ВСТУП

У сучасних умовах функціонування світового ринку характеризується інтенсивним розвитком усіх його складових. Одним із найважливіших, динамічно зростаючих, напрямів, що входять до його структури, є сфера послуг. Її значення у світовому масштабі постійно зростає. Це пов’язано з підвищенням впливу останньої на розвиток міжнародних зв’язків, пожвавленням економічного стану країн та окремих регіонів, можливістю поповнення валютних надходжень країн світу.

Суттєвою складовою системи послуг виступає міжнародний ринок туризму. Враховуючи наявні ресурси, наша країна має значні перспективи для розвитку туристичного бізнесу. Тому розгляд української туристичної галузі з погляду конкурентоспроможності, дослідження особливостей формування та функціонування, аналіз пріоритетних тенденцій її розвитку є актуальним.

Проте питання розвитку міжнародних відносин у сфері туризму в умовах глобалізації ще не знайшли достатнього відображення в літературі. До них можна віднести особливості формування конкурентних переваг у сфері міжнародного туристичного бізнесу та аналіз конкурентоспроможності національної туристичної індустрії, окремі аспекти організаційно-економічного забезпечення функціонування галузі, роль вартісних важелів у підвищенні кон’юнктури ринку туристичних послуг, формування раціонального механізму реалізації провідних напрямів розвитку сфери туристичного бізнесу в Україні.

Сучасна туристична індустрія у світовій господарській системі посідає провідні позиції: на неї припадає близько 10% від виробленого у світі валового продукту, близько 30% світової торгівлі послугами, 7% загального обсягу світових інвестицій, 11% світових споживчих витрат. За даними ВТО (Всесвітньої туристичної організації), за останні 16 років доходи від міжнародного туризму зростали в середньому на 9% в рік. Для більш ніж 40 країн світу туристична галузь є основним джерелом надходжень національного бюджету, а для 70 – однією з трьох його основних статей. Наприклад, в Іспанії частка прибутків від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг становить 35%, на Кіпрі та в Панамі – понад 50%, на Гаїті – більш як 70%.

Сьогодні подорожі та відпочинок стають невід’ємною частиною життя населення всіх континентів і, як наслідок, у структурі витрат середньостатистичної сім’ї, витрати на туристичні послуги - це четверта стаття після витрат на харчування, одяг та обслуговування автомобіля.

Україна об’єктивно має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатий природний, історико-культурний та туристично-рекреаційний потенціал. Однак сьогодні в Україні розвиток цієї важливої галузі економіки, яка, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків могла б щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд дол. США, недостатній. Причинами такого становища є складна соціально-економічна ситуація в державі, неврегульованість механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутність ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і на регіональному рівнях.

Туристична галузь, враховуючи її значний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарських зв’язків, потребує регулювання, підтримки та пильного контролю з боку держави.

На сучасному етапі розвитку України, особливо в умовах адміністративної реформи, що триває, актуальними стають питання щодо створення ефективної структури управління туристичною галуззю на всіх рівнях, децентралізації та деконцентрації влади з чітким визначенням повноважень кожного її рівня. Перетворення України на туристичну державу світового значення вимагає також забезпечення координації діяльності різних галузей економіки, від яких залежить якісне надання туристичних послуг, зокрема транспорту, торгівлі, виробництва сувенірної продукції, видавничо-рекламної діяльності тощо.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення конкурентоспроможності України в галузі рекреаційних послуг, аналіз ринку, його детальне вивчення та оцінка його привабливості.

Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

• визначення особливостей рекреаційних ресурсів України;

• визначення стан ринку рекреаційних послуг у світовому масштабі;

• порівняння із 5 цільовими ринками;

• та обґрунтування маркетингових заходів (сегментація, позиціювання рекреаційного ресурсу, тощо.)

Стан світового ринку рекреаційних ресурсів

У сучасних умовах господарювання проблема правильного визначення місця природокористування, наукового обґрунтування ефективних та адекватних ринку механізмів та інструментів його функціонування має пріоритетний характер, оскільки вони дозволять активізувати само-регулятивні функції цієї сфери, поліпшити екологічну ситуацію, нормалізувати вартісні відносини. Тому формування ринкового підйому розвитку економіки України обумовило посилений інтерес вітчизняних науковців до теорії та практики маркетингу, розробку нових концептуальних підходів, адаптованих до реалій сучасної вітчизняної економіки та процесів її регіоналізації.

