Атомн практ,частина 2
.pdfКИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Н.П. ХАРЧЕНКО, В.Є. КОРОНОВСЬКИЙ
АТОМНА ФІЗИКА ФІЗИЧНИЙ ПРАКТИКУМ
ЧАСТИНА ІІ
КИЇВ – 2011
УДК 535
ББК 22.343
Рецензент доктор фіз.-мат. наук, Г. С. Фелінський
Рекомендовано до друку вченою радою радіофізичного факультету (протокол №3 від 21 березня 2011)
Харченко Н.П., Короновський В.Є.
Навчальний посібник
УДК 535
ББК 22.343
©Харченко Н.П., Короновський В.Є. 2011
©Видавнича лабораторія радіофізичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка
2
Лабораторна робота №1-2
Дифракція електронів
Мета роботи:
1 Ознайомитись з методом Дебая – Шерера при дослідженні дифракції електронів.
2. Визначити відстань між атомними площинами, на яких відбувається дифракція електронів у графіті.
Обладнання:
Електронно-дифракційний апарат зі штативом. Джерело живлення, високовольтне, 0-10 кВ. Високоомний резистор, 10 Мом.
З’єднувальний шнур, 30 кВ, l = 500 мм. Джерело енергії. 0…600 В. Штангенциркуль з ноніусом, пластмасовий. З’єднувальний шнур, l = 250 мм, червоний. З’єднувальний шнур, l = 250 мм, синій. З’єднувальний шнур, l = 250 мм, червоний. З’єднувальний шнур, l = 250 мм, жовтий. З’єднувальний шнур, l = 250 мм, синій. З’єднувальний шнур, l = 250 мм, чорний.
Принцип:
Електрони дифрагують на полікристалічній плівці графіту, на флуоресцентному екрані з’являються кільця інтерференції. Міжплощинна відстань у графіті розраховується, виходячи з діаметру кілець і прискорюючої напруги.
Основні теоретичні відомості.
За гіпотезою де Бройля, для пояснення явищ дифракції електронів вводиться поняття довжини хвилі λ електрона, що залежить від імпульсу:
λ = |
h |
(1) |
|
p |
|||
|
|
де h = 6,625·10-34 Дж·с - стала Планка.
Імпульс розраховується зі швидкості υ електронів при прискорюючій напрузі UA:
1 |
mu2 = |
p2 |
= e ×U A . |
(2) |
|
2 |
2m |
||||
|
|
|
Таким чином, довжина хвилі де Бройля в нерелятивиському виді:
l = |
|
h |
= |
150 |
´10−10 м, |
(3) |
|
|
|
||||
|
|
2me ×U A |
|
U A |
|
|
де e = 1,602·10-19 Кл; m = 9,109·10-31 кг (маса електрона). |
|
|||||
В даній роботі досліджується |
дифракція електронів |
на полікристалічній |
графітовій плівці методом Дебая – Шерера. Полікристалічна плівка складається з великої кількості маленьких кристаликів. Нехай пучок електронів падає на напилену на платівку полікристалічну графітову плівку. При розсіюванні електронів на
3
кожному з цих кристаликів, відбувається дифракція електронів (рис.1). Оскільки окремі кристалики розташовані в полікристалічній плівці хаотично, то інтерференційна картина на екрані буде спостерігатися у вигляді концентричних кілець (рис.1). Інтерференційний максимум виникає за умови, яка визначається формулою Вульфа-Брегга
2d × sinq = n |
150 U |
, |
|
(4) |
де d - відстань між атомними площинами в |
ангстремах, θ – брегівський |
кут |
(ковзний кут між пучком електронів і площинами гратки), n -порядок максимума, U- прискорюючий потенціал у вольтах. При великих U (U > 10 кеВ ) довжина хвилі де Бройля мала (l < 0,12Å ), тому θ < 0,03 радіана і sinθ tgθ θ. Кут θ досить просто
знайти, знаючи радіуси кілець r і відстань від кристала до екрана L . З рис.1 видно, що tg 2θ = r / L sin2θ = 2 sinθ cosθ 2 sinθ .
|
а) |
|
|
б) |
|
|
|
r |
|
електрони |
|
2θ |
кристалик |
|
|
|
|
||
θ |
|
|
електрони |
2θ |
кристалик |
L |
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
екран або фотоплатівка |
r |
|
|
|
|
Рис. 1 Бреггівська дифракція електронів на окремих кристаликах.
Підставляючи значення sinθ у формулу Вульфа-Брегга, отримаємо залежність радіуса дифракційного кільця від L,d , i U
r = n |
L |
|
|
150 |
. |
(5) |
|
d |
|
|
|||||
|
|
|
U |
|
|||
Враховуючи, що в даній схемі α = 2θ , L = 2R , де |
R = 65 мм - радіус скляного балону, |
||||||
отримуємо формулу для радіусів кілець в нашій схемі: |
|||||||
r = |
2R |
nλ . |
(6) |
||||
|
|||||||
|
|
|
d |
|
Експериментальна установка.
Зібрати експериментальну установку, як показано на Рис.2 (а, б). З’єднати виходи електронно-дифракційного апарату з джерелом енергії (Рис. 2). Підключити високовольтне джерело живлення до аноду G3, використовуючи захисний резистор на 10 МОм.
4
Рис.2(а): Експериментальна установка для спостереження дифракції електронів.
Рис.2(б): Схема експериментальної установки для спостереження дифракції електронів.
5
Рис. 3: Установка і джерело живлення для електронно-дифракційного апарату.
Виставити таку напругу на електроді Венельта G1 і напругу на сітці 4 (G4) і G3, щоб з’явились чіткі дифракційні кільця. Напруга на аноді виводиться на дисплей високовольтного джерела живлення. Визначити діаметр дифракційних кілець, вимірюючи штангенциркулем внутрішній і зовнішній край кілець (у темній кімнаті), і підрахувати середнє значення.
ХІД РОБОТИ
1. Виміряти діаметри дифракційних кілець при різних значеннях прискорюючої напруги. Намалювати графік залежності радіусів кілець від довжини хвилі електрона
r = f (λ ) ; n = 1, 2, 3 .
2. Знаючи прискорючу напругу на аноді, за формулою (3) розрахувати довжину хвилі де Бройля для електронів. Записати дані в таблицю:
Таблиця 1.
λ, пм |
U A , кВ |
|
|
|
|
|
|
|
|
3. З графіка, або методом найменших квадратів отримати значення кутового коефіцієнта прямої r = f (λ); n = 1, 2,3 . Розрахувати значення міжплощинних відстаней
за формулою (6) і порівняти зі значеннями міжплощинних відстаней для графіту, отриманими з рентгеноструктурного аналізу (додаток №1). Оцінити похибки експериментальних результатів.
6
Зауваження.
Число кілець інтерференції вищого порядку набагато нижче числа кілець першого порядку. Кільця вищого порядку слабші за інтенсивністю. В таблиці 2 приведено значення радіусів кілець та інтерференційні порядки для різних атомних площин. Наприклад, кільце другого порядку для міжплощинної відстані d2 можна
розрізнити, а кільце 2,3-ого порядків для d3 - не проявляється.
Радіуси (в мм), розраховані за допомогою виразу (6) для кілець інтерференції, що з’являються при U A = 7 кВ для різних площин представлені в таблиці 2.
Таблиця 2.
|
n = 1 |
n = 2 |
n = 3 |
n = 4 |
d1 |
8,9 |
17,7 |
26,1 |
34,1 |
|
|
|
|
|
d2 |
15,4 |
29,9 |
|
|
|
|
|
|
|
d3 |
23,2 |
|
|
|
|
|
|
|
|
d4 |
31,0 |
|
|
|
|
|
|
|
|
d5 |
38,5 |
|
|
|
|
|
|
|
|
Спостереження кілець вищого порядку в лабораторних умовах і контрасне зображення системи кілець залежить від напруг, що подаються на G1 і G2.
Яскрава пляма в центрі екрану може пошкодити флуоресцентний шар трубки. Для запобігання цього рекомендується знизити інтенсивність подачі світла одразу після зняття результатів.
4.Виключити установку за правилами техніки безпеки.
Додаток№1.
а)
Рис.4 Кристалічна гратка графіту (а); площини графіту для перших двох кілець інтерференції (б).
7
Рис. 5 Міжплощинні відстані в графіті.
d1 = 213 пм |
d2 = 123 пм |
d3 = 80,5 пм |
|
d4 = 59,1 пм |
d5 = 46,5 пм |
Додаток№2.
Для спрощення проведення обчислень наведених у роботі завдань, в атомному практикумі є можливість використовувати комп’ютерну програму до Лабораторної роботи “Дифракція електронів”.
Контрольні питання
1.Що таке рівняння Лауе?
1. Записати умову Брегга-Вульфа у векторному вигляді.
