А) Інтегративна модель здоров'я, хвороби і хворобливого стану за Вайнером

Інтегративна модель повинна оцінити і об'єднати сучасний стан знань у медицині. За інтегративною моделлю Вайнера стан здоров'я визначається не відсутностю хвороби, а успішним пристосуванням до навколишнього світу. Хвороба визначається як нанесення збитків або порушення певних компонентів (областей) структури або функцій організму людини. Хвороба не є єдиною причиною почуття хвороби і страждання. Ці почуття виникають також через нездатність людини пристосуватись до різних життєвих обставин, тобто є результатом невідповідності між адаптивними можливостями людини і вимогами навколишнього світу. Ця невдача адаптації призводить до страждання або до почуття хвороби. Хворобливі відчуття і почуття хвороби, що спостерігаються, наприклад, в рамках широко розповсюджених функціональних порушень, є сигналом того, що здатність людини до виживання в її специфічному середовищі порушена або піддається загрозі внаслідок хвороби. У цій моделі лікування має завдання зменшити адаптивну недостатність або скорегувати її, але не має на меті досягнення важковизначуваногоо ідеалу здоров'я. Таким чином, основним постулатом теорії є: стан здоров’я – це не відсутність хвороби, а успішне пристосування до навколишнього світу.

Інтегративну концепцію слід розуміти як щось цілісне. Вона відрізняється від традиційної точки зору, згідно з якою хвороба є замкнутою сутністю, яку лікар повинен спочатку діагностувати. Їй повинні відповідати патогенетичний агент або анатомічне ураження, які дають привід для розвитку захворювання. З цієї точки зору для визначення хвороби досить кореляції між причиною пошкодження і симптомами хвороби. Але кореляція між суб'єктивними скаргами, симптоматикою і органічним пошкодженням не настільки тісна. Крім того, хворий може бути схильний до хвороби, не будучи хворим або не відчуваючи себе хворим. Він може навіть мати хворобу і бути при цьому практично здоровим чи не страждати, незважаючи на наявність хвороби, тобто не відчувати себе хворим. З іншого боку, він може відчувати себе хворим і страждати, не будучи хворим.

Навіть в лабораторних умовах відтворення хвороб у тварин характеризується великою варіабельністю через те, що занадто багато факторів беруть участь у цьому. Серед людей, у яких є очевидний ризик розвитку певного захворювання і які схильні до однакових змін і труднощів у своєму житті, захворюють лише небагато [Н. Weiner і співавт., 1957]; цих небагатьох не можна визначити заздалегідь, незважаючи на наявність відомих факторів ризику. Крім того, фактори, пов'язані з появою скарг і хвороби, відрізняються часто, якщо не завжди, від тих, які визначають хворобливий процес. Так, наприклад, "помилкове" фізіологічне пристосування організму до високих цифр артеріального тиску, яке його підтримує, відрізняється від фізіологічних чинників, які його викликають [Н. Weiner, 1979]. Відповідно до поглядів Вайнера, психосоматичні зв'язки можуть бути простежені аж до клітинних і гуморальних процесів і прийняті до уваги. "Так ... інтегративний підхід прагне звернути увагу на численні фактори, які відповідальні за схильність, виявлення, підтримка і різний спонтанний перебіг страждання і хвороби та їх наслідки для хворого, його сім'ї і суспільства, в якому він живе ... "[Н. Weiner, 1981]. Різноманітні, різнобічні взаємодіючі фактори можуть бути генетичними, бактеріальними, імунними, харчовими, психологічними, поведінковими і соціальними - одним словом, всі захворювання мають багатофакторний генез. Інтегративна позиція орієнтована на процес, а не на структуру. Вона намагається пояснити той парадоксальний факт, що у людини можуть виникати симптоми як при наявності, так і при відсутності ознак анатомічного пошкодження або порушень фізіологічних функцій. Прихильники цієї позиції розглядають страждання і хворобу як розпад біологічного пристосування, який може, але не повинен призводити до анатомічних уражень. Цей розпад може статися на різних рівнях біологічної організації - від психологічної до імунної, він може набувати різних форм і найрізноманітнішими шляхами призводити до одного і того ж захворювання. За Вайнером всі захворювання мають багатофакторний генез – на людину постійно діють численні, іноді протилежні фактори, які підтримують здоров’я або призводять до виникнення хвороб – генетична схильність, адекватність харчування, контакт з інфекційними агентами, вплив імунних, біохімічних, фізіологічних реакцій на психіку, спосіб пристосування до культурного, соціального та матеріального середовища. Виходячи з цього, кожне захворювання має численні підвиди і немає хвороб схожих між собою.

Вайнер підкреслює, що спільно діють численні, іноді протилежно спрямовані фактори, які підтримують здоров'я або беруть участь у виникненні страждання і хвороби. При цьому, якщо відволіктися від випадків екзогенної фізичної травми, ніколи не буває відповідальним лише один єдиний фактор. Виходячи з цього, кожне захворювання має численні підформи. Як кожен індивідуум має свої особливості, так і жодна хвороба не схожа на іншу. Цей інтегративний погляд припускає багатофакторний, нелінійний характер етіології, перебігу та лікування страждань і хвороб і намагається поєднати широкий підхід до здоров'я і хвороби з нашими знаннями про роль соціальних і психологічних чинників на кожній стадії страждання і хвороби.