Україна має великі передумови для розвитку рекреаційних територій, які обумовлені наявністю природних бальнеологічних ресурсів, мережею санаторно-курортних закладів і необхідної для їх функціонування інфраструктури. При цьому комплексне дослідження різноманітних природних лікувальних ресурсів, оцінка їх сучасного стану обумовлюють розвиток курортів різного профілю. Розглянуті першочергові проблеми в курортній сфері, рішення котрих повинно бути спрямоване на розвиток, раціональне використання і подальше засвоєння природного потенціалу курортів.

Сьогодні в Україні, як і у цілому світі, важко уявити систему охорони здоров'я населення без оздоровчого комплексу. У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення (а це означає здоров’я суспільства) є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення оздоровчого лікування, туризму і рекреації. Здебільшого така тенденція пов’язана насамперед із значним зростанням прибутків населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення. Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових міст змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах. Таким чином, в Україні обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю науки, а й життєво--необхідною формою задоволення потреб людини. Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури.

Рекреаційно-оздоровчий комплекс - це система, яка включає в себе кілька функцій, а саме:

- території з цінними оздоровчими властивостями;  - рекреаційно-туристичні центри;  - природні і культурні комплекси; - регенерація робочої сили, сфера господарчої діяльності;  - транспортне сполучення;  - рекреанти.

Найбільшу привабливість серед курортних територій мають АР Крим, Закарпатська та Івано-Франківська, Одеська, Харківська, Чернівецька, Львівська та Київська області . Існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з унікальними природними ресурсами для відпочинку і лікування. Одним із критеріїв перспективного  санаторно-курортного будівництва є наявність або відсутність у певній місцевості гідромінеральних ресурсів.

За загальноприйнятою класифікацією в Україні є всі види курортів: бальнеологічні, кліматичні, бальнеокліматичні, кліматобальнеогрязьові, які можна використовувати для оздоровлення населення 

В Україні наявні також значні запаси гідромінеральних ресурсів. На 70 курортах відкрито 442 санаторно-курортні установи, які в лікувально-оздоровчому процесі використовують природні лікувальні ресурси, зокрема мінеральні води та лікувальні грязі. Але цими лікувальними закладами поки що освоєно лише 8% експлуатаційних запасів мінеральних вод.

Для санаторно-курортного лікування, фасування та розливу у пляшки використовуються запаси понад 200 родовищ мінеральних вод і 25 родовищ лікувальних грязей. На території України поширені мінеральні води практично всіх бальнеологічних типів: вуглекислі (Полянська, Голубінське родовище), радонові (Хмельницьке), сульфідні (Синякське, Великолюбенське), залізисті (Слов’янське, Кемчінське), миш’яковисті (Шаянське), йодні, йодобромні (Бердянське), кремнієві (Березівське, Рай-Оленівське), води з підвищеним вмістом органічних речовин (Трускавецьке, Збручанське), води без специфічних компонентів та властивостей (Миргородське, Одеське, Куяльницьке) та лікувальні грязі всіх генетичних типів: мулові сульфідні ( Куяльницьке, озера Соляне, Ріпне), торфові (Сеременківське, Великолюбенське), сопкові (Булганацьке родовище) та сапропелеві.

Значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об’єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-куль-турного призначення (пам’ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля. 

Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційної забрудненості) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей таких рекреаційних регіонів як: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський. При визначенні цих регіонів враховувались такі фактори :

- геополітичне положення (розташування території, наявність трудових ресурсів, транспортних комунікацій, джерел сировини, енергії, історія розвитку території, традиції та ін.);  - наявність рекреаційних ресурсів;  - стан туристичної інфраструктури;  - попит на рекреацію та туризм;  - туристично-рекреаційна політика регіону.

Згідно з оцінкою ландшафтних ресурсів, потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн. га, тобто 20% площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн. осіб. Практично у всіх областях України виявлено мінеральні лікувальні води різного складу. Найбільша кількість джерел зосереджена в Карпатському регіоні, зокрема у Закарпатській та Львівській областях. Багато джерел у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській, Київській, Донецькій та інших областях.

