. Другий аспект - вимір (оцінка) того, що досягнуто і порівняння з очікуваним результатом. Третя фаза - вживання заходів для корекції відхилень від первісного плану.

Рівні управління. Деякі керівники координують роботу керівників, що, у свою чергу, координують роботу інших керівників і т.д., поки не спускаємося до керівника, що координує роботу неуправлінського персоналу. Таке вертикальне розгортання поділу праці в результаті утворить рівні управління.

У залежності від того, скільки існує рівнів управління, керівників поділяють на три категорії. Соціолог Талкотт Парсонс розглядає ці три категорії з погляду функції, виконуваної керівником в організації:

технічний рівень - забезпечення ефективної роботи виробництва;

управлінський рівень - управління та координація усередині організації;

інституціональний рівень - розробка довготермінових планів розвитку і взаємозв'язку із зовнішнім середовищем.

Більш прийнятий спосіб опису рівнів управління полягає у виділенні керівників низової, середньої та вищої ланки (мал.1.5).

		Інсти- туціональ- ний рівень				управління вищої ланки
	Управлінський рівень					управління середньої ланки
Технічний рівень							управління низової ланки

Мал.1.5. Рівні управління

Горизонтальний та вертикальний поділ праці в організації створює певну її структуру. Слід розрізняти такі поняття, як структура організації та структура управління організацією.

Структура організації – це ієрархічна сукупність її підрозділів. Підрозділ організації - це відокремлена одиниця управління, що має свою мету, керівництво, персонал, засоби та ресурси, необхідні для досягнення мети. Підрозділи утворюються на функціональній (якісній) або координаційній (кількісній) основі. Так, бухгалтерія, відділ кадрів, господарський відділ створюються на функціональній основі, хоча працювати в них може одна людина. Коли багато людей виконують подібну роботу, але координувати їх діяльність досить важко, тоді виникає необхідність у розбивці цих людей на підрозділи, наприклад, на бригади.