Розділ 3. Методи діагностування кризових явищ

Діяльність підприємств різних сфер функціонування повинна підлягати перманентній діагностиці з метою цільового оцінювання різних сфер діяльності на засадах бізнес-індикаторів, виявлення проблемних моментів, вузьких місць, перспектив розвитку та розроблення відповідних заходів.

Під методами діагностики доцільно розуміти способи та прийоми цільового оцінювання стану (ретроспективного, поточного, перспективного) заданих об'єктів з метою інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень щодо функціонування підприємства загалом та його окремих сфер. Вибір адекватних методів діагностики зумовлюється значним переліком чинників, пріоритетність, склад та структура яких формуються під впливом середовища функціонування.

Діагностика - це процес оцінки на основі комплексу методологічних прийомів стану об'єкта, предмета, явища чи процесу управління, що дає змогу виявити в них слабкі ланки та «вузькі місця». Науковець Г.О. Швиданенко визначає діагностику як процес розпізнавання і визначення негативних (кризових) явищ у діяльності підприємства на основі помічених локальних змін, установлених залежностей, а також особливо помітних явищ поточної діяльності підприємства [32, с.6].

Одним із найвагоміших напрямків вивчення стану підприємства, особливо при дослідженні загрози кризових явищ є фінансова діагностика підприємства.

Діагностику фінансового стану підприємства рекомендується проводити у двох виглядах:

- експрес-діагностика фінансового стану підприємства;

- поглиблена діагностика фінансового стану підприємства.

До складу головних завдань, які слід вирішити при проведенні діагностики фінансово-господарського стану підприємства можна віднести:

• перевірка якості і обґрунтування планів, бюджетів і нормативів (у процесі їх розробки);

• об'єктивне та всестороннє дослідження виконання накреслених планів та бюджетів;

• комплексна оцінка господарської діяльності;

• аналіз організаційно-технічного рівня виробництва та якості продукції;

• аналіз взаємозв'язку "витрати — обсяг — прибуток";

• оцінка ефективності функціонування виробничих підрозділів;

• обґрунтування рішень щодо встановлення внутрішніх цін на товари та послуги;

• аналіз праці та заробітної плати;

• аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів;

• аналіз ефективності використання основних фондів;

• аналіз собівартості продукції;

• аналіз фінансового стану;

• виявлення і вимірювання внутрішніх резервів (на всіх стадіях виробничого процесу);

• випробовування оптимальності управлінських рішень (на всіх рівнях ієрархічної драбини).

Джерела інформації для експертної діагностики фінансово-господарського стану підприємства поділяються на облікові та позаоблікові.

До облікових джерел інформації відносяться:

• бухгалтерський облік та звітність;

• статистичний облік та Звітність;

• управлінський облік та звітність.

Позаоблікові джерела інформації:

• дані лабораторного та лікарсько-санітарного контролю;

• результати перевірок податкової служби;

• матеріали виробничих засідань, зборів трудового колективу;

• засоби масової інформації;

• внутрішні документи та листування зі сторонніми організаціями;

• відомості, отримані від особистого контакту з виконавцями.

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства не можливий без залучення відповідних планово-нормативних даних [34].

Методи діагностики доцільно класифікувати за такими ознаками:

1. За вираженням:

- кількісні методи: передбачають використання математичних, статистичних процедур;

- якісні методи: ґрунтуються на досвіді, знаннях, інтуїції, компетенціях суб'єктів діагностики тощо.

2. За формою відображення:

- фактологічні (лабораторний аналіз, контрольне придбання, контрольні заміри, хронометраж, інвентаризація, експертиза, експеримент);

- розрахунково-аналітичні (техніко-економічні розрахунки, аналітичне оцінювання, арифметична перевірка, економіко-математичне моделювання тощо);

- документальні (логічна перевірка, зустрічна перевірка документів, перевірка відображення у документації усіх операцій, схем консолідування даних і т. ін.).

3. За обґрунтуванням:

- теоретичні: абстрагування, ідеалізація, аксіоматика, індукція, дедукція, узагальнення, синтез;

- емпіричні: експеримент, експертиза, розрахунки, вимірювання, тести.

4. За кількістю критеріїв:

- монокритеріальні: ґрунтуються на дослідженні об'єкта за одним критерієм;

- полікритеріальні: передбачають дослідження об'єкта за системою критеріїв.

5. За характером досліджуваних взаємозв'язків:

- лінійні (симплексний метод, метод транспортної задачі);

- нелінійні (дисперсійний аналіз, динаміко-статистичний аналіз, кореляційно-регресійне моделювання, матричний метод).

