5.5.Типологія конфліктів

Необхідність класифікації конфліктів диктується дослідницькими інтересами більш глибокого проникнення в їх сутність, а також практичними потребами найбільш ефективного регулювання їх різних видів. Класифікація залежить від тих критеріїв, які беруться за її основу.

В сучасних умовах кожна сфера суспільного життя породжує свої специфічні види соціальних конфліктів. В залежності від сфер протікання конфлікти бувають:

– політичні конфлікти, які відбуваються з приводу розподілу влади, домінування, впливу, авторитету. Може бути як в середині кожної країни (парламент-президент), так і мати міждержавний характер. Сторонами міждержавних конфліктів виступають окремі держави або групи держав (коаліції). Одна з відмінних рис такого конфлікту в сучасних умовах – небезпека масового знищення людей у разі розвʼязання військових дій між державами;

– національно-етнічні конфлікти, на основі боротьби за права і інтереси етнічних груп. Частіше всього пов’язані з статусними чи територіальними претензіями і досить часто носять політичний характер;

– сімейні конфлікти, які виникають в межах сімʼї;

– соціально-економічні конфлікти виникають з приводу засобів життєзабезпечення, рівня заробітної плати, використання професійного і інтелектуального потенціалу, рівня цін на різні блага, з приводу доступу до цих благ чи інших ресурсів;

– трудові конфлікти, обʼєктом яких є трудові відносини і умови їх забезпечення.

В залежності від сторін конфлікти ділять на:

• внутрішньоособистісні виникають в структурі кожної особистості. У загальній формі внутрішньоособистісний конфлікт можна сформулювати як проблему між існуючим станом субʼєкта і його бажаним станом, між дійсністю і можливістю, актуальним і потенційним. Види внутрішньоособистісних конфліктів:

1. Конфлікт нереалізованого бажання заснований на комплексі неповноцінності, коли бажання потреби особистості стикаються з дійсністю, яка блокує їх задоволення, або сама людина є причиною в силу певних недоліків (уявних і реальних).

2. Рольовий конфлікт заснований на переживаннях або неможливістю виконання і одночасної реалізації або виконання кількох ролей, або з протиріччями у розумінні своєї ролі і розумінням цієї ролі іншими людьми.

3. Моральний конфлікт виникає між бажанням і обов'язком, тобто між хочу і треба.

4. Адаптивний конфлікт повʼязаний з переживаннями, викликаними порушенням процесу соціальної чи професійної адаптації (протиріччя між реальними можливостями і здібностями людини і тими вимогами, які пред'являються до неї навколишньою дійсністю).

5. Конфлікт неадекватної самооцінки передбачає суттєві розбіжності між рівнем домагань особистості та оцінки нею своїх реальних можливостей, які ведуть до емоційних зривів і високої тривожності.

– міжособистісні конфлікти,тобто зіткнення між окремими індивідами в процесі їх соціальної та психологічної взаємодії. Конфлікти цього типу виникають на кожному кроці і через різні проблеми і протиріччя. Велике значення в таких конфліктах відіграють особисті якості людей, їх психологічні, соціально-психологічні і моральні характеристики.

– конфлікт між особистістю і групою, цей тип конфлікту має багато спільного з міжособистісним, проте він більш багатоплановий. Група включає в себе цілу систему відносин, вона певним чином організована, в ній, як правило, є формальний і / або неформальний лідер, координаційна і субординаційні структури і т. д. Тому потенційна можливість конфлікту тут зростає.

– міжгрупові конфлікти виражаються у зіткненні інтересів різних груп. До такого типу відносяться конфлікти між малими, середніми і великими.

В аспекті потреб, блокування яких призвело до початку конфлікту, вони можуть бути:

• матеріальні

• статусно-рольові

• духовні

За направленістю конфлікти підрозділяються на:

– горизонтальні конфлікти виникають між учасниками, які мають однаковий соціальний статус (діловими партнерами, колегами по роботі, студентами в групі);

– вертикальні конфлікти відбуваються між учасниками, які займають різний статус (різний ранг в конфлікті), наприклад підлеглими та керівництвом.