Не менш важливе місце у розвитку рекреації в Україні займає друга група рекреаційних ресурсів: історики-культурні, які включають культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток в Україні становить 48 690 об'єктів. Їх цінність та чисельність (насичення, щільність) у межах областей істотно різняться. Найбільше архітектурно-історичних пам'яток, що охороняються державою і церквою, у Львівській (3934), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси - у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях.

І нарешті, третя група рекреаційних ресурсів-соціально-економічні, яка представлена сучасними здобутками світового рівня в промисловості, сільському господарстві, будівництві, медицині, спорті, науці та культурі, тобто вони охоплюють матеріальнотехнічну базу, що забезпечують виробництво, продаж і надання рекреаційних послуг, транспортну інфраструктуру, трудові ресурси.

Сьогодні попит на рекреацію і туризм в Україні щороку зростає. Розвиток туристично-оздоровчого комплексу сприяє розвиткові суспільного підприємства, покращанню його структури, зростанню продуктивності праці в основних галузях економіки, зокрема:  - розвиток будівельної галузі (будівництво, реконструкція, модернізація аеропортів, доріг, крамниць, готелів, стадіонів, благоустрій населених пунктів тощо);  - розвиток автомобільної промисловості;  - розвиток харчової промисловості;  - розвиток легкої промисловості (текстиль, взуття тощо);  - розвиток ресурсного потенціалу;  - розвиток транспортних комунікацій.

Географічне розташування України зумовлює необхідність формування сучасної ефективної курортно-рекреаційної економіки як важливої підсистеми національної економіки на базі оптимізації організаційно-економічного механізму функціонування санаторно-курортних комплексів і гармонізації інтересів всіх його учасників.

У багатьох країнах державна туристична політика проводиться у рамках регіональних програм економічного розвитку і спрямована на розвиток депресивних регіонів. Вона сприяє економічному розвитку тих територій, де немає жодних перспектив розвитку індустрії, цим забезпечує зростання доходів населення і збереження історичного та культурного середовища. На міжнародному ринку наша країна недостатньо відома як країна з розвинутою рекреаційною індустрією. Маркетинг туристичного потенціалу України на міжнародному ринку є недостатній. Будучи однією з найбільших країн Європи, вона не має належної кількості туристичних представництв за кордоном, недостатньо здійснює рекламні акції. Також немає належно запланованих на національному рівні рекламних кампаній для зарубіжного ринку.

Наслідком цього є те, що спеціалізація на виробництві послуг міжнародного туризму забезпечує надходження значних капіталовкладень та суттєво розширює сферу зайнятості населення. Індустрія туризму сприяє загальному розширенню сфери обслуговування (комунального, побутового, культурного), а також підвищення доходів населення в районах розвинутої туристичної промисловості. Враховуючи геополітичне розташування країни, її історичну та культурну спадщину, наявність оздоровчих, природнокліматичних ресурсів, Україна, як усі інші країни, повинна вести конкурентну боротьбу як за внутрішній, так за міжнародний ринок.

Сучасний етап розвитку туристично-рекреаційних комплексів в Україні характеризується певною невідповідністю між платоспроможним попитом на туристично-рекреаційні послуги та пропозицією, яка визначається рекреаційною місткістю діючих оздоров-ниць, що призводить до дестабілізації показників заповнюваності ліжкового фонду санаторно-курортних установ, якості і рівня ефективності їх рекреаційної діяльності.

Усе це вказує на те, що розвиток туристично-рекреаційного комплексу виходить за рамки купівлі-продажу, поширюючись на інші галузі, для яких туристське споживання відкриває додаткові реалії.

Таким чином, рекреаційно-оздоровчий комплекс України повинен виступати одним із чинників економічного оздоровлення держави, забезпечити працевлаштування населення, покращання інфраструктури, розвиток рекламно-інформаційної сфери.