6. За спрямуванням:

- методи прогнозної діагностики: спрямовані на діагностику майбутнього стану об'єкта у тактичному та стратегічному вимірах;

- методи поточної діагностики: передбачають здійснення діагностики сучасного стану досліджуваного об'єкта;

- методи ретроспективної діагностики: покликані оцінити стан та розвиток об'єкта у минулому.

7. За універсальністю:

- уніфіковані: можуть застосовуватись щодо будь-якого об'єкта діагностики;

- вузькоспеціалізовані: призначені для діагностики конкретних об'єктів.

8. За рівнем дослідження:

- аналіз: динамічний (трендовий), порівняльний, структурний (вертикальний), індексний, коефіцієнтний, факторний;

- синтез: прямий, елементно-теоретичний, структурно-генетичний.

9. За ступенем формалізування:

- неформалізовані (методи експертних оцінок, сценаріїв, психологічні, морфологічні, порівняльні, табличні, графічні);

- формалізовані (статистичні, бухгалтерські, економіко-математичні) тощо [33].

Методичне забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства є тим інструментарієм, що дає змогу завчасно виявити загрозу кризового стану, а при його настанні оцінити параметри, причини та загрози кризових явищ.

Cистема діагностики кризового стану та ймовірності банкрутства підприємства включає ряд етапів, які логічно продовжують один одного та дозволяють зробити висновок про існування загроз в діяльності підприємства та визначити ймовірність його банкрутства [37]:

- перший етап − аналіз ранніх ознак кризового стану підприємства;

- другий етап − економічна оцінка та аналіз бухгалтерського балансу підприємства. Аналіз бухгалтерської звітності включає аналіз всіх її форм, включаючи записку пояснення і підсумкову частину аудиторського висновку. В ході попереднього аналізу бухгалтерської звітності виявляється і оцінюється динаміка «хворих» статей звітності двох видів:

• що свідчать про крайню незадовільну роботу комерційної організації в звітному періоді і про те, що склалося в результаті цього поганому фінансовому положенні (непокриті збитки, прострочені кредити і позики і кредиторська заборгованість і тому подібне);

• що свідчать про певні недоліки в роботі організації, які у разі їх регулярного повторення в звітності декількох суміжних періодів можуть істотно відбитися на фінансовому положенні організації (прострочена дебіторська заборгованість, заборгованість, списана на фінансові результати, стягнуті з організації штрафи, пені, неустойки, негативний чистий грошовий потік і тому подібне).

Аналіз балансу може проводитися безпосередньо по бухгалтерському балансу або по агрегованому аналітичному балансу.

Етапи аналізу балансу.

I етап: аналіз динаміки і структури балансу

В ході аналізу доцільно визначити темпи зростання найбільш значущих статей (груп) балансу і порівняти отримані результати з темпами зростання виручки від продажів.

Важливим напрямом аналізу є вертикальний аналіз балансу, в ході якого оцінюються питома вага і структурна динаміка окремих груп і статей активу і пасиву балансу.

Баланс у разі ефективної діяльності підприємства задовольняє наступні умови:

1. валюта балансу в кінці звітного періоду збільшується в порівнянні з початком періоду, а темпи зростання її вищі за рівень інфляції, але не вище за темпи зростання виручки;

2. за інших рівних умов темпи зростання оборотних активів вищі, ніж темпи зростання внеоборотних активів і короткострокових зобов`язань;

3. розміри і темпи зростання довгострокових джерел фінансування (власного і довгострокового позикового капіталу) перевищують відповідні показники по внеоборотним активах;

4. частка власного капіталу у валюті балансу не нижче 50%;

5. розміри, частка і темпи зростання дебіторської і кредиторської заборгованості приблизно однакові;

6. у балансі відсутні непокриті збитки.

При аналізі балансу слід враховувати зміни в методології ведення обліку і в податковому законодавстві, а також положення облікової політики організації.

II етап: аналіз фінансової стійкості організації

Абсолютні показники фінансової стійкості:

• наявність реального власного капіталу (чистих активів);

• наявність власних оборотних коштів і чистого оборотного капіталу.

Відносні показники фінансової стійкості - це коефіцієнти фінансової стійкості (фінансової структури капіталу).

Система основних показників для аналізу фінансової стійкості:

1. Власний оборотний капітал (власні оборотні кошти): власний капітал - необоротні активи - поточні зобов'язання.

