Kultura_posibnik (1)

Історія української культури

Навчальний посібник

За редакцією

професора О.П. Сидоренка

Київ Освіта України

2014

УДК 930.85 (477)(075.8) ББК 63.3(4Укр)я73 C34

Рекомендовано до друку Вченою радою Одеського державного аграрного університету (протокол №1 від 26 вересня 2013 року)

Історія української культури: навчальний посібник /О.П. Сидоренко, С.С. Корлюк, В.В. Власов та ін.; за ред. О.П. Сидоренка — К., 2014. — 576 с.

ISBN 978-617-7111-21-3

Автори — колектив викладачів Одеського державного аграрного університету: О.П. Сидоренко (керівник авторського колективу), завідувач кафедри філософії, історії і політології, професор, кандидат філософських наук; С.С. Корлюк, ректор університету, професор, кандидат біологічних наук; В.В. Власов, доктор сільськогосподарських наук; І.О. Волкова, доцент, кандидат політичних наук; О.А. Коваленко, доцент, кандидат філологічних наук; В.М. Колєнцова, доцент, кандидат педагогічних наук; К.Є. Кононенко, викладач; С.М. Макуха, доцент, кандидат економічних наук; О.Г. Михайленко, викладач, кандидат економічних наук; А.О. Ногінська, доцент, кандидат педагогічних наук; П.В. Полулях, викладач; В.В. Попович, доцент, кандидат економічних наук; Т.Є. Посполітак, ст. викладач; Т.В. Розова, професор, доктор філософських наук; М.М. Самуйлік, доцент, кандидат політичних наук; В.О. Сидоренко, викладач; І.В. Федорова, викладач; М.С. Філянін, професор, кандидат філософських наук; О.М. Чебан, доцент, кандидат філософських наук; В.О. Чігірьов, доцент, кандидат сільськогосподарських наук.

Рецензенти — І.І. Дробот, доктор філософських наук, професор, директор Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова; Л.М.Курчіков, доктор філософських наук, професор кафедри філософії та гуманітарних наук Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової; Н. В. Хамітов, доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди; Є.А. Подмазко, кандидат філософських наук, професор кафедри політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

У навчальному посібнику розглядаються найбільш важливі етапи і проблеми культурного процесу на теренах України від давніх часів до сучасності. Особлива увага приділяється висвітленню становлення української культури як системи національних цінностей у контексті розвитку світового культурного процесу. Всі проблеми розкриваються на теоретичній і методологічній основі наукової філософії в єдності з потребами аграрної науки і практики, питаннями функціонування АПК України. Посібник розрахований на студентів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів, широке коло читачів, які цікавляться проблемами вітчизняної культури.

УДК 930. 85(477)(075.8) ББК 63.3(4Укр)я73

5.3. Бароко як мистецький стиль.

Українське бароко, його характерні риси . . . . . . . . . . . . . . . 253 5.4. Специфіка українського бароко

в літературі, театрі і музиці. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 268 5.5. Розвиток образотворчого мистецтва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 286 5.6. Барокова архітектура, її здобутки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 307 5.7. Здобутки природничих наук. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 319 5.8. Традиційні культи українського козацтва. . . . . . . . . . . . . . . 325

Розділ 6 Культура українського народу в ХІХ ст.: духовні пошуки

та шляхи їх реалізації. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 334 6.1. Формування передумов єдиного

загальноукраїнського культурного руху . . . . . . . . . . . . . . . . 335 6.2. Культурно-національне відродження

в Україні ХІХ ст. як єдиний процес. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 370

Розділ 7 Новітня українська культура: витоки і джерела,

проблеми і здобутки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 403 7.1. Характерні риси та специфіка духовного

життя в Україні кінця ХІХ — початку ХХ ст. . . . . . . . . . . . . 405 7.2. Модернізм, його філософські основи

і провідні течії: етап зародження та співіснування з реалізмом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 423

7.3. Розвиток української культури в добу Національно-демократичної революції . . . . . . . . . . 448

7.4. Культура України в 20—30-ті роки ХХ ст.:

тріумф і трагедія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 466 7.5. Українська культура кінця 30—90-х років ХХ ст. . . . . . . . . 493 7.5.1. Постмодернізм як культурне явище . . . . . . . . . . . . . . 525 7.6. Культура України часів незалежності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 529

4

Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами… В. Сосюра

Передмова

Запропонований навчальний посібник підготовлений колективом авторів, який відомий студентській спільноті своїми виданнями у галузі філософії та релігієзнавства. Він вирізняється від схожих видань відповідністю свого змісту положенням і вимогам навчальної програми з дисципліни «Історія української культури», а головне, конкретними відповідями на теоретичні і практичні питання культурної спадщини вітчизняної історії.

