103

Тема: Правовий статус приватного нотаріуса в Україні

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. Правова природа нотаріальної діяльності 6

РОЗДІЛ 2. Правовий статус приватного нотаріуса в Україні на сучасному етапі розвитку 34

РОЗДІЛ 3. Перспективи розвитку приватної нотаріальної діяльності в Україні та проблемні питання правового статусу приватного нотаріуса 60

ВСТУП

Актуальність теми.Новітній етап розвитку українського суспільства, що ґрунтується на Конституції України 1996 року, пов’язаний із реформуванням національної правової системи в цілому та окремих правових інститутів зокрема. Це потребує наукового аналізу низки проблем, серед яких значне місце займають і питання становлення та функціонування нотаріату в Україні.

Нотаріат покликаний створювати належні умови для ефективної реалізації норм права фізичними та юридичними особами, захищати їхні суб’єктивні права і законні інтереси, надаючи правочинам публічної довіри і більшої доказової сили документам. Крім того, нотаріат виконує превентивне завдання, запобігаючи суперечкам між сторонами цивільних правовідносин, захищаючи права осіб від можливих порушень у майбутньому, утверджуючи між ними стабільні й передбачувані відносини. Відтак він є одним із важливих чинників формування правової держави.

На всіх історичних етапах свого розвитку основним завданням нотаріальних органів було надання юридичної вірогідності актам, хоч обсяг їхніх функцій у той чи інший період змінювався. Зокрема, це є характерним і для історії цього інституту в Україні. Умови для зародження вітчизняного нотаріату виникли з утворенням у IX ст. Київської Русі. Упродовж подальшої історії розвитку держави і права України органи, покликані виконувати нотаріальні функції, були і залишаються складовою її правової системи, адже повноваження нотаріату об’єктивно необхідні і затребувані суспільством. Поступовий розвиток нотаріальної діяльності зумовлювався зростанням економічного потенціалу, а відтак і цивільного обороту, розширенням кола об’єктів та суб’єктів приватної власності.

Деякі питання історії нотаріату в Україні досліджували такі вітчизняні вчені, як Р. Кочер’янц, В. Баранкова, С. Фурса, В. Черниш. Проте зазвичай у працях названих науковців висвітлювалися здебільшого галузеві проблеми.

Під час написання роботи були проаналізовані та використані також праці вчених, що займаються безпосередньо дослідженням питань нотаріату, серед яких слід відзначити Н.І. Авдєєнко, В.Н. Аргунова, Л.Ф.Лесницьку, В.В.Комарова, В.В.Баранкову, С.Г.Пасічник, ЛГ.Б.Романовського, О.В.Романовську, та публікації юристів-практиків – О.В. Лавриновича, Л.М.Павлової, Ю. М. Козьякова, В.В. Марченка тощо.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є поглиблення історико-правових знань щодо становлення та розвитку інституту приватного нотаріату впродовж XX-ХХІ ст., а також на цій основі пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про нотаріат.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

• дослідити передумови, обставини, форми та закономірності становлення та розвитку приватної нотаріальної системи;

• виявити передумови становлення та простежити еволюцію інституту нотаріату в Україні;

• уточнити особливості функціонування приватного нотаріату на території України за законодавством;

• показати європейські впливи та специфіку розвитку нотаріату на українських землях;

• визначити особливості організації приватної нотаріальної справи та її правову природу;

• дослідити місце та роль інституту приватного нотаріату в правовій системі сучасної України та сформулювати пропозиції щодо його удосконалення;

• системний аналіз елементів механізму державного регулювання нотаріальної діяльності та його співвідношення з державним управлінням зазначеною галуззю;

• узагальнення зарубіжного досвіду державного регулювання нотаріальною діяльністю та основних передумов його запозичення в Україні;

• визначення основних тенденцій розвитку державного регулювання нотаріатом, формулювання ключових проблем, пов’язаних із розвитком даного інституту в Україні;

• розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства в сфері державного регулювання нотаріальною діяльністю в Україні.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері нотаріальної діяльності, її правової природи та регулювання.

Предметом дослідження є закономірності та особливості становлення і розвитку інституту приватного нотаріату в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи.

У роботі використовувався, зокрема, діалектичний метод, який дав змогу виявити взаємозв’язки, динаміку та особливості розвитку і функціонування інституту приватного нотаріату в Україні; історико-правовий метод використано для з’ясування закономірностей та тенденцій розвитку інституту нотаріату на різних етапах його функціонування; порівняльно-правовий метод застосовано для виявлення подібних та відмінних рис інституту нотаріату в Україні та європейських правових системах; формально-юридичний метод дав змогу проаналізувати правові акти, а метод тлумачення – з’ясувати їхній зміст.