Причини виникнення конфліктів по вертикалі:

1. Субординаційний характер відносин – відносини керівника і підлеглого спочатку включають в себе протиріччя між функціональною та особистісною стороною їхньої спільної діяльності. Тобто, між групою управлінців і виконавців завжди існує звʼязок – одні приймають рішення і віддають команди , інші їх виконують.

2. Конфліктогенна природа діяльності, повʼязана з людськими взаємовідносинами, наприклад, педагогічна, військова діяльність, правоохоронна.

3. Інтенсивна спільна діяльність, вимушена тісна взаємодія керівника і підлеглого може стати основою у формуванні конфлікту.

4. Розбалансованість робочого місця, тобто всі елементи робочого місця – функції, права, обовʼязки, відповідальність мають бути взаємно врівноважені і збалансовані між собою.

5. Складність соціальної та професійної адаптації, наприклад новий керівник, працівник щойно зайняв посаду і може відчувати труднощі адаптації.

До субʼєктивних причин відносять:

1. Управлінські причини: неоптимальні помилкові рішення, зайва опіка або контроль, низький престиж праці управлінців, недостатня професійна підготовка керівника.

2. Особистісні причини включають в себе низьку культуру спілкування, грубість, несумлінне виконання обовʼязків, бажання затвердити свій авторитет, негативна установка стосовно один до одного з боку підлеглого чи керівника, психологічні особливості учасників конфлікту (тривожність, агресивність, завищена самооцінка).

Керівник повинен враховувати наступні правила у своїй управлінській діяльності – ясність і чіткість поставлених завдань; відповідність завдання можливостям співробітника, правова обґрунтованість його вимог, наказів, поточний контроль діяльності, критика повинна слідувати за похвалою, а не навпаки і повинна бути конструктивною, демонстрація підлеглому рівності; справедливість і чесність до підлеглого; вміння вибачитися і т.д.

Підлеглий в свою чергу також використовує певні тактики і прийоми, правила – відмова від негайного протидії керівнику, вміння витримати паузу, не можна ображати опонента, активна позиція в конфлікті через висунення пропозицій декількох варіантів вирішення проблеми, обґрунтування своєї позиції, яка в випадку правоти повинна здійснюватися наодинці з керівником, а не в присутності інших співробітників; у разі правоти необхідно поступатися в дрібницях, але наполягати на головних пунктах; якщо підлеглий не правий, то слід поступитися.

За тривалістю конфлікти підрозділяють на

• короткострокові конфлікти, які тривають невеликий період часу, швидко вирішуються;

• довгострокові конфлікти продовжуються деколи роками і десятиліттями, нерідко це державні, національні, релігійні конфлікти.

За критерієм результативності конфлікти ділять на:

• конструктивні (нормальні, позитивні) конфлікти, які протікають в цивілізованих формах і групи, де відбувається конфлікт, зберігають свою цілісність, а відносини між членами групи – характер співробітництва, кооперації;

• деструктивні (паталогічні, негативні) конфлікти, коли взаємовідносини між людьми набувають нецивілізованих форм, характеру протистояння, боротьби, що призводить до розпаду організації, розриву відносин тощо.

Соціальні конфлікти в різних сферах суспільного життя можуть протікати у різних формах. Найбільш яскравими формами виразу конфліктів є різного роду масові дії:

• масовий протест – активна форма конфліктної поведінки, яка може приймати характер насилля чи ненасильницьких дій. Її організаторами можуть бути політичні організації чи групи тиску, що об’єднують людей за їх професійними, релігійними, економічними інтересами;

• страйк – це підготовлена акція з чітко сформульованими цілями, попередньо обговореними в колективах, де опираються на визнаних лідерів, очолюються органом керівництва та підтримуються пресою, парламентом, частиною населення;

• найжорстокіша форма конфлікту – збройне насилля, війна.