1. Розкрийте поняття «релігія» Поняття про релігію

Термін "релігія" латинського походження (rеligio), що означає благочестя, побожність, предмет культу. Поняття "релігія" піддається визначенню настільки, наскільки людина здатна охопити своє ставлення до Бога (надприродного, сакрального) — спілкування, взаємовідносини, предметні стосунки, акт містичного переживання та єднання. Релігія є унікальним своєрідним явищем духовної сфери життєдіяльності окремої людини і водночас формою суспільної свідомості. Що є предметом релігійного переживання: філософська абстракція буття Бога чи реальна фізична сутність за межами людського розуміння і досягання? Яке визначення може задовольнити як безпосередніх суб'єктів релігійного досвіду, так і вчених-дослідників?

Неоднозначність цього поняття, складність його визначення і трактування знайшло відображення в науковій літературі з релігієзнавства, соціології, психології та філософії релігії. Перше, що слід зазначити, релігія - це складне багатогранне явище, яке має дві сторони: "земну" (культурний, суспільний, індивідуальний вимір) і "сакральну" - трансцендентний. Трансцендентне виявляється в мові, ритуалах, міфі, святому письмі, містичному акті комунікації, натхненні та мудрості, трансі людини, яка намагається подолати невизначеність і конечність земного буття.

У межах соціологічного аналізу представники теорії інтеракціонізму розглядають релігію як систему взаємозв'язків, взаємовідносин та символічних дій людини чи соціальної групи, які спрямовані на те, що лежить за межами матеріального світу (Бога, богів, надприродних сил), або чому надано священне та сакральне значення. Функціональна теорія акцентує увагу на функціях, які релігія виконує в суспільстві, а структуралістський напрям досліджує місце релігії в системі суспільних відносин, розкриває взаємозв'язки інституціональної релігії з іншими формами людської діяльності.

Існують два підходи до визначення поняття "релігія" — змістовний та функціональний. Перший намагається знайти головні властивості і ознаки, які відрізняють релігію від інших соціальних явищ (що є релігія?); другий — визначити, яку роль вона виконує в системі суспільного життя (як вона працює?). Перше визначення відображає віру людини в надприродні створіння, явища, і їх реальні вияви в житті людини, друге — реалізацію вірувань в системі особистих і суспільних відносин.

Таким чином, релігія визначається як:

· соціальний феномен, що відображає певну сферу життя індивіда та суспільства;

· форма суспільної свідомості;

· засіб практичного духовного освоєння світу;

· світоглядна система координат;

· життєва позиція і діяльність.

2. Назвіть головні причини виникнення релігії Проблема походження релігії у релігієзнавстві представлена кількома концепціями і гіпотезами. Теологія, наприклад, пропонує концепцію прамонотеїзму, що виникла на початку XX ст. Найбільш змістовно цю теорію виклав австрійський католик, патер, етнограф і лінгвіст В. Шмідт (1868—1954) у праці "Походження ідеї Бога", 12 томів якої виходили з перервами впродовж 1912—1952 рр. Згідно зі Шмідтом, міфологічні образи деміургів (від гр. — творець), першопредків, культурних героїв, небожителів у міфах і ранніх віруваннях народів є залишками їх первісних уявлень про єдиного Бога-творця, і, відповідно, одвічною формою релігії було єдинобожжя. Для обґрунтування таких тверджень Шмідт і його соратники - місіонери зібрали величезний фактологічний етнографічний матеріал під час своїх численних експедицій до найменш розвинутих народів, переважно на острови Океанії і в Африку (наприклад, дослідження патером Шмідтом життя племен пігмеїв Центральної Африки, вивчення патером Шебестою умов життя племен карликів Малаккського півострова тощо). Проте вони інтерпретували ці факти теологічно, відбираючи лише ті з них, що підтверджували їхню "теорію", і не брали до уваги такі, що їй суперечили. Істина ж полягає у тому, що монотеїзм не є і принципово не може бути вихідним пунктом релігійної еволюції. Навпаки, він у ній — лише етап.

Популярною у релігієзнавстві вважається гіпотезапередрелігійного періоду в людській історії. На думку її авторів, у людей на ранніх етапах історії не було релігійних вірувань через відсутність у них абстрактного мислення, отже, і здатності оперувати навіть найпростішими поняттями, в тому числі релігійними. Ця гіпотеза підтверджується науковими даними про безпосередньо предметне мислення первісної людини, про пряме включення її свідомості у повсякденну практику.

