Існує два види страхового відшкодування туристичних ризиків:

• Компенсаційна. Турист самостійно сплачує всі витрати, а потім, після повернення в країну, пред'являє звітну документацію страховику, який, у свою чергу, компенсує всі підтверджені витрати. Така форма страхування передбачає, що у застрахованої особи є особисті кошти на всі непередбачені випадки; зрозуміло, це не завжди так.

• Сервісна. Компанія-страховик укладає договори з іноземними страховими компаніями, що спеціалізуються на підтримці туристів і компенсує витрати, що виникли по страховому випадку, безпосередньо. Очевидно, що подібний вид страхування набагато зручніше для туриста, якому достатньо зателефонувати за номером, вказаним у полісі, та отримати необхідну допомогу в межах страхової суми.

Основні складові вартості страхового поліса – це:

• Тривалість поїздки.

• Територія дії поліса (тобто країна, на території якої поліс буде діяти).

• Вік застрахованої особи, якщо мова йде про медичну страховку (для дітей і літніх людей тарифи зазвичай вище).

На вартість поліса також впливає набір ризиків і розмір страхової суми. Страхові компанії зазвичай пропонують стандартні програми страхування туристів, але при цьому деякі з них надають можливість включення в поліс додаткових ризиків або умов. Крім того, поширений варіант комплексного пропозиції від страховиків – підтримка додаткової обов'язкової страховки, наприклад, доповненням медичного поліса страхування від нещасного випадку. Важливо також звернути увагу на терміни та місце дії поліса. Згідно з Правилами страхування, якщо на момент його покупки турист вже перебуває за кордоном (а саме – на території страхування), то поліс вважається недійсним. Тобто купувати його потрібно тільки перед поїздкою, а не під час неї. Крім того, поліс діє тільки на території тієї країни, яка у ньому зазначена. Якщо у документі відзначено одна країна, він буде діяти тільки на її території; якщо кілька країн на території кожної з них; а якщо вказана тільки одна країна Шенгенської зони – поліс все одно буде діяти на території всього Шенгену.

25. Особливості страхування громадської відповідальності власників автотранспорту.

26. Поняття “туристичних документів” на їх основні види.

х можна розподілити на: інформаційні, облікові, розрахункові, звітні.

До інформаційних документів належать такі, що містять інформацію про хід продажів, графік проведення подорожі, конкретні умови обслуговування, підтверджують його бронювання, а також повідомляють про зміни й ануляції. Це туристичне повідомлення може бути передане у вигляді факсу, телексу, електронного листа, у кодованому вигляді тощо.

Облікові документи служать для відміток про реально отримане туристичне обслуговування під час подорожі і в подальшому виступають підставою для розрахунків (перерахунків) між приймаючою та направляючою фірмою, а також — між фірмою і туристами. У ролі облікового документа може виступати туристичний ваучер, використовуються також картки туриста (картки обслуговування) для туристів-індивідуалів, листи обслуговування (листи відміток) і маршрутні ордери для груп туристів. Зафіксувати надане обслуговування можна також актом, складеним представниками туристичних фірм- сторін.

Основними документами, що використовуються як для розрахунків із підприємствами обслуговування туристів, так і при розрахунках між туристичними фірмами-партнерами, є рахунки-фактури. Але в деяких організаціях використовуються також книжки підтвердження виконання замовлень на обслуговування, що мають вигляд чекових книжок із певною кількістю зброшурованих і пронумерованих подвійних сторінок. Кожне підтвердження заповнюється у двох примірниках. Перший примірник видається підприємству-виконавцю обслуговування і є підставою для перерахування йому грошей, другий — залишається у книжці для звіту. Підставою для перерахунків між фірмами може бути також й акт обслуговування або ваучер.

Звітні документи можна поділити на внутрішньофірмові, які служать для аналізу витрат на туристичну подорож і використання виділених на неї коштів або мають маркетинговий характер — вивчення якості продукту, і зовнішні, що є формою державної статистичної звітності. їх види, порядок заповнення та подання визначаються Наказом Державного комітету статистики України від 4.03.1998 р. № 96. Своєчасна подача форм державної статистичної звітності є обов’язком туристичних фірм. За її неподачу відповідно до чинного законодавства керівні органи мають право накладати штрафи на керівників туристичних фірм за порушення правил обліку й статистики, а також призупиняти дію ліцензії на невизначений термін.