1.Закономірність – це об’єктивно дійсний, повторюваний зв’язок явищ природи з громадським життям.

Закони і закономірності не залежать від волі людей.

Закономірності РПС виявляються у відношенні між виробничою діяльністю людей і територією, на якій вони діють.

Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної організації території, згідно закономірностей розміщення називаються принципами розміщення продуктивних сил, або принципами регіональної соціально-економічної політики.

Існують наступні закономірності:

- ефективне розміщення продуктивних сил;

- територіальний поділ праці;

- економічна цілісность регіону;

- регіональна інтеграція господарства;

- територіальна комплексність продуктивних сил;

- територіальна концентрація продуктивних сил;

- зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

- соціальна спрямованість;

- усталеність розвитку;

- національна безпека;

- планомірність;

- керованість;

- комплексність;

- конкурентоспроможність;

- ефективність господарства економічних районів.

2. Принципи розміщення продуктивних сил.

До принципів РПС відносяться свідома економічна політика, направлена на здійснення пізнаних закономірностей. Найважливіші принципи:

- принцип раціонального розміщення виробництва;

- принцип оптимальності розміщення виробництва;

- принцип збалансованості і пропорційності;

- принцип комплексного розміщення виробництва;

- принцип розміщення підприємств, згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва;

- принцип урахування міжнародного територіального поділу праці;

- принцип збереження економічної рівноваги;

- принцип обмеженого централізму.

Дотримання принципів РПС є основою регіональної політики. Регіональна політика – це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспектах. Регіональна політика характеризується наступними напрямами:

- співвідношення і взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, коопераційному, приватному та ін. секторах національної економіки;

- співвідношення державних і регіональних аспектів;

- зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

- регіональні аспекти демографічної та економічної політики.

Мета регіональної політики – це забезпечення населенню гідних умов життя.

Її принципи:

- пріоритет інтересів регіону над інтересами галузей, відомств і т.д.;

- всебічне врахування передумов і факторів розміщення продуктивних сил;

- пріоритет ресурсозберігаючого підходу до РПС;

- потреба поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Фактори розміщення продуктивних сил.

Фактор розміщення є одним з центральних понять. Слово “фактор” в перекладі з латинського “factor” – той, хто робить, виробник. Фактор – це повне співвідношення між об’єктом розміщення і територією, де вони розміщуються.

y=f(x), де х – фактори, у – територія.

Праця, сировина і транспорт є найважливішими факторами виробництва.

2.В Україні кольорова металургія почала швидко розвиватися в радянський період у зв’язку з інтенсивним розвитком енергетики і машинобудування.

В повоєнні роки були розвідані і почалося промислове освоєння родовищ руд важливих кольорових і рідкісних металів та їх виробництво. Разом з тим Україна залишалась крупним імпортером кольорових металів.

В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресурсів — алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.

3.Розглядаючи процес створення проекту Торгового кодексу як наукову діяльність, пропонується провести аналіз окремих чинних підзаконних актів, що регулюють торгові відносини, та їх вмотивоване узагальнення, з якого в майбутньому виникне загальна концепція внутрішньої торгівлі України. В наступному перевірку одержаних результатів планується здійснити через критичний аналіз дії загальних і конкретних норм у різних правових ситуаціях. Тобто філософські методи дослідження теоретичної моделі торговельної діяльності мають запобігти майбутнім помилкам у трактуванні тих чи інших ситуацій. Для запровадження цієї концепції в життя в проекті кодексу зроблена на сьогодні спроба відокремити поки що три розділи, в яких знайдуть місце як загальні положення, так і положення, які регулюватимуть особливості торгових правовідносин.

Таким чином, за загальновідомим критерієм товару пропонується визначати особливості продажу окремих речей — спеціальні порядки та умови торговельної діяльності по продажу окремих видів продуктів харчування та непродовольчих товарів.

Запропонована читачеві структура Торгового кодексу є робочою. В її основу покладено завдання — об'єднати якомога більше видів товарів з метою виявлення в порядку їх продажу спільних рис, що дасть можливість сформулювати Загальну і Особливу частини Торгового кодексу.

Однією з перших норм, які планується внести до Торгового кодексу, є норма, яка визначатиме сферу дії закону. Вже сьогодні автор бачить недоцільність включення до меж дії Кодексу таких предметів торгівлі, як цінні папери, нерухомість, об'єкти приватизації тощо, які за своїми властивостями та характером врегулювання відрізнятимуться від загальноприйнятого розуміння підприємницької діяльності та змістом правовідносин, які лежать в основі угод щодо продажу таких товарів.

4.Текстильна та трикотажна промисловість представлена Херсонським бавовняним комбінатом, Севастопольською фабрикою спортивних трикотажних виробів, Одеською джгутовою фабрикою, швейним об'єднанням "Евіс" (Миколаїв) та ін.

Взуттєва промисловість розвинута в Одесі, Миколаєві, Сімферополі.

Значні потужності для виробництва парфумерно-косметичної промисловості має АТ "Червоні вітрила" (Миколаїв).

