зації економічного й політичного життя, в охороні прав громадян і т. д. Цим і зумовлений один із чинників значимості «Історії держави і права зарубіжних країн» для вищої юридичної освіти.

§2. Історія держави і права зарубіжних країн як навчальна дисципліна

Історія держави і права зарубіжних країн як навчальна дисципліна (навчальний предмет, курс) за своїм змістом, метою, завданнями, джерелами й літературою дещо відрізняється від науки історії держави і права зарубіжних країн.

2.1. Особливості історії держави і права зарубіжних країн як навчальної дисципліни

Навчальна дисципліна «Історія держави і права зарубіжних країн» має багато схожих рис з однойменною наукою, оскільки є концентрованим виразом змісту останньої. Водночас навчальна дисципліна, порівняно з наукою, має свої певні особливості.

По-перше, вона, як і наука, є також системою наукових знань про виникнення й розвиток держави і права в зарубіжних країнах, але ж не в повному, а в концентрованому обсязі, який визначається відповідними документами з організації навчальної роботи.

Згідно з ними на вивчення цієї дисципліни відводиться певна кількість годин (сьогодні за різними освітньо-професійними програмами це 162, 171, 190 годин), котрі у свою чергу розподіляються в певних пропорціях на аудиторні години й години самостійної роботи. При вирішенні питання, що з великого розмаїття наукових знань повинно перейти у зміст навчального предмета, потрібно, на нашу думку, виходити з того, що повнота і структурна впорядкованість змісту дисципліни, особливо такої «насиченої» конкретним матеріалом, як історія держави і права зарубіжних країн, не може ототожнюватися з однойменною наукою. Структура та зміст навчальної дисципліни має формуватися не за логікою функціонування тієї чи іншої науки, а за логікою формування в тих, хто навчається, передусім професійних якостей. При цьому науковий матеріал необхідно використовувати з урахуванням завдань навчальної дисципліни, відповідності змісту навчання до пізнавальних можливостей тих, хто навчається, часових лімітів навчання, профілю підготовки спеціалістів.

По-друге, завдання дисциплін вужчі, ніж ті, що стоять перед наукою. Навчальна дисципліна націлена на те, щоб студенти, курсанти, слухачі накопичили певну суму знань

зпроблем виникнення, розвитку та функціонування державних і правових інститутів у зарубіжних країнах, виробили певні навички й уміння аналізу, оцінки фактів, подій та явищ минулого, їх використання в сучасних умовах. Тобто мета, завдання, котрі стоять перед дисципліною, мають передусім навчальний, дидактичний характер.

По-третє, наявність у навчальній дисципліні більш жорстких, ніж у науці, міждисциплінарних зв’язків. Це випливає з того, що майбутній юрист повинен засвоїти знання

зусіх предметів комплексно, а не окремо. Тому в структурно-логічній схемі викладання дисциплін між ними передбачено взаємозв’язок і спадкоємність.

При визначенні змісту навчального матеріалу ми виходимо з наявності синхронного (горизонтального) взаємозв’язку історії держави і права зарубіжних країн передусім із двома навчальними дисциплінами: історією держави і права України й теорією дер-

жави і права. Урахування цих взаємозв’язків дозволяє реалізувати принцип єдності національного й загальнолюдського при висвітленні спільного та особливого в процесах державотворення і правотворчості в різних країнах, з’ясувати об’єктивну роль своєї держави в контексті європейського та світового розвитку. Водночас використання зв’язків між цими двома історико-правовими дисциплінами допомагає уникнути повторів у навчанні. Зокрема, ми майже не розглядаємо державно-правові інститути Австрії, Росії та СРСР, коли у їх складі знаходились українські території. Що стосується теорії

16

держави і права, то при всіх об’єктивно наявних відмінностях у підходах та методах вивчення державно-правових явищ, інститутів та установ у теорії і історії держави і права є багато спільного: 1) обидві ці дисципліни, акцентуючи увагу на минулому в розвитку держави і права, не залишають поза увагою й сьогодення; 2) приділяючи значну увагу причинам та умовам зародження держави і права, вони в той же час центральне місце відводять закономірностям їх розвитку; 3) досліджуючи процес виникнення, становлення і розвитку держави і права в цілому, вони водночас тримають у полі зору і процес розвитку держави і права окремих країн.

Діахронний (вертикальний) взаємозв’язок історії держави і права зарубіжних країн з іншими навчальними курсами виявляється в тому, що вона є вихідною для галузевих юридичних дисциплін, оскільки висвітлює історичні підвалини тієї чи іншої галузі права, ознайомлює тих, хто навчається, з понятійно-категоріальним апаратом окремих її інститутів. У пропонованому нами навчальному курсі значна увага приділена проблемам становлення й розвитку таких галузей права, як державне (конституційне), цивільне та суміжні з ним галузі права, кримінальне право та процес.