Представники ще однієї гіпотези намагаються переконати релігієзнавців у недостатній обґрунтованості перших двох позицій на підставі того, що у розпорядженні науковців є дуже мало достовірної інформації щодо значної частини тримільйоннорічної історії антропосоціогенезу. Вони припускають існування найпростіших релігійних вірувань вже за 40 тис. років до н. е., коли сформувався кроманьйонець, людина розумна, зі своїми характерними фізіологічними і психологічними рисами, здатна до абстрактного мислення завдяки наявності уявлень і понять.

Таким чином, концепцію "прамонотеїзму" можна вважати необгрунтованою і непереконливою. Дві ж інші гіпотези стверджують про історичність релігії. З їх позицій ідея про позаземне, божественне походження релігії є фантастичною і нереальною. Релігія — соціальний феномен. Без людей релігії не існує, її просто не може бути. Не боги створили людей, а навпаки, люди своїм ілюзорно-фантастичним мисленням "створили" богів. Правий був античний філософ Демокріт (бл. 460—370 рр. до и. е.), коли стверджував, "...що існування богів є хитрою вигадкою, насправді їх немає. Але їхнє існування визнається лише внаслідок деяких настанов, і що боги різні у різних місцях, відповідно до того, як кожний народ у себе це встановив, створюючи свої звичаї..."1.

Релігія — історичний, тобто не вічний, а тимчасовий суспільний інститут також тому, що все соціальне, як і природне, є мінливим. Релігійному світоглядові передує міфологічний світогляд, що його вже практично немає у цивілізованому світі. Еволюціонує і релігія. її зміни відбуваються у напрямку від простих до більш складних форм.

Релігія — не випадкове соціальне утворення. її не нав'язано людям спеціально ні філософами, ні жерцями, ні тиранами, ні будь-якими шахраями, як помилково вважала більшість мислителів минулого і як визнають деякі сучасні критики. Вона виникла та існує закономірно, включена у світову історію людства і зазнає її впливу відповідно до суспільних змін.

У світовому релігієзнавстві великого поширення набула думка, згідно з якою виникнення і функціонування релігії визначається відносинами несвободи, залежності, обмеженості, панування і підпорядкування між людьми, тобто тією сферою людського існування, яка у конкретний історичний час є недоступною для управління або цілеспрямованого регулювання і тому мислиться потойбічним, божественним покаранням за неправильну поведінку. Проте висловлюється й інша думка: релігія — результат свободи людини, її прагнення до вищого абсолюту, бога. Більш вірогідною і правдивою здається перша думка. Релігія не могла виникнути доти, доки у процесі матеріального виробництва не розпочалося створення додаткового продукту як матеріального забезпечення потреб духовної сфери життя і діяльності людей, у тому числі релігійної. Не могла релігія виникнути і без підтримки політики, права, мистецтва, філософії та інших компонентів духовності і духовної культури. Релігія — результат функціонування ірраціональної для людей складової суспільних відносин. У людській історії її представлено комплексом соціальних, психологічних і гносеологічних причин.

Серед природних і соціальних причин виникнення, поширення і функціонування релігії актуальними є:

• стихійні природні і суспільні процеси — землетруси, повені, урагани, пожежі, злидні і безправ'я людей, безробіття, епідемії;

• відчуження праці і форм власності, позаекономічний та економічний примус робочої сили, свідоме ігнорування дії закону зміни праці, внаслідок чого вона з радісної творчості перетворюється на монотонний процес, що призводить до отупіння й одуріння людини;

• протилежність людей розумової і фізичної праці, мешканців міста і села, відсутність свободи в межах свого класу, верстви, гільдії, цеху, касти, етносу, в результаті чого індивід перетворюється на соціальний "атом", всього лише найменшу частину соціальної сукупності, майже ніщо;

• однобічність розвитку індивідів внаслідок обмеженості поділу праці та владно-авторитарних відносин у суспільстві;

• міжетнічні конфлікти, колоніальна залежність, тероризм, війни і т. ін.

