Господарське право (Вінник Оксана Марянівна)
.pdfНезаперечна також роль локальних нормативних актів і договорів у регулюванні відносин приватизації. До таких правових документів слід віднести:
план приватизації підприємства або план розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, що розробляється комісією з приватизації, яка утворюється після прийняття рішення державним органом приватизації про приватизацію державного підприємства; відповідно до цього плану здійснюється приватизація майна конкретного державного підприємства або продаж/розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, створеного на базі майна державного підприємства;
угоди приватизації - договори, що опосередковують відносини приватизації між її учасниками, провідна роль серед яких належить договорам купівлі-продажу державного майна у процесі його приватизації;
установчі (рішення державного органу приватизації про перетворення державного підприємства на відкрите акціонерне товариства, статут останнього) та внутрішні документи (положення про фонди, органи управління та контролю тощо) відкритих акціонерних товариств, створених на базі майна державних підприємств у процесі їх приватизації;
установчі документи господарських товариств, створених громадянами та/ або господарськими організаціями для спільної участі в приватизації майна певного державного підприємства.
Згадані нормативно-правові акти (насамперед закони) визначають мету, принципи, об'єкти, суб'єкти, способи приватизації, вимоги до угод приватизації, відповідальність за порушення вимог приватизаційного законодавства та угод приватизації.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону «Про приватизацію державного майна», до об'єктів права державної власності, що підлягають приватизації, належать:
1)цілісні майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів;
2)об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;
3)акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств
та інших об'єднань; 4) земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають
приватизації.
Третя з названих категорій об'єктів на нинішньому етапі приватизаційного процесу в Україні (приватизація великих і стратегічно важливих підприємств) є основним об'єктом приватизації.
Проте не все державне майно може бути об'єктом приватизації. Насамперед це стосується майна, що має загальнодержавне значення, зокрема:
•об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, її обороноздатність, економічну незалежність, а також об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу державного суверенітету України;
•об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей;
•об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв;
•об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому.
Розгорнутий перелік таких об'єктів дається в ч. 2 ст. 5 Закону «Про приватизацію державного майна» та Законі від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», в який щорічно вносяться зміни.
Суб'єктами приватизації, відповідно до ст. 6 Закону «Про приватизацію державного майна», є:
•державні органи приватизації;
•покупці (їх представники);
•посередники.
До системи державних органів приватизації належать: Фонд державного майна (ФДМ) України, його регіональні відділення та представництва, органи приватизації в Автономній Республіці Крим.
На державні органи приватизації покладено виконання функцій власника державного майна у процесі його приватизації, в тому числі здійснення у межах наданої компетенції повноважень щодо:
•зміни організаційно-правової форми державних унітарних підприємств;
•створення комісій з приватизації;
•затвердження планів приватизації майна, що перебуває в державній власності, та планів розміщення акцій ВАТ у процесі приватизації;
•укладання угод приватизації, в тому числі договорів купівлі-продажу державного майна в процесі його приватизації;
•контролю виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна, включаючи й умови післяприватизаційної експлуатації підприємств
•та ін.
Покупцями в процесі приватизації можуть бути особи, перехід права власності до яких може забезпечити досягнення цілей приватизації. Ст. 6 Закону «Про приватизацію державного майна серед потенційних покупців зазначає:
•громадян України (крім працівників державних органів приватизації), іноземних громадян, осіб без громадянства; у разі спільної участі кількох (багатьох) громадян (у тому числі членів трудового колективу державного підприємства) в приватизації одного об'єкта вони мають створити господарське товариство;
•юридичних осіб, зареєстрованих на території України (крім органів державної влади та юридичних осіб, у майні яких частка державної власності перевищує 25%);
•юридичних осіб інших держав (підприємств та організацій, створених відповідно до вимог законодавства іншої держави).
Державна програма приватизації (п. 9) закріплює одним з пріоритетів приватизації індивідуальну приватизацію, серед ознак якої - продаж промисловому інвестору пакета акцій створеного на базі державного підприємства ВАТ, що забезпечує контроль над приватизованим підприємством і, відповідно, можливість покладення на такого інвестора відповідальності за недотримання інвестиційних
зобов'язань післяприватизаційної експлуатації підприємства за договором купівліпродажу акцій ВАТ.
Посередники в процесі приватизації залежно від характеру їх послуг можуть бути поділені на дві групи:
•оперативні посередники (надають послуги щодо підготовки об'єкта до приватизації, оцінки та продажу майна, а також консультаційні послуги покупцям щодо вибору об'єкта приватизації, підготовки необхідних документів тощо);
•фінансові посередники (зменшують ризики покупців у процесі приватизації, сприяють розвиткові фондового ринку); роль посередників у процесі приватизації виконують довірчі товариства (їх правове становище визначається Декретом КМ України від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства»), інститути спільного інвестування/інвестиційні фонди та компанії (першим нормативним актом, що визначав їх правове становище, був Указ Президента від 19.02.1993 р. «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», дія якого обмежена у зв'язку з набуттям чинності Законом від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»), а також інші фінансові посередники.
