вступ и 1 раздел

Вступ

В умовах глобалізації та світової фінансової кризи зростає необхідність у науковому обґрунтуванні стратегії економічного розвитку країни. Аналіз виробничих факторів і конкурентних переваг країни свідчить про пріоритетність розвитку сільського господарства, однієї з основних галузей національної економіки. Китай, Фінляндія та Південна Корея останніми роками розробили й реалізували політику економічного розвитку, в рамках якої здійснювали заходи з підвищення ефективності та конкурентоспроможності сільського господарства на інноваційній основі.

Результативність аграрного виробництва визначається наявністю, станом і структурною комплексністю всіх факторів виробництва: земельних та трудових ресурсів, основних виробничих й оборотних засобів. У структурі галузевого авансованого капіталу відповідно до технологічних нормативів питома вага основних засобів має становити 40 %, у тому числі для окремих видів сільськогосподарської продукції – в межах 20-40 %. Фактично цей показник значно нижчий: у 2005 році частка основних засобів в авансованому капіталі сільськогосподарських підприємств становила 22 %, в 2010-му – 17 %.

Земле- та праце оснащеність забезпечують конкурентоспроможність сільського господарства України. Рівень же фондозабезпеченості значно відстає від розвинутих країн і не відповідає технологічній потребі. В середньостатистичних господарствах Німеччини на 1 га сільськогосподарських угідь припадає в 11-12 разів більше основних засобів, ніж в аграрних підприємствах України. Рівень по Україні в 3,5 раза нижчий, ніж у сільськогосподарських підприємствах з оновленою матеріально- технічною базою. В 2010 році порівняно з 1990-м оснащеність окремими видами техніки знизилася в 2.7- 5,2 раза й ледве сягає половини технологічної потреби. Близько 85 % техніки в аграрних підприємствах замортизована. Нині на полях України працює вітчизняних зернозбиральних комбайнів «Славутич» близько 2%, комбайнів іноземного виробництва – 20 % і 78 % конструктивно застарілих та давно замортизованих комбайнів радянських часів. Через фізичне зношення й технічні несправності щорічно не використовується третина наявності сільськогосподарської техніки.

Нестабільний розвиток різних галузей сільського господарства, занепад тваринництва, зношеність складових матеріально-технічної бази позначалися на рентабельності аграрного виробництва. Сільське господарство України впродовж останніх 15-ти років малоефективне, від 28 до 48 % підприємств галузі збиткові. Це є свідченням затяжної економічної кризи а аграрній сфері, яка потребує державної підтримки, зокрема в частині її матеріально-технічного забезпечення. Масштаби та напрями розвитку аграрного сектору, ефективність використання природних і трудових ресурсів визначає його матеріально-технічна база, найважливішою складовою якої є основні виробничі засоби й їхня активна частина – машини та обладнання. На жаль, вітчизняне сільськогосподарське виробництво практично деіндустріалізоване, рівень його фондозабезпеченості порівняно з 1990 роком скоротився в 5 разів, у десятки разів менше ніж у передових країнах світу. Галузеві основні засоби зношені більше як наполовину і морально застарілі.

Внутрішній та світовий продовольчі ринки потребують біологічного й екологічного безпечного агровиробництва. Тому стратегічно важливим для України є його розвиток, що вимагає зростання рівня фондозабезпеченості сільського господарства, поліпшення якісного стану та складу галузевих основних засобів, формування відповідної матеріально-технічної бази для ведення конкурентоспроможного екологічного чистого вітчизняного аграрного виробництва.

Питання техніко-техногологічного переоснащення аграрної сфери висвітлені в роботах Я.К.Білоуська і В.Л.Товстопята, М.Д.Безуглого і В.В.Адамчука. Проблемам інноваційно-інвестиційних процесів присвячені дослідження В.В.Іванишина, М.І.Кісіля, М.Ю.Коденської та інших. Однак модернізація сільського господарства потребує комплексного дослідження економічних проблем формування й відтворення галузевих основних засобів.

Матеріально-технічне забезпечення сільського господарства є предметом наукових досліджень багатьох учених. Проблемі використання й відтворення основних засобів присвячено праці О.Ю.Болховітінової, Г.Г.Кірейцева, О.В.Пасько. Разом із тим, пошук шляхів підвищення ефективності вітчизняного аграрного виробництва потребує аналізу його фондозабезпечення, передусім фондооснащеності сільськогосподарських угідь.

Все вище зазначене зумовлює…….

1.2.

ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Проблеми ефективного використання ресурсного потенціалу сільського господарства знайшли відображення в працях ряду вчених і практиків, серед них: В.Г Андрійчук, О.А. Бугуцький, О.Ю. Єрмаков, М.М. Ільчук, О.М. Онищенко, В.В. Росоха, П.Т. Саблук, І. Н Топіха та ін. Проте ряд питань все ж таки залишається недостатньо дослідженим. Це стосується насамперед структури ресурсного потенціалу, виявлення основних шляхів подальшого його розвитку і підвищення ефективності використання.

Для успішного розвитку сільського господарства слід не тільки забезпечити його відповідними ресурсами, але й створити необхідні умови для їх раціонального використання на основі застосування сучасних досягнень науки і техніки. Cільськогосподарські підприємства сьогодні не повністю використовують свої можливості для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і поліпшення її якості. При цьому виробничі ресурси в багатьох господарствах використовуються не досить ефективно.

Отже, можливості сільськогосподарських підприємств щодо збільшення виробництва продукції тісно пов'язані з наявністю в них відповідних виробничих ресурсів. У зв`язку з цим забезпеченість господарства виробничими ресурсами характеризує його ресурсний потенціал.

Розвиток сільськогосподарського виробництва в сучасних умовах породжує необхідність уточнення вже існуючих і введення у практику нових економічних понять та показників. До них належить поняття ресурсного і похідних від нього потенціалів.

Поняття ресурсний, виробничий, економічний потенціал використовується для характеристики найважливіших соціально-економічних процесів сільськогосподарського виробництва. Перш ніж визначити сутність і складові елементи зазначених видів потенціалів сільськогосподарських підприємств, зупинимось на розкритті поняття потенціалу взагалі. Водночас підкреслимо, що однозначності у підходах до визначення поняття потенціалу сільськогосподарських підприємств немає.

Розкриваючи поняття потенціалу відносно будь-якої сфери людської діяльності, більшість економічних словників і енциклопедій виділяють два підходи у визначенні його сутності. Згідно з першим потенціал трактується, як ресурси, запаси, засоби, можливості, що можуть бути використані для розв'язання певного завдання або ж досягнення мети. Згідно з другим підходом сутність виробничого потенціалу пов'язується з потенціальними можливостями певної особи, суспільства, держави у якійсь галузі. Обидва підходи пов'язують сутність потенціалу з досягненням певного результату. Це дуже важливе положення, відповідно до якого при визначенні величини потенціалу завжди необхідне чітке розуміння того, за допомогою якого саме показника визначаються виробничі можливості. Отже, загальне визначення потенціалу передбачає по-перше, величину вже наявних ресурсів, по-друге, досягнення певного результату.

Термін "потенціал" (від лат. Potentia – сила) в економічній теорії має досить широке використання і трактується, як запаси, засоби, джерела, які є в наявності і можуть бути використані (приведені в дію для досягнення певної мети).

Це поняття багатогранне й охоплює не тільки матеріальні джерела, засоби, запаси, які можуть бути приведені в дію, використані людиною для вирішення того чи іншого завдання, а й інтелектуальні та духовні якості людей, залучених до процесу праці, форми організації і взаємодії працівників, сам технологічний процес у часі і просторі.

У економічному енциклопедичному словнику за редакцією С.В. Мочерного дається таке трактування цього поняття: “Потенціал – це наявні в економічного суб’єкта ресурси, їх оптимальна структура та вміння раціонально використовувати їх для досягнення поставленої мети” [6, с.141].__

Характеризуючи сутність потенціалу сільського господарства, необхідно насамперед розрізняти такі його види: ресурсний, виробничий, економічний.

Ресурсний потенціал сільськогосподарських підприємств має різні за функціональним призначенням і якістю виробничі ресурси: матеріальні, трудові, земельні. Сукупність цих ресурсів є основою сільськогосподарського виробництва і визначає його ресурсний потенціал, який розраховується в грошовому вираженні.

Ядром ресурсного потенціалу є продуктивні сили суспільства. Виступаючи у певній суспільній формації, вони являють собою фактори виробництва двоякого ряду — матеріально-речові, які включають засоби виробництва, і особистісні, тобто виробничий персонал.

Важливим питанням є визначення складу і структури ресурсного потенціалу сільського господарства. При цьому правомірність включення окремого виду ресурсу до складу ресурсного потенціалу галузі має базуватись на об'єктивній основі і бути практично доцільним.

У сільському господарстві земля є головним засобом виробництва і важливим чинником його розвитку. Земельні ресурси є матеріальною основою сільськогосподарського виробництва, базою для органічного поєднання інших ресурсів у виробничому процесі. Тому важливою складовою ресурсного потенціалу сільського господарства є земельні ресурси, що представлені площею сільськогосподарських угідь.

При цьому необхідно відзначити, що ресурсний потенціал сільського господарства залежить не тільки від площі і структури сільськогосподарських угідь, а також від рівня їхньої економічної родючості. Якість земельних ресурсів зумовлює умови і рівень господарювання, а також ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів. Тому сільськогосподарські угіддя включають в ресурсний потенціал сільського господарства з урахуванням показників їхньої якісної оцінки.

Процес виробництва сільськогосподарської продукції можливий тільки за наявності і органічній єдності таких елементів продуктивних сил, як засоби і предмети праці та трудові ресурси. У зв’язку з цим важливими складовими ресурсного потенціалу сільського господарства є матеріальні та трудові ресурси.

В процесі сільськогосподарського виробництва трудові ресурси поєднують матеріальні та земельні ресурси, а також забезпечують їх раціональне використання. Отже, ресурсний потенціал сільського господарства включає сільськогосподарські угіддя, матеріальні і трудові ресурси. Сукупність цих ресурсів є основою сільськогосподарського виробництва і визначає його ресурсний потенціал.

Ресурсний потенціал сільського господарства – це сукупність взаємопов'язаних ресурсів, які використовують в сільськогосподарському виробництві. Можливості окремих господарств у досягненні відповідних результатів значно відрізняються, що зумовлюється кількістю і якістю наявних ресурсів, або їх ресурсним потенціалом.

Окремі види виробничих ресурсів характеризуються відповідними і лише їм властивими функціями. Тому розвиток сільськогосподарського виробництва та підвищення його ефективності залежить від складу і раціонального співвідношення виробничих ресурсів.

Склад і структура ресурсного потенціалу, а також співвідношення окремих видів ресурсів залежить від характеру і особливостей відповідних галузей сільського господарства. Так, у рослинництві основним ресурсним потенціалом є земля, машинно-тракторний парк, насіння, добрива, трудові ресурси та ін.

Ресурсний потенціал тваринництва включає такі важливі його складові, як поголів'я продуктивної і робочої худоби, спеціалізовані виробничі приміщення ферм та їхнє обладнання, корми, лікарські препарати, трудові ресурси та ін. При цьому частка продуктивної худоби має бути такою, щоб її раціональне використання забезпечувало ефективне функціонування всіх інших виробничих ресурсів, зокрема кормів.

Ресурсний потенціал потенціал сільського господарства є матеріально-речовою основою виробничого потенціалу, що характеризує можливості підприємства виробляти певний обсяг сільськогосподарської продукції. Як економічна категорія виробничий потенціал відображає не фактично одержані результати виробництва сільськогосподарського підприємства, а його потенціальні можливості в досягненні цих результатів. Тому виробничий потенціал характеризується можливим рівнем сільськогосподарської продукції при раціональному використанні сукупних ресурсів.