Ключовим в районі є машинобудівний комплекс. Його профіль становить випуск велико- і малотонажних суден, потужних земснарядів, плавучих кранів, доків, металорізальних верстатів, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, устаткування для харчової промисловості, важких кранів, будівельно-шляхових машин, телевізорів і електротехніки, поліграфічних машин.

Суднобудування зосереджено в Миколаєві та Херсоні, судноремонт – в Одесі, Іллічівську, Ізмаїлі, Кілії, Херсоні.

Верстатобудування розвинене в Одесі.

Енергетичне та електротехнічне машинобудування розвивається у Новій Каховці, Первомайську, Одесі, Сімферополі, Херсоні.

Приладобудування і виробництво інструментів зосереджені у великих містах – Одесі, Миколаєві.

Сільськогосподарське машинобудування району спеціалізується на виробництві кукурудзозбиральних комбайнів (Херсон), тракторних плугів (Одеса), іригаційного устаткування (Джанкой).

На основі ропи із Сиваша, солоних озер на заході Криму та довізної сировини (нафта, сірчаний колчедан, апатит, ільменіт), розвивається хімічна промисловість.

Серед основних підприємств хімічної промисловості слід назвати бромне виробництво у Красноперекопську, хімкомбінат у м. Саки, суперфосфатний, азотнотуковий, хіміко-фармацевтичний, лакофарбовий заводи в Одесі.

Металургійний комплекс представлений в районі первинною сировинною ланкою. Ведеться видобуток у Керченському залізорудному басейні Камиш-Бурунським залізорудним комбінатом, для збагачення сировина відправляється у Маріуполь. В Миколаєві працює глиноземний завод, що дає сировину для потреб Запорізького алюмінієвого комбінату.

Паливно-енергетичний комплекс. На місцевих гідроресурсах працює Каховська ГЕС на Дніпрі. Основна частка електроенергії виробляється на ТЕС і ТЕЦ (Сімферопольська, Камиш-Бурунська, Севастопольська, Одеська. Миколаївська, Херсонська). Працює Південоукраїнська АЕС.

Паливна промисловість має значні перспективи у зв'язку з ростом видобутку нафти та газу у Причорномор'ї, початком функціонування нафтопроводу Одеса - Броди та Одеським нафтотерміналом.

5.Відміни в характері способу життя, функціонування та розвиток господарства в межах однієї країни обумовили проблему її розчленування, поділу, що дістала в науковій літературі назву районування. Районування є могутнім методом наукового аналізу і синтезу складних явищ і об’єктів, їх прогнозування, планування і управління ними; це складний процес просторового впорядкування інформації, вид географічної таксономізації (поряд з зонуванням і ареалоутворенням), що дозволяє глибше зрозуміти особливості розміщення досліджуваних явищ і об’єктів та їх територіальної організації.

Районування – це об’єктивний процес формування і розвитку територій як інтегральних виробничо-територіальних систем (економічне районування) або суспільно-територіальних систем (соціально-економічне районування). В дійсності цей процес проходить незалежно від його пізнання. В районотворенні відбиваються об’єктивні та суб’єктивні чинники формування і розвитку економічних, соціальних та соціально-економічних районів.

Комплексний економiчний i соціальний розвиток - це процес, спрямований на рацiональне використання мiсцевих природних i трудових ресурсiв, ефективний розвиток економiчного потенцiалу певної територiї при науково-обгрунтованiй спецiалiзацiї її господарства i, одночасно, на розвиток соцiальної iнфраструктури, сфери послуг для населення, виробництво товарiв народного споживання, забезпечення охорони навколишнього середовища. Крiм того, комплексний економiчний i соцiальний розвиток спрямований на досягнення найбiльшої економiчної i соцiальної ефективностi, передбачаючи водночас пiдвищення продуктивностi суспiльної працi, виробництво продукцiї з найменшими затратами, пiдвищення життєвого рiвня населення. Разом з цим, необхiднiсть забезпечення оптимального поєднання галузевого i територiального управлiння економiкою, з метою всебiчного розвитку продуктивних сил i посилення територiального аспекту, не означає повного задоволення потреб суспiльства за рахунок внутрiшнiх резервiв, що суперечило б територiальному подiлу працi i вело б до перетворення окремих територiй в замкнутi системи.

6.Показано, що Україна має великі передумови для розвитку рекреаційних територій, які обумовлені наявністю природних бальнеологічних ресурсів, мережею санаторно-курортних закладів і необхідної для їх функціонування інфраструктури. При цьому комплексне дослідження різноманітних природних лікувальних ресурсів, оцінка їх сучасного стану обумовлюють розвиток курортів різного профілю. Розглянуті першочергові проблеми в курортній сфері, рішення котрих повинно бути спрямоване на розвиток, раціональне використання і подальше засвоєння природного потенціалу курортів.

Формування державної стратегії розвитку рекреаційного господарство України і курортно-рекреаційного природокористування є актуальную проблемою у зв’язку з необхідністю масового оздоровлення населення країни, а також основою для конструктивної взаємодії органів державної влади України та її суб’єктів щодо забезпечення комплексного використання природно-рекреаційних ресурсів і потенціалу рекреаційного господарства [5].