Перш за все релігія виникла як результат безсилля людей перед стихійними силами природи. Стихійними вони залишаються доти, доки не будуть пізнані їхні сутність і зміст, закономірності виникнення і дії, і доки вони не будуть поставлені на службу людству. Чим нижчою є економічна і соціальна зрілість людей, тим більше вони залежать від сил природи; чим нижчий ступінь їхньої свободи відносно природної необхідності, тим більшою стає кількість віруючих і вищим ступінь їхньої релігійності. З розвитком продуктивних сил, базису і надбудови, суспільних відносин, з набуттям людьми знань щодо законів і закономірностей функціонування предметів, явищ, процесів і сил природи вплив на них релігії та їхня релігійність неминуче зменшуються аж до повного зникнення. Однак виникнення й існування релігії зумовлене не тільки природно-соціальними, а й суто соціальними чинниками. Причиною їх живучості є не тільки релігійна традиційність, а й, головним чином, суперечливість суспільного прогресу. На сьогодні, наприклад, досягнення науки і техніки відкривають широкі перспективи для людського благополуччя. Але вони ж є причиною наступних і все більш складних умов, що посилюють залежність людей від природно-соціальних стихій. Наука і техніка все ще не можуть захистити людство від тайфунів і ураганів, землетрусів і повеней, посухи й епідемій. Якщо у минулому серед людей лютували віспа, чума, холера, то зараз — СНІД, онкологічні та інші епідемічні захворювання. Не захищають наука і техніка також від техногенних катастроф у ядерній енергетиці, у процесі освоєння космосу, у хімічній промисловості. Не захищають вони людство і від екологічної небезпеки, тому що управління економічними процесами залишається все ще малоефективним; навпаки, у ньому домінує нехтування законами просторової організації природи і суспільства. Пошуки захисту від такого роду небезпеки підштовхують людей до релігії. Багато лиха для життя і діяльності людей містить у собі також соціальна сфера: деспотична влада, експлуатація людини людиною, приниження людської гідності, безправ'я, голод, проституція, наркоманія, алкоголізм, демографічна криза. У світі зараз більш як мільярд людей не можуть задовольняти свої елементарні первісні матеріальні потреби: щорічно від голоду помирає до 60 млн людей; невпинно знижується народжуваність у захід пих і північних регіонах планети, проте у східних і південних регіонах відбувається певний демографічний "вибух". Спасіння від такого роду небезпеки багато людей шукають саме у релігії.

Сподівання на релігійне спасіння значно збільшуються під час збройних конфліктів і воєн. Згідно з офіційними даними, за час існування цивілізації (приблизно 5 тис. років) у світі відбулося 14,5 тис. воєн, жертвами яких стали 4 млрд людей. Тільки під час Другої світової війни (1939—1945), що відбувалась на території 40 держав, загинуло 55 млн людей, було поранено 35 млн, а 25 млн 'її учасників стали інвалідами. Турбота і переживання за життя і здоров'я рідних, близьких, друзів і знайомих, які опинились у місцях бойових дій, у полоні або в окупації, є суттєвими чинниками навернення до релігії великої кількості людей, значного зростання релігійності у всіх країнах світу. Отже, релігія існує і відтворюється внаслідок недосконалості та суперечливості системи суспільних відносин, економіки і політики, соціальних умов людської життєдіяльності.

До психологічних причин виникнення й існування релігії належать ті стани, процеси і механізми суспільної, групової та індивідуальної психології, що створюють можливість її відтворення і засвоєння: настрої зневіри у минулому і теперішньому; очікування з тривогою та неспокоєм майбутнього, що переобтяжене історичною пам'яттю; падіння суспільної моралі та ідеалів; масовий і колективний страх, страждання і т. ін. Люди взаємозалежні. Індивіди, коли зазнають горя, невдачі, поразки, хвороби, потребують турботи оточуючих, допомоги з їх боку, утіхи. Людей навернути до релігії значно легше коли вони не відчувають необхідних турботи, допомоги та заспокоєння.