Приватизація майна державних підприємств здійснюється в передбаченому законом порядку, який включає такі етапи:
- опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;
- прийняття державним органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта, виходячи із завдань Державної програми приватизації чи на підставі поданої заяви потенційного покупця;
- опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта;
- проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації); проведення у випадках, передбачених законодавством, екологічного аудиту об'єкта приватизації;
-затвердження державним органом приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта складу комісії з приватизації об'єкта; основне призначення цієї комісії - розробка проекту плану приватизації (плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, створеного на базі державного підприємства в процесі його приватизації чи корпоратизації);
-затвердження державним органом приватизації плану приватизації або плану розміщення акцій ВАТ, створених у процесі приватизації чи корпоратизації;
-реалізація зазначеного плану та укладення відповідно до нього договорів купівлі-продажу об'єктів (об'єкта) приватизації; при цьому пріоритет надається конкурентним способам приватизації, що передбачають конкуренцію покупців (конкурси, аукціони); неконкурентні способи (викуп об'єкта приватизації) застосовуються: щодо реалізації членами трудового колективу підприємства, що приватизується, свого переважного права на придбання акцій підприємства в межах визначеної законом суми (45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) на пільгових засадах (за половину їх номінальної вартості); щодо майна, не проданого на конкурсі, аукціоні; щодо об'єкта малої приватизації, зданого в оренду, якщо умовами договору оренди, укладеного до набуття чинності Законом «Про оренду державного та комунального майна», був передбачений викуп; якщо такий спосіб приватизації передбачений альтернативним планом приватизації, затвердженим державним органом приватизації;
контроль за виконанням покупцями умов угод приватизації, включаючи й інвестиційні зобов'язання.
Останній етап є досить відповідальним, за його результатами державні органи приватизації приймають рішення про застосування відповідних форм та видів відповідальності, якщо з'ясовується порушення покупцем договірних зобов'язань.
Приватизаційним законодавством передбачаються три основні форми відповідальності за порушення угод приватизації: відшкодування збитків; сплата неу-
стойки (штрафу, пені); оперативно-господарські санкції (відмова від пролонгації договору, розірвання договору тощо).
Ці види господарсько-правової відповідальності передбачені такими нормативними актами:
•відшкодування збитків: передбачається ст. 224 Господарського кодексу та ст. 623 Цивільного кодексу (як універсальний вид відповідальності, що покладається на боржника у разі завдання кредиторові збитків унаслідок невиконання або неналежного виконання зобов'язань) та ч. 6 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна, що встановлює таку форму відповідальності за завдання збитків порушенням законодавства про приватизацію, а також у результаті зроблених витрат щодо забезпечення збереження об'єктів приватизації до моменту фактичної передачі майна покупцеві;
•сплата неустойки {штрафу, пені), яка встановлюється:
•п. 5 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»: 1) за порушення покупцем установлених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі - пеня в розмірі 0,1% вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення; 2) у разі невнесення інвестицій на день подання позову про розірвання договору - штраф у розмірі 10% загального обсягу інвестицій; 3) у разі недотримання покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного періоду профілю діяльності приватизованого об'єкта - штраф у розмірі 10% вартості придбаного майна;
•п. 4 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.1997 р. № 910 «Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкт приватизації» - за несплату протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації договору купівлі-продажу об'єкта приватизації шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом - неустойка в розмірі 20% ціни, за яку куплено об'єкт приватизації); рішення про викуп об'єкта, включаючи земельну ділянку, або результати конкурсу, аукціону в таких випадках підлягають анулюванню;
•п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.1997 р. № 910 - у разі несплати у встановлений термін неустойки за несплату коштів за об'єкт приватизації сплачується пеня, розміром не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який сплачується пеня (ст. З Закону України від 22.11. 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Водночас слід зазначити, що можливість установлення відповідальності за порушення умов договору згідно з положеннями наведених нормативних актів не вичерпується, оскільки в договорі можуть бути (а згідно з ч. 2 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» - обов'язково включаються) інші умови1, однак цей Закон не встановлює відповідальність у формі неустойки за порушення таких зобов'язань;
•господарсько-оперативні санкції передбачаються у формі:
•розірванні договору {угоди приватизації) у разі невиконання покупцем договірних зобов'язань (ч. 5 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна», п. 8 ст. 23 Закону «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»;
•анулювання рішення про викуп або результатів конкурсу {аукціону) і, відповідно, розірвання договору {угоди приватизації) за несплату об'єкта приватизації протягом 60-денного терміну з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди (ч. 4 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»).