Курортний комплекс України представлений величезнами запасами різноманітних природних лікувальних ресурсів, мережею санаторно-оздоровчих закладів і резервом досвідченого кадрового потенціалу. Природні курортно-рекреаційні комплекси українського узбережжя Чорного і Азовського морів, Карпатського регіону, Полісся та інших районів України мають велике регіональне національне і міжнародне значення як для системи масового оздоровлення населення України, так і зарубіжних країн, для стабілізації економіки і соціально-економічному прогресу, інтеграції України у світову економічну систему.

У 2000 р. прийнято Закон України „Про курорти”, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення населення природних лікувальних ресурсів. Для організації діяльності курортів повинні використовуватись спеціально визначені природні території, які мають природні оздоровчі та лікувальні ресурси.

Визначено 11 курортів міжнародного значення (Євпаторія, Саки, Трускавець, Моршин, Бердянськ, Куяльник, Одеська група курортів, курорти Південного берега Криму, Феодосія, Планерське, Курортне). До курортів республіканського значення віднесено Березовські мінеральні води Харьковської області, Верховина та Синяк Закарпатської області, Ворзем та Конча-Заспа Київської області, Кирилівка Запорізької області, Любине Великий та Немирів Львівської області, Миргород Полтавської області, Слов’янськ та Святогірськ Донецької області, Сатанів Хмельницької області, Мельник Вінницької області.

За часів незалежності України до курортів було віднесено 260 населених пунктів.

Згідно із Законом України „Про курорти” курорт – це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, які використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. Кожна природна курортна територія – це унікальне ландшафтне, геологічне, економіко-географічне утворення, що є основною самостійно структурною одиницею курортно-рекреаційної галузі країни в цілому. Україна посідає одне з провідних місць в Європі щодо наявності сприятливих умов, унікальних природних лікувальних ресурсів для відпочинку і лікування населення. Серед них особливо цінними є мінеральні води і лікувальні грязі практично усіх відомих бальнеологічних типів. Особливу цінність з ландшафтних ресурсів становлять лісові масиви з мальовничими ландшафтами, багатим рослинним і тваринним світом.

7.Населення розміщене на території України нерівномірно. Його середня щільність – 80 осіб/км2. Це набагато менший показник від країн Західної Європи (110-380 осіб/км2), але більший від країн Східної та Центрально-Східної Європи (40-70 осіб/км2), він наближений до рівня балканських держав (Греції, Болгарії). Про розподіл населення по території України свідчать показники щільності всього та сільського населення.

8.Меблева промисловість відноситься до тих промисловостей, на яких більшою мірою впливає сировинний та споживчий фактори.

Споживчий фактор є важливим тому, що масове споживання готової продукції локалізується у певних центрах, наприклад, у великих містах або агломераціях, а сировина легко транспортується. Значною мірою розміщується у великих містах: Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку тощо.

Важливим залишається для виробництва меблів і сировинний фактор, хоча його роль зменшується через дедалі більше використання для виготовлення меблів деревно-стружкових та деревно-волокнистих плит. Найбільшими центрами виробництва меблів у лісопромислових районах або недалеко від них є Житомир, Ужгород, Мукачеве. Багато меблевих підприємств розташовано у невеликих містах (Карпати, Полісся) та поблизу великих міст в інших районах країни.

Щодо Столичного економічного району, то там найбільшого розвитку меблева промисловість набула у подільських областях, де вона орієнтується на власну сировинну базу. Також промисловість зосередженна у великих містах, враховуючи наявність значної кількості споживачів продукції (Чернігів, Малин, Київ, Коростель і т. ін.).

Фірма "Станкодніпро" - офіційний представник і торговий партнер провідних підприємств - виробників обладнювальних центрів. Виробляє обладнання для деревообробки та виробництва меблів, вона експортується на рівні світових виробників. Фірма "Релікт" пропонує меблеві фасади, дверні і віконні компоненти тощо. Фірма "Ально" , відома в країнах Східної Єворпи, як виробник декоративної ламінованої ДСП за технологіями постформінг і софтформінг. Пропонує для меблевої промисловості також меблеві фасади, декоративні плити широкої гами декорів. "Регіон-блюз" з 2001 року спеціалізується на виготовленні корпусних меблів з використанням матеріалів провідних світових виробників. Підприємство також є представником австралійської фірми "Blum" в Донецьку. Так на його стендах була широко представленна меблева фурнітура. Існують великі меблева компанії, зокрема, "Меркс", "Меблі МВС", Біо-Меблі", які представляють журнальні столики, крісла-качалки, крісла для відпочинку, меблі з масивної деревини, зі скла.

Для вдалого розміщення виробників меблевої промисловості потрібно в наявності якнайбільша кількість кваліфікованих фахівців. Але, на жаль, в нашій країні на даний момент мало розвинена технічна освіта і, виходячи з цього, немає в наявності достатньої кількості фахівців. Тому підприємства меблевої промисловості не мають можливості розташовуватися вільно, а залежать від присутності на вибраній території трудових ресурсів потрібного призначення.