7. Види потужності операційної системи

Потужність не є довільною величиною, встановлюваною менеджером навіть у присутності фактора невизначеності. Вона підлягає завжди формалізації, тобто докладному розрахункові й обґрунтуванню для будь-якої операційної системи стосовно до середовища її функціонування. З метою одержання об'єктивних розрахункових даних по очікуваній ефективності операційної системи необхідно розрізняти наступні види потужностей:

• потенційну або проектовану;

• нормативну;

• розрахункову;

• максимальну і мінімальну;

• оптимальну.

Потенційна або проектована потужність операційної системи - кількість операцій, що може бути виконане при повному знятті фактора невизначеності на всіх рівнях і ланках операційної системи. Іншими словами - це максимум потужності, що може бути досягнуть в ідеальних умовах середовища.

Нормативна потужність операційної системи - це вимірник максимуму потужності на відібраних компонентах системи. Як правило, нормативна потужність завжди нижче або тотожна потенційної потужності.

Розрахункова потужність операційної системи - кількість закінчених операцій, що обумовлюються найменш могутнім компонентом операційної системи.

Максимальна потужність операційної системи - потужність, що відповідає найбільш могутньому компонентові. Досягнення максимальної потужності операційної системи припускає, що менеджер збільшує потужність інших компонентів до рівня ведучого.

Мінімально припустима потужність операційної системи - кількість операцій і процедур, що дозволяє зберегти компоненти і ланки операційної системи в робочому стані, тобто забезпечити мінімально необхідні інформаційні і ресурсні потоки між підрозділами і ділянками.

Оптимальна потужність операційної системи - рівень, що дозволяє використовувати ведучу ланку операційної системи зі збереженням 10-30% резерву потужності.

Практично ці види потужності операційної системи є ступінями підготовки прийняття і реалізації операційного рішення, тобто порядок дії керівника відповідає приведеному вище порядкові оцінок і розрахунків. Метою керівника є оптимізація потужності операційної системи у відповідності із середовищем її функціонування.

8. Склад, зміст і задачі виробничої інфраструктури

Перш ніж сформулювати поняття «виробнича інфраструктура», необхідно нагадати стале визначення «економічна інфраструктура» - комплекс галузей регіональної або загальнодержавної соціально-економічної системи, що забезпечують промислове (або яке-небудь інше) виробництво, а також населення. Містить у собі транспорт, зв'язок, торгівлю, матеріально-технічне забезпечення, науку, освіту, охорону здоров'я.

Для визначення «виробнича інфраструктура підприємства» не можна скористатися за аналогією поняттям «економічна інфраструктура», тому що на промислових підприємствах не здійснюється в повному обсязі, як це має місце в народному господарстві, торгівля, наука, освіта, охорона здоров'я, а є лише комплекс виробництв, що забезпечують нормальне функціонування основного виробництва.

Це дає підставу сформулювати поняття «виробнича інфраструктура підприємства» як комплекс обслуговуючих допоміжних виробництв, що забезпечують основний виробничий процес сировиною, матеріалами, паливом, енергією, інструментом, оснащенням, а також підтримують технологічне й енергетичне устаткування в працездатному стан і здійснюють внутрішньо- і міжцехові перевезення.

До складу підрозділів виробничої інфраструктури підприємства, як правило, входять допоміжні цехи (інструментальний, ремонтно-механічний і ін.); обслуговуючі господарства (складські, транспортні тощо); служби і ділянки в основних виробничих цехах (інструментальні комори, заточувальні й інструментальні ділянки, ремонтно-експлуатаційний персонал).

Склад і масштаби цих підрозділів підприємства визначаються особливостями основного виробництва, типом і розмірами підприємства і його виробничих зв'язків з внутрішнім і зовнішнім середовищем.

Виходячи з вимог сучасного виробництва інфраструктура підприємства повинна відповідати наступним основним вимогам:

• попереджати можливі порушення нормальний і безперебійний ходи основного виробництва;

• мати профілактичний характер;

• забезпечувати гнучкість, наступність і мінімальну перебудову при переході в основному виробництві з однієї продукції на іншу;

• сприяти впровадженню технологічної й організаційної регламентації допоміжних процесів;

• сприяти випускові високоякісної продукції з найменшими витратами.

На багатьох підприємствах майже всі допоміжні роботи виконуються власними силами, у невеликих цехах, розрахованих на задоволення тільки власних потреб. Тому великого значення набуває удосконалення виробничої інфраструктури шляхом проведення технічних, економічних і організаційних заходів. До останнього відносяться:

• спеціалізація і централізація на підприємствах найважливіших функцій обслуговування, що можуть бути відділені від процесу основного виробництва;

• технологічне регламентування виконання транспортно-складських і вантажно-розвантажувальних робіт на основі комплексної технології і технічного переоснащення підприємства;

• відокремлення інструментальних цехів і створення на їхній базі підприємств-філій (дочірніх підприємств) по виробництву спеціального інструмента і технологічного оснащення;

• проведення ремонтів і реконструкція промислових будинків і споруд спеціалізованими підрядними ремонтно-будівельними підприємствами.

Ремонтні цехи і служби підприємства забезпечують постійну експлуатаційну готовність технологічного устаткування шляхом ремонту і модернізації. Задачі цих цехів і служб полягають у тому, щоб ремонт і модернізація устаткування виконувалися якісно, у встановлений термін при оптимальних витратах.

Енергетичні цехи і служби забезпечують підприємство усіма видами енергії, організують раціональне її використання, підтримують електроустаткування й енергоустановки в постійній експлуатаційній готовності шляхом їхнього ремонту і модернізації, впроваджують нове енергетичне обладнання, здійснюють контроль за виконанням правил експлуатації енергоустановок в основних виробничих цехах, забезпечують телефонний і радіозв'язок.

Інструментальні цехи і служби підприємства забезпечують основне виробництво інструментом і оснащенням високої якості при мінімальних витратах на їхнє виготовлення й експлуатацію. Основними задачами інструментального господарства є: безперебійне забезпечення високоякісним інструментом усіх цехів і робочих місць; контроль за правильною експлуатацією інструменту і скороченням його витрат; зменшення витрат на виготовлення, придбання, збереження, ремонт і відновлення інструменту; підтримка запасів інструменту мінімально необхідному рівні.

Транспортні, постачальницькі і складські господарства, цехи і служби забезпечують своєчасне постачання всіх матеріальних ресурсів, їхнє збереження і рух у процесі виробництва. Від їхньої роботи залежать ритмічність роботи підприємства й економічне використання матеріальних ресурсів.