2.Як змінюється довжина хвилі де-Бройля зі збільшенням прискорюючої напруги?
3.Чому зі збільшенням прискорюючої напруги картина на екрані змінюється?
4.Пояснити суть методу Дебая – Шерера при дослідженні дифракції електронів.
Лабораторна робота №10-2 Електронний парамагнітний резонанс
Мета роботи: Визначення g-фактора вільного електрона методом електронного парамагнітного резонансу.
Обладнання: резонатор з польовими котушками, блок живлення, управляючий елемент ЕПР, двоканальний осцилограф, цифровий мультиметр, адаптер, з’єднуючі дроти.
8
а
б |
в |
г |
Рис. 1. Експериментальна установка для вивчення ЕПР і її компоненти: а - експериментальна установка, б - блок живлення, в - управляючий елемент ЕПР, г – резонатор.
Основні теоретичні відомості.
У атомів, що знаходяться в магнітному полі, відбувається розщеплення їх енергетичних рівнів на кілька підрівнів. Спонтанні переходи між рівнями з випромінюванням в області низьких частот малоймовірні. Проте можуть відбуватися вимушені переходи під впливом зовнішнього електромагнітного поля. Необхідною умовою цього є співпадіння частоти електромагнітного поля з частотою квантового переходу. При цьому можна спостерігати явище поглинання енергії електромагнітного поля, яке називають магнітним резонансом.
В залежності від типу магнітних моментів розрізняють електронний парамагнітний (спіновий) резонанс (ЕПР) і ядерний магнітний резонанс (ЯМР).
Під електронним парамагнітним резонансом розуміють резонансне поглинання електромагнітної енергії речовинами, що мають парамагнітні частинки.
Парамагнітними частинками, зокрема, є:
1)атоми і молекули з непарним числом електронів (наприклад, атоми азоту, гідрогену, молекули NO);
2)вільні радикали хімічних сполук з неспареними електронами (наприклад, СН3);
3)іони з частково заповненими внутрішніми оболонками (наприклад, іони перехідних елементів);
4)електрони провідності в металах і напівпровідниках.
Впостійному магнітному полі B рівні енергії парамагнітної частинки,
наприклад, атома зі спіном S і магнітним моментом |
µ , розщеплюються на 2S + 1 |
підрівнів, що розрізняються по енергії на величину |
|
E = 2μ B . |
(1) |
9
Рис. 2. Просторове квантування спінів S у магнітному полі H і розщеплення енергетичних рівнів: а – вільного електрона, б – парамагнітної
частинки з кількома електронами зі спіном S = 1, в |
– зі спіном S = |
5 |
. |
||||||||||||||
|
|||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
2 |
|
||
У найпростішому випадку вільного електрона при |
S = |
1 |
|
(Рис. 2(а)), магнітний |
|||||||||||||
|
|||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
2 |
|
|
|
|
|
|
момент визначається як: |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
μ = gS μB mS , |
|
|
|
(2) |
|||||||||||
де |
|
J (J + 1) + S (S + 1) − L(L + 1) |
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
gS |
= 1+ |
= 2,0023 |
- |
|
|
|
|
|
|
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||
|
|
|
2J (J + 1) |
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
g - фактор вільного електрона, |
μ |
B |
— магнетон Бора, |
m = ± |
1 |
(магнітне спінове |
|||||||||||
|
|||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
S |
2 |
|
|
|
|||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
квантове число). У |
магнітному |
полі |
енергія E електрона |
може приймати два |
|||||||||||||
значення: |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
E = − |
1 |
g μ B |
|
|
|
|
|
|
|
||||||
|
|
|
|
|
|
|
(3) |
||||||||||
|
1 |
|
|
2 |
|
S B |
|
|
|
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
і |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
E2 |
= + |
1 |
gS μB B . |
|
|
|
(4) |
||||||||
|
|
|
|
|
|
||||||||||||
|
|
|
|
|
2 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
Переходи між магнітними підрівнями можливі, коли квант електромагнітної |
|||||||||||||||||
енергії ω дорівнює різниці енергій |
|
|
E між ними: |
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
|
|
ω = E = gS μBB = 2μBB . |
|
|
|
(5) |
|||||||||||
Перехід електрона з одного підрівня на інший відбувається з одночасною |
|||||||||||||||||
зміною напрямку спіна (магнітодипольний перехід ): |
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||
|
|
|
|
|
mS |
= ±1 . |
|
|
|
|
(6) |
10