Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Mignar_ekon-provo-Dahno.pdf
Скачиваний:
36
Добавлен:
20.03.2015
Размер:
2.97 Mб
Скачать

%, підтримувати певний рівень соціального захисту широких верств населення тощо.

У процесі прийняття керівними органами МВФ та Світового банку рішень обов’язкового характеру тривалий час застосовувався принцип «зваженого голосування». Це означало, що кількість голосів державчленів залежала від розміру капіталу, вкладеного відповідною державою. Фактично країни «Групи десяти» (США та інші розвинені країни) мали необхідну кількість голосів для прийняття потрібних їм рішень.

З огляду на зазначене та інші чинники Радянський Союз не брав участі в діяльності МВФ та Світового банку. Після розпаду СРСР колишні його суб’єкти у 1992 р. увійшли (за винятком Азербайджану) до МВФ, розраховуючи на одержання від нього валютних позик, а також на сприяння у відкладенні оплати боргів колишнього СРСР.

До речі, свого часу відносини між країнамиучасницями РЕВ базувалися на перевідному карбованці, а також на національних валютах країн колишнього соціалістичного табору.

Міжнародні організації та фонди, які причетні до міжнародних валютних відносин, за регіональною ознакою розподіляються на п’ять груп: Європи, Азії, Африки, Латинської Америки, арабських країн.

Організації та фонди ООН становлять окрему групу глобального масштабу.

Країни світу постійно працюють над удосконаленням своїх валютних систем і пошуком найефективніших форм координації своєї валютної політики.

Міжнародні кредитні організації та фонди створюються на основі угод, укладених відповідними державами і функціонують на основі міжнародно-правових аспектів. Такі організації та фонди, як правило, мають міжнародно-правову суб’єктність і від свого імені укладають договори як з країнами-учасницями, так і з іншими державами та міжнародними організаціями.

11.3. Європейська валютна система

Європейську валютну систему (European Monetary System) створили країни—члени Європейського Співтовариства в 1979 р. У той час до його складу входили дев’ять держав. Система була покликана забезпечити валютну стабільність шляхом накладання обмежень на коливання валютних курсів [21, 487].

175

Розглядувана система складається з трьох основних елементів: європейської валютної одиниці (ЕКЮ) (European Currency Unit — ECU), яку використовували у валютних операціях Європейського Співтовариства, механізму обмінного курсу (МОК) (Exchange Rate Mechanism — ERM), згідно з яким країни—члени,

що брали в ньому участь, погоджувались утримувати коливання валюти в обумовлених межах, та Європейського валютного фон-

ду співробітництва (ЄВФС) (European Monetary Cooperation Fund — EMCF), до завдань якого належали емісія ЕКЮ і нагляд за МОК.

Голова Комісії європейських співтовариств Жак Делор у 1989 р. запропонував створити Економічний і валютний союз (ЕВС) (Economic and Monetary Union — EMU). Цю ідею було зафіксо-

вано в Маастрихтській угоді 1992 р. про створення ЄС. Для реалізації цієї угоди було створено Європейський валютний інститут

(European Monetary Institute), завдання якого полягало в коорди-

нації економічної та валютної політики ЄС, Європейський центральний банк (European Central Bank) з метою керування цією політикою, а також запроваджено єдину європейську валюту — євро.

1 липня 1998 р. було створено Європейський центральний банк і Європейську систему центральних банків. З 1999 р. нова валюта євро була запроваджена у безготівкових розрахунках. Екю припинило своє існування. Остаточний перехід до єдиної валюти євро відбувався з 1 січня 2002 р. по 30 червня 2002 р. З 1 січня 2002 р. (Е-day) євро стало єдиною законною валютою на території Європейського валютного союзу. Національні валюти обміняли на євро 12 країн ЄС. Осторонь залишилися Велика Британія, Швеція, Данія. На референдумі 2003 р. більшість шведських виборців проголосували проти запровадження у країні євро.

11.4.Міжнародні валютно-кредитні відносини

Усфері міжнародного економічного співробітництва валют-

но-кредитні відносини поділяються на чотири великі групи:

• торговельні та платіжні угоди, які передбачають виконання

кредитних операцій на основі довгострокового клірингу;

• угодипроекономічнетапромислово-технічнеспівробітництво;

• міждержавні угоди про поставки товарів на компенсаційній

основі;

• спеціальні кредитні угоди.

176

Коротко розглянемо міжнародно-правові аспекти у валютній сфері, які укладаються державами, але призначаються для врегулювання відповідної діяльності.

У темі 7 вже згадувались дві оттавські конвенції 1988 р.: про міжнародний факторинг і міжнародний лізинг. У 1988 р. було укладено Ньюйоркську конвенцію ООН про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі. У Женеві 7 червня 1930 р. було укладено конвенцію, мета якої — вирішувати окремі колізії щодо законів про перевідні та прості векселі, а також конвенцію про уніфікований закон з переказних і простих векселів.

Верховна Рада України своїми законами від 6 липня 1999 р. № 827-XIV і № 826-XIV приєднала Україну до зазначених женевських конвенцій.

Згодом, а саме 19 березня 1931 р., у Женеві було укладено конвенцію, що мала на меті вирішити окремі колізії законів про чеки.

Велику кількість правил і керівництв (що мають факультативну силу) з правового забезпечення міжнародних фінансових розрахунків розроблено в межах Міжнародної торговельної палати (МТП), що розміщується в Парижі. Наведемо основні

зних.

Уніфіковані правила і звичаї для документальних акредити-

вів (1988 р.).

Керівні зауваження до стандартних форм документарного кредиту (документ МТП № 416).

Стандартні заявки на документарний кредит та керівні зауваження для заявників на кредит (документ МТП № 416А).

Міжнародні правила з інкассо (1978 р.).

Уніфіковані правила з інкассо (редакція 1995 р.; набрали чинності 01.01.96; документ МТП № 522).

Уніфіковані правила для договірних гарантій (1978 р.).

Уніфіковані правила для гарантій з вимог (документ МТП № 458).

Спеціальні міждержавні кредитні угоди передбачають надання державою-кредитором (позикодавцем) державі-боржниці (позикоодержувачу) певної грошової суми у кредит. У цих угодах визначаються сума позики, відсоткова ставка, строк повернення позики тощо.

Держави-кредитори часто вимагають призначення гаранта щодо іноземних кредитів.

177

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.Поняття «конвертація валют».

2.Поняття «світова валютна система».

3.Золотовалютний стандарт.

4.Спеціальні правила запозичення.

5.Європейська валютна система.

6.Міжнародні валютно-кредитні відносини.

7.Принципи Паризької валютної системи.

8.Генуезька валютна система.

9.Механізм дії Бреттон-Вудської валютної системи.

10.Ямайська валютна система.

11.Коли у ЄС настав «Е-day»?

178

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]