МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Кафедра новітньої української літератури

Жанри малої прози Стефана Коваліва

Магістерська робота

студентки ІІ курсу магістратури,

спеціальності

«Українська мова та література,

іноземна мова»,

Передерій Галини Іванівни

Науковий керівник:

кан. філол. н., професор

Гуляк А. Б.

Рецензент

канд. філол. н.,

КИЇВ - 2013

ПЛАН

ВСТУП.........................................................................................................4

РОЗДІЛ І

1.1. Стефан Ковалів – індивідуальне явище в літературному процесі XIX – XX ст.................................................................................................8

1.2. Вплив «Школи Франка» на становлення Стефана Коваліва як письменника................................................................................................11

1.3. Світогляд та громадянська позиція «співця галицької Каліфорнії»………………….. ...................................................................16

РОЗДІЛ ІІ

2.1. Особливості індивідуального стилю письменника, традиції та витоки його творчого новаторства...........................................................20 2.2. Об’єктивні й суб’єктивні причини забуття творчості Стефана Коваліва......................................................................................................25

РОЗДІЛ ІІІ

3.1 Реалізм малої прози Стефана Коваліва. Гумор як одна зі

складових його реалізму............................................................................28 3.2. Сатиричні риси в творчості новеліста........................................33

3.3. Імпресіонізм селянського циклу. Настроєвість творів крізь призму світогляду письменника.............................................................................35

3.4. Натуралізм бориславського циклу. Паралелі за цією тематикою у творчості Стефана Коваліва та Івана Франка....................................................44

3.5. Просвітительська та педагогічна діяльність Стефана Коваліва.....60

РОЗДІЛ IV

4. Стильові модифікації малої прози письменника................................65

ВИСНОВКИ.............................................................................................70 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................74

Вступ

У цій дипломній роботі ми дослідили творчість несправедливо напівзабутого галицького письменника, просвітителя, педагога, автора шкільних підручників, публіциста Стефана Коваліва (справжнє ім’я – Степан Ковалів. Народився 25 лютого 1848 року в селі Брониця на Львівщині, помер 26 квітня 1920 року). Творчий спадок талановитого письменника-реаліста – низка оповідань та образків, зразки епістолярного жанру.

Стефан Ковалів виступав в українській літературі наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття під псевдонімами Стефан Ковалів, Дрозд, Дроздишин, Плескачка, П’ятка Стефан, Естко, 5-ка. Це була людина каменярського завзяття в праці, в доланні нелегких перешкод на своєму життєвому і творчому шляху. Недаремно Іван Франко називав його «співцем галицької Каліфорнії», «творцем крізь сльози всміхнутих нарисів». Серед імен, «яких не постидалась би ні одна далеко багатша від нашої література», Іван Франко одне з почесних місць відводив і Стефану Коваліву.

Востаннє збірку С.Коваліва було видано понад півстоліття тому - у 1958 році. Тож далеко не кожен сучасний українець знає про цього воістину європейського митця, внук якого – поет, письменник, педагог і музикант Іван Ковалів – заснував Музичний інститут ім.М.В.Лисенка у канадському місті Торонто. Стефан Ковалів належав до того покоління письменників, творчість яких хоч і була зорієнтована на художньо-епічну традицію ХІХ століття, та водночас вона має риси модерних течій. Через це його художній доробок сприймається як оригінальне та своєрідне явище, вплетене в канву суспільних і, передусім, літературних проблем доби.

На нашу думку, творчість цього визначного реаліста потребує глибокого вивчення. Його «оповідання справді гідні того, щоб їх не забувати» [74, 81].

Актуальність дослідження малої прози С.Коваліва обумовлена науковою необхідністю висвітлити повноту українського культурно-літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століття, а також потребою глибоко проаналізувати художню спадщину митця, спираючись на досягнення новітньої літератури. Стефан Ковалів належав до когорти скромних письменників, які відгукувалися на пекучі потреби українського народу, шукали відповіді на питання сучасності. Водночас вони не прагнули вплинути на літературний процес у цілому, не були ініціаторами широких суперечок і полемік із назрілих проблем літературно-громадського життя. І все ж з’ясування реальної участі письменника в літературному процесі потрібне для повнішого уявлення про складність літературного руху досліджуваної доби.

Наукова проблема. Сучасне літературознавство поки що не має фахово всебічного погляду на художній доробок С.Коваліва. Його сучасники звертали увагу на літературну діяльність Стефана Коваліва протягом майже сорока років. Однак творчість письменника повною мірою не була відома ні сучасникам, ні наступним поколінням.

