2.2. Жіночі образи у прозі г. Квітки-Основ’яненка

Кращі з сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ’яненки - повісті "Маруся", "Козир-дівка", "Сердешна Оксана", "Щира любов". Центральним персонажем кожної з названих повістей виступає сільська дівчина.

Ідучи від власних життєвих спостережень, Квітка-Основ'яненко створює в повісті "Козир-дівка" новий для української літератури, соціально й реалістично більш окреслений образ вольової, рішучої, сповненої почуття людської гідності селянської дівчини Івги, яка переборює несправедливості експлуататорської влади й суду і врятовує з в'язниці свого нареченого бідняка-сироту Левка, скривдженого багатіями й несправедливо засудженого до заслання в Сибір. Задля правди терпить знущання і правди добивається Ївга, що не розуміє навіть, як можна спинитися на половині дороги, не дійшовши цілої правди.

Ради правди зреклася власного щастя і світ собі зав'язала Галочка ("Щира любов"), що мала право сказати: "я сполнила самий святіший закон його (Бога): душу мою положила за мого друга, щоб відвернути від нього горе! Себе не змогла, не здужала зберегти... я чоловік" [8, c. 599-600].

"Щира любов" - твір дещо іншого плану. Він побудований переважно на болісних роздумах і переживаннях скромної, надміру чутливої Галочки, яка щиро покохала офіцера Зоріна, але не зважиться вийти за нього заміж, бо він - дворянин. У повісті соціально-моральна проблема можливості "нормального"

кохання та шлюбу селянки і дворянина розв'язується в плані заданого просвітительсько-класицистичного "торжества обов'язку над почуттям", здорового глузду - над серцем, однак з цілком реалістичною мотивацією відмови Галочки офіцерові - поміщику Семенові Івановичу; розсудливо мисляча, розумна героїня знає, що панське оточення коханого не прийме її, просту селянку, в своє коло, і шлюб з нею прирік би Семена Івановича на повсякчасне моральне страждання.

Головні персонажі повісті, як і в "Марусі", як ми бачимо, позначені рисами сентиментальної ідеалізації. Ми можемо відзначити, що вищий порівняно з "Марусею" рівень реалістичної майстерності письменника виявляється в психологізовано-динамічній портретній характеристиці героїні, в наділенні її якостями активного волевиявлення, у зображенні внутрішніх психологічних колізій.

В образі Івги (“Козир-дівка”) Квітка показав ідеал сільської дівчини. Порівняно з іншими образами повістей в ній автор розкрив нові риси трудящої жінки. Якщо в образах Марусі, Галочки художньо втілені риси ніжного, поетичного кохання, відданості, чесності, лагідності, покори, працьовитості, то в Ївзі на перший план виступають енергійність, рішуча воля, непохитність у боротьбі за своє щастя. Вона не відзначається релігійністю, як Маруся або Галочка. Ці героїні змальовані в сентиментальному плані, з тією лише різницею, що Галочка позбавлена аскетичних надмірностей.

Повість “Козир-дівка” порівняно з “Марусею” – значний крок письменника вперед у створенні позитивного героя – образу простої дівчини, в питанні індивідуалізації образу, надання йому життєвих реалістичних рис. Для Марусі характерна певна пасивність, покірність долі. Івга міцніше почуває себе на життєвому грунті, вона не тимчасовий гість у житті, а якоюсь мірою володар свого становища. Івга не схиляється перед тяжкими життєвими обставинами, а відчуває в собі сили і рішучість для нелегкої боротьби за свої права, за несправедливо скривджену близьку їй людину. Івга енергійно переборює всі перешкоди.

Кажучи словами О.І. Білецького , ”Квітка не тільки в таких "неземних", ідеальної вдачі істотах кохався, не тільки малював жінок пасивної натури. Ївга ("Козир-дівка") теж жертвує собою задля коханого, але жертвує активно, кохання дає їй крила орлині, надихає енергією без краю, водить нею по всіх митарствах соціально-державного пекла, проте незаплямованим проносить вона крізь них своє почуття, щоб віддати його визволеному її заходами обранцеві. Це вже такої жінки тип, що в старовину бралась до зброї, щоб оборонити родинне вогнище, була не тільки товаришем і помічницею чоловікові, а частіше навіть перед вела, головувала в родині.” [5, с.352].

В Івзі Квітка-Основ'яненко продовжив ту лінію в змалюванні позитивного образу селянської дівчини, яку накреслив Котляревський у «Наталці Полтавці». Письменник в рішучих діях дівчини показує зародки пробудження соціальної свідомості й громадянської активності в простої української жінки і громадянський виступ на захист іншого, кривдженого владою і судом.

Нову цьому типу варіацію бачимо в Оксані ("Сердешна Оксана"), в цьому традиційному образі українського письменства, навіки-вічні вирізьбленому в Шевченковій Катерині.

Образ Оксани можна порівняти з образом Катерини. Обидві дівчини зазнали "щирого" кохання з боку розбещених паничів. Обидві народжують дітей, сподіваючись на те, що батько дитини, поглянувши на неї, зглянеться і забере її до себе, і все буде добре. Знову ж обидві розчаровуються і зневіряються у коханні, у щасті, у "милості Господній", обидві проклинають свою долю. І врешті-решт обидві залишаються покритками до кінця своїх днів, зневірені, нещасливі, так і не зазнавши простого людського, жіночого щастя. Та ж таки природна енергія й мужність дали Оксані сили витерпіти наругу і не тільки з праведної путі не схитнутись, а й інших на праву стежку направити.

У повістях "Маруся", "Козир-дівка", "Сердешна Оксана", "Щира любов" Квітка дає нам такі чисті, не попсовані типи з народу, такі глибокі симпатичні характери українського жіноцтва, які не втратили ще й досі поваги до себе, загальнолюдської шани й почесті.