3.2. Роль держави в сучасній економіці

Економічні науки вже давно доведено, і практика економічно розвинених країн підтвердила доцільність і необхідність досягнення в соціально-економічній політиці оптимального поєднання державного регулювання економіки з ринковим саморегулюванням.

У зв'язку з поглибленням глобальних проблем роль держави в регулюванні соціально-економічного розвитку кожної країни по-своєму є визначальною. У домінуванні влади над суспільством роль держави завжди була визначальною, є і буде. Тому цілком природно, що суспільство пред'являє високі вимоги до держави та механізмів її економічного зростання, які вона повинна розвивати у власних інтересах.

З одного боку, зважаючи на сприятливі економічні умови, існують серйозні можливості для прискорення економічного зростання, а з іншого - необхідно забезпечити збалансований економічний розвиток та запобігти значній інфляції та погіршенню інших макроекономічних показників України. Існує багато способів вирішити проблему, і всі вони мають багато переваг та недоліків. На жаль, у цьому питанні немає єдності щодо державних питань.

Слід мати на увазі, що, якщо ринкові відносини справді не домінують, корпоративне управління та роль держави в ньому будуть суттєво відрізнятися, особливо від західних прототипів. Перспективою є створення механізму, що поєднує управління ринком та урядом. З цією метою його форми слід трансформувати так, щоб введена комбінація була послідовною.

Ігнорування особливостей українського шляху розвитку ринку та нав'язування цій країні "західної" чи "східної" можливості з практичної точки зору представляється елементарною зневагою до уроків сучасної історії. І з теоретичної точки зору, прагнення сучасних зарубіжних радників поставити економічні міркування А. Сміта в «невидиму руку», яка управляє ринком і яку відзначають усі прихильники ринкової економіки (К. Поппер, Ф. Хайєк), М (Фрідман та багато інших) спроможність ринку "Стихійне саморегулювання" економіки, як стверджують іноземні радники, є не що інше, як бажання досягти місця на коні. Чому? Тому що вони не допускали думки про необхідність свідомого регулювання економіки, державного втручання, соціальної орієнтації ринку тощо.

Отже, ринок не є всесильним і "не може обійтися без держави". Необхідно доповнити ринок державним регулюванням, оскільки в плановій економіці інвестиції зосереджувались в руках планових органів і використовувались для реалізації ефективних проектів. А зараз крадуть доходи, експортують капітал і не роблять інвестицій в економічний розвиток. В результаті засоби виробництва безнадійно застарівають і не спрацьовують. Як результат, шлях до економічного зростання та процвітання закритий. Звідси випливає висновок: ми повинні прийняти модель змішаної економіки (вона вимагає управління різними способами, як ринковим, так і плановим), при якій держава мала б можливість активно впливати на її розвиток.

Розвинені країни регулярно проводять дерегульовані кампанії, які обмежені за часом і цілями, але це робиться відповідно до вдосконаленої системи державного регулювання. В Україні такої системи немає, її потрібно створити (запланований звіт не має нічого спільного з капіталістичним регулюванням економіки). Без посилення ролі держави неможливо керувати кризою в економіці. Для цього потрібна сильна воля держави, яка послідовно виконується на плановій основі.

Різні соціально-економічні теорії використовуються як основа для обґрунтування характеру та ступеня впливу держави на економіку - марксизм, кейнсіанство, монетаризм. Якщо це регулюється Бюджетним кодексом України, українська економіка повинна бути представлена як сукупність трьох секторів: державного, муніципального та приватного. До державного сектору належать усі юридичні особи, що контролюються державою через виконавчу владу; у муніципальних - юридичні особи, які підпорядковані органам місцевого самоврядування; у приватних - юридичні та фізичні особи, які не входять до державного та муніципального сектору економіки. Однак бюджетний процес часто пов'язаний з управлінням лише видатковою частиною бюджету, а управління його дохідною частиною пов'язують з проблемою податкового регулювання або особливим правом на стягнення неподаткових платежів. Отже, акцент у бюджетному процесі робиться на управлінні витратами. Однак цілі управління економікою держави, включаючи бюджетний процес, не будуть досягнуті без прогнозування та аналізу дохідної частини бюджету. Отже, бюджетний процес повинен бути зосереджений на забезпеченні збалансованої звітності та ресурсів, ефективності дохідної та видаткової складових бюджету, а також на встановленні надійної системи управління державними фінансами.

Сучасний стан політичної та економічної нестабільності безпосередньо пов’язаний з характером політичного режиму, який зазвичай відбувається після економічних чи революційних потрясінь у суспільстві. Найважливішою її межею є постійне маневрування владою між соціальними групами із суттєво різними соціально-економічними інтересами. Результатом є цілком особлива система, в якій сама стабільність забезпечується коливаннями уряду, який прагне створити нові коаліції.

Отже, незважаючи на очевидну політичну консолідацію еліти, можна впевнено стверджувати, що це тривалий період постреволюційної нестабільності в нашій країні. Звичайно, це нестабільність зовсім іншого типу, ніж нестабільність революційної епохи, оскільки зараз країна деякий час підтримуватиме стабільність і порядок, і регулярно, час від часу, відбуватимуться значні політичні коливання та вибухи, хоча Сам факт їх можливості створює дуже неприємний фон для соціально-економічного розвитку країни.