2.2. Система навчального курсу, його програмне забезпечення

Система навчального курсу «Історія держави і права зарубіжних країн», її зміст і взаємозв’язок з іншими навчальними дисциплінами визначається відповідними нормативними документами з організації навчального процесу у вищих закладах юридичної освіти ІІІ—IV рівня акредитації. Серед них: освітньо-професійні програми (ОПП), навчальні плани закладу освіти, навчальні програми дисципліни. З перелічених документів до тих, хто навчається, безпосереднє відношення має навчальна програма дисципліни, оскільки оцінка знань, умінь та навичок кожного з них здійснюється залежно від рівня опанування ними програмного матеріалу. Тому зазначений документ має бути «відкритим» для ознайомлення як у процесі навчання (у бібліотеці, на кафедрі тощо), так і для використання в процесі проміжних та підсумкових контрольних заходів (іспитів).

Навчальна програма нормативної (є ще вибіркові) дисципліни є складовою державного стандарту освіти. Вона складається з таких компонентів:

―пояснювальна записка, яка містить інформацію щодо місця, значення, завдань навчальної дисципліни та вимог до знань і вмінь, що їх необхідно набути в процесі навчання;

―загальний зміст програми, у котрому розкривається структура й тематичний зміст навчальної дисципліни;

―перелік основної й додаткової літератури.

На відміну від колишніх радянських часів, коли всі навчальні заклади мали неухильно дотримуватися однієї єдиної «типової» навчальної програми, сьогодні в цьому питанні існує певна свобода, котра дає можливість фахівцям з історії держави і права зарубіжних країн або дотримуватись традиційного погляду на структурну побудову та зміст програми, або ж висувати альтернативні варіанти.

До останніх ми зараховуємо й себе, пропонуючи власне бачення структури та змісту цього документа (Додаток А). Його відмінність від традиційного полягає у спробі використати замість:

—країнознавчо-хронологічного підходу до викладу матеріалу, який по суті відображає «історію зарубіжних країн з їх державою і правом», проблемно-порівняльний, котрий більше сприяє висвітленню саме «узагальнюючої історії держави і права» зарубіжних країн;

—чотирьохланкової структури програми, в основі котрої лежить періодизація історії держави і права за суспільно-економічними формаціями (рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична держава і право), — двохланкову (держава і право кас- тово-станового та громадянського суспільств), що запропонована нами;

17

— звичайного (тематичного) дидактично-методичного підходу структурування програмного матеріалу, — модульний, який дає можливість розглядати систему форм та методів організації навчального процесу з дисципліни як завершену сукупність змістових модулів.

Застосування модульної системи дозволяє інтегрувати й диференціювати зміст навчання шляхом угруповання кількох тем навчального матеріалу в одному блоці — модулі, що забезпечує скорочення курсу навчання без особливого збитку для повноти викладу та глибини засвоєння навчального матеріалу, запобігає повторів, а відтак заощаджуює відведений для опанування дисципліни час. Наявний досвід використання модульної системи навчання в багатьох вищих навчальних закладах нашої країни показує, що вона, особливо після приєднання України до Болонського процесу, стала впроваджуватися, зокрема, через скорочення аудиторного навантаження тих, хто навчається, і переносу центру ваги на самостійну роботу.

Серед загальних вимог до змісту навчальних програм, форм та методів організації навчального процесу з дисципліни за модульною системою основною є правильність модулювання. Воно має спиратися на розуміння навчального модуля як логічно завершеної частини навчального матеріалу, що його мають цілісно сприймати й засвоювати ті, хто навчається. При цьому «відокремлення» такого матеріалу повинно здійснюватися не стільки за формальними, скільки за змістовими ознаками. Слід визнати, що в попередньому виданні цього посібника останню вимогу ми повною мірою не врахували і тому модулі виявилися формально визначеними, занадто дрібними. Цей чинник та слушні зауваження фахівців зумовили зміни, котрі ми внесли при модульному структуруванні навчального матеріалу в пропонованому посібнику.

Виходячи з того, що основною метою цієї навчальної дисципліни є не отримання певного набору знань про конкретні факти, події, явища, а формування в тих, хто навчається навичок історичного мислення на основі узагальнення історико-правового матеріалу через призму специфічних обставин певних історичних періодів, увесь навчальний матеріал поділений на два великих модулі. В основу такого поділу покладено запропоновану нами періодизацію історії держави і права, де змістовим критерієм визначено соціально-політичний тип суспільства:

Модуль 1. «Держава і право кастово-станового суспільства»; Модуль 2. «Держава і право громадянського суспільства».

Таке структурування навчального матеріалу сприятиме формуванню в тих, хто навчається, знань про державу і право кожного з зазначених суспільств, усвідомленню різниці між ними як такими, що мають різну соціальну сутність, і відповідно, різне соціальне призначення, зрозуміти й оцінити особливості сучасної держави і права, перспективи її розвитку.

Вдаючись до таких дій, ми ризикуємо натрапити на критику з боку тих, хто вважатиме ці модулі занадто великими. Але у практиці організації навчання за модульною системою часто використовується поділ великого модуля на менші за обсягом блоки навчального матеріалу — підмодулі, котрі дають можливість тим, хто навчається, просуватися у напрямку кінцевої дидактичної мети шляхом засвоєння окремих порцій навчального матеріалу.

З огляду на вищезазначене модульна структура пропонованої нами навчальної програми «Історії держави і права зарубіжних країн» матиме такий загальний вигляд:

Модуль 1. «Держава і право кастово-станового суспільства»

Підмодуль 1.1. «Держава і право країн стародавніх цивілізацій» Підмодуль 1.2. «Держава і право країн середньовічних цивілізацій»

Модуль 2. «Держава і право громадянського суспільства».

Підмодуль 2.1. «Держава в країнах західної цивілізації» Підмодуль 2.2. «Право в країнах західної цивілізації» Підмодуль 2.3. «Держава і право в країнах східної цивілізації»

18

При проектуванні модулів та підмодулів ми виходили з того, що вони мають бути компактно структуровані, методично забезпечені, змістовно-інформаційно наповнені на основі таких принципів навчання, як професійне спрямування, проблемність, інтег-

ративність змісту й форм навчальної діяльності тих, хто навчається.

Реалізація принципу професійного спрямування при вивченні історії держави і права зарубіжних країн передбачає насамперед відбір навчального матеріалу з урахуванням профілю вищого навчального закладу, майбутньої спеціальності його випускників; принцип проблемності — постановку та вирішення укрупнених та узагальнених проблем, котрі б висвітлювали європейські або всесвітньо значущі явища в історії держави і права, що мають цінність для світової правової культури в цілому і для України зокрема; принцип інтегративності — тісний взаємозв’язок історії держави і права зарубіжних країн з іншими навчальними дисциплінами, який забезпечує синтез, наступність та безперервність отриманих знань.

Виходячи з розуміння того, що теорія держави і права є базовою дисципліною всієї юридичної освіти, ми здійснили спробу структурувати програмний матеріал так, щоб була можливість розглянути історичний розвиток державно-правових інститутів через призму таких ключовихпроблемтеоріїдержавиіправа, якпоходженнядержави, формадержави та окремі її елементи, сутність, функції й механізм держави; форми (джерела) права, правові відносини, їх суб’єкти на різних історичних етапах; світові правові сім’ї, їх виникнення й розвиток; галузіправатаправовіінститутиврізнихкраїнахуїхісторичномурозвиткутощо.

Реалізація навчальної програми дисципліни потребує відповідної системи дидакти- чно-методичних засобів опанування її матеріалу. Складові цієї системи зазвичай визначаються іншим нормативним документом вищого закладу освіти — робочою навчальною програмою дисципліни. В ній зокрема відображається конкретний зміст навчальної дисципліни, послідовність та організаційно-методичні форми її вивчення, обсяг часу на різні види навчальної роботи, засоби і форми поточного, проміжного та підсумкового контролю. До робочої програми входять:

―тематичний план [структура залікового кредиту] (див. у додатку А);

―пакет методичних матеріалів для проведення поточного та підсумкового конт-

ролю (Додатки Б, В);

―тематика й методичні рекомендації підготовки курсових робіт (Додаток Д);

―перелік навчально-методичної та фахової літератури (Додаток Е);

―технічних засобів навчання тощо.

Досягти ефективності в управлінні процесом засвоєння матеріалу можливо за умов своєчасного інформування викладача тими, хто навчається, як вони сприймають, розуміють навчальний матеріал. Як показує практика, ефективною формою контролю є рейтингова система оцінки знань, умінь та навичок, сутність котрої полягає в тому, що навчальна робота студентів оцінюється за багатобальною шкалою.

Рейтингова система оцінки знань, вмінь та навичок порівняно з наявною і понині у вищих закладах освіти чотирибальною (на відміну від дванадцятибальної в середньоосвітній школі) системою оцінювання більше сприяє:

―розширенню діапазону оцінки знань, умінь та навичок;

―стимулюванню мотиваційного компонента навчання через чітке усвідомлення тими, хто навчається, кінцевого результату їх праці, оцінка котрої залежить не від суб’єктивної волі викладача, а від кількості набраних упродовж усього періоду вивчення дисципліни балів;

―створенню умов для ритмічної роботи студентів упродовж усього періоду навчання;

―індивідуалізації навчання, розширенню меж самостійної роботи тих, хтонавчається;

―уведенню справжньої змагальності в навчальний процес;

―виявленню серед студентів тих осіб, які мають нахил до науково-педагогічної діяльності, створенню резерву кадрів викладачів;

―формуванню персонального складу студентських груп для подальшого навчання

внавчальних закладах зі ступеневою освітою тощо.

19