Воєнні і післявоєнні роки у сані архієпископа Кримського

Він нероздільний — професор-хірург Войно-Ясенецький і єпископ Лука. Монолітно єдиний у своєму головному прагненні — творити добро. Цей зв'язок чітко проглядається в розпорядженнях по Кримській єпархії: «Чи багато серед вас священиків, які схожі на серйозних лікарів? Чи знаєте ви, як багато праці й уваги приділяють тяжкохворим добрі й досвідчені лікарі? Чи знаєте, як довго годинами розпитують їх і всебічно досліджують їхній організм, як багато треба виконати лабораторних та інших досліджень і спостережень, щоб зрозуміти причину й суть хвороби та знайти правильні способи лікування її? Чи знаєте це? Але ж завдання лікаря — тільки зцілення тілесних хвороб, а наше завдання незмірно важливіше. Адже ми поставлені Богом на велику справу лікування душ людських, на позбавлення мук вічних!»

Документи й свідки потверджують: для архієпископа Луки друга половина 1940-х років — час посиленої уваги до справ церкви. Він адмініструє, проповідує. Особливо любить службу в храмі. Багатогодинні служби стомлюють, виснажують, але владика не бажає для себе жодних поблажок. На рубежі 1950-х років архієпископ Лука відчуває себе передусім особою духовною. Бажання знайти внутрішній зв'язок між медициною і християнством особливо посилюється в нього за кримського періоду життя. Для владики релігійність вченого стає певною гарантією проти аморальності наукового пошуку, проти нелюдяності майбутніх відкриттів і винаходів. Але для досягнення самих наукових вершин мало однієї релігійності — архієпископ Лука вважав, що дослідникові треба бути ще й поміченим перстом Божим. Усією могутністю своєї ерудиції, залучаючи факти еволюційного вчення, фізіології та психології, владика у своїх проповідях виступав на захист євангельського вчення про триєдиний склад людини — дух, душа, тіло.

Помер Войно-Ясенецький у сані архієпископа Сімферопольського і Кримського 11 липня 1961 року.

Теологічні твори та богословські погляди

Із сотень проповідей архієпископа було надруковано тільки деякі. Його головна богословська праця побачила світ лише через 17 років по смерті автора, в Брюсселі.

Глибокий мислитель і фахівець в області фізичних хвороб людини, він кинув свій допитливий погляд і на загробне життя душі. Він написав невелику книгу з дуже глибоким змістом «Дух, Душа й Тіло». Він пише: «Між тілом і духом існує постійний зв`язок і взаємодія. Все те, що відбувається в душі людини протягом її життя, має значення й необхідне тільки тому, що все життя нашого тіла й душі, всі думки, почуття, вольові акти найтіснішим чином пов`язані з життям духу. У ньому відображаються, його формують й у ньому зберігаються всі акти душі й тіла. Під їхнім формуючим впливом розвивається життя духу і його спрямованість убік добра або зла.

Життя мозку й серця й необхідне для них сукупне, дивно скоординоване життя всіх органів тіла потрібні тільки для формування духу й припиняються, коли його формування закінчене або цілком визначився його напрямок». Ці слова архієпископа Луки говорять про найголовніше — що дає людині життя на землі.

Архієпископ Лука, сказавши про зміст нашого життя на землі, продовжує, говорячи, що в безсмертній душі людській після смерті тіла триває вічне життя й нескінченний розвиток у напрямку добра чи зла. Найстрашніше в цих словах архієпископа те, що в момент смерті тіла вже визначився весь подальший розвиток душі в напрямку до добра або зла. У загробному світі перед душею дві дороги до світла або від нього, і душа після смерті тіла вже не може вибирати дорогу. Дорога визначена життям людини на землі. Двом різним дорогам відповідають і два різних стани душі після смерті тіла. От як це пояснює архієпископ Лука: "Вічне блаженство праведників і вічні муки грішників треба розуміти так, що безсмертний дух перших, прояснений і могутньо посилений після звільнення від тіла, одержує можливість безмежного розвитку в напрямку добра й Божественної любові, у постійному спілкуванні з Богом і всіма безтілесними силами. А похмурий дух злочинців і богоборців у постійному спілкуванні з дияволом й ангелами його буде вічно мучитися своїм відчуженням від Бога, святість якого нарешті пізнає, і тією нестерпною отрутою, що таїть у собі зло й ненависть, що безмежно зростають у безперестанному спілкуванні із центром і джерелом зла — сатаною. У вічних муках тяжких грішників не можна, звичайно, винити Бога й представляти Його нескінченно мстивим, караючим вічними муками за гріхи короткочасного життя. Усяка людина одержує й має дихання Духа Святого. Ніхто не народжується від духа сатани. Але як чорні хмари затемнюють і поглинають світло, так злі акти розуму, волі й почуття, при тривалому повторенні їх й захопленні ними, постійно затемнюють світло Христове у душі злої людини, і її свідомості та усе більше й більше позначається впливом духу диявола.