Поняття виробничий потенціал застосовується в економічній літературі з позиції поліпшення використання ресурсів виробництва, підвищення їх віддачі. Для нього характерним є адаптування до вимог продукції, що виробляється, взаємодія між його складовими і здатність забезпечувати зростання ефективності виробництва продукції. До виробничого потенціалу включаються передусім основні виробничі засоби, виробничий персонал, технології, інформація тощо.

Отже, виробничий потенціал сільського господарства – це об’єктивно зумовлений рівень господарських результатів, що забезпечується раціональним використанням усіх виробничих ресурсів. При цьому виробничий потенціал господарства визначається можливим обсягом виробництва валової сільськогосподарської продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.

Економічний потенціал найчастіше трактується як здатність господарської системи освоювати й переробляти матеріально-товарні цінності для задоволення суспільних потреб, або ж як сукупність економічних можливостей, які має суспільство і які можуть бути використані для реалізації конкретних соціально-економічних цілей.

Економічний потенціал сільського господарства – це сукупність економічних можливостей галузі, які можуть бути використані для розв'язання конкретних соціально- економічних проблем села. Він визначається розміром чистої продукції, що може бути створена у сільському господарстві і використана для забезпечення потреб суспільства. При цьому необхідно мати на увазі, що економічний потенціал сільського господарства залежить від розвитку його продуктивних сил і характеру аграрних виробничих відносин [5,c.44].

Найважливішою складовою частиною економічного потенціалу, його основою, є виробничий потенціал, який формується завдяки економічним можливостям галузей матеріального виробництва.

У сучасних умовах сільськогосподарське виробництво розвивається на основі різних форм власності і видів господарювання, що зумовлює необхідність державного регулювання з метою формування соціально-орієнтований ринкової економіки. Це сприятиме прискоренню соціального розвитку села, поліпшенню умов праці і побуту його працівників на основі раціонального використання економічного потенціалу сільського господарства.

1.3

Методичні основи оцінки ресурсного потенціалу та економічна ефективність використання ресурсного потенціалу сільського господарства і шляхи її підвищення.

Важливою складовою ресурсного потенціалу сільського господарства є земельні ресурси, що представлені площею сільськогосподарських угідь. Земельні ресурси є матеріальною основою сільськогосподарського виробництва, базою для органічного поєднання інших ресурсів у виробничому процесі.

За даними наукових досліджень земельні ресурси становлять понад 40 % продуктивних сил України [10 с.25]. Вартість землі у складі її основних виробничих засобів нерідко сягає 90 % і визначає земельні угіддя як один з найважливіших ресурсів в аграрній сфері економіки.

Однією з найбільш складних проблем земельних відносин є формування і функціонування цивілізованого ринку землі. Важливе значення має формування і розвиток чіткої інфраструктури земельного ринку. Тому створення цивілізованого ринку землі в країні є одним з найважливіших завдань, оскільки в неорганізованій, нерегульованій формі він уже існує.

Обов'язковою умовою володіння і користування сільськогосподарськими землями має стати ведення сільськогосподарського виробництва.

З метою необґрунтованого відведення земель сільськогосподарського призначення для нецільового використання необхідно застосувати економічні заходи і не допускати такі дії. Тому слід встановити таку грошову оцінку сільгоспугідь, щоб було невигідно використовувати їх для несільськогосподарських потреб.

Слід зазначити, що вкладення в сільськогосподарське виробництво окуповуються найгірше з- поміж усіх галузей економіки. Так, за даними Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» норма прибутку аграрного сектора і сільського населення з об’єднаного виробничого капіталу (з вартістю сільськогосподарських угідь) склала у 2006 році тільки 0,6%, а у всіх інших галузях національної економіки – 4,5% [8, с.151].

Запровадження ринку землі в цих умовах призведе не до зростання виробництва на куплених землях, а до спекуляції землею. Отож, спочатку слід всіма можливими важелями державного регулювання створити в країні такі умови, щоб вкладення у сільгоспвиробництво приносило принаймні середню норму прибутку по національному господарстві. І лише в такому разі землю куплятимуть не для перепродажу на вторинному ринку, а для виробничих цілей [4, с.15].

Необхідно відзначити, що ресурсний потенціал сільського господарства залежить не тільки від площі і структури сільськогосподарських угідь, а також від рівня їхньої економічної родючості. Якість земельних ресурсів зумовлює умови і рівень господарювання, а також ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів.

Відомо, що виробництво сільськогосподарської продукції можливо тільки за наявності і органічної єдності таких елементів продуктивних сил, як засоби і предмети праці та трудові ресурси. В процесі сільськогосподарського виробництва трудові ресурси поєднують матеріальні і земельні ресурси, а також забезпечують їх раціональне використання. У зв’язку з цим важливе значення має грошова оцінка сукупного ресурсного потенціалу. Для його обчислення необхідно всі виробничі ресурси сільськогосподарських підприємств звести до порівняльного виду і виразити вартісним показником. Методичні рекомендації щодо визначення ресурсного потенціалу сільського господарства передбачають грошову оцінку кожного виду виробничих ресурсів і розрахунок їхньої сукупної вартості вгосподарстві.

Важливою складовою ресурсного потенціалу є матеріальні ресурси, що функціонують у сільськогосподарському виробництві і мають вартісну оцінку, яка відображена в бухгалтерській звітності. У зв'язку з цим для визначення сукупного ресурсного потенціалу сільського господарства необхідно розрахувати лише грошову оцінку земельних і трудових ресурсів. Величина ресурсного потенціалу сільськогосподарського підприємства при цьому становитиме:

РП = Зр + Фос + Фоб + Тр,

де РП – сукупний ресурсний потенціал господарства, грн;

Зр – грошова оцінка земельних ресурсів, грн;

Фос і Фоб – основні і оборотні фонди, грн;

Тр – грошова оцінка трудових ресурсів, грн..

Грошову оцінку земельних ділянок проводять за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України [2, с 193]. За основу розрахунку грошової оцінки земельних угідь беруть рентний дохід, який створюється при виробництві зернових культур. Крім диференціального рентного доходу, в сільському господарстві створюється абсолютний рентний дохід. Для визначення грошової оцінки земель обчислюють загальний рентний дохід як суму диференціального та абсолютного рентних доходів.

Грошову оцінку трудових ресурсів можна здійснювати різними методами. По-перше, можна розрахувати фондовий аналог одного середньорічного працівника і використати його як оцінний показник. Цей принцип оцінювання трудових ресурсів базується на частковій взаємозамінності окремих видів ресурсів, що здійснюється в практиці господарювання. Так, у сільському господарстві постійно відбувається процес заміни живої праці уречевленою в засобах виробництва. При цьому зменшення кількості працівників галузі відповідно компенсується підвищенням фондоозброєності праці, що є основою зростання її продуктивності. Для грошової оцінки трудових ресурсів необхідно визначити розмір виробничих фондів, що замінюють одного середньорічного працівника сільського господарства при умові впровадження сучасних високопродуктивних засобів виробництва.

По-друге, грошову оцінку трудових ресурсів можна здійснювати на основі витрат, які необхідні для відтворення одного середньорічного працівника сільського господарства. Якщо середній прожитковий мінімум на одну особу на кінець 2008 р. встановлено 626 грн на місяць, то витрати на рік дорівнюватимуть 7512 грн, а за 20-річнтй період – 150,2 тис.грн. Цей показник можна вважати грошовою оцінкою одного середньорічного працівника.

При визначенні ресурсного потенціалу необхідно виходити з того,що рівень забезпеченості підприємств виробничими ресурсами має значний вплив на результати й ефективність сільськогосподарського виробництва. Тому ресурсний потенціал характеризує можливості окремих господарств щодо виробництва певного обсягу сільськогосподарської продукції, що зумовлено їхньою ресурсозабезпеченістю.

Для порівняння господарств за рівнем ресурсозабезпеченості визначають також відносний ресурсний потенціал з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.

