2.2. Трансформація функцій держави в процесі соціалізації економіки України

Перехід до соціально орієнтованої економіки однозначно означає створення потужних інституцій, які деякі економісти вважають важливішими за швидкість реформ. Оскільки загального критерію економічної ефективності установ ще не існує, основними критеріями ефективності державних інституцій можна вважати економічні результати та стан соціальної сфери економіки. Одне не можна заперечити - інститути обмежують і визначають діапазон альтернатив, доступних економічним операторам, сукупність соціальних інститутів - це інформаційний образ спільноти, яка структурує поведінку людей.

Економіки, що трансформуються, характеризуються глибокими інституційними змінами: одні інститути перестають функціонувати, інші змінюються, вони стають ринками, інші з’являються вперше, тому перехідний період також є періодом інституційних перетворень. У більш широкому розумінні це не лише зміна формальних та неформальних умов господарської діяльності, а й зміна відносин, активів, поява нових суб’єктів господарювання (комерційні банки, фондові біржі, інвестиційні фонди тощо).

Таким чином, інституційна трансформація в умовах трансформації економіки постає процесом створення, розвитку та зміцнення ринкових правил економічної поведінки та ринкових інститутів (організацій) та заміщення ними старих інститутів - правил та організацій, що містяться в адміністративно-командній системі, але часто діє як гальмом спадковості у зміні економічних структур та відносин. Звичайно, одноразові зміни у всій нормативно-правовій базі неможливі, вони здійснюються шляхом поступового вилучення старих актів та змін у правовому полі, заміни їх новими, що відповідають руху трансформаційних перетворень економіки . Держава зіграла важливу роль у створенні злагодженої та взаємопов’язаної інституційної системи, і нехтування цією обставиною та намір звільнити економіку від державного втручання призвели до значних провалів на початку ліберальних перетворень та запобігли прогресу в ринкових реформах, започаткованих ініціатори. він сподівався. Уривчасті ринкові інститути, як підтверджує практика, не завжди "діють" за ринковим законодавством.

У періоди радикальних перетворень в Україні тривають різкі сутички між різними соціально-економічними силами (групами інтересів). На тлі ослабленої державної влади та її інститутів групи інтересів мають можливість безпосередньо впливати на процес прийняття рішень, розробку нормативних та законодавчих документів, тобто сфера створення норм і законів була центром гострої політичної та адміністративної боротьби документи. Є також групи-конкуренти, які намагаються протистояти зусиллям конкурентів. Результат - це та частина

Прийняті нормативні акти не працюють на практиці, деякі з них незабаром скасовуються, що стає показником політичної нестабільності.

Перехід до нової системи управління в нашій країні не супроводжувався диверсифікацією системи фінансування соціальної сфери. Основним джерелом витрат був і залишається державний бюджет, який характеризується суттєвими недоліками соціального фінансування через об’єктивні макроекономічні дисбаланси, успадковані від попередньої системи і сформовані роками непослідовними та безсистемними ринковими реформами та недоліками самої соціальної політики: недостатньо розмір та соціальна фрагментація., неефективна структура, в якій основна частка витрат припадає на заробітну плату, що призводить до занепаду матеріальної інфраструктури, відсутності стимулів та механізму переходу до децентралізованого фінансування соціальних витрат.

Що стосується визначення поняття "соціальна орієнтація держави", то воно полягає у політичній координації та регулюванні широкого кола соціальних процесів на основі науково сформульованих ідей, положень та концептуальних підходів довгострокового, стратегічного та короткострокового, тактичного характеру . Ці ідеї слід включати в систему конкретних заходів, заходів, важелів, стимулів та механізмів практичного регулювання соціальних процесів. Соціальна активність держави розвивається та реалізується на макро-, мезо- та мікрорівнях, але визначається пріоритетом держави. [1]

Зростання соціальної орієнтації держави - це курс, який визначає загальний напрямок руху, де необхідна соціальна нерівність врівноважується пошуком справедливості, тоді як індивідуалізм повинен бути збалансований розвиненим почуттям солідарності. Зростання соціальної орієнтації вимагає підтримання певного балансу між демократичними інститутами та потужною державною владою, державним, регіональним, регулюванням економіки бізнесу та ринковим механізмом саморегулювання, приватної та державної власності, економічної ефективності та соціальної справедливості - будь-які спотворення призводять до серйозних порушень. Економічна якість розвитку (ефективність, прибутковість) повинна поєднуватися із соціальною якістю (високий рівень освіти, рівень добробуту, середня тривалість життя, задоволеність природою та умовами праці тощо). Розуміння сутності та ролі соціальних параметрів не повинно базуватися на традиційних міфах та концепціях, таких як безкоштовний характер соціальних послуг, державний патерналізм їх надання, неефективність інвестицій у соціальну сферу тощо.

Основними завданнями соціальної діяльності держави на поточній фазі повинні бути: 1) ліквідація бідності та забезпечення динамічного зростання рівня життя - особливо за рахунок збільшення заробітної плати, пенсій та стипендій, компенсацій тощо; 2) соціалізація структурних складових економіки, що відбувається в державі (блоки структурної, інвестиційної, цінової, бюджетної, грошової, податкової діяльності тощо); 3) забезпечення умов для як найповнішої реалізації принципів соціальної справедливості, дотримання законодавчих норм соціального права, гарантії людини, визначені конституцією; 4) забезпечення соціальної стабільності та соціального забезпечення.

Основна мета держави - дати поштовх для зростання економічного розвитку за рахунок збільшення суспільного виробництва для подальшої соціалізації економіки, забезпечення гідного рівня та якості життя. [4] У той же час було б глибокою помилкою перетворити державу на своєрідний центр «всіх і всіх» - такі патерналістські практики вкрай неефективні і можуть створювати лише залежні настрої. Основним завданням соціальної діяльності держави в умовах трансформації економіки після приватизації на користь номенклатури є усунення перешкод на шляху забезпечення свободи та рівних умов господарської діяльності для всіх громадян з обмеженими можливостями, здатних забезпечити себе та своїх людей гідними умови життя. Це відповідає вимогам економічної ефективності, а також принципу соціальної справедливості і має стати головним напрямком соціального захисту.