Особливий психологічний ґрунт для існування релігії створює страх перед руйнівними силами природи і суспільства. Постійний і невпинний страх послаблює живий зв'язок людини з реальністю, спотворює її відчуття, паралізує мислення, розсіює увагу, збуджує хворобливі фантазії. Люди прагнуть звільнитись від страху. З цією метою вони часто звертаються до провидців, магів, божеств. Найбільше стимулює релігію страх смерті. Думки про смерть, тяжкі враження від кончини рідних, близьких і друзів пригнічують психіку, спонукають людей до пошуків спасіння у релігійних обіцянках безсмертя душі через воскресіння і вічне життя після смерті. Почуття неминучості смерті може стати в індивідуальній психіці людини домінантним, пригнітити її волю і розум, призвести до стійких переконань за повної відсутності будь-яких реальних фактів безсмертя індивідів. Стимулюються такі почуття ще й компонентами суспільної психології, тобто тими колективними уявленнями і переживаннями, думками і нормами, цінностями і традиціями, що примусово нав'язуються індивідам поза їх волі і бажань. Не випадково, що релігія використовує можливості цих компонентів для впливу на віруючих і невіруючих, для реалізації своєї стратегії прозелітизму.

Серед комплексу причин, з яких виникають та існують релігії, особливе місце посідають гносеологічні. Вони полягають у недостатньому знанні і помилках, в обмеженості пізнавальних можливостей людини, у відриві чуттєвого пізнання від логічного, а заразом — від практики як критерію істини, джерела і кінцевого результату пізнання, у суперечливості всіх компонентів пізнавальної діяльності. Сфера релігії — сфера непізнаного або помилково пізнаного. Позиції релігії, отже, стають вразливими завжди, коли за допомогою науки непізнане стає пізнаним, а релігії доводиться спекулювати на таких потворних суспільних явищах, як бездуховність, техніцизм, комерціалізація, гіпертрофування гедоністичних схильностей, шаблони культури, порнографія і т. ін.

Такими є основні детермінанти релігії, виникнення й існування якої зумовлено реальними матеріальними, соціальними, психологічними і гносеологічними причинами. Першодетермінантними є матеріальні причини. Однак їхній вплив на релігію і релігійність людей опосередкований. Релігія — результат розвитку суспільства в цілому, його політики, моралі, права, а також саморозвитку.

Початок релігії поклали первісні або ранні народні вірування.

3. В чому полягає особливість релігії як форми суспільної свідомості? Релігія — винятково складне явище суспільного життя і за змістом і за способами життєдіяльності. Релігія — єдине явище суспільного життя, що стверджує і намагається обгрунтувати існування надприродного: /Бога, богів, дияволів, духів, чудес. Специфічним поглядом насвіт, природу, людину крізь призму надприродного релігія істотно відрізняється від науки, яка вивіряє вірогідність теоретичних висновків суспільною практикою. Нарешті, релігія багатоманітно вплетена у структуру соціального життя, торкається життєвих інтересів різних прошарків і груп людей. Тому релігію сприймають, розуміють, тлумачать по-різному бідні й багаті, служителі культу та пересічні віруючі, православні і мусульмани, вчені та митці. Усе /снування людини наука поділяє на суспільне буття і суспільну свідомість. Суспільне буття (як буття взагалі) і суспільна свідомість (як і свідомість загалом) — явища, які Суспільна свідомість, незважаючи на її неосяжність і невичерпну багатоманітність, вичерпують сім її форм: філософія, наука, мистецтво, мораль, політика, право і релігія. Форма суспільної свідомості — це форма усвідомлення людиною свого суспільного буття. Коли людина усвідомлює його у формі законів природи — це наука; у формі оцінки добра та зла — мораль; загальних категорій — філософія, художніх образів — мистецтво тощо. Оскільки релігія — одна із форм суспільної свідомості, їй притаманні ті загальні особливості, що властиві загалом суспільній свідомості й виявляються у всіх її формах. Загальні особливості релігії такі: релігія відображає суспільне буття, вона вторинна щодо нього; зі зміною суспільного буття змінюється і сама релігія; релігія, залежна від суспільного буття, водночас перебуває у взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими формами суспільної свідомості; релігія справляє зворотний вплив на буття. Поряд із загальними особливостями релігія, як і всі інші форми суспільної свідомості, має і свої специфічні особливості. Вона є світоглядною формою суспільної свідомості, як і філософія, визначає світорозуміння людини. Релігія найбільш віддалена від суспільного буття. Це найбільш стала форма суспільної свідомості, яка найменше піддається змінам, адекватним змінам у суспільному бутті. Лише всебічне врахування загальних і специфічних особливостей релігії дає можливість її наукового вивчення, тлумачення, прогнозування можливих процесів її еволюції. Релігія, як і будь-яка інша форма суспільної свідомості, має свої об'єкт і форму відображення. Об'єкт релігійного відображення. Оскільки релігія — світоглядна форма суспільної свідомості, вона може відображати все суспільне буття. Як світогляд релігія не обмежена нічим, для світогляду немає заборонених тем. Релігія значною мірою — це фантастичне відображення у свідомості людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в буденному їх житті. Отже, об'єктом релігійного відображення є умови життя людей, передусім ті суспільні відносини, що безпосередньо зачіпають інтереси людей. У процесі історії об'єкти релігійного відображення змінюються. Спочатку ними були грізні сили природи, які обожнювалися. Згодом виникли суспільні сили, чужі і нерідко ворожі щодо певної людини. Вони, як і природні, обожнювались і сприймалися як потойбічні сили, що керують життям людини незалежно від її волі. Поступово грізні природні та суспільні сили втілювалися в образі богів, а згодом — в образі одного всемогутнього Бога. Виникло уявлення про надприродний світ. Форма релігійного відображення. Специфікою релігійного відображення є уявлення про надприродне. Будь-які сторони суспільного буття людина сприймає через призму надприродного і усвідомлює себе як його невід'ємна частка. Умови власного буття людина сприймає як наслідок втручання добрих чи злих надприродних сил. Отже, релігія — це форма суспільної свідомості, в якій ілюзорно відображаються сили, що панують над людиною в її повсякденному житті і які трансформуються у ЇЇ свідомості у формі неземних сил. Будь-яку релігію характеризує віра в реальне існування надприродного і система опосередкованих зв'язків з ним. Існує багато інших визначень релігії, адже історично існували й існують конкретні релігії; якоїсь загальної чи абстрактної релігії не існує. Можна зазначити, що релігія є сферою духовного життя суспільства, соціальної групи, особи, способом практично-духовного освоєння світу та сферою духовного виробництва. Релігія — явище багатогранне. Вона є виявом сутності суспільства, аспектом життєдіяльності людини і суспільства, що складається історично; способом існування і подолання людського відчуження; формою відображення дійсності; феноменом культури; певною соціальною підсистемою.