Сільськогосподарські підприємства відрізняються не лише ресурсозабезпеченістю, а також структурою ресурсного потенціалу, що визначається відсотковим співвідношенням окремих видів ресурсів у їхній загальній вартості. При цьому структура виробничих ресурсів господарств значною мірою визначає кінцеві результати їхньої господарської діяльності. При однаковому розмірі ресурсного потенціалу і різній його структурі обсяги виробництва сільськогосподарської продукції в господарствах будуть різними, а відповідно буде різним їхній виробничий потенціал.

Визначення сукупного ресурсного потенціалу сільського господарства має відповідне економічне значення. Зокрема показник ресурсного потенціалу доцільно використовувати для інтегральної оцінки ефективності сільськогосподарського виробництва.

Ефективність використання ресурсного потенціалу залежить від комплексу взаємопов`язаних чинників, які формують його рівень і структуру, а також визначають тенденції розвитку.

При оцінці економічної ефективності використання ресурсного потенціалу сільського господарства необхідно правильно визначити систему показників, які повинні об’єктивно відображувати її рівень. В умовах ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які сприяють зміцненню товарної форми економічних зв’язків.

Для одержання порівнянних величин витрат ресурсів і результатів обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі. Найважливішими показниками, що характеризують результати сільськогосподарського виробництва, є вартість валової і товарної продукції, валовий і чистий дохід та прибуток господарства.

У процесі сільськогосподарського виробництва як ресурси функціонують сільськогосподарські угіддя, працівники матеріального виробництва, основні засоби й оборотні виробничі фонди. Тому показники ефективності використання сукупного ресурсного потенціалу сільського господарства повинні доповнюватись також ефективністю використання окремих видів виробничих ресурсів.

Показниками економічної ефективності використання окремих видів виробничих ресурсів:

1. земельних ресурсів: вартість валової продукції, валового доходу і прибутку з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь;

2. трудових ресурсів: вартість валової продукції і валового доходу на одного середньорічного працівника і на 1 люд.-годину;

3. основних виробничих фондів: фондовіддача (вартість валової продукції на 1 грн. основних фондів), фондомісткість продукції (основні фонди на 1 грн. вартості валової продукції);

4. оборотних виробничих фондів: коефіцієнт оборотності оборотних фондів (кількість оборотів за рік), тривалість одного обороту в днях;

5. основних і оборотних фондів: норма прибутку (відношення маси прибутку до середньорічних основних і оборотних фондів у відсотках).

Показники, які характеризують економічну ефективність окремих видів ресурсів, відзначаються певною суперечливістю і не можуть однозначно оцінити рівень використання ресурсного потенціалу сільськогосподарського підприємства. Так, продуктивність праці і виробництво продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь зростали різними типами, а рівень фондовіддачі постійно зменшувався.

Для визначення економічної економічної ефективності сукупного ресурсного потенціалу сільського господарства використовують такі показники: вартість валової продукції, валового і чистого доходу та прибутку з розрахунку на 1000 грн сукупного ресурсного потенціалу. Ці показники є узагальненими і в цілому характеризують ефективність використання ресурсного потенціалу господарства. Використання єдиного критерію ефективності замість сукупності показників дає змогу визначити умови найефективнішого використання ресурсного потенціалу.

Економічна ефективність використання ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств залежить від багатьох чинників, особливо від рівня їхньої ресурсозабезпеченості. Розвиток сільського господарства на основі концепції виробничих ресурсів зумовлює збільшення виробництва продукції і підвищення його ефективності. При підвищенні ресурсозабезпеченості сільськогосподарських підприємств порівняно високими темпами зростає виробництво валової продукції.

Ефективність сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від структури ресурсного потенціалу. В господарствах з високим рівнем ефективності ефективності виробництва структура ресурсного потенціалу відзначається порівняно більшою часткою основних і оборотних виробничих фондів та меншою – земельних ресурсів. При однаковій якості землі в господарствах вища питома вага виробничих фондів у складі ресурсного потенціалу зумовлює збільшення виробництва продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь і на 1000 грн сукупного потенціалу. Отже, збільшення виробництва продукції сільського господарства може бути досягнуто на основі підвищення рівня ресурсозабезпеченості та вдосконалення структури ресурсного потенціалу.