Структура та обсяг роботи.Робота складається із вступу, трьох розділів, що містять 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (80 найменувань). Повний обсяг роботи становить 103 сторінок, у тому числі основний текст – 98 сторінок.

Розділ 1. Правова природа нотаріальної діяльності

1.1. Поняття, сутність та становлення нотаріату

Виникнення і розвиток приватної власності вимагали правового забезпечення різних угод щодо цієї власності, її переходу за спадщиною, а також посвідчення інших обставин, які мали значення для реалізації суб'єктивних цивільних прав. Тому виникнення нотаріату було зумовлене певними об'єктивними закономірностями розвитку цивілізованого суспільства.

Нотаріат виник як інститут цивільного права ще за часів республіки у Стародавньому Римі. Тоді в Римі вже існували службові особи - писці, в обов'язки яких входило ведення судових журналів, різних записів публічно-правового характеру. Крім цих службових писців, у багатих римлян домашніми секретарями працювали приватні писці, які вели ділову переписку та оформляли різні юридичні угоди, їх називали нотаріусами (від лат. nota - знак, позначка), бо вони користувалися стенографічними значками для швидкого запису.

Подальший розвиток цивільного обороту викликав у Римі появу табеліонів, яких можна назвати родоначальниками сучасного нотаріату. Будучи особами вільної професії, вони стягували за вчинення нотаріальних дій винагороду, розмір якої встановлювався державою. Табеліони складали судові папери, а також посвідчували різні угоди. Процесуальний порядок їх посвідчення був настільки досконало розроблений, що гарантував їхню законність і виключав будь-яку можливість оспорювання справжності угод, бо законність посвідчення повинна була бути підтверджена ще й судом.

Нотаріуси завжди відігравали значну роль у суспільному житті країн. їхня діяльність стосувалася дуже важливого аспекту існування людей - їхньої власності. Тому особа нотаріуса завжди була оточена ореолом таємничості і поваги. Це були люди, сповнені почуття людської та професійної гідності. І сьогодні професія нотаріуса є однією з престижних і важливих.

У нашій країні за роки радянської влади нотаріат втратив своє значення, тому що було скасовано приватну власність на землю, на засоби виробництва. Серед правоохоронних органів він посідав останнє місце, бо його діяльність в основному стосувалася людини, її власності, її прав та інтересів. Людині з вищою юридичною освітою працювати в нотаріальній конторі було непрестижно: низька заробітна плата, непристосовані для роботи приміщення, відсутність необхідних технічних засобів, нецікава робота, бо 70% нотаріальних дій - це засвідчення достовірності копій документів, тоді як у країнах із розвиненою правовою системою ці дії становлять усього 7-10%[74, c. 9].

Нині в системі органів, які здійснюють правоохоронну функцію, важливе місце належить саме нотаріатові. Його роль, значення, авторитет невпинно зростають із розвитком нашої державності, що зумовлюється новими економічними відносинами, виникненням приватної власності на засоби виробництва, на землю. Особливо це стосується підприємницької діяльності, пов'язаної з оформленням і реєстрацією договорів, створенням різних форм власності та угод щодо цієї власності. Це спричинило виникнення великої кількості угод, раніше невідомих нашому законодавству, ускладнило їх посвідчення. Відтак виникла потреба в детальному подальшому регулюванні нотаріальних дій, підвищенні кваліфікації нотаріусів та їхньої відповідальності - адже саме від якості роботи нотаріальних органів залежить правильне функціонування цивільного обороту в господарстві, ефективність захисту майнових прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (ст. 1 Закону України «Про нотаріат» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 39, ст.383).

Це поняття містить суб'єктивний та об'єктивний боки діяльності нотаріату, а також мету вчинення нотаріальних дій.

Суб'єктивний бік поняття вказує на систему нотаріальних органів, до якої входять державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси. Крім того, у населених пунктах, де немає ні державних, ні приватних нотаріусів, деякі нотаріальні дії мають право вчиняти уповноважені на це особи місцевих рад. Нотаріальні дії за кордоном вчиняють консульські установи України, а у випадках, передбачених законом,- дипломатичні представництва України. Відповідно до ст. 40 Закону України «Про нотаріат» посвідчення заповітів і доручень може вчинятися відповідними посадовими особами. Наприклад, головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями, директорами і головними лікарями будинків для престарілих та інвалідів, капітанами морських суден, начальниками експедицій та ін. Таке посвідчення прирівнюється до нотаріального посвідчення і має на меті забезпечити в невідкладних життєвих ситуаціях вчинення цих нотаріальних дій.

Об'єктивний бік поняття нотаріату вказує на повноваження нотаріальних органів і посадових осіб стосовно кола тих дій, що їх вони, відповідно до Закону України «Про нотаріат», можуть вчиняти. При цьому вчинення передбачених законом нотаріальних дій не повинне викликати спору, бо предметом нотаріальної діяльності є справи, у яких відсутній спір про право цивільне. Якщо у процесі вчинення нотаріальної дії такий спір виникає, то він підлягає вирішенню в органах суду чи арбітражного суду, а сама нотаріальна дія в такому разі зупиняється до набуття рішенням законної сили.

Отже, нотаріус посвідчує безспірні права та безспірні факти, в наявності яких він може впевнитися безпосередньо або на підставі відповідних документів, а також вчиняє інші дії, спрямовані на юридичне підтвердження та закріплення цивільних прав, щоб запобігти їх можливому порушенню в майбутньому[65, c. 44-45].

Конституція України (ст. 59) [1] гарантує кожному громадянинові право на отримання кваліфікованої правової допомоги. Нотаріат поряд з іншими інститутами забезпечує реалізацію цього конституційного права громадян, при цьому предмет його діяльності обмежений рамками безспірної цивільної юрисдикції.

Відповідно до ст. 1 Закону[2], нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок засвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, і вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Нотаріат є інститутом, що забезпечує охорону й захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб шляхом вчинення нотаріальних дій від імені держави. Нотаріальна діяльність спрямована на надання офіційної сили, вірогідності юридичним правам, фактам і документам. Діяльність нотаріату має певну спільність з діяльністю інших органів цивільної юрисдикції. Разом з тим, нотаріальна форма охорони й захисту відрізняється від інших форм. Особливість нотаріальної форми полягає в тому, що вона, як правило, спрямована не на безпосередній захист, а на попередження порушення права і тому предмет її діяльності специфічний. На відміну від судової діяльності, предметом якої переважно є спори про право цивільне, предмет нотаріальної діяльності складають безспірні справи. Як указує В. Н. Аргунов, нотаріус оформляє волю суб'єктів угоди, суд та інші правоохоронні органи вирішують спори учасників сформованих у результаті угоди правовідносин.

Діяльність нотаріату відчутно впливає на різні аспекти суспільного життя країни. Від якості його роботи залежать нормальне функціонування цивільного обороту країни, ефективність охорони й захисту майнових прав та законних інтересів громадян і організацій. Формування ринкової економіки, основу якої становить приватна власність, потребує посилення правового регулювання господарських відносин, а отже, і підвищення ролі нотаріату як регулятора цих відносин. Це, у свою чергу, визначає і завдання нотаріальних органів на нинішньому етапі розвитку нашого суспільства.

Завданням нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередження правопорушень[16, c. 89-90].

Отже, можна виділити три основні завдання, які виконує нотаріат. Перше завдання - захист і охорона власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення несплати чеків. Виконання цього завдання буде ефективним, якщо воно реалізовуватиметься відповідно до процесуальних норм, установлених Законом України «Про нотаріат»[2], який гарантує захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій при вчиненні нотаріальних дій. Порушення цих процесуальних норм веде до недійсності нотаріального акта.

Таким чином, що їх вчиняють нотаріальні органи, забезпечують захист і охорону важливих прав та інтересів громадян і організацій, які пов'язані з їхнім буттям, існуванням, діяльністю, бо стосуються їхніх майнових прав та гарантування подальшої реалізації інших суттєвих прав громадян.

Виконуючи функцію контролю за законністю в цивільному обороті, нотаріат реалізує своє друге завдання - зміцнення законності і правопорядку. Вчиняючи певну нотаріальну дію, нотаріус чи посадова особа підтверджує цим законність і достовірність вчинюваної нотаріальної дії та запобігає в майбутньому можливим порушенням прав та інтересів осіб, які звернулися до нотаріуса чи посадової особи.

Таким чином, підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нотаріус виконує і третє завдання - запобігає можливим правопорушенням. Так, скажімо, якщо нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулися заінтересовані особи, не відповідає законові, нотаріус відмовить у ЇЇ вчиненні, запобігши в такий спосіб правопорушенням і можливим негативним наслідкам для цих осіб.

Завдання запобігання правопорушенням виконується також через правові консультації, роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії.

Виходячи із завдань, що їх виконують нотаріальні органи, можна зробити висновок, що сутність нотаріальної діяльності полягає в посвідченні та підтвердженні певних прав і фактів, у юридичному закріпленні цивільних прав із метою запобігання можливим порушенням або є засобом захисту вже порушених прав[25, c. 65-66].

Органи нотаріату здійснюють тільки їм властиві функції, серед яких найбільш істотними є такі.

1. Функція забезпечення безспірності й доказової сили документів. Нотаріально засвідчений договір на випадок спору, що випливає з договору, в суді полегшує стороні можливість довести свої права, тому що зміст прав і обов'язків сторін договору, дійсність їх підписів, час здійснення договору офіційно підтверджені нотаріальним органом і тому є достовірними, безспірними.

2. Функція забезпечення законності при укладенні угод (контрольна функція). Стійкість договору, іншої угоди чи юридичного акта зв'язується з їхньою правомірністю, і тому нотаріус перевіряє наявність необхідного складу юридичних фактів, у тому числі правоздатність і дієздатність сторін, приналежність їм суб'єктивних прав, що вони передають іншим особам, і т. ін. Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону[2], нотаріус зобов'язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії у разі невідповідності останньої законодавству України чи міжнародним договорам. У зв'язку з існуванням приватного нотаріату особливо слід зазначити, що контроль за законністю угод є функцією державною і тільки держава може покласти цю функцію на приватного нотаріуса, наділивши його певними повноваженнями.

3. Функція надання правової допомоги особам, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Останнім часом ця функція набуває все більшого значення, що зумовлено багатьма обставинами. По-перше, Конституція України (ст. 3) [1] проголосила, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Ці найважливіші положення Конституції реалізуються, зокрема, і з допомогою діяльності нотаріату. По-друге, реалізація даної функції наближає українських нотаріусів до нотаріусів латинської школи, що беруть безпосередню участь у підготовці контрактів, здійснюють певну діяльність як радника сторін, прагнучи виключити саму можливість появи правових суперечок. Таким чином, і наявність даної функції свідчить про те, що інститут нотаріату покликаний не тільки засвідчувати факти чи фіксувати обставини, що мають юридичне значення, а й надавати суб'єктам правових відносин всебічну правову допомогу[24, c. 57-58].

Основною функцією нотаріату при здійсненні правоохоронної функції є регулювання нотаріусом прав на стадії їх реалізації. Оскільки нотаріус, застосовуючи норми матеріального і процесуального права, впливає на правовідносини з метою надання їм визначеного законом змісту, то фактично встановлюється ще один критерій правової діяльності - праворегулююча функція нотаріату. Саме на нотаріуса покладається виконання державного завдання сприяти громадянам у правильному, юридично грамотному здійсненні їх прав. Якщо уявити чинну правову систему, то вона асоціюється з лабіринтом, у якому юридично необізнаній особі важко знайти шляхи для правильного, законного волевиявлення без надійного провідника - нотаріуса.

Однією з функцій нотаріату є визначення дійсних намірів сторін шляхом повідомлення їх про зміст правовідносин, що виникають на підставі посвідчуваної угоди.

Нотаріальні органи - це чи не єдині суб'єкти, які належать до правозастосовних, праворегулюючих та правоохоронних органів і мають право діяти в межах аналогії із законом, коли виконують правоохоронну функцію. Нотаріат виділяється як орган, що має право аналізувати вимоги закону і робити висновки щодо можливості або неможливості застосувати аналогію із законом для виконання покладених на нього правоохоронних функцій і реалізації волевиявлення громадян.

Таким чином, нотаріату властива правоаналізуюча функція. Нотаріус має право визначати межі дозволеної поведінки в тих правовідносинах, що врегульовані законом, а також, коли така регулятивна функція надає можливість для декількох альтернативних варіантів правової поведінки, які не мають прямої заборони закону і не порушують прав інших суб'єктів, а, крім того, коли навіть такі правовідносини не мають аналогів.

При охороні прав громадян та юридичних осіб роль нотаріату значна і відповідальна, й аналогів його діяльності у виконанні цієї ролі немає, оскільки в адміністративному порядку можуть охоронятися лише визначені законом права та інтереси осіб.