4. Яке трактування отримує співвідношення релігії та культури в сучасних релігіях?

Проблема співвідношення релігії й культури стала значущою для багатьох представників релігійно-філософської думки. На наш погляд, вона найбільш фундаментально була вирішена англійським релігійним мислителем першої половини минулого століття К.Г. Доусоном. Культуру в цілому Доусон визначає як "організований спосіб життя, заснований на загальній традиції й зумовлений загальним оточенням. Тим самим культура не ідентична ні з поняттям цивілізації, що передбачає високий рівень свідомої раціоналізації, ні із самим суспільством, оскільки вона звичайно містить у собі безліч незалежних соціальних одиниць".

Дослідивши питання про співвідношення культури й релігії, Доусон дійшов висновку, що історію людства зумовлюють взаємини культури й релігії, способу життя й духовного начала. Зрозуміло, що загальний спосіб життя передбачає загальний світогляд, загальні норми поведінки й загальну систему цінностей. Отже, культура є духовною спільністю, яка зобов'язана своєю єдністю загальним віруванням і загальному способу життя, що набагато більше, ніж будь-яка однаковість матеріального типу. Сучасній людині, що живе у високо-секуляризованому суспільстві, тепер легко уявити цей загальний погляд на життя як суто мирський, що не має необхідного зв'язку з релігійними віруваннями. Але в минулому це було не так. Із самого початку людина розглядала своє життя й життя суспільства як залежні від сил, що перебувають поза її контролем - надлюдських сил, які одночасно керують і світом, і людським життям1.

Із самого початку, на думку Доусона, культура впорядковувалася й спрямовувалася відповідно до вищих законів життя - релігії. Як небесні сили керували порами року, так божественні сили керували життям людини й суспільства, і вести свої справи незалежно від цих сил для громади видавалося настільки ж ірраціональним, як обробляти землю, не звертаючи уваги на пори року. Повна секуляризація суспільного життя - відносно сучасне й аномальне явище. Протягом більшої частини людської історії, в усі епохи й в усіх станах суспільства релігія була великою центральною об'єднавчою силою в культурі. Вона зберігала традиції, охороняла мораль, виховувала й учила мудрості.