Неналежно вона відображена і в критичній літературі. Критики-сучасники письменника не помітили в його творчості конгломерату натуралістичних, імпресіоністичних, просвітительських елементів, що обумовили його індивідуальний стиль. З’ясуванню цих проблем і присвячена наша дипломна робота. В ній ми зробили дослідження, яке, вважаємо, допоможе сформувати об’єктивне уявлення про одного з талановитих прозаїків кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Мета і завдання дослідження. Художньо-літературна спадщина напівзабутого галицького письменника, безперечно, викликає наукове зацікавлення. Тим паче, що нинішня українська літературознавча наука намагається переосмислити історичний та естетичний досвід, а також об’єктивно оцінити минуле. Сучасного читача вже не задовольняють дослідження радянських літературознавців. «Цей феномен ще потребує свого детального вивчення та осмислення» [16, 43], – резюмує Р.Горак. Отже, метою цієї роботи є дослідження художнього доробку письменника для подальшого введення його в культурний контекст, осмислення тих чинників, які стали підгрунтям його світогляду та впливали на творчі пошуки, визначаючи своєрідність його індивідуального стилю, ідейно-тематичну парадигму його творів.

Також потрібно з’ясувати деякі аспекти, які допоможуть нам у досягненні поставленої мети, а саме :

• показати постать письменника у контексті українського літературно-мистецького та громадсько-політичного життя на зламі століть;

• дослідити взаємозв’язок літературної й педагогічної діяльності митця;

• висвітлити творчі пошуки С.Коваліва, виявити в ньому специфічні, новаторські, суто індивідуальні явища;

• осмислити вплив «школи Франка» на літературний доробок прозаїка, його зв’язки з представниками «старої» та «нової» генерації українського літературного процесу;

• дослідити жанрове й тематичне розмаїття художньо-літературної спадщини белетриста;

• визначити місце С.Коваліва в літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Теоретичне значення. Більш глибоке прочитання малої прози Стефана Коваліва та спроба проаналізувати й узагальнити її, допомагають пізнати складний процес становлення його літературно-художньої системи. Дипломна робота допомагатиме досліджувати інші теоретико-літературні проблеми, пов’язані з вивченням жанрово-тематичного розмаїття спадщини прозаїка, її стилістичної неоднорідності.

Базою для дослідження стала вся мала проза С.Коваліва, яку можемо кваліфікувати як сформовану самобутню й самодостатню художньо-літературну систему.

Використано також літературно-критичні праці І.Франка, О.Маковея, С.Єфремова, І.Денисюка, М.Жулинського, дослідження з історії українського літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століття: В.Агеєвої, Л.Гаєвської, О.Гнідан, А.Гуляка, О.Колінько, Т.Гундорової, Ю.Кузнецова, О.Черненко, П.Хропка, Н. Шумило, праці із загальних проблем педагогіки, психології, філософії, історії.

Методики і методи дослідження. Під час роботи ми застосували методи історико-біографічного опису, проблемно-тематичного аналізу, а також порівняння художніх творів митця у контексті тогочасної літератури.

Практичне значення праці. Основні положення і висновки цього дослідження можуть бути використані у вивченні історії української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття, в опрацюванні, створенні підручників і посібників для вищої школи, у спецсемінарах та спецкурсах, що відбуваються на базі ВНЗ, у написанні пошукових досліджень (курсових, дипломних робіт), а також у шкільній практиці на уроках позакласного читання, вивчення літератури рідного краю, зокрема Львівщини, де народився і працював С.Ковалів.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Стефан Ковалів у літературному процесі XIX - XX ст.

Художній досвід світової літератури переконує в тому, що всі напрями й течії ніколи різко не відмежовувались одне від одного, завжди перебували у складних взаємозв’язках. Значний масив української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття - яскраве тому свідчення. Це складна художня система, позначена поєднанням подекуди неспівставних напрямів, течій, стилів, коли в літературному процесі загалом і в творчості окремого письменника могли співіснувати явища, які належали до різних літературних епох.

Схожі стильові збіги літературознавці пояснюють спільною естетичною природою художніх форм і засобів. Таким чином «виробляється новий стиль реалізму, близький по стилю до імпресіонізму, але кардинально відмінний за методом» [41, 249], – стверджує Н.Калениченко, доходячи такого висновку: «Реалізм кінця ХІХ – початку ХХ століття – складний синтез усіх попередніх тенденцій» [41, 113].

Ю.Кузнецов також акцентує увагу на багатогранності стильових течій у реалізмі цього періоду: «Реалістична література кінця ХІХ – початку ХХ століття виявилась у цілому спектрі стильових тенденцій – романтичній, натуралістичній, просвітительській, а також імпресіоністичній» [67, 41]. Взаємодіючи, ці явища створювали нову художню модель світу. На думку Т.Гундорової, виділення названих стильових течій значною мірою штучне, бо вони становлять тільки окремі складові частини «загальної синтетичної стильової манери в літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття, яка формує новий тип реалізму – неореалізм» [22, 167].

