29.Криза рабовласницької системи господарства і розвиток феодальних відносин

Причиною кризи було загострення суперечностей рабовласницького суспільства. Дешева рабська праці не стимулювала технічний прогрес. Контроль за працею рабів у латифундіях був утруднений, що призводило до зниження продуктивності праці. Витіснення з економічного життя невеликих власників підривало господарські засади держави, її військову могутність. Зазнала краху завойовницька політика Риму, внаслідок чого припинилося регулярне поповнення господарства рабами. Ціни на них зросли, використання стало нерентабельним. Криза рабовласницького господарства в аграрному виробництві виявилася у зменшенні площі оброблюваних земель, нерентабельності вілл та латифундій, поширенні екстенсивних форм ведення господарства. Обмежувалася абсолютна власність рабовласника над рабами. Провідною формою виробничих відносин у сільському господарстві став колонат — латифундії дробили на парцели, до яких стали прикріплювати колонів — дрібних землеробів та рабів, відпущених на волю. У 476 р. н.е. Західна Римська імперія перестала існувати. Її падіння вважають кінцем історії стародавнього світу. 

У західноєвропейських країнах феодалізм пройшов три ета­пи розвитку. Перший етап (V — X ст.) — період генези (станов­лення) феодалізму, час виникнення феодального землеволоді­ння і держав феодального типу. Другий етап (XI - XV ст.)-період утвердження феодальних відносин, розвитку феодаль­них міст, зародження товарного виробництва, доба феодальної роздробленості й формування абсолютистських монархій. Третій етап (кінець XV — перша половина XVII ст.) — період розкладу феодальних відносин, інтенсивного розвитку товар­ного виробництва, зміцнення економічних зв'язків між регіо­нами і країнами, виникнення мануфактурного виробництва.

Процес становлення феодального господарства яскраво про­стежується на прикладі Франкського королівства (VI - X ст.). Франки, що являли собою племінний союз - об'єднання кількох германських племен, поділялися на дві групи: саліч­них франків, які жили на території нижнього Рейну, та рину-арських франків, які жили південніше, на берегах Рейну й Маасу.

30.Правове становище різних станів населення у феодальній Франції

При всьому різноманітті шляхів виникнення феодалізму зміст цього процесу всюди полягала в одному і тому ж.

По-перше, відбувається розкладання сільської громади, і общинна власність, а також виділилася в руки феодалізуючої світської духовної знаті. Утворюється велике землеволодіння і виникає клас феодалів.

По-друге, вільні селяни-общинники і невільні землевласники, що залишилися від попередньої формації, перетворюються в клас феодально-залежних селян, позбавлених права власності на землю і обробляють землю, що належить феодалам. З цим пов'язаний процес перетворення вільної селянської сільської громади там де вона збережуться, в залежності або від великих землевласників, або від держави ¹ .

Основними класами феодального суспільства були феодали і феодально-залежне селянство. Феодальної експлуатації піддавалися не тільки селяни, а й ремісники, які проживають у містах, розташованих землях феодалів.

Особливість класового феодального суспільства полягала в його становому характері. Різниця класів фіксувалося і в складеному поділі населення, супроводжувалося встановленням особливого юридичного місця в державі для кожного класу.

Ще одна особливість було те, що феодальна власність на землю носила ієрархічний характер, при якому вищим власником землі вважався монарх, а від нього отримували землю великі феодали підпорядковані безпосередньо йому. Останні зраджували землю в утримання феодалам меншого рангу і так далі, в результаті чого встановлювалися стосунки сюзеренітету-васалітету: вищестоящий феодал був сюзереном нижчестоящого, що був по відношенню до сеньйора васалом.