2. Чистий оборотний капітал: оборотними активами - поточні зобов'язання

3. Коефіцієнт автономії Ф.1 (ряд. 380/ ряд. 640), норма: > 0,5 Визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу, чим більше значення коефіцієнта, тим менша залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування

4. Коефіцієнт фінансової залежності Ф.1 (ряд. 640/ ряд. 380) – Показник обернений до коефіцієнта автономії; показує, яка сума загальної вартості майна підприємства припадає на 1 грн. власних коштів

5. Коефіцієнт маневреності власних засобів Ф. 1 (ряд. 380 – – ряд. 080) / ф. 1 ряд 380 Характеризує ступінь мобільності власних засобів підприємства

III етап: аналіз ліквідності балансу і платоспроможності підприємства.

Ліквідність балансу означає наявність оборотних коштів в розмірі, потенційно достатньому для погашення короткострокових зобов`язань. Ліквідність балансу є основою платоспроможності організації. Оцінка ліквідності балансу може проводитися різними методами, зокрема на основі розрахунку основних коефіцієнтів ліквідності. В розрахунок кожного з коефіцієнтів включаються певні групи оборотних активів, що розрізняються по ступеню ліквідності (тобто здатності трансформуватися в грошові кошти в ході виробничо-комерційного циклу).

IV етап: аналіз стану активів

В рамках аналізу бухгалтерського балансу необхідно провести аналіз складу, структури і ефективності використання внеоборотних і оборотних активів. Для оцінки ефективності оборотних активів застосовуються показники рентабельності і оборотності.

Для оцінки оборотності оборотних коштів в цілому можна рекомендувати наступні показники:

• Коефіцієнт оборотності оборотних коштів: коб = N / ОА ср, де N - виручка від продажів; ОА ср - середня величина оборотних активів.

• Період обороту оборотних коштів: По = ОА ср * Д / N, де Д - кількість днів в аналізованому періоді.

Аналіз динаміки, складу і структури внеоборотних активів по балансу повинен бути доповнений аналізом основних засобів.

V етап: аналіз ділової активності

Оцінка ділової активності може бути проведена по наступних напрямах:

1. по рівню ефективності використання ресурсів (рівню і динаміці фондовіддачі, продуктивності праці, рентабельності і інших показників). Найбільш важливі в цій групі - показники оборотності активів і капіталу;

2. по співвідношенню темпів зростання прибутку, обороту і авансованого капіталу. Ділова активність характеризується позитивно при дотриманні співвідношення:

ТРПДО > ТР N > ТРСВК > 100%

де ТРПДО - темп зростання прибутку до оподаткування (або до сплати податків і відсотків); ТР N - темп зростання обороту (виручки від продажів); ТРСВК - темп зростання авансованого капіталу (валюти балансу).

Залежність означає:

• економічний потенціал підприємства росте (масштаби діяльності збільшуються);

• об`єм продажів зростає вищими темпами в порівнянні із зростанням авансованого капіталу, тобто ресурси підприємства використовується ефективніше;

• прибуток зростає випереджаючими темпами, що свідчить про відносне зниження витрат. Дане співвідношення називається «Золотим правилом економіки підприємства».

3. за спеціальними показниками, що характеризують ділову активність (коефіцієнтам стійкості економічного зростання, здатності самофінансування, інвестиційної активності).

VI етап: діагностика фінансового стану підприємства

Найбільш поширеними підходами до діагностики фінансового стану є: оцінка можливості відновлення (втрати) платоспроможності і використання математичних моделей дискримінантів вірогідності банкрутства.

Для оцінки можливості відновлення (втрати) платоспроможності розраховуються два базові показники:

• коефіцієнт поточної ліквідності (нормативне значення 2,0);

• коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами (нормативне значення 0,1) [38].

• третій етап − аналіз фінансового стану підприємства за групами коефіцієнтів, які характеризують майновий стан, ліквідність та платоспроможність, фінансову стійкість, ділову активність та рентабельність діяльності (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1

Показники фінансової діяльності [Складено за 35,с.11-12 та 36 ]

Показник	Формула розрахунку
Рентабельність власного капіталу	(Прибуток/Власний капітал)*100%
Рентабельність всього капіталу	(Прибуток – відсотки за позиковий капітал/ Власний та позичковий капітал)*100%
Покриття видатків	Оборотні кошти – Змінні витрати
Ступінь заборгованості	(позичковий капітал/Власний капітал)*100%
Ступінь ліквідності	(Оборотний капітал / Короткострокові обов’язки)*100%
Доля власного капіталу	(Власний капітал/Загальний капітал)*100%
Оборотність складських запасів	(Об’єм товару випущеного в продаж/Період) / (Середні складські запаси /Період)
Коефіцієнт самофінансування	Грошовий потік / сума інвестицій
Фондовіддача	Чиста виручка / Основні виробничі фонди
Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами	Власні обігові кошти / Оборотні активи
Коефіцієнт фінансової залежності	Пасивні / Власний капітал
Коефіцієнт фінансової стійкості	(Власний капітал + Довгострокові зобов’язання) / / Пасиви

- четвертий етап − діагностика на основі бальних методів (рейтингової оцінки);

- п’ятий етап − дискримінантний аналіз (моделі Е.Альтмана, Спрінгейта, Р.Ліса, Конана і Гольдера, У.Бівера, Таффлера і Тішоу, Фулмера та інші).

Модель Альтмана являє собою алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, заснований на комплексному обліку найважливіших показників, що діагностують кризовий фінансовий стан. На основі обстеження підприємств-банкрутів, Альтман визначив коефіцієнти значимості окремих факторів в інтегральній оцінці можливості банкрутства. Дана модель має такий вигляд:

а)2-факторна модель оцінки вірогідності банкрутства підприємства. Вважається однією з простіших моделей прогнозування можливості банкрутства. Вона заснована на двох ключових показниках - коефіцієнті поточної ліквідності Кп і показникові частки позикових коштів Кз:

Z= - 0,3877 - 1,0736*Кп + 0,0579*Кз

Якщо результат виявляється від'ємним, то вірогідність банкрутства невелика. Позитивне значення Z вказує на високу імовірність банкрутства.

б) 5-факторна модель:

Z = 1,2*X1 + 1,4*X2 + 3,3*X3 + 0,6*X4 + 1,0*X5, де Z - інтегральний показник рівня загрози банкрутства; X1 - відношення оборотного капіталу до суми активів; X2 - відношення нерозподіленого прибутку до суми пасивів (рівень рентабельності капіталу); X3 - відношення операційного прибутку до суми пасивів (рівень прибутковості активів); X4 - відношення ринкової вартості акцій до заборгованості; X5 - відношення виручки до суми активів.

Результати численних розрахунків за моделлю Альтмана показали, що узагальнюючий показник може приймати значення в межах від -14 до 22. При цьому підприємства, для котрих Z≥2,99 потрапляють в число фінансово стійких, підприємства, для яких Z<1,81 є безумовно нестабільними, а інтервал від 1,81 до 2,99 складає зону невизначеності.

Модель Таффлера описує поведінку двох груп компаній: збанкрутілих і платоспроможних. Дана модель має наступний вигляд:

Z = 0,53*X1 + 0,13*X2 + 0,18*X3 + 0,16*X4, де Х1 - відношення операційного прибутку до короткострокових зобов'язань; Х2 - відношення обігових активів до суми зобов'язань підприємства; Х3 - відношення короткострокових зобов'язань до суми активів; Х4 - відношення виручки від реалізації до суми активів[40].

Якщо величина інтегрального показника більша за 0,3, це говорить про те, що у підприємства непогані довгострокові перспективи, а якщо менша за 0,2, то банкрутство є більш ніж вірогідним. Проміжок від 0,2 до 0,3 становить так звану „зону невизначеності".

Розглянуті вище моделі розроблені для аналізу фінансового стану відповідно до умов західних ринків і досить точно прогнозують фінансовий стан західних компаній. Незважаючи на ряд переваг цих моделей, в наших економічних умовах вони не дозволяють отримати достатньо точний та об'єктивний результат, що зумовлено нестабільністю діяльності вітчизняних підприємств, розходженням в обліку окремих показників, впливом інфляції на їх формування, невідповідністю балансової і ринкової вартості окремих активів та іншими чинниками [39, с.166]. Однією з проблем є відмінність фінансової звітності та бухгалтерського обліку від міжнародної практики, що не дає змоги найбільш точно спрогнозувати загрозу банкрутства підприємства. На сьогодні надзвичайно гострою є потреба в розробці вітчизняної моделі оцінки схильності підприємства до банкрутства, яка б враховувала особливості вітчизняного ринку і давала достатньо точну оцінку фінансового стану підприємства.

При використанні методів діагностики кризових явищ на підприємстві доцільно аналізувати всі показники його роботи, будувати моделі вірогідності банкрутства та проводити аналіз отриманих результатів.