Зміст

• 1 Біографія

  • 1.1 Освіта

  • 1.2 Підняття в стан священника

  • 1.3 Рукоположення у єпископа та заслання

  • 1.4 1940-й рік заслання: Вивезення в Сибір

  • 1.5 1943р. - кінець терміну заслання; призначення єпископом Тамбовської єпархії

  • 1.6 Роки війни та робота з пораненими

  • 1.7 Характер святого

• 2 Воєнні і післявоєнні роки у сані архієпископа Кримського

• 3 Теологічні твори та богословські погляди

• 4 Канонізація та шанування

• 5 Праці

• 6 Примітки

7 Посилання

Архієпископ Лука Войно-Ясенецький (мирське ім'я: Валентин Феліксович Войно-Ясенецький, 9 травня 1871, Керч — 11 липня 1961, Сімферополь) — православний святий, вчений хірург, доктор медицини, святитель та сповідник 20-го століття, архієпископ Сімферопольський та Кримський.

Біографія

До 1917 р. — медик у земських лікарнях середньої Росії, пізніше — головний лікар Ташкентської міської лікарні, професор Середньоазійського державного університету. На початку 1920-х років з іменем Луки прийняв чернечий постриг, згодом був висвячений на сан єпископа. Багато разів ув'язнювався та відбував адміністративні заслання. Автор 55 наукових праць з хірургії, фізіології та анатомії, 12 томів проповідей. Найвідомішою є його книга «Гнійна хірургія», що витримала три видання (1934, 1946, 1956). Обраний почесним членом Московської духовної академії в Загорську. Нагороди: премія Хойнатського від Варшавського університету (1916), діамантовий хрест на клобук від Патріарха всієї Русі (1944), медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні» (1945), Сталінська премія першого ступеня за книги «Гнійна хірургія» та «Пізні резекції за вогнепальних поранень суглобів» (1946).

Як учений, він був добре відомий у СРСР і за кордоном, а його праця «Нариси гнійної хірургії», нагороджена Сталінською премією першого ступеня, була настільною книгою російських хірургів.

Його скальпель та молитви врятували життя багатьом пораненим бійцям.

ОСВІТА

Меморіальна дошка на фасаді Національного медичного університету імені Богомольця, бульвар Шевченка, 13

Освіту Валентин Феліксович здобув у Києві, куди сім'я переїхала з Керчі. Він навчався у 2-й Київській гімназії і мріяв стати художником, але після тривалих роздумів вирішив полегшувати страждання людям. Тому 1896 р. вступив на медичний факультет Київського університету. Захоплювався анатомією, малював та ліпив із глини кістяки людини, вивчав філософію. Пізніше писав: «З мене не стався художник, проте я став художником в анатомії та хірургії». Коли розпочалася Російсько-японська війна, Войно-Ясенецький у складі Київського лазарету Червоного Хреста поїхав до Чити, де очолював хірургічне відділення та здобув перший досвід виконання складних операцій. Пізніше, працюючи земським лікарем у Сибірській губернії, Москві, Ташкенті та інших містах, Войно-Ясенецький став першокласним хірургом і глибоко віруючою людиною.

Войно-Ясенецький на початку 1910-х років

Підняття в стан священника

Стати священиком 1921 р. означало кинути виклик тому загальному страху, в якому заховалася порядна, але не обтяжена надміром мужності частина інтелігенції. Сказавши «буду священиком», він просто обрав найвідповіднішу йому форму взаємовідносин із навколишнім світом. Відтоді перестав бути пасивним учасником всеросійського вертепу, склав із себе відповідальність за беззаконня епохи, став борцем за чистоту власну і чистоту тих, які побажали довіритися Господу. Так само незалежним залишився він і в своєму ставленні до науки.

Рукоположення у єпископа та заслання

Єпископ Лука, 1923 р.

Войно-Ясенецький прийняв чернечий постриг і був рукоположений у єпископи в 1923 році, у складний для Російської Православної Церкви час. Вірний патріарху Тихону, він сам обрав шлях мучеництва. Бо у ті часи єпископство напевне призводило до арешту та висилки. З цього моменту починається хресний шлях владики, шлях подвигу та страждань, після чого він усе ж таки скаже: «Я полюбив страждання, що так дивовижно очищує душу»… Через 10 днів його заарештували, і потім він провів 12 років у засланнях і таборах.

Його заарештовують, а родину виселяють з квартири. Обвинувачення дике: шпигунство на користь англійців через турецький кордон. Та «злочинця» везуть до Москви, він опиняється в Бутирці, а потім на засланні. Здоров'я його різко погіршується, але дух залишається незламним. Красноярськ, потім Туруханський край, мороз до 60 градусів. Його молитви, зустрічі з віруючими викликають роздратування в урядовців, та обійтися без нього як без лікаря вони не можуть: і начальство хворіє. Хірурга під конвоєм повертають до Туруханська: тут він виконує блискучі операції, серед них — і з приводу природженої сліпоти. У ці ж місяці, можливо, вперше в світі, В. Ф. Войно-Ясенецький трансплантує гетеротопічну нирку хворому на уремію, з тимчасовим ефектом…У 1934 р. лікар І.М. Вороной з Києва хворій на уремію підсадив на ногу нирку свині. То була перша спроба трансплантації чужорідної ниркової тканини. Насправді не Вороной був перший, а Войно-Ясенецький, який у маленькій єнісейській лікарні (а не в київській клініці!) на десять років раніше виконав операцію, від якої розпочався відлік ери пересадок у тодішньому СРСР.

У 1926 році закінчується строк заслання. Валентинові Феліксовичу вдається востаннє відвідати батьків, які мешкають у Черкасах.

З 1927 по 1930 рік він живе в Ташкенті, відсторонений від медичної діяльності. Служби справляє конспіративно, та в квітні 1930 року його знову ув'язнюють. Заслання, спочатку в Котлас, а потім в Архангельськ. Тут, як згадував М. М. Амосов, який був тоді студентом медичного інституту, професорові дозволяють оперувати, проте в поліклініці, а не в лікарні.

У 1934 році бунтівний хірург повертається до Ташкента, але роботи для неблагодійної особи немає, і велет медицини працює в районній лікарні в Андижані. Та все ж таки виходять у світ «Нариси гнійної хірургії», першим виданням. Праця стає науковою новиною. У 1935—1936 роках Войно-Ясенецький очолює в Ташкенті Інститут невідкладної хірургії, розробляє нові і нові операції. Та приходить зловісний тридцять сьомий. Професор знову за ґратами. Нове звинувачення — «справа Михайловського». У лікаря Михайловського померла дочка, і він забальзамував її тіло. Із співчуття Войно-Ясенецький не поставився негативно до вчинку колеги, і його засуджують, за, окрім інших «контрреволюційних кроків», «пособничество мракобесию». До поважного лікаря застосовують тортури. Слідчі допитують його на «конвеєрі», змінюючи один одного. «Я знову оголосив голодування, — згадував Валентин Феліксович. — Попри це, мене примушували стояти, вимагаючи визнання, на користь якої держави я шпигую». Уже в наші дні оприлюднено протоколи деяких допитів. «Визнати себе контрреволюціонером я можу лише в тому сенсі, який витікає з проповіді Євангелія, каже він. Всі 20 років я був цілком зайнятий науковою роботою з хірургії і чесним служінням Церкві. Зовсім неприйнятним для мене є ставлення Радянської влади до релігії та церкви…»