Разом з консервативною функцією релігія виконувала також творчу, динамічну функцію як джерело енергії. "Релігія утримує суспільство у твердих межах культурної моделі, як у платонівських "Законах" і в ієрархічному ладі шумерської та єгипетської культур; але вона також проводить людей через пустелю, повертає їх з полону і вдихає в них надію на майбутнє звільнення".

Релігія пояснює специфіку соціокультурного розвитку. Неможливо зрозуміти внутрішню форму суспільства, якщо не вивчити його релігію. Досягнення культури можна зрозуміти лише тоді, коли стануть зрозумілі релігійні вірування, що стоять за ними. У всі часи перші творчі здобутки культури зобов'язані релігійному натхненню й присвячені релігійній меті. Храми - найміцніші витвори людини. Релігія стоїть попереду всіх великих літератур світу. Філософія також походить від релігії.

Те ж саме справедливо і щодо соціальних інститутів. Царська влада й законодавство є релігійними інститутами, і навіть нині вони повністю не втратили свого божественного характеру, наприклад у тих країнах, де ще зберігається конституційна монархія.

Інститути сім'ї й шлюбу також мають релігійне походження й утверджувалися, а подекуди ще утверджуються за допомогою релігійних санкцій.

Найперша соціальна диференціація веде своє походження від спеціальних інститутів, на які покладалася функція підтримки відносин між суспільством і божественними силами. Клас священнослужителів у цілому або частково відповідав за освіту громади, збереження сакральної традиції й ученості, що додало йому виняткової важливості в історії культури. Безумовно, у кожній культурі й релігії жрецтво набуває специфічної форми, відіграє різні ролі: ассирійсько-вавилонське та єгипетське храмове жрецтво, давньоіндійська каста брахманів, клір і середньовічні чернечі ордени становлять не просто релігійні інститути, вони виконують функцію найважливіших соціальних органів у відповідних культурах. Ту ж функцію виконують шамани, знахарі, чаклуни в первісних культурах. В архаїчних культурах, де між соціальністю й релігією немає чіткої диференціації, релігія найтісніше пов'язана із задоволенням життєвих потреб, що приводить до наповненості релігією соціально-економічної сфери життєдіяльності.

У деяких первісних культурах, де не було окремого класу жерців, жрецькі функції звичайно покладали на вождів і старійшин, які крім свого прямого призначення, були ще й охоронцями сакральної традиції, а також організовували виконання складної системи релігійних обрядів для підтримки життєдіяльності племені. У цьому випадку життя громади залежало від іншого соціального світу - світу божественних тотемних предків, а релігійні тотемічні церемонії забезпечували спілкування між племенем і цим сакральним світом. Для первісної людини мистецтво (танець, пантоміма, музика, живопис) було вищою формою соціальної активності і найважливішим видом релігійної дії. По суті, мистецтво настільки близько стикалося з жертвопринесенням, що ставало частиною релігійного культу.

Релігія, з одного боку, здатна законсервувати культуру, а з іншого - викликати революційні зміни в ній, що можна наочно продемонструвати на прикладі ісламу (як, утім і інших світових релігій). "Один індивідуум, що живе в культурній глушині, народжує рух, який за порівняно короткий час поширюється по світу, руйнуючи історичні імперії й цивілізації та створюючи новий спосіб життя, що все ще формує думку й поведінку мільйонів від Сенегалу до Борнео"1. У випадку ісламу "не існує загального географічного оточення або ж расової спадковості, які могли б утворювати основу для духовної спільності". Нова-віра настільки наклала свій відбиток на різноманітні народи й культури, що сформувався єдиний ісламський культурний тип. Ісламські релігійно-культурні цінності виявилися настільки життєздатними, що навіть сучасний секуляризм лише поверхово вплинув на ісламське суспільство"

З іншого боку, поряд з універсальними, світовими релігіями існують племінні, національні культи, які настільки пов'язані з культурою певних народів, що не мають релігійної значущості у відриві від своїх джерел. Але навіть у цих приземлених, етнічно зумовлених релігійних системах е пошук надлюдської, трансцендентної реальності. "І навпаки, якою б універсальною і духовною не була релігія, вона ніколи не уникне необхідності втілитися в культурі й помістити себе в соціальні інститути й традиції, якщо вона прагне впливати на людське життя й поведінку".