І.Франко ще на початку століття помітив і відзначив оновлення реалістичної образної системи в творчості митців «нової» генерації, пов’язане з прагненням розкрити «діалектику душі» людини, і назвав цю якість психологізмом [100, 108]. Увага до психічного світу індивіда породила таку характерну рису тогочасної белетристики, як настроєвість та сугестивність. Таким чином митці, наголошував І.Франко, відчуваючи необхідність «оброблювати сюжети» відповідно до нового об’єкта зображення – переживань людської душі, формують нову поетику, нарощуючи імпресіоністичні елементи. А імпресіоністи, як відомо, акцентували увагу на особистих враженнях, відчуттях і переживаннях, відтворюючи їх у власній творчості. Їхні твори – це пульс епохи, в яку вони жили і діяли.

Українській літературі цього періоду, за слушним визначенням П.Хропка, «за активністю вторгнення в суспільне життя, інтенсивністю пошуків нового художнього методу, стильовим і жанровим розмаїттям належить одне з найвизначніших місць у духовній культурі нашого народу» [103, 23].

У цей час на Галичині панує гегемонія москвофілів, більшість тогочасної інтелігенції байдужа до проблем народу; немає позитивних ідеалів. Це, безумовно, позначилося на розвитку літератури: «новелістична продукція була слаба», розвивалась «утертими дорогами, творила після даних взірців, не досягаючи артистичного викінчення і ширини погляду тих взірців» [95, 56].

З’являється молоде покоління письменників, які усвідомлювали внутрішній зв’язок національного мистецтва зі світовим і прагнули вивести українську літературу на ширші художні простори. Зосереджуючи свій погляд на ідейно-естетичних явищах і процесах Західної Європи, вони намагалися зруйнувати стереотипи та нормативи етнографічного й реалістичного побутописання, а також розширити діапазон нових естетичних і суспільних еталонів. Людину і світ вони активніше осмислювали за допомогою прийомів імпресіонізму, символізму, експресіонізму. Тому на початку ХХ століття в нашому письменстві спостерігалося пожвавлення, відбувалися творчі дискусії, змагання, полеміки, виникали маси «суперечних течій» (І.Франко), що призводили до глибоких переворотів у мистецтві слова. У белетристиці спостерігається процес активних творчих шукань, утвердження нових естетичних і суспільних еталонів. «Новатори епохи» (І.Денисюк) чи, як їх тоді називали, письменники «нової генерації», «звіяли бурю в нашім національнім житті», «розбудили пристрасті там, де вперед була байдужість і рутина, оживили пульс народного життя» [94, 87].

Саме в період таких інтенсивних естетичних пошуків набуває творчої зрілості талант С.Коваліва. Риси його художніх новотворів подекуди мають дещо спільне зі спрямуванням «нової генерації» українського письменства, з тенденціями розвитку всієї прози на зламі сторіч. Звідси й наявність реалістичних тенденцій поряд з модерністськими. Письменник намагався (і не безуспішно) вийти за межі усталених сюжетів і конфліктів, традиційних героїв і образів, форм викладу, шукав нових художніх рішень і стилістичних засобів, віддаючи при цьому перевагу малій прозі.

Стефан Ковалів розпочинав в традиціях «старої» манери письма. Оповідь від першої особи, перевага етнографічно-побутового опису з надмірною деталізацією та інші ознаки літературної традиційності простежуються в перших оповіданнях на теми сільського життя («Пацлавські богомольці», «Прилагодження на малі хрестини» тощо). На початку ХХ ст. С.Ковалів долає цю тенденцію - урізноманітнює форму своїх творів, робить спробу показувати дійсність крізь призму настроїв персонажів, проникає у світ психічних переживань, торкаючись таких проблем, як психологія смерті, психологія злочину, психологія страху («Суд», «Дроворуб», «Олекса Щупак», «Дрогобицький Найда»), що засвідчує перехід від традиційних форм письма до новітніх.

Творче зростання С.Коваліва відбувалося під впливом  світової та української класики (О.Бальзака, Г.Флобера, Е.Золя, Л.Толстого, Марка Вовчка, Ю.Федьковича). З цієї скарбниці художніх ідей С.Ковалів формував свій творчий метод, розвивав і поглиблював їх відповідно до дійсності, що його оточувала та власного досвіду. Не заперечення попередніх традицій, а продовження й розвиток їх, оновлення проблематики, жанру, стилю, типів героїв і конфліктів стало прикметною рисою творчості галицького письменника.