У навчальному посібнику чітко сформульований критерій культури, тобто цінності, що створені людьми у процесі їх виробництва, а сама культура розглядається як специфічний інтегральний спосіб життєдіяльності кожної людини і людства в цілому. Автори посібника обстоюють ідею, що жодна думка, уявлення чи переконання, жоден вчинок чи дія особистості, жодне її ставлення до іншої людини, колективу людей чи всього суспільства не можуть не бути культурними або некультурними, не можуть не оцінюватися з позицій аксіології.

Автори солідарні з висновками і оцінками стану культури у сучасному суспільстві, які зроблені представниками «Римського клубу», поділяють їх думку стосовно її дефіциту у певних груп людей. Їх висновки про вади культури автори вважають справедливими і відносно поведінки багатьох молодих людей, а тому пропонують шляхи подолання цих вад. Одним із таких шляхів є відродження у суспільстві інтересу до історії своєї культури, до історичних матеріальних і духовних цінностей свого народу у їх спадковому розвитку і перетворенні на правила й норми поведінки кожної людини. Таке перетворення неможливе без твердих і глибоких знань змісту історії вітчизняної культури. Тому своїм посібником автори намагалися максимально сприяти успішній праці студентів над оволодінням навчальною дисципліною «Історія української культури».

Відомо, що головним завданням вищої школи України завжди було і є сьогодні формування у випускників якостей всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Такими якостями може володіти тільки культурна особистість на підставі знань сутності, змісту, функцій,

5

теорії та історії культури, перш за все історії української культури. Ця історія багата як за тривалістю існування, так і за якістю її досягнень: від чотирьох тисяч років до н. е. так званого трипільського періоду на землях України до сьогодення; від виробництва найпростіших знарядь праці до сучасних наноекономіки і нанотехнологій.

Випускники вищих навчальних закладів України повинні мати науковий світогляд. Науковим може бути тільки культурний світогляд. Без оволодіння теорією та історією вітчизняної культури такий світогляд принципово неможливий. У той же час рівень розвитку світогляду у випускників вищої школи значною мірою визначає їх майбутнє — матеріальне і духовне.

Необхідність глибокого оволодіння змістом історії української культури обумовлена і тим, що сферою виявлення наукового світогляду є діяльність особистості. Вона теж повинна бути культурною у всіх своїх напрямах, типах і видах. Без знання теоретичних основ культури та її історії культурна діяльність неможлива, отже, неможлива творча і продуктивна праця людини.

Становлення культурної особистості неможливе і без культури спілкування, культурних відносин між людьми, які є головною сферою реалізації, прояву і культурного світогляду, і культурної діяльності.

Необхідність відповідального ставлення до вивчення історії української культури обумовлена також особливостями сучасної історичної ситуації як у глобальному, так і у вітчизняному контекстах, тому що виживання людини забезпечується збереженням рівноваги культурного розмаїття. Сучасна людина живе, мислить і діє у просторі багатьох культур, обмежити вплив яких неможливо та й недоцільно. Тому фахівець повинен бути готовим здійснювати професійну діяльність у полікультурному світі, навіть якщо він виховувався у монокультурному середовищі та свідомо поділяв лише його норми і цінності. Можливо, це середовище було контркультурним, наприклад, рутинним, догматичним, релятивістським або мало інші суттєві вади. Протистояти контркультурі може тільки культурна особистість, тільки така людина може мати суспільно значущу мету свого життя і спрямовувати її на свою користь та на благо інших людей.

У цьому навчальному посібнику студенти знайдуть відповіді на важливі питання теорії і практики культури, вітчизняного культурного прогресу, його минулого і сучасного, сенсу життя і свого місця в культурному відродженні України, подоланні безкультур’я минулого і сучасного.

6

Розділ 1 Предмет, загальнотеоретичні та методологічні основи курсу «Історія української культури»

Наші руки нібито створюють у природі другу природу.

Ціцерон

Культура українського народу — стародавнє і складне соціальне явище. Вона розвивається не ізольовано від культур інших народів, а перебуває в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. У такий спосіб вони розвивали не лише свою самобутню культуру, але й здійснювали вагомий внесок у культурні досягнення інших народів.

Характерною особливістю вітчизняної культури є її відкритість і сталість, здатність сприймати і творчо реагувати на різні культурні впливи . Завдяки цьому вона протягом своєї історії двічі змогла відродитися і зберегти духовний генофонд нації в умовах поневолення.

Українська культура століттями розвивалася в лоні литовської, польської і російської державності. Тому вона оцінювалася окремими дослідниками як похідна та «провінційна», що з наукової точки зору безпідставно, а з моральної — несправедливо. Дійсно, на її розвиток негативно впливала відсутність власної державності та єдиної і справедливої національної політики в колишніх імперіях. В умовах втрати незалежності сковувався творчий потенціал українського народу, «розмивалася» українська самобутність, гальмувалися або ставали неможливими певні види і напрями культурних процесів на землях, заселених українцями.

Тому здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості народу і складний процес формування громадянського суспільства на зламі століть вимагають нового

7

Історія української культури

осмислення і висвітлення зазначених вище культурологічних проблем. Це зумовило зростання в українському суспільстві інтересу до історії та проблем вітчизняної культури.

Глибоко і всебічно розкрити сутність, зміст, особливості і проблеми будь — якої культури можна лише на основі філософського осмислення її минулого і сучасного та усвідомлення принципів, методів, загальних закономірностей і категоріального апарату сучасної теорії культури. Даний факт повною мірою відноситься і до вивчення історії української культури.

1.1. Культура як суспільне явище

Однією з унікальних ознак, що виділяє людину серед інших живих істот є культура. Вона, як і власне людина, формується у суспільстві і завдяки суспільству. Її вивчають багато наук, однак серед них існує одна наука, предметом якої є дослідження загальнотеоретичних і методологічних проблем формування культури. Ця наука називається «культурологією1».

Сучасні дослідники констатують існування багатьох видів і типів культури. Тому вони дають понад 500 її визначень. Сам термін «культура» походить від латинського слова “cultura”, що означає оброблення, обробіток. Для багатьох лінгвістів незаперечним є той факт, що за етимологією2 слово «культура» мало в часи античності3 смислове значення — зрощувати, обробляти землю (культивувати її), займатися землеробством. Однак цей термін уже в римській античності мав й інше значення, наповнене антропологічним змістом — виховання й навчання самої людини, «оброблення людської душі». Вперше в такому сенсі увів у вжиток поняття «культура» знаменитий римський адвокат Марк Тулій Ціцерон (106—45 до н. е.) у своїх «Тускуланських бесідах» (45 до н. е.). В них він підкреслював,

1 Культурологія (від лат. cultura та грец. logos) — вчення про культуру.

2Термін «етимологія» (від грец. etymologia — істина, основне значення слова та logos — поняття, вчення) має два значення:

а) походження слова та його родове відношення до інших слів тієї ж мови чи інших мов; б) розділ мовознавства, в якому досліджується походження слів різних мов.

3Античний (від лат. antiques — стародавній) — все, що має відношення до історії та культури стародавніх греків і римлян.

8

Розділ 1. Предмет, загальнотеоретичні та методологічні основи ...

що «філософія — це культура розуму». На його думку, від справжнього філософа вимагається наполегливе вдосконалення власних розумових здібностей. Саме в культурі мислення він вбачав шлях до розширення духовного світу людини. В такому розумінні термін «культура» пізніше ввійшов до всіх європейських мов, у тому числі й до української.

Поняття «культура» має багато й інших, часто суттєвих смислових відтінків і ознак. Поширеним є розуміння культури як оціночного поняття і приналежності її до рис особистості (культурність), а також для загальної характеристики рівня розвитку людини. Відомими є також поняття «культура праці», «культура поведінки», «фізична культура» тощо. Категоріями культури вже давно стали поняття «культурні риси», «культурні системи», «культурний розвиток», «культурний розквіт», «культурний занепад» і т. д. Отже, історія поняття «культура» та її визначення досить різнопланові і сягають від простого протиставлення культури природі до дефініції культури як історично обумовленого рівня розвитку суспільства і людини, або як єдності матеріальних і духовних надбань людства. Культура трактується і як спосіб духовного освоєння дійсності на основі системи цінностей, і як розгортання творчої діяльності людини, спрямованої на пошук змісту буття. У зазначених визначеннях культури міститься її нерозривний зв’язок з творчістю, акцентується діяльне начало як бажання людини творити себе і навколишній світ.

Цивілізацією, в якій склалися основи античної культури, була Давня Греція. Вона стала колискою європейської культурної традиції. Природні умови формували у світогляді стародавнього грека якості людини — хлібороба: традиційність, поклоніння землі, рослинному і тваринному світові, бажання жити у злагоді з природою, обожнення стихій тощо. Водночас море і мореплавство надавали грекам можливість почувати себе вільними, незалежними, відчувати свій зв’язок з іншими народами. Основою соціально — економічного і політичного життя Давньої Греції був поліс з верховним управлінням в особі народного зібрання. Поліс сприяв формуванню вільної, політично активної людини. Тут панували колективістська мораль, ідеали, згідно з якими людина підпорядковувала себе інтересам суспільства, не виокремлювалася з нього. Життя було організовано так, що вільний грек відчував важливість своєї діяльності для розквіту поліса. Все сприяло тому, щоб людина формувала в собі власну гід-

9

Історія української культури

ність і значущість. Суспільні відносини нагадували змагання (агон), які кожному греку давали можливість виявити свої якості, здібності. Люди цінувалися тоді, коли представляли інтереси поліса. Останній стимулював розвиток у людини таких якостей, як доблесть, гармонія між тілом і духом. Досягти цього стану можна було завдяки вправам, освіті і вихованню. Людина жила за нормами, сформованими і затвердженими суспільством, водночас шукала нові, більш досконалі форми життя, щоб повніше втілити міру, гармонію і красу, які несе в собі Космос. Зміст і сутність останніх були для неї раціонально визначені, мали наочне вираження. Давній грек прагнув до того, щоб все було зрозумілим, і мірою всіх речей для нього виступала людина, а це означає, що антропоморфізм1 давньогрецької культури був пов’язаний з інтелектом людини та культом її тіла, гармонією якого вимірювали все створене.

Отже, в часи античності були зроблені перші кроки у напряму усвідомлення суті й специфіки культури, стали формуватися поняття і категорії для її характеристики. Давньогрецькі філософи створили унікальне вчення про Космос як світовий порядок речей. Слово «порядок» розумілося ними неоднозначно. Спочатку воно означало суворий армійський устрій, лад у туалеті жінки (адже краса її тіла і вбрання — це також порядок), і лише згодом набуло значення світопорядку, світового устрою. Складовими Всесвіту (Космосу) вважалися природа, боги, людина.

Олімпійські боги у свідомості жителя Еллади не були всемогутніми і зобов’язаними творити добро. Чому ж тоді їм молилися і приносили жертви? Мабуть, про всяк випадок — ось допоможуть. Давньогрецькі філософи довго мізкували над роллю богів у житті людей. І школа Епікура нарешті вирішила це питання так: світ богів — це образи можливої досконалості, але піклування про людей — не їхня справа. На відміну від невиразних звіриних образів ранніх релігій (єгипетської, наприклад) грецькі боги надзвичайно антропоморфні і тому ставали естетичними моделями поведінки людей — щодо пози, постави, жесту (тобто демонстрували зразки поведінки за законами краси: царствені жести Зевса, святкові музичення Аполлона, застигла скорбота Деметри тощо). Але вони не були зразками для простих смертних у ставленні до норм права і моралі. Тому стародавні греки не боялися їх.

1Антропоморфізм (від грец. antropos — людина та morphe — форма) — наділення людськими властивостями явищ природи, тварин, предметів, а також уявлення про богів у людській подобі.

10