Слід зазначити, що геополітичнє розташування України поєднує її із європейськими державами. З огляду на географічне положення, прикордонні регіони є транзитним мостом між Україною та європейськими країнами. Ця стратегічна перевага відкриває нові можливості для розвитку держави. Втім, порушує проблеми, пов’язані із розвитком транскордонного співробітництва, розширення соціальних, економічних та політичних зв’язків між ЄС та країнами-сусідами. У цьому контексті, на нашу думку, слід звернути увагу на такі напрями вдосконалення даної сфери:  - розширення співпраці з прикордонними регіонами єврокраїн в економічній та культурній сфері; підвищення ефективності використання транзитного потенціалу;  - розбудову прикордонної та митної інфраструктури і транспортних коридорів задля покращення умов перетину кордону;  - розбудову транспортно-логістичних центрів. 

Україна володіє багатими природнокліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Країна має рекреаційні та туристичні ресурси, які відносяться до всіх вищенаве-дених груп, що дає шанс виходу держави на міжнародний туристичний ринок із приваблюючими туристичними пропозиціями. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні. Наприклад, Карпатські гори, які є унікальним місцем для зимового відпочинку.

Однак, існують негативні фактори, які впливають на перспективу комплексного розвитку туризму та санаторно-курортної галузі: - слабка комунікаційна доступність перспективних для освоєння територій в туристично-рекреаційних цілях (логістична система);  - здебільшого невідповідність рівня комфортності та організаційно-економічного механізму функціонування рекреаційної інфраструктури міжнародним нормам та стандартам;  - відсутність законодавчого забезпечення розвитку сільського (зеленого) туризму;  - територіальна диференціація у господарському використанні рекреаційного потенціалу.

Головною рушійною силою розвитку туризму в Україні залишаються економічні вигоди, які він надає. Туризм стимулює розвиток елементів інфраструктури: готелів, ресторанів, підприємств торгівлі тощо, призводить до збільшення доходної частини бюджету за рахунок податків, має широкі можливості для залучення іноземної валюти і різного роду інвестицій. Сприяє більш інтенсивнішому розвитку економіки, утворюючи галузі, що обслуговують індустрію туризму, забезпечує зростання доходів населення та підвищення рівня добробуту нації тощо. 

Для покращання стану туристично-рекреаційного комплексу необхідна розробка заходів щодо створення мережі спеціалізованих об’єктів туристичної інфраструктури, розташованих поблизу національної мережі міжнародних транспортних коридорів, основних транспортних магістралей та туристичних маршрутів. Проведення робіт із реконструкції та удосконалення будівництва об’єктів туристичної інфраструктури. Вкрай потрібна розбудова перспективних туристично-рекреаційних територій. Також необхідний розвиток сільського зеленого туризму, який є одним із пріоритетних напрямів туристичної діяльності. Це дасть можливість приймати туристів у місцевостях з наявною туристичною інфраструктурою, але слабко розвинутою базою розміщення. Зробити більш розповсюдженими такі активні види відпочинку як пішохідний туризм, велотуризм, кінний туризм, рафтінг, пара- та дельтапланеризм, спелеотуризм тощо. Розширити мережі туристично-інформаційних центрів в усіх регіонах держави.

Рекреаційні процеси здійснюються у світі вкрай нерівномірно, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку країн і регіонів. У найбільш загальному виді територіальна нерівномірність відбиває різні рівні соціально-економічного розвитку Півночі й Півдня (центра й периферії світового господарства). Так, згідно даним UNWTO, на розвинені країни нині припадає більше 50% всіх туристських прибуттів, але країни, що розвиваються, стрімко збільшують свою присутність на світовому туристському ринку.

Про масштаби рекреації свідчать:

• 20% - тобто 1/5 всього населення світу - щорічно бере участь у рекреаційній діяльності та поїздках;

• 40 - 55% населення великих міст світу у вихідні дні виїздять за межі міст з рекреаційними цілями;

• рекреаційні витрати в економічно розвинених країнах у 2,3 рази вищі від витрат на одяг і взуття та на 18 % вищі витрат на закупівлю продовольчих продуктів.

Розвиток рекреації й туризму характеризується постійним географічним розширенням і урізноманітненням напрямків подорожей. У 1950 р. 15 найбільших за обсягами обслуговування маршрутів - до 97% туристів — проходили в межах Західної Європи й Північної Америки. Наприкінці XX ст. тут зосереджувалося близько 80% туристських потоків. У 1990-х рр. частка Азіатсько-Тихоокеанського регіону перевищила 10%, тому що темпи зростання туристських потоків тут виявилися найбільш високими. Нині на три цих макрорегіони припадає 88,8% всіх світових туристських прибуттів (у тому числі на Європу - 52,2%, на Америку - 16%, АТР - 20,6%) і 91,8% всіх грошових надходжень від міжнародного туризму.