Як відомо, усі історичні релігії, і нижчі, і вищі, мають певну загальну особливість - віру в існування духовного, вищого світу, таємничих надприродних сил, які контролюють світ і життя людини. Ці сили у свідомості віруючої людини асоціюються з окремими людьми, речами, місцями або обрядами, які діють як канали повідомлення між людським і божественним світами. Для архаїчних культур - це шаман, фетиш, сакральне місце й священний ритуальний танець, у розвинених цивілізаціях - пророк і жрець, священні зображення й символи, храми й богослужіння. Якщо подивитися на розвинену культуру зсередини, очима її носіїв, то вона буде виглядати як взаємодія божественного й людського в межах священної традиції.

Творення культури архаїчною свідомістю приписувалося культурним героям, що ведуть своє походження від богів. Ці міфічні особистості передали людям релігійні обряди, писемність, ремесла й принципи соціальної організації.

В архаїчних культурах величезне значення надавалося жертвопринесенням, які були, по суті, платою вищим силам за ті земні блага^ які отримувала людина. Для архаїчних культур найважливіше значення має практика, матеріальні умови, заняття населення. У ідіому, це й зумовлює форму релігії, характерну для цього суспільства. Так, у племен, які займаються переважно полюванням, є культ духів тварин, шаманські практики й пророцтва. Релігія хлібороба характеризується культом Матері Землі й культом родючості. Основою вищих релігій майже завжди є землеробська релігія, "яка зберігається як підводний і напівзабутий елемент у духовній традиції культури". Отже, релігія народу зумовлена його культурою, тобто способом життя й життєвими цінностями. Культура навіть теоретично в архаїчній свідомості є способом приведення людського життя у відповідність до божественної реальності й підпорядкування її божественній владі.

Культура в архаїчній свідомості - це не просто створений людиною порядок. Культура (спосіб життя суспільства) ґрунтується на релігійному законі життя, а цей закон, у свою чергу, підкоряється таємничим надприродним силам.

Відносини між релігією й культурою завжди були двосторонніми. Культура впливає на форму релігії, а релігія впливає на спосіб життя людини, її цінності, тобто культуру. Значимі для людини речі, цінності одержували релігійну санкцію; у цьому полягає найважливіше значення релігії для культури.

5. Чим відрізняються погляди науки та релігії щодо сутності історичного процесу? Наука і релігія по-різному пояснюють походження людини. Релігійна інтерпретація спирається на ідею креаціонізму, тобто створення людини Богом за своїм "образом і подобою". Науковий підхід орієнтований на ідеї еволюції, тобто появу людини внаслідок тривалого процесу розвитку органічного світу і становлення суспільства. У межах релігійних поглядів (представлених численними релігіями) відповідь на питання про появу людини різниться деталями, але у головному вона одна й та сама. Створення перших людей — воля і дія Бога. Наочна і класична релігійна модель появи людини міститься у біблійних текстах. Найдавніший текст (IX—VIII ст. до н.е.) так описує процес творення людини Богом: "І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, — і стала людина живою душею" ("Буття", 2, 7). Людину Бог поселив у раю, та була вона там самотньою, бо серед створених Богом тварин і птахів не мала помічника. Тому Бог змушений був створити жінку. "І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, — і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку і привів її до Адама" ("Буття", 2, 21—22). У пізнішому біблійному трактуванні (VI cm. до н.е.) створення людини описується як завершальний стан шестиденного створення світу. "І сказав Бог: "Сотворімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі". Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. "І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: "Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над Птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!" ("Буття", 1,26—28).

Релігійна теорія

Основою релігійної теорії є тексти та перекази різних релігійних віровчень, де прямо вказано про творіння людей богами. Для прикладу,

• Біблія — з землі створено Адама, а з його ребра — Єву;

• Межиріччя — бог створив людину з глини;

• Велика Скіфія — Таргітай, перша людина у скіфів, створена Папаєм, верховним скіфським богом, та його жінкою.

Багато подібних версій можна зустріти у фундаментальній праці Джеймса Фрезера «Фольклор у Старому Заповіті».

Довести чи відкинути дану теорію науковими доказами неможливо, оскільки вона базується на вірі віруючих, а не фактах.