Праворегулятивна функція нотаріату встановлює, що нотаріус може визначити в договорі певні межі прав та обов'язків суб'єктів правовідносин при імперативній формі регулювання їх у законі у повній відповідності з дійсними намірами сторін. У свою чергу, загальне поняття «праворегулятивна функція» складається зі встановлення прав (правовстановлююча функція) та обов'язків суб'єктів правовідносин, а також відповідності між цими елементами правовідносин. Це пояснюється тим, що за умовами договорів виникають права та обов'язки суб'єктів правовідносин, які не можуть не збігатися за обсягом та часом настання. Тобто в нотаріальному процесі має регламентуватися конкретний час виникнення права вимоги, з якого в майбутньому може рахуватися строк позовної давності тощо. Так, при посвідченні договору купівлі-продажу квартири може бути зазначена умова про її звільнення і визначений термін. Тому безспірне право покупця вимагати звільнення квартири настане лише у разі невиконання свого обов'язку продавцем після закінчення терміну, передбаченого в договорі [22, c. 102-103].

При вчиненні будь-якої нотаріальної дії, нотаріус приймає юридично значуще рішення (у формі свідоцтва чи посвідчувального напису), що впливає на правовий статус заінтересованих осіб. Прийняття такого рішення можливо лише в результаті розгляду і вирішення юридичної справи, тобто застосування норм права до окремого явища — правової ситуації. Тому нотаріальну діяльність варто розглядати як специфічну правову форму діяльності, сутність якої полягає в тому, що в рамках її здійснюється застосування правових норм шляхом реалізації нотаріатом юрисдикційних повноважень у безспірних справах.

Застосування права (у тому числі нотаріатом) є особливою формою його реалізації — державно-владною діяльністю, в результаті якої шляхом винесення індивідуальних правових актів суб'єкти суспільних відносин наділяються конкретними суб'єктивними правами й обов'язками.

Необхідність застосування права у визначених сферах суспільних відносин визначається природою й характером цих відносин. Воно необхідне там, де а) правовідносини, що виникають, мають пройти контроль з боку держави в особі його компетентних органів; б) для виникнення правовідносин потрібно спеціальне встановлення наявності чи відсутності конкретних фактів; в) потрібно формально закріпити ті чи інші дії, оформити їх як юридично значущі факти з одночасною перевіркою їхньої правильності і законності, що саме і має місце в діяльності нотаріату.

Усе це свідчить про те, що нотаріальна діяльність має правовий характер, який виявляється у двох аспектах. По-перше, нотаріальні дії вчиняються на підставі закону й у порядку, встановленому законом. По-друге, нотаріальні дії тягнуть правові наслідки: «Якщо провести умовну паралель, то нотаріальні дії також мають правовстановлююче значення, як і судові рішення. Різниця лише в тім, що до нотаріуса звертаються, коли немає цивільно-правового спору і сторони в добровільному порядку мають намір закріпити ті чи інші правові відносини й обставини, що випливають з них, тобто бажають гарантувати в такий спосіб захист своїх прав і законних інтересів як у даний час, так і на майбутнє» [30, c. 212-213].

Діяльність нотаріату є різновидом правозастосовчої, юрисдикційної діяльності, зачіпає найбільш важливі та істотні аспекти здійснення прав громадянами й юридичними особами і тому має здійснюватися в процесуальній формі, що забезпечує єдність і адекватність правового змісту та юридичної форми договору чи іншої юридично значущої дії; виявлення дійсного волевиявлення сторін; баланс публічних і приватних інтересів.

Відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням нотаріальної діяльності між нотаріусами та заінтересованими у вчиненні нотаріальних дій особами з приводу посвідчення юридичних фактів (угод), прийняття заходів щодо охорони спадкового майна, видачі свідоцтв про право на спадщину й іншого, за своїм характером є процесуальними, спрямованими на вирішення матеріально-правових питань, віднесених до його компетенції (тобто нотаріальної справи).

Прийняттю нотаріусом рішення передують: встановлення кола фактів, передбачених підлягаючої застосуванню в даному випадку нормою; збирання, вивчення та оцінка документів, тобто доказів у справі; перевірка відповідності вчинених дій вимогам закону і дійсним намірам сторін і т. ін. Нотаріат здійснює такі процесуальні дії, як прийняття документів від громадян і юридичних осіб, визначення їх належності й допустимості для вчинення нотаріальної дії, витребування додаткових документів, повідомлення заінтересованих осіб тощо. За наявності підстав можлива відмова у вчиненні нотаріальної дії, її відкладення, зупинення і т. ін.

Як бачимо, нотаріальна діяльність передбачає досить велике коло юридичних дій, здійснюваних у рамках нотаріального провадження з приводу розгляду і вирішення конкретної нотаріальної справи[43, c. 62].

Таким чином, нотаріат як галузь юстиції за своєю правовою природою й сутнісними характеристиками тяжіє до судової влади і сприяє досягненню задач правосуддя, що дозволяє характеризувати його як інститут попереджувального правосуддя.