Використання законодавцем своєрідної санкції - неповернення покупцеві частково внесених ним інвестицій у разі розірвання договору купівлі-продажу за порушення умов щодо їх внесення (ч. 5 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна») слід розцінювати як своєрідне відшкодування збитків державі та підприємству, щодо майнового комплексу чи пакету акцій якого укладався договір купівлі-продажу (угода приватизації).
3.Право приватно-колективної власності
3.1. Право колективної власності на засоби виробництва та форми його реалізації
Право колективної власності - це юридично визначене і забезпечене право організації - юридичної особи, створеної на базі об'єднання майна її членів (учасників), використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і в інтересах її членів (учасників).
При праві колективної власності суб'єкт, який передав своє майно до такої власності, втрачає на цю річ право власності, отримуючи натомість зобов'язальні права щодо нового власника - організації корпоративного типу, членом (учасником) якої став цей суб'єкт, а саме: а) право на отримання грошового чи майнового еквівалента своєї частки в майні нового власника - юридичної особи у разі виходу зі складу її учасників (членів); б) право участі в розподілі майна юридичної особи у разі її ліквідації; в) право на отримання частини чистого прибутку (дивідендів) суб'єкта права колективної власності; г) право участі в управлінні справами юридичної особи, що діє на базі колективної власності, якщо інше не передбачено її установчими документами.
Об'єктами права колективної власності можуть бути:
•складений/статутний капітал господарської організації зі статусом юридичної особи, утворений за рахунок майна, переданого їй засновниками та учасниками як вклад до такого капіталу;
•викуплене членами трудового колективу, іншими колективами фізичних осіб, які створили для цього господарське товариство, та юридичними особами майно державного підприємства (акції ВАТ, створеного на базі державного підприємства);
•кредити банків, отримані організацією корпоративного типу;
•виготовлена продукція, отримані доходи та інше майно, набуте організацією корпоративного типу на законних підставах (субсидії, дивіденди від цінних паперів тощо).
Однак не може бути об'єктом права колективної власності майно, вилучене
зобороту1, в тому числі цілісні майнові комплекси, на базі яких здійснюється діяльність, що належить до монополії держави.
Як правило, суб'єкт права колективної власності сам використовує належне йому майно своєю владою і в інтересах його учасників (членів). При цьому він може використовувати такі правові форми реалізації права колективної власності:
•право господарського відання при створенні суб'єктом права колективної власності унітарного підприємства-невласника, що має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;
•право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права колективної власності юридичної особи (підприємства), якщо діяльність останньої фінансується засновником;
•право довірчого управління: застосовується на договірних засадах: а) на підставі припису закону (щодо управління активами інститутів спільного інвестування та в інших випадках, передбачених законом); б) у разі потреби в професійному управлінні майном і відсутності у суб'єкта права колективної власності відповідних фахівців та можливостей;
•користування об'єктами права колективної власності на договірних засадах (на підставі договорів оренди, лізингу та ін.), що забезпечує можливість передання в користування таких об'єктів іншим особам.
3.2. Право приватної власності на засоби виробництва та форми його реалізації
Право приватної власності - це юридично визначене і забезпечене право фізичної особи (громадянина України, особи без громадянства або громадянина іншої держави) використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і у власних інтересах.
Об'єктами права приватної власності може бути майно виробничого призначення, в тому числі засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, цінні папери, гроші, за винятком майна, вилученого з обороту, а також цілісних майнових комплексів, на базі яких здійснюється діяльність, що належить до монополії держави.
Суб'єкт права приватної власності зазвичай сам використовує належне йому майно своєю владою і у власних інтересах, однак може застосовувати такі правові форми реалізації права приватної власності, як:
•право господарського відання при створенні унітарного підприємстваневласника з найманим працівником, яке має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;
•право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права приватної власності юридичної особи, якщо діяльність останньої фінансується засновником;
•право довірчого управління (застосовується на договірних засадах у разі потреби в професійному управлінні майном і відсутності у суб'єкта права приватної власності відповідних знань, навичок, досвіду);
•користування об'єктами права приватної власності на договірних засадах (зазвичай на підставі договору оренди), що забезпечує можливість передання в користування таких об'єктів іншим особам.
Також суб'єкт права приватної власності може взяти участь у господарській організації корпоративного типу (зазвичай господарському товаристві чи кооперативі), передавши їй своє майно на праві власності, отримавши натомість корпоративні права, що забезпечують йому участь у діяльності такої організації і, відповідно, в управлінні, в розподілі прибутку та майна такої організації у разі її ліквідації, а також інші корпоративні права, передбачені законом для учасників господарських організацій певних видів (форм), її установчим та внутрішніми документами.
4.Використання природних ресурсів у сфері господарювання
Природні ресурси як особлива категорія майна, що використовується у сфері господарювання, характеризуються особливим правовим режимом, якому притаманні такі риси:
І. Спеціальне регулювання, що здійснюється низкою таких нормативноправових актів, як: