Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КСР литература.doc
Скачиваний:
64
Добавлен:
19.03.2015
Размер:
163.33 Кб
Скачать

1.2. Особливості індивідуального стилю г. Квітки-Основ’яненка в художній літературі

З поглибленням ідейного змісту, розширенням тематики та проблематики української художньої прози урізноманітнюються її жанрово-структурні особливості, збагачується діапазон внутріжанрових різновидів, жанрова природа повісті й оповідання, що склалася у 30-ті—40-ві роки в художній практиці Квітки-Основ'яненка.

Домінуючим жанром було оповідання з його можливостями оперативного відгуку на життєві події. Воно набуває широкого внутріжанрового розгалуження. Продовжує розвиватися традиційне для часів Квітки-Основ'яненка олітературене народне оповідання, побудоване на принципі фабульної цікавості

Літературно-естетичні погляди Квітки-Основ'яненка в основних виявах були прогресивними. Головним Квітка-Основ'яненко вважав орієнтованість на дійсність (“писання з натури”, адекватне життєвим явищам і людським типам) використання народнопоетичних мотивів, художніх принципів, жанрово-стильових засобів.

Для художньої практики Квітки характерна ідеалізація в зображенні позитивних героїв (головним чином людей з народу) та тенденційність (аж до карикатурності) у змалюванні негативних персонажів (переважно з панівних верств) пильна увага до негативних явищ дійсності [14, c. 128].

Одним з перших в українській (і в російській) естетиці Квітка-Основ'яненко виступив із пропагандою “теми народу”, в чому виявилася важлива тенденція часу. Сміливо й рішуче за умов, коли кріпосники ставились до мужика як до робочої худоби, прозвучала його заява про те, що українські селяни мають цілковиту підставу та провідне становище серед позитивних героїв літератури. Квітка надає перевагу в літературі простій людині як найцікавішому об'єкту зображення. У ній він бачить «натуральність», природність життя й поведінки, почуттів, розуму, щиросердість, незіпсованість умовностями світського життя. 

Громадянське обурення лиходійством і зловживанням чиновного панства, поміщицтва, віра в дієвість сатири приводять Квітку-Основ'яненка до жанру сатиричної комедії. Наприкінці 20-х – на початку 30-х років він написав російською мовою сім комедій, у яких сміливо й гостро викривав характерні явища беззаконня, службові зловживання, розбещеність, експлуататорсько-кріпосницькі звички служилого дворянства, поміщицтва. У них письменник показував вороже ставлення селян до дворянства, робив натяки на те, що аморальна поведінка дворянства зумовлена його становими правами й привілеями.

У побудові комедій драматург значною мірою орієнтується на літературні зразки, що виявляється як у використанні традицій класицистичної сатири, принципів художнього узагальнення образів, так і в застарілих тоді вже принципах різької поляризації позитивних і негативних героїв, однозначності образів-персонажів, у вживанні прізвищ-характеристик/

Водночас у ряді драматичних творів Квітка пропонує ліберально-просвітницькі способи усунення суспільних вад, удосконалення суспільства (зайняття адміністративних посад розумними, освіченими, добропорядними й діяльними людьми; автор виводить ідеалізовані постаті таких діячів). Тут письменник продовжував традиції російської сатири другої половини ХVІІІ ст.

Талант Квітки-Основ'яненка як українського письменника найповніше виявився в художній прозі. До 30-х років ХІХ ст. в новій українській літературі розвивалися лише поетичні й драматичні жанри. Потреби часу вимагали аналітично-пізнавального зображення дійсності в її широкому охопленні. Для здійснення цих художніх завдань найбільш придатними були прозові жанри.

Після першої повісті «Маруся» (1832) Квітка створює ще ряд повістей і оповідань, що вийшли двома збірками. Поява повістей та оповідань Квітки-Основ'яненка знаменувала новий важливий етап не лише у творчості письменника, а й загалом у розвитку української літератури, у формуванні її реалізму й народності. Усі ці повісті й оповідання були рішучим кроком літератури до “теми народу”, до світу життя простого трудівника. У них центральними позитивними героями виступають люди хліборобської праці, яким досі відводилося мало місця в світовій літературі й які зображувалися переважно в комічному плані або у вигляді сентиментальних “пейзанів” [3, c. 369].

Художня проза Квітки-Основ'яненка поділяється на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання та повість; сентиментально-реалістичні повісті. У цьому поділі відбилися особливості двох основних стильових течій в українському просвітницькому реалізмі. Головний стильовий принцип бурлескно-реалістичних творів Квітки - комічно-бурлескне, нерідко гротескне змалювання персонажів переважно фольклорного походження, насиченість художньої структури уснопоетичними мотивами й прийомами. Поетика підпорядкована створенню критичного пафосу, висміюванню й викриттю негативних соціальних і моральних явищ. Стильовою домінантою сентиментально-реалістичних повістей Квітки є співчутливе, більш чи менш ідеалізоване зображення селянського героя з заглибленням у його внутрішній світ, із широким використанням народнопісенних мотивів і засобів ліризації.

Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'яненка – повісті “Маруся”, “Козир-дівка”, “Сердешна Оксана”, “Щира любов”. Центральним персонажем у кожній із них виступає сільська дівчина.

Основна колізія сентиментально-реалістичних повістей письменника – долання позитивними героями з трудових верств, переважно з селянства, суспільних і соціально-побутових перешкод, що виникають на шляху влаштування їхньої долі чи долі інших людей.

У стильових пошуках Квітка-Основ'яненко як автор сентиментально-реалістичних повістей звертався до народнопісенної лірики, що сприяло їх лірично-емоціональному забарвленню і на багато десятиліть визначило характерний ліризований стиль української прози [10, c.457].

Водночас з орієнтацією письменника на уснопоетичний спосіб зображення персонажів пов'язано певну стереотипність, повторюваність рис героїв, недостатність індивідуальної своєрідності персонажів, особливо в раніших його творах, наприклад у “Марусі”.