Протягом останніх років близько 51% міжнародних туристських подорожей здійснюється з метою відпочинку, дозвілля й рекреації, на поїздки з діловими й професійними цілями припадає 15%, а 27% припадає на специфічні цілі: відвідування знайомих і родичів, паломництво, лікування й т.ін. 7 % прибуттів, що залишилися, не визначаються.

Провідними країнами, що приймають рекреантів у Європі, є Франція, Іспанія, Італія, Великобританія, Російська Федерація, Німеччина, Австрія, Польща, Угорщина, Греція, Португалія, Швейцарія. В Азії туристи найбільше відвідують Китай, особливо Гонконг і Макао, Малайзію, Таїланд, Республіку Корея, Індонезію, Японію, Тайвань, В'єтнам, Індію.Багато рекреантів їдуть до Австралії, Нової Зеландії. Основні країни виїзду рекреантів зі Східної Азії й Тихоокеанського регіону - Японія, Китай, Австралія, Сінгапур і Республіка Корея. Стають популярними й ростуть поїздки рекреантів до таких країн Середземномор'я, як Туреччина, Хорватія, Єгипет, Туніс і Марокко.

Основними країнами формування виїзного туризму в Європі (разом із Середземномор'ям) є Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Австрія, Швеція, Російська Федерація, Швейцарія й Іспанія.

На сьогодні сформувалися наступні туристські ринки: традиційні країни- монополісти (США, Франція, Іспанія, Італія, Великобританія, Австрія), нові регіони (Китай, Туреччина, Польща, Угорщина, Чехія, Хорватія, острівні країни), найбільш перспективні країни (Мексика, Малайзія, Таїланд, Тайвань, Гонконг) та країни-апліканти (Росія, Україна, Казахстан, Болгарія, Румунія, Саудівська Аравія, ОАЕ).

Серед найбільш характерних тенденцій світового рекреаційного процесу першого десятиліття ХХІ століття відзначаються:

• уповільнений темп зростання;

• велика конкуренція регіонів і країн, що бажають прийняти рекреантів;

• усвідомлення зростаючого впливу на туризм економічних, соціокультурних і пов'язаних із навколишнім середовищем факторів;

• поінформованість споживача про те, куди і як він хоче поїхати, і більш високі вимоги до обраних ним туристських продуктів і послуг.

Докорінних змін зазнала й видова структура міжнародного ринку рекреації. Поряд із традиційними видами туризму (культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, релігійний) за останні два десятиліття широкого поширення набули неординарні та специфічні види (трудова міграція, зелений, екологічний, екстремальний туризм та інші). Загальною тенденцією є поляризація туристських переваг, що, з одного боку, характеризується зміцненням позицій масового туризму в розвинених туристських країнах, а з іншого - збільшенням попиту на індивідуальний або спеціалізований туристський продукт.

За прогнозами UNWTO, наведеними у доповіді «Туризм: панорама 2020» (Tourism: 2020 Vision), високі темпи зростання економічних показників у сфері туризму збережуться й до 2020 року. У 2020 р. кількість міжнародних прибуттів складе 1,56 млрд, з них 1,2 млрд складуть внутрішньо регіональні поїздки й 0,4 млрд - подорожі на далекі відстані

Прогноз розподілу обсягів в'їзного туризму по регіонах світу (міжнародні туристські прибуття, млн люд.)

Незважаючи на найнижчі темпи річного приросту, до 2020 р. трьома найбільш популярними регіонами будуть Європа, Східна Азія й Тихоокеанський регіон, і Америка. Кількість туристів, що прибувають до Африки, може зрости до 75 млн, на Близький Схід - до 70 млн і в Південну Азію - до 20 млн. Очікується поступовий зсув акцентів у розвитку туризму від традиційних ринків Західної Європи, США, Японії й Канади до альтернативних ринків - таких, як Центральна й Східна Європа, включаючи Росію, Китай, Південна Корея, Мексика, а також деякі країни Близького Сходу.

Європа — основний туристський регіон світу й збереже своє лідерство, незважаючи на те, що її частка в туристських прибуттях неухильно знижується: 1970 р. - 68,2%; 2000 - 57,7%; 2008 – 53,1%; 2020 (прогноз) - 44,8%. Подібна ситуація спостерігається і з доходами від туризму. Бурхливий розвиток ринку нетривалих поїздок із невисокими витратами веде до зниження питомої ваги Європи в доходах від міжнародного туризму: 1970 р. - 61,5%; 2008 р. - 50,2 %.

Серед 10 держав світу з найвищим доходом від міжнародного туризму 7 розташовані у Європі: Іспанія, Франція, Італія (2, 3, 4 місця), Німеччина, Великобританія (6, 7 місця), Туреччина, Австрія (9-10 місця).

Серед видів туризму, що набули розвитку у Європі, виділяються лікувально-оздоровчий, діловий, релігійний, освітній, пізнавальний, круїзний (морський, річковий, озерний). Більшість подорожуючих по Європі включають у свій відпочинок відвідування різних розважальних установ і заходів.

Американський макрорегіон у цей час є третім за масштабами міжнародного туризму туристським напрямком. Хоча розвиток туристського бізнесу тут почався відносно недавно - після другої світової війни, з 20 країн світу, що лідирують за прибуттями туристів в 2009 р., три - американські: США (посідає друге місце у світі - 45,5 млн ), Мексика (10 місце - 22,6 млн), Канада (15 місце – 17,14 млн). Деяке зниження частки регіону в прибуттях туристів і доходах пояснюється не тим, що він став втрачати свою привабливість, а тим, що темпи розвитку туристського бізнесу, у першу чергу в АТР, виявилися значно більш високими.

В Америці, як і в Європі, переважає внутрішньо-регіональний туризм (майже 3/4 всіх прибуттів), особливо інтенсивний обмін туристами йде між США, Канадою, Мексикою. Не набагато більше 1/4 всіх міжнародних туристів, що відвідують Америку, приїжджають з інших регіонів світу, головним чином з Європи й Азії (насамперед - з Великобританії і Японії). Ці інтуристи також направляються переважно в США, Канаду й Карибський басейн.

Більше 65% міжнародних прибуттів у регіон доводиться на країни Північної Америки, які являють собою величезний внутрішній туристський ринок і високорозвинену інфраструктуру з великою готельною мережею й транспортною індустрією. Карибські острови, що приймають майже 20 млн туристів на рік, з 2005 р. поступилися другим місцем за прибуттями Південній Америці.

Динаміка міжнародних туристських прибуттів в Америку, млн.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон – це туристський макрорегіон, що найбільш швидко розвивається. Чисельність міжнародних туристів з 1970 р. збільшилася тут більш ніж у 30 разів, а доходи від цієї галузі виросли в 140 разів. Такий стрибок АТР в області світового туристського бізнесу пояснюється загальним прискореним соціально-економічним розвитком регіону, поглибленням інтеграційних процесів, поліпшенням геополітичної обстановки, успіхами індустрії туризму.

У цьому макрорегіоні також переважає внутрішньорегіональний туризм (близько 4/5). У міжрегіональних поїздках найбільше туристів з Європи й Америки. Дуже мало – з інших регіонів. Майже 33% всіх, що прибувають в АТР, їдуть до КНР. З урахуванням території Сянгана, Макао й Тайваню – 50%. Із зовнішніх туристських ринків, куди виїжджають громадяни з країн АТР, найбільшою популярністю користуються США, Європа й Індія.

У регіоні АТР середній дохід від одного туристського прибуття перевищує середньосвітовий рівень в 970 $ і становить 1120 $ Хоча в багатьох країнах – таких, як Лаос або Пакистан, доходи від туристів невеликі - до 400 $. Стан міжнародного туризму в АТР багато в чому визначається ситуацією в КНР. За прибуттями (50,87 млн. в 2009 р.) і доходами від туризму (39,68 млрд. $) він увійшов до першої п'ятірки країн-лідерів. За прогнозами, до 2020 р. по цьому показнику він буде лідирувати вже не тільки в АТР, але й у світі (196 млн прибуттів в 2020 р.).

Динаміка міжнародних туристських